Постанова

від 05.03.2020 по справі 7/772

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" березня 2020 р. Справа№ 7/772

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Євсікова О.О.

Чорногуза М.Г.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Житлово-будівельного кооперативу "Волга"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019

у справі №7/772 (суддя Ковтун С.А.)

За позовом Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО"

до Житлово-будівельного кооперативу "Волга"

про стягнення 234661,21 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "К.ЕНЕРГО" (Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу "Волга" про стягнення 234 661, 21 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо повноти та своєчасності внесення оплати за постачання теплової енергії у гарячій воді.

Також позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог відповідно до якої просив закрити провадження у справі в частині стягнення 173 315, 73 грн. боргу, у зв`язку з відсутністю в цій частині предмету спору, та просив стягнути з відповідача 18 285, 28 грн. пені, 35 989, 32 грн. інфляційних, 7 070, 88 грн. 3% річних.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року позовні вимоги задоволено частково. Присуджено до стягнення з Житлово-будівельного кооперативу "Волга" на користь Акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" 18 285, 28 грн. пені, 35 989, 32 грн. інфляційних, 7 070, 88 грн. 3% річних, 2 346, 61 грн. державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В частині стягнення 173 315, 73 грн. боргу провадження закрито.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки у період з 01.06.2006 року по 01.11.2009 року відповідач належним чином не виконував зобов`язання щодо оплати поставленої теплової енергії, що документально підтверджено, в нього станом на 01.11.2009 року утворилась заборгованість у розмірі 173315,73 грн. Однак місцевим господарським судом встановлено, що після відкриття провадження у справі відповідач сплатив борг у розмірі 173 315, 73 грн., а тому суд першої інстанції закрив провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в цій частині. Також місцевий господарський суд перевіривши розрахунок позивача дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 18 285, 28 грн. пені, 35 989, 32 грн. інфляційних, 7 070, 88 грн. 3% річних.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Житлово-будівельний кооператив "Волга" звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року у справі №7/772 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів та застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права. Зокрема скаржник зазначає, що місцевий господарський суд не оцінив докази надані позивачем (табуляграми, облікові картки) в яких останній застосував визначне нечинним з моменту прийняття розпорядження КМДА №643 від 30.07.2007 року та тариф на теплову енергію 94, 64 грн. з ПДВ та проігнорував обставини встановлені в постанові Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 року в справі №761/8760/14-а та в постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 року, щодо визнання нечинним такого розпорядження КМДА №643 від 30.07.2007 року. Відповідно скаржник зазначає, що судом першої інстанції помилково закрито провадження у справі в частині стягнення 173 315, 73 грн., якого не було та який не підтверджується жодним доказом.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Євсіков О.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Житлово-будівельного кооперативу "Волга" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року у справі №7/772, вирішено розгляд апеляційної скарги Житлово-будівельного кооперативу "Волга" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року у справі №7/772 здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 01.01.2000 року акціонерна енергопостачальна компанія (наразі - публічне акціонерне товариство) "Київенерго", правонаступником якої є акціонерне товариство "К.ЕНЕРГО", (енергопостачальна організація) та житлово-будівельний кооператив "Волга" (абонент) уклали договір на постачання теплової енергії у гарячій воді № 810286 (далі - Договір; а.с. 19-32).

Відповідно до п. 1.1. договору його предметом є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим Договором.

У пункті 2.1. договору визначено, що сторони зобов`язалися керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж (далі - Правилами), нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Основним обов`язком постачальника, який складає предмет Договору, є обов`язок безперебійно постачати споживачу теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення - в період опалювального сезону, а також гарячого водопостачання - протягом року згідно із заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження (п. 2.2.1. договору), а споживач дотриматись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними в додатках до Договору.

У додатку №3 до договору сторонами встановлено тарифи не теплову енергію, відповідно до якого розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 15.01.1999 року №47, за кожну відпущену гігакалорію. (а.с. 24).

Порядок оплати споживачем послуг визначено у додатку № 4 до договору.

Згідно зі звертанням-дорученням відповідача договір укладено з метою постачання теплової енергії для потреб житлового будинку по вул. Зодчих, 18-Г, м. Київ. (а.с. 22).

Крім того в матеріалах справи наявні довідки про застосування тарифів на теплову енергію у 2006-2009 роках, відповідно до яких позивачем зокрема до житлово-експлуатаційних організацій застосовано тарифи встановлені розпорядженнями КМДА №1245 від 20.06.2002, №1575 від 30.10.2006 року, №1786 від 15.12.2006 року, №643 від 30.05.2007 року, №520 від 29.04.2009 року, №981 від 31.08.2009 року та №1192 від 15.08.2009 року. (а.с. 124-130).

Отже, позивач зазначає, що він надав позивачу послуги у період з 01.11.2006 року по 01.11.2009 року, однак відповідач не повістю розрахувався за надані послуги, внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість в розмірі 173 315, 73 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного надання послуг у абонента відсутні.

Докази пред`явлення відповідачем заперечень щодо якості та обсягів наданих послуг та відмови відповідача від приймання наданих позивачем послуг, а також претензій або заперечень щодо повного та належного виконання позивачем умов договору в матеріалах справи відсутні.

Тобто отримання відповідачем у спірний період теплової енергії у гарячій воді та її обсяг відповідачем не заперечується, підтверджено матеріалами справи та сторонами не оспорюється.

Спір у даній справі стосується порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної та повної оплати поставленої позивачем та спожитої відповідачем теплової енергії у гарячій воді.

В свою чергу відповідачем, як абонентом за спірним договором заперечується вартість спожитої ним теплової енергії, розмір якої визначений енергопостачальною організацією, зокрема відповідач зазначає, що позивач повинен був в період з 01.11.2006 року по 01.11.2009 року застосовувати тариф 65,30 грн. з ПДВ встановлений розпорядженням КМДА від 20.06.2002 року №1245, та зазначає, що він отримав від позивача 43114,56975 Гкал, тобто вартістю 281 741, 41 грн., а оскільки із розрахунку позивача вбачається сплата відповідачем за послуги надані позивачем в розмірі 332 021, 88 грн. то заборгованість відсутня, та рахується переплата в розмірі 50 280, 47 грн.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 ст. 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором енергопостачання, який підпадає під правове регулювання параграфу § 5 глави 54 ЦК України та § 3 глави 30 ГК України.

Відповідно до ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 275 та ч. 6 ст. 276 ГК України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З наданих позивачем доказів, а саме табуляграми (а.с. 51-95) вбачається, що позивач взяті на себе зобов`язання виконав належним чином, поставивши відповідачу в період листопад 2006 року - листопад 2009 року теплову енергію у вигляді гарячої води згідно умов договору. В свою чергу відповідачем здійснювалась часткова оплата спожитої теплової енергії за спірний період, що вбачається з довідки про надходження коштів за спожиту теплоенергію та облікової картки. (а.с. 6-14, 96-109).

Також, як встановлено вище з довідок про застосування тарифів на теплову енергію у 2006-2009 роках позивачем застосовано тарифи для визначення вартості спожитої абонентом теплової енергії в гарячій воді розпорядженнями КМДА №1245 від 20.06.2002, №1575 від 30.10.2006 року, №1786 від 15.12.2006 року, №643 від 30.05.2007 року, №520 від 29.04.2009 року, №981 від 31.08.2009 року та №1192 від 15.08.2009 року. (а.с. 124-130).

Відповідач у відзив на позов та апеляційній скарзі стверджує, що позивачем безпідставно застосовані тарифи на теплову енергію, які встановлені розпорядженням КМДА від 30.05.2007 року № 643.

Відповідно до ч.1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Нормами ст. 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 20 Закону України Про теплопостачання , тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, крім тарифів на виробництво теплової енергії для суб`єктів господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, затверджуються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Відповідно до п.1 додатку № 3 до договору, розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами, затвердженими розпорядженням КМДА № 47 від 15.01.1999 року, яким встановлювався тариф для опалення 29,64 грн. за 1 Гкал. без ПДВ. Згідно п. 3 додатку № 3 до договору, можливе змінення тарифів в період дії договору. (а.с. 24).

Колегією суддів встановлено, що постановою Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 року у справі №761/8760/14-а, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 року, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття та скасовано розпорядження Київської міської державної адміністрації від 30.05.2007 року №643 Про затвердження тарифів на теплову енергію .

Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 року у справі № 2-а-118/11 (Провадження № 2-а/761/4/2014), залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 10.07.2014 року, визнано незаконними і нечинними з моменту прийняття Розпорядження Київської міської державної адміністрації: № 981 від 31.08.2009 року Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення ; № 1141 від 30.09.2009 року Про продовження дії розпоряджень виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2009 року № 978, № 979, № 980 та №981 ; № 1192 від 15.10.2009 року Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення ; № 1333 від 30.11.2009 року Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення ; № 392 від 31.05.2010 року Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення .

Колегія суддів зазначає, що Порядок набрання чинності нормативно-правовими актами, які видаються міністерства, іншими органами виконавчої влади, до яких віднесені державні адміністрації, визначено п.3 Указу Президента України від 03.10.1992 р. №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади", відповідно до якого вказані нормативно-правові акти набувають чинності через 10 днів після їх реєстрації, якщо в них не встановлено пізнішого строку надання їм чинності.

Пунктом 2 вказаного Указу Президента України від 03.10.1992 р. №493/92 "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" передбачено, що державна реєстрація здійснюється в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю, що зачіпають права, свободи й інтереси громадян або мають міжвідомчий характер, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. №731.

Положенням встановлений обов`язок міністерств, інших органів виконавчої влади, органів господарського управління та контролю своєчасно подавати на державну реєстрацію нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян та не допускати випадків направлення на виконання нормативно-правових актів, що не пройшли державну реєстрацію.

Відповідно до пп. 1, 2 Положення, державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколам до неї, міжнародних договорам, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прийняті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів. Державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, що зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер.

Враховуючи наведене, розпорядження Київської міської державної адміністрації підлягають обов`язковій державній реєстрації.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 28.11.2011 року у справі №21-246а11.

Колегія суддів також зазначає, що рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі № 5011-22/10699-2012, яке набрало законної сили та є чинним, щодо Публічного акціонерного товариства Київенерго в порядку ст. 35 ГПК України (в редакції чинні на момент прийняття рішення) встановлено ту обставину, що враховуючи визнання вищезазначених розпоряджень КМДА №№ 643, 981, 1192 , 1333, 392 недійсними у судовому порядку з моменту їх прийняття, а також неможливість застосування розпоряджень КМДА № 1786 та №520 у зв`язку з ненабранням чинності вказаними розпорядженнями за відсутності їх реєстрації в органах Міністерства юстиції України, а також у зв`язку з скасуванням розпорядження КМДА № 1245 .

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській , цивільній або адміністративній справі , що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи , у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, не потребують повторному доказуванню обставини щодо фактів встановлених вищезазначеними постановами Шевченківського районного суду м. Києва від 30.09.2014 року у справі №761/8760/14-а (№ 2-а/761/220/2014) та Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2014 року у справі № 2-а-118/11 (№ 2-а/761/4/2014) щодо нечинності оскаржуваних розпоряджень Київської міської державної адміністрації, зокрема №№ 643, 981, 1192, 1333, 392, з моменту прийняття в зв`язку з непроходженням останніми необхідної реєстрації в органах Міністерства юстиції України та відповідно, неправомірність їх застосування, а також встановлений рішенням господарського суду міста Києва у справі № 5011-22/10699-2012 факт відсутності в період з 15.05.2008 р. по 31.12.2010 року чинних розпоряджень КМДА щодо встановлення тарифів на теплову енергію.

Відтак, колегія суддів зазначає, що позивачем при встановлені тарифу у період з 01.11.2006 року по 01.11.2009 року було застосовано не чинні розпорядження КМАД, зокрема №1575 від 30.10.2006 року, №1786 від 15.12.2006 року, №643 від 30.05.2007 року, №520 від 29.04.2009 року, №981 від 31.08.2009 року та №1192 від 15.08.2009 року.

При цьому матеріали справи не місять доказів, що впродовж 2006 - 2009 років Київська міська державна адміністрація здійснювала державну реєстрацію своїх розпоряджень щодо встановлення/погодження тарифів на житлово-комунальні послуги в Київському міському управлінні юстиції.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 року № 1245 (зареєстровано в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 року за № 46/429), було останнім зареєстрованим в Київському міському управлінні юстиції розпорядженням щодо тарифів на виробництво теплової енергії основними теплопостачальними підприємствами міста Києва, встановлено тариф на виробництво теплової енергії для житлово-експлуатаційних організацій за 1 Гкал 65,30 грн. з ПДВ.

Розпорядження Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 року № 1245 Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення було зареєстроване в Київському міському управлінні юстиції 27.06.2002 року за №46/429, а тому у відповідності до приписів Указу Президента України №493/92 від 03.10.1992 року Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади , даний акт набув сили.

З огляду на вище викладене, колегія суддів зазначає, що за спожиту відповідачем у спірний період теплову енергію плата повинна розраховуватись саме за тарифами, розміри яких затверджено Розпорядженням №1245 від 20.06.2002 року Київської міської державної адміністрації Про встановлення тарифів на виробництво теплової енергії та житлово-комунальні послуги для населення .

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 27.03.2013 року у справі № 6-6ц13-1 та в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2018 року по справі №7/719.

Таким чином, оскільки у період з листопада 2006 року по листопад 2009 року відповідачем здійснювалась оплата поставленої за договором теплової енергії та враховуючи те, що рішенням господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі № 5011-22/10699-2012, яке набрало законної сили та є чинним, щодо Публічного акціонерного товариства Київенерго встановлено ту обставину, що згідно з висновками експертів за результатами проведення експертного економічного дослідження від 21.06.2013 р. №2440-2448, 2458-2466, 2476-2484, 2494-2502/13-45 та від 05.07.2013 2449-2457/2467-2475/2485-2493/2503-2510/2530/13-45 собівартість 1 Гкал теплової енергії, що вироблялась позивачем та постачалась, в тому числі і відповідачу, у спірний період значно перевищувала тариф на теплову енергію, затверджений вищевказаними спірними розпорядженнями КМДА, яким, в залежності від періоду покривалось від 40 до 68% собівартості Гкал теплової енергії, колегія суддів зазначає, що позивачем не доведено розміру основної заборгованості.

Слід зазначити про неможливість застосування для визначення вартості теплової енергії, яка спожита відповідачем у спірний період тарифу, який був визначений сторонами в п. 1 додатку №3 до договору, а саме який затверджений розпорядженням КМДА від 15.01.1999 року № 47, оскільки ч. 1 ст. 58 Конституції України закріплює загальновизнаний принцип права, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 р. № 1-рп/99 у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів наголошується на тому, що дія нормативно-правового акта починається з моменту набрання цим актом чинності та припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ним чинності.

Отже, правове регулювання відносин теплопостачання, визначення вартості теплової енергії, ціни (тарифи) здійснює саме той нормативно-правовий акт, який діяв, тобто був чинний саме на момент такого споживання.

Оскільки розпорядження КМДА від 15.01.1999 року № 47 втратило чинність згідно з розпорядженням КМДА № 1887 від 20.10.2000 року, яке втратило чинність згідно з розпорядженням № 1245 від 20.06.2002 року, то відповідно у спірний період розпорядження КМДА № 47 від 15.01.1999 року не було діючим, а тому жодних законних підстав для застосування такого розпорядження при визначенні тарифів на теплову енергію, спожиту у спірний період немає.

Отже, з огляду на вище викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції не було надано оцінки доводам відповідача викладеним у відзиві на позов, а також не було досліджено наявні в матеріалах справи доказів, у зв`язку з чим місцевий господарський суд помилково дійшов висновку, що позивачем документально доведено заборгованість відповідача станом на 01.11.2009 року в розмірі 173 315, 73 грн.

При цьому, колегія суддів також звертає увагу, що позивач подаючи заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив закрити провадження у справі в частині стягнення 173 315, 73 грн. боргу, у зв`язку з відсутністю в цій частині предмету спору оскільки відповідач сплати зазначену заборгованість, не надав доказів такої оплати (а.с. 178-179), а місцевий господарський суд для належної оцінки доказів при наявності заперечень з боку відповідача щодо такої оплати повинен був дослідити такі докази та встановити таку оплату, а також дату такої оплати, та вже при встановлені наявності сплати заборгованості закривати провадження у даній справі в частині стягнення 173 315, 73 грн. боргу, у зв`язку з відсутністю в цій частині предмету спору.

Отже колегія суддів зазначає, що при наявності наведеного відповідачем контррозрахунку у своєму відзиві (а.с. 170), позивачем не надано обґрунтованого розрахунку наданих послуг за період з 01.11.2006 року по 01.11.2009 року із зазначенням кількості спожитих Гкал ЖБК Волга та із застосуванням чинних тарифів, а тому колегія суддів дійшла висновку, що матеріалами справи не підтверджено та відповідно не доведено позивачем основної заборгованості у відповідача саме в розмірі 173 315, 73 грн.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 173 315, 73 грн. боргу, та з огляду на відмову в задоволені позовних вимог позивача про стягнення боргу, позовні вимоги про стягнення з відповідача 18 285, 28 грн. пені, 7 070, 88 грн. 3% річних та 35 989, 32 грн. інфляційних, як похідні від основного зобов`язання, задоволенню не підлягають.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року у справі № 7/772 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, скарга Житлово-будівельного кооперативу "Волга" підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судовий збір за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції підлягає розподілу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в порядку ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 269, п. 2 ч. 1 ст. 275, 282, 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Волга" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року у справі №7/772 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2019 року у справі № 7/772 скасувати та прийняти нове рішення, яким:

1. У задоволенні позовних вимог акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" відмовити повністю.

3. Стягнути з акціонерного товариства "К.ЕНЕРГО" (вул. Енергетиків, 34, м. Курахове, Мар`їнський район, Донецька область, 85612, код 00131305) на користь житлово-будівельного кооперативу "Волга" (вул. Зодчих, 18-Г, м. Київ, 03194, код 23494625) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 3 519 (три тисячі п`ятсот дев`ятнадцять гривень) 91 коп.

4. Видачу наказів на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №7/772.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді О.О. Євсіков

М.Г. Чорногуз