Рішення

від 03.03.2020 по справі 910/16959/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.03.2020Справа № 910/16959/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Фуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо"

про стягнення 131862,35 грн.

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Роял Фуд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" про стягнення заборгованості за договором поставки від 20.12.2018 № 201218-24/1г у розмірі 131862,35 грн., з яких: 115865,49 грн. основної заборгованості, 14138,76 грн. штрафу, 572,47 грн. інфляційних втрат та 1285,63 грн. трьох процентів річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

21.12.2019 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та встановлено строк для подання відповідачу відзиву на позов протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Вказана ухвала відповідачу вручена, що підтверджується відповідним рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень, однак у визначений судом строк відзив на позовну заяву відповідачем не подано.

За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.12.2018 між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, укладено договір поставки № 201218-24/1г (далі разом із протоколом розбіжностей - договір), за умовами якого позивач зобов`язався передавати відповідачу товар у власність у відповідності до замовлень відповідача, а останній - приймати та проводити його оплату на умовах даного договору.

Загальна вартість договору становить суму всіх накладних на відпуск товару, виписаних протягом терміну дії даного договору (пункт 1.3 вказаного правочину).

Відповідно до пункту 5.4 договору оплата за поставлений товар сум у розмірах, понад ліміт, встановлений пунктом 5.5 договору, здійснюється покупцем в українській національній валюті - гривні, у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на банківський рахунок постачальника кожні 30 днів після його реалізації.

Разом із цим, у пункті 5.5 договору сторони не погодили розмір заборгованості покупця за поставлений постачальником товар, яка зберігається за покупцем без застосування до нього відповідальності за невиконання зобов`язань по договору та складає ліміт заборгованості.

Згідно з пунктом 7.3 договору для забезпечення інтересів постачальника у належній господарській діяльності, у випадку поганої реалізації товару покупець зобов`язаний повідомити про це постачальника, а постачальник зобов`язується протягом 14 календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення від покупця за власний рахунок забрати такі товари, документально оформити даний факт та повернути покупцю сплачені за такий товар кошти.

Відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних позивач здійснив поставку товару на загальну суму 166905,56 грн. Однак відповідач оплату поставленого товару в повному обсязі не здійснив, сплативши 8747,41 грн. 08.04.2019 та 11412,80 грн. 02.05.2019 року.

Крім того, між сторонами проведений взаємозалік зустрічних однорідних вимог на суму 4200 за заявою від 12.02.2019, на суму 4662 грн. за заявою від 14.03.2019, на суму 4712,82 грн. за заявою від 16.04.2019, на суму 5680,63 грн. за заявою від 14.05.2019, на суму 6080,28 грн. за заявою від 13.06.2019 та на суму 4868,83 грн. за заявою від 12.07.2019 року.

Відповідно до накладних на повернення товару відповідач також повернув 15.03.2019 товар на суму 20,80 грн., 10.05.2019 - на суму 182,40 грн. та 05.06.2019 на суму 242,10 грн.

Таким чином, сторонами підписано акт звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2019 по 29.07.2019, за яким борг відповідача становить 115865,49 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина 1 статті 692 ЦК України).

Аналіз наведених норм матеріального права у сукупності з умовами договору дає підстави для висновку, що нереалізація товару протягом 30 днів із моменту поставки та невчинення відповідачем зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо направлення повідомлення про повернення товару постачальникові тягне за собою обов`язок покупця оплатити товар.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК).

Оскільки відповідач не реалізував своє право на повернення товару в обумовлений договором строк, його обов`язок щодо оплати товару не виконано в повному обсязі, суд дійшов висновку задовольнити заявлені позовні вимоги та стягнути з відповідача залишок боргу в розмірі 115865,49 грн.

Також позивач просив стягнути 572,47 грн. інфляційних втрат та 1285,63 грн. трьох процентів річних.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок заявлених компенсаційних витрат, суд дійшов висновку задовольнити позов у цій частині в повному обсязі.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 14138,76 грн. пені на підставі пункту 8.2.1 договору.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Згідно пунктом 8.2.1 договору за порушення термінів розрахунків, передбачених пунктом 5.4 договору, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день протермінування.

Водночас суд зауважує, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Із доданого до позовної заяви розрахунку пені слідує, що позивачем здійснено нарахування пені на загальну суму боргу за період з 13.07.2019 по 24.11.2019 року. У той же час, поставка товару проводилася відповідно до видаткових накладних у період з 14.01.2019 по 26.02.2019, тобто нарахування пені за прострочення оплати поставленого товару може бути здійснено в межах піврічного строку з дня відповідної поставки. Тобто, кінцевим строком для нарахування пені за здійснені 14.01.2019 поставки буде 14.07.2019, а за 26.02.2019 - 26.08.2019 року.

Однак, під час вказаного періоду відповідач також здійснював повернення певної частини товару та здійснював його оплату (без зазначення конкретних накладних у призначеннях платежів), що не дає змогу встановити суду який саме товар та за якими саме видатковими накладними залишився неоплаченим.

Таким чином, з огляду на перевищення позивачем загального періоду, за який може бути нарахована пеня, а також за відсутності відомостей щодо неоплачених накладних, суд позбавлений можливості здійснити власний перерахунок заявленої до стягнення пені в межах визначеного законом періоду. Відтак, відповідна позовна вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд також зауважує, що згідно з положеннями статті 7 Закону України Про судовий збір позивач має право на повернення 29,07 грн. надлишково сплаченого судового збору за відповідним клопотанням.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Фуд" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гіппо" (01042, м. Київ, пров. Новопечерський, 19/3, корп. 2, каб. 33; ідентифікаційний код 32650231) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Роял Фуд" (49127, м. Дніпро, вул. Автопаркова, 5, офіс 226; ідентифікаційний код 38529753) 115865 (сто п`ятнадцять тисяч вісімсот шістдесят п`ять) грн. 49 коп. основного боргу, 572 (п`ятсот сімдесят дві) грн. 47 коп. інфляційних втрат, 1285 (одну тисячу двісті вісімдесят п`ять) грн. 63 коп. трьох процентів річних, а також 1765 (одну тисячу сімсот шістдесят п`ять) грн. 85 коп. витрат зі сплати судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.В. Полякова