Рішення

від 13.02.2020 по справі 297/2030/19

БЕРЕГІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 297/2030/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі: головуючого Гецко Ю. Ю., при секретарі Михайліченко І. А., розглядаючи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ТзОВ "Вайс Інвест" до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю,-

встановив:

20.09.2019 року представник позивача звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні власністю.

Позов мотивований тим, що Товариству з обмеженою відповідальністю ВАЙС ІНВЕСТ на праві власності належить земельна ділянка площею 1, 3560 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2110200000:01:033:0035. Право власності Позивача на вказану земельну ділянку підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 96048851, сформованим 01.09.2017 року, реєстраційний номер 653550221102.

Цільове призначення земельної ділянки - розміщення та експлуатація основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості.

Одна із суміжних із зазначеною вище земельною ділянкою є земельна ділянка площею 0,3842 га кадастровий номер 2110200000:01:033:0008, яка належить на праві власності громадянину ОСОБА_1 , мешканцю АДРЕСА_2 (далі - Відповідач).

В процесі винесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки, яка належить Позивачу, було виявлено наступне.

Між зазначеними вище земельними ділянками встановлено бетонну огорожу, якою частина земельної ділянки, належна Позивачу, загороджена та фактично використовується Відповідачем. Наслідком зазначеного стало те, що земельна ділянка Позивача має значно менші параметри та розміри, ніж це передбачено згідно з правовстановлюючими документами.

Зокрема, це пов`язано з тим, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 2110200000:01:033:0035, яка згідно з правовстановлюючими документами повинна перебувати в одноосібному приватному користуванні Позивача, є самовільно зайнятою Відповідачем із установленням бетонної огорожі.

Як зазначено на плані, який додається до позову, з боку Відповідача має місце самовільне захоплення земельної ділянки Позивача у двох місцях - ділянка 1, площею 0,0487 га; ділянка 2 - площею 0,0061 га.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, за наявними матеріалами справи. Проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився.

Отже, судом встановлені наступні фактичні обставини.

Судом встановлено, що сторони є користувачами суміжних земельних ділянок. Вказана обставина у ході розгляду справи не оспорювалась та визнавалася сторонами.

Посилання позивача про те, що його право власності і користування частиною земельною ділянкою порушено відповідачем доведено актом комісії обстеження території, комісією Берегівської міської ради від 08.07.2019 року, яким було зобов`язано відповідача відновити межу земельних ділянок.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкту - земельної ділянки № 375-дк/362/ап./09/01/-19 від 24.04.2019 року при співставленні земельних ділянок, встановлено, що земельні ділянка не відповідає ділянці відображеній у державному акті, за площею та лінійними розмірами,, що в подальшому може створювати незручності у належному утриманні.

Отже, позивач аргументовано послався в позовній заяві на ст. 41 Конституції України, згідно якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.

Частиною першою статті 15 ЦК України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України, цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частинами другою, третьою статті 78 ЗК України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частиною 5 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Положеннями ч. 2 ст. 386 ЦК України регламентовано, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

У зв`язку із чим, заперечення відповідача, що ним не чиняться перешкоди позивачу у користуванні земельною ділянкою, спростовуються дослідженими матеріалами справи.

У відповідності до ст.152 ЗК України власник або землекористувач земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Положеннями ст. ст. 316, 317, 321 Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованих Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує (рішення від 23 вересня 1982 року в справі Спорронґ і Льоннрот проти Швеції , рішення від 21 лютого 1986 року в справі ОСОБА_10 та інші проти Сполученого Королівства ), що положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Щокін проти України від 14 жовтня 2010 року, Сєрков проти України від 7 липня 2011 року, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23 листопада 2000 року, Булвес АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року, Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року, East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний , публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного , публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду . Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності обєктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), повязаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар .

Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що позивачем доведено перед судом, факт порушення межи землекористування між земельними ділянками позивача та відповідача, вимоги позивача ґрунтуються на поясненнях учасників справи, зібраних та досліджених матеріалах під час судового розгляду, на висновку судової земельно-технічної експертизи, тому суд, відповідно до ст. 10, 60 ЦПК України, приходить до висновку, що позовна заява підлягає задоволенню, так як обґрунтована та доведена.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено, то з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути сплачену ним суму судового збору.

Крім того, згідно п. 2 ч. 3ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

У зв`язку з чим, з відповідачів на користь позивача ОСОБА_2 підлягають стягненню судові витрати сплачені за виконання геодезичних робіт.

Керуючись ст. 14 Конституції України, ч. 1 ст. 319, ч. 1 і ч. 2 ст. 321, ч. 1 ст. 386, ст. 391 ЦК України, п. г ч. 1 ст. 96, ч. 2 і ч. 3 ст. 152, ст. 158 ЗК України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , ст. ст. 316, 317, 321 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 133, 141, 206, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Зобов`язати ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , усунути перешкоди щодо користування ТОВ ВАЙС ІНВЕСТ належним на праві власності майном, а саме земельною ділянкою з кадастровим номером 2110200000:01:033:0035, шляхом відновлення межі суміжних земельних ділянок, а саме: демонтувати бетонну огорожу, зведену на частині належної ТОВ ВАЙС ІНВЕСТ земельної ділянки.

Стягнути з ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_2 , 1921 грн. 00 копійок судового збору.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Повне рішення буде виготовлено та проголошено 15 березня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана через Берегівський районний суд до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Гецко Ю. Ю.