Рішення

від 24.02.2020 по справі 915/2459/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року Справа № 915/2459/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області, у складі судді Семенчук Н.О.,

за участю секретаря судового засідання Мавродій Г.В.

позивач (представник позивача) в судове засідання не з`явився,

відповідач (представник відповідача) в судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Моторно (транспортне) страхового бюро України, 02154, м.Київ, Русанівський б-р, 8; адреса для листування: 65023, м.Одеса, вул.Ніжинська, 11, офіс 501

до відповідача: Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

про: стягнення 26 337,23 грн.

Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою №б/н від 19.12.2019 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 суму сплаченого відшкодування в розмірі 26 337,23 грн.

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на те, що на 48 кілометрі + 800 метрів автодороги Кременівка - Ялта 13.01.2017 мала місце дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілем марки ЗІЛ 131 державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки ВАЗ 2107 державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 . В наслідок вказаної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а пасажир автомобіля марки ВАЗ 2107 державний номерний знак НОМЕР_3 ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження. За вказаним фактом СВ Мангушського ВП Центрального ВП в Донецькій області проведено досудове розслідування, відомості про яке внесені 14.01.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017050710000019 за ч. 1 ст. 286 КК України. Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 25.08.2017, прийнятої слідчим СВ Мангушського ВП Центрального ВП в Донецькій області Лєвшук Н.В., відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи, з технічної точки зору, у дорожній обстановці, що склалася, водій автомобіля марки ЗІЛ 131 державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_1 , виконуючи вимоги п. 11.3 Правил дорожнього руху України мав технічну можливість уникнути даної ДТП, через що його дії перебували у причинному зв`язку з настанням даної ДТП. Вказує, що винним у ДТП, що мала місце 13.01.2017 на 48 кілометрі + 800 метрів автодороги Кременівка - Ялта, є водій автомобіля марки ЗІЛ 131 державний номерний знак НОМЕР_2 , ОСОБА_1 . Згідно відповіді Південного територіального управління військової служби правопорядку № 702914 від 05.12.2019 та технічного талону серії ПД № 034403, транспортний засіб марки ЗІЛ 131 державний номерний знак НОМЕР_2 належить військовій частині НОМЕР_1 . Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 309 від 27.09.2017, постанови про закриття кримінального провадження від 25.08.2017, відповіді Південного територіального управління військової служби правопорядку № 702914 від 05.12.2019, водій ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та на дату ДТП виконував службове завдання за призначенням. Водієм ОСОБА_2 05.01.2018 подано до МТСБУ повідомлення про ДТП та 05.01.2018 він звернувся із заявою щодо здійснення відшкодування оціненої шкоди заподіяної в результаті ДТП. У зв`язку з настанням події, передбаченої п.п. а п. 41.1. ст.41 Закону, МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілій особі ОСОБА_2 в розмірі 26 337,23 грн. згідно платіжного доручення №992080 від 02.08.2018 року.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 27.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №915/2459/19 за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання призначено на 27 січня 2020 року.

В судовому засіданні 27 січня 2020 року розгляд справи було відкладено на 25 лютого 2020 року.

Позивач в судове засідання 25.02.2020 не з`явився, причини неявки не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №54001 39371875 (а.с.51).

Відповідач в судове засідання 25.02.2020 не з`явився, причини неявки не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №54001 39371867 (а.с.50). Відповідач своїм правом у визначений судом строк на подання відзиву на позов оформлений згідно вимог ст. 165 ГПК України разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача не скористався.

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представника позивач та представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

На 48 кілометрі + 800 метрів автодороги «Кременівка - Ялта» 13.01.2017 мала місце дорожньо-транспортна пригода (далі ДТП) за участі автомобіля марки «ЗІЛ 131» державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки «ВАЗ 2107» державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 . В наслідок вказаної пригоди транспортні засоби отримали механічні пошкодження, а пасажир автомобіля марки «ВАЗ 2107» державний номерний знак НОМЕР_3 ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження.

За вказаним фактом СВ Мангушського ВП Центрального ВИ в Донецькій області проведено досудове розслідування, відомості про яке внесені 14.01.2017 до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12017050710000019 за ч. 1 ст. 286 КК України.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 25.08.2017, прийнятої слідчим СВ Мангушського ВП Центрального ВП в Донецькій області Лєвшук Н.В., відповідно до висновку судово-автотехнічної експертизи, з технічної точки зору, у дорожній обстановці, що склалася, водій автомобіля марки «ЗІЛ 131» державний номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_1 , виконуючи вимоги п.11.3 Правил дорожнього руху України мав технічну можливість уникнути даної ДТП, через що його дії перебували у причинному зв`язку з настанням даної ДТП. В діях водія ОСОБА_1 вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, однак враховуючи, що пасажиру автомобіля ВАЗ 2107 ОСОБА_3 спричинені легкі тілесні ушкодження, керуючись ст.110, ч.1 п.2 ст.284 КПК України слідчим постановлено закрити кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120170507100000019 від 14.01.2017, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України. (а.с.9).

Внаслідок вищевказаної ДТП транспортним засобам було завдано механічних пошкоджень.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживаючий за адресою: АДРЕСА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 був призваний на військову службу за контрактом до В/ч НОМЕР_1 м.Миколаїв, про що свідчить лист №309 від 27.09.2017 ІНФОРМАЦІЯ_1 за підписом військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18).

Згідно листа Південно територіального управління військової служби правопорядку №7029/4 від 05.12.2019 (а.с.17) автомобіль марки «ЗІЛ 131» військовий номерний знак НОМЕР_2 , на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди належав Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується реєстраційними даними транспортного засобу Серія ПД №034403 (зв.б. а.с.17). У вказаному листі зазначено, що договір обов`язкового страхування цивільно правової відповідальності укладений не був у зв`язку з відсутністю кошторису на дані статті фінансування.

Автомобіль «ВАЗ 2107» державний номерний знак НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_2 , станом на момент дорожньо-транспортної пригоди належав ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (зв.б. а.с.14).

Судом встановлено, що на момент скоєння ДТП 13.01.2017 транспортний засіб «ЗІЛ 131» військовий номерний знак НОМЕР_2 не був застрахований відповідачем відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

05 січня 2018 року власник пошкодженого транспортного засобу «ВАЗ 2107» державний номерний знак НОМЕР_3 звернувся до позивача з повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду та заявою про виплату страхового відшкодування відповідно до статті 33 та п.41.1 ст.41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с.11, 12).

07 березня 2017 року суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_2 було складено звіт №886/17, відповідно до якого вартість матеріальної шкоди, завданої володільцю транспортного засобу ВАЗ-210740-110-30 державний номерний знак НОМЕР_3 складає 27 293,72 грн.(а.с.19-25).

У Довідці №1 від 17.07.2018 Моторно (транспортного) страхового бюро України про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, визначено суму відшкодування, що підлягає сплаті, у розмірі 26 337,23 грн. (зв.б. а.с.15).

01 серпня 2018 року Моторним (транспортним) страховим бюро України видано наказ від 01.08.2018 №7424 "Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2 », яким відповідно до статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.04 №1961-IV, з урахуванням довідки №1 від 17.07.2018 про розмір відшкодування шкоди та документів наданих по справі МТСБУ, фінансовому управлінню наказано сплатити ОСОБА_2 26 337,23 грн. за шкоду заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди (а.с.15).

Платіжним дорученням від 02.08.2018 №992080 МТСБУ на підставі наказу від 01.08.2018 №7425 перерахувало на рахунок ОСОБА_2 суму у розмірі 26 337,23 грн. (а.с.16).

Предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в порядку регресу в сумі 26 337,23 грн.

Спеціальним Законом, який регулює відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України є Закон України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до п.п. 33.1.4 п. 33.1 ст. 33 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Відповідно до пунктів 34.1, 34.2 статті 34 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника, аварійного комісара або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Положеннями абзаців 1-2 п. 39.1. ст. 39 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів закріплено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого Статуту.

Відповідно до п. 39.2.1 ст. 39 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 40.3. ст. 40 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону.

Підпунктом а) п. 41.1. ст. 41 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам п. 1.7 ст. 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.

Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України Про страхування страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з пп. 38.2.1. п. 38.2 ст. 38 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у п. 13.1 ст. 13 цього Закону.

Відповідно до пп. 13.1 ст. 13 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.

Згідно зі статтею 1 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ).

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України Про Збройні Сили України майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Відповідно до статті 5 Закону України Про господарську діяльність у Збройних Силах України за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 05.06.2018 року у справі №243/10982/15-ц.

За загальними правилом закріпленим у ч. 2 ст. 1187 Цивільного Кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

За приписами ст. 1187 Цивільного Кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Згідно із ч. 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Під джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об`єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки на підставі права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (Аналогічна правова позиція викладена в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 № 6).

Відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що МТСБУ, в контексті правовідносин, які склались в даній справі, наділений правом подати регресний позов до власника чи водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Суд звертає увагу, що якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки, відповідальність покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, тобто першочерговим у визначені особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду є власник такого джерела.

Відповідно до п.1.6 ст.1 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні, зокрема, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди був працівником (військовослужбовцем) Військової частини НОМЕР_1 .

Отже, Військова частина НОМЕР_1 є особою, що відповідальна за шкоду, заподіяну ОСОБА_2 у дорожньо-транспортній пригоді, що відбулась 13.01.2017 року, а до МТСБУ, як особи, що виплатила страхове відшкодування, перейшло право зворотної вимоги (регресу), яке потерпіла особа мала до відповідача, як особи, відповідальної за завдані збитки.

З огляду на викладене, враховуючи доведеність вини військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 у вчиненні ДТП, оскільки станом на час ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача застрахована не була, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, підтверджуючих здійснення Моторним (транспортним) страховим бюро України регламентної виплати у сумі 26 337,23 грн., суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача суми сплаченого відшкодування у розмірі 26 337,237 грн. обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач жодних доказів на спростування обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог до суду не надав, тобто не довів безпідставність позовних вимог, тоді як надані позивачем докази, як зазначалось вище, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до приписів ст.129 ГПК України, сплачений судовий збір підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 11, 13, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 232, 236, 237, 238, 240, 241, 247, 248, 252 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8; код ЄДРПОУ 21647131) суму сплаченого відшкодування в розмірі 26 337,23 грн. та 1921,00 грн. судового збору.

Рішення суду, у відповідності до ст.241 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 02.03.2020.

Суддя Н.О. Семенчук