Постанова

від 03.03.2020 по справі 910/2607/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" березня 2020 р. Справа№ 910/2607/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Гузир І.А.,

представників сторін:

позивача: не з`явились;

відповідача-1: не з`явились;

відповідача-2: не з`явились;

відповідача-3: Биструшкін В.Ю.;

відповідача-4: Красильникова К.О.;

третьої особи: не з`явились;

розглянувши апеляційну скаргу

Львівської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 (повний текст складено 18.11.2019)

у справі № 910/2607/19 (суддя - Головіна К.І.)

за позовом Львівської міської ради

до 1) Львівської обласної ради;

2) Львівської обласної державної адміністрації;

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів";

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Жасмі-трейд";

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Авторемпобутсервіс",

про визнання частково недійсними рішення та розпорядження,

визнання недійсними договору купівлі-продажу та державного

акта про право власності на землю, витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/2607/19 відмовлено у задоволенні позову Львівської міської ради, в якому остання просила:

- визнати частково недійсним рішення Львівської облради № 408 від 28.12.2000 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва" щодо погодження продажу та уповноваження Львівської ОДА на здійснення продажу земельної ділянки площею 0,2 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна-Зелена;

- визнати частково недійсним розпорядження голови Львівської ОДА №1454 від 15.12.2000 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" в частині продажу земельної ділянки площею 0,2 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна-Зелена;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки №648 від 27.12.2000, укладений між Львівською ОДА та ТОВ "Нафта- Львів";

- визнати недійсним державний акт про право власності на землю серія ЛВ № 028584, виданий Львівською ОДА 23.01.2001;

- витребувати від ТОВ "Жасмі-трейд" земельну ділянку (кадастровий № 4610136800:02:005:0319) з цільовим призначенням - для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій площею 0,2 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Зелена, 151б.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що прийняті головою Львівської ОДА розпорядження №1454 від 15.12.2000 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" та Львівською облрадою рішення №408 від 28.12.2000 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва" не суперечать чинному на той час законодавству, оскільки були прийняті за згодою позивача та не порушують його прав (Львівської міської ради). Відповідно, решта похідних вимог, обґрунтованих недійсністю вказаних актів, задоволенню також не підлягає.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/2607/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2019 апеляційну скаргу Львівської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Зубець Л.П., суддів Смірнової Л.Г., Мартюк А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2019 задоволено заяву про самовідвід колегії суддів у складі: головуючого судді Зубець Л.П., суддів Смірнової Л.Г., Мартюк А.І. від розгляду справи №910/2607/19 за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019; матеріали справи №910/2607/19 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2019 апеляційну скаргу Львівської міської ради передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Євсіков О.О., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду України від 02.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/2607/19, розгляд справи призначено на 05.02.2020.

У судовому засіданні 05.02.2020 оголошувалася перерва до 26.02.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду України від 26.02.2020 в судовому засіданні оголошено перерву до 03.03.2020.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що:

- позивач не вчиняв дій з делегування у спірному періоді своїх повноважень щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок в межах міста Львова відповідачу-1 чи відповідачу-2, а тому розпорядження шляхом продажу спірної земельної ділянки належало виключно позивачу, а не будь-якому іншому органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади, у зв`язку з чим оскаржувані рішення та розпорядження, а також державний акт на право власності на землю, виданий на виконання вказаного розпорядження, підлягають визнанню недійсними;

- всі інші документи щодо переоформлення прав на земельну ділянку, зміни її власників та користувачів є похідними документами від документів, на підставі яких земельна ділянка неправомірно вибула з комунальної власності міста Львова, а тому наступні перепродажі та переоформлення прав на земельну ділянку є незаконними, що є підставою для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу;

- оскільки спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади міста Львова поза волею особи, яка здійснює розпорядження нею, дана обставина є підставою для витребування цієї ділянки у її набувача.

У поданих письмових поясненнях ТОВ "Нафта-Львів" та ТОВ "Жасмі-трейд" проти задоволення апеляційної скарги заперечили, зазначили, що рішення місцевого суду прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права і просили залишити вказане рішення без змін.

В судовому засіданні 03.03.2020 представники відповідача-3 та відповідача-4 надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду, просили у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.

Представники позивача, відповідача-1, відповідача-2 та третьої особи в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності вказаних представників.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено місцевим судом та підтверджується матеріалами справи, 15.12.2000 Головою Львівської ОДА було видане розпорядження за №1454 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" (далі - спірне розпорядження), яким був передбачений продаж земельної ділянки площею 0,2 га у м. Львові по вул. Пасічній - вул. Зеленій на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафта-Львів".

28.12.2000 Львівською облрадою прийнято рішення №408 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва" (далі - спірне рішення), яким був погоджений перелік земельних ділянок несільськогосподарського призначення під розміщення свердловини для забору питної води, торгового комплексу та АЗС для продажу у власність, зокрема, земельної ділянки площею 0,2 га у м. Львові по вул. Пасічній - вул. Зеленій для розміщення АЗС. У цьому ж рішенні (п. 2) Львівською облрадою доручено Львівській ОДА здійснити прямий продаж указаної земельної ділянки.

У матеріалах справи також міститься ухвала Львівської міської ради (позивача) № 863 від 28.12.2000 "Про погодження Львівській обласній державній адміністрації переліку вільних земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу шляхом конкурсу або прямого продажу у м. Львові", відповідно до якої вирішено:

- затвердити перелік вільних земельних ділянок несільськогосподарського призначення для продажу у власність у 2000 році, відповідно до чинного законодавства згідно з додатком (п. 1);

- погодити місце розташування земельних ділянок, визначених в додатку, і надати Львівській обласній державній адміністрації дозвіл на збір матеріалів попереднього погодження (у разі необхідності) та складання проекту відведення земельних ділянок (п. 2);

- продати земельні ділянки згідно з додатком відповідно до чинного законодавства у термін до 31.12.2018.

У додатку, долученому до указаної ухвали №863 від 28.12.2000, зазначено земельну ділянку площею 0,2 га за адресою: м. Львів, вул. Пасічна біля вул. Зеленої (п. 9).

27.12.2000 між Львівською ОДА (продавець) із ТОВ "Нафта-Львів" (покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,2 га у м. Львові по вул. Пасічній - вул. Зеленій для будівництва АЗС, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрований в реєстрі за № 648 (далі - договір купівлі-продажу).

Відповідно до п. 1.1 договору купівлі-продажу продавець на підставі розпорядження Голови Львівської ОДА № 1454 від 15.12.2000 передає за плату, а покупець приймає у власність і оплачує вартість земельної ділянки площею 0,20 га з усіма обтяженнями і сервітутами за адресою: м. Львів, вул. Пасічна - вул. Зелена згідно з генеральним планом, який додається до договору.

Земельна ділянка продається для будівництва АЗС (автозаправної станції) на умовах дотримання покупцем вимог відповідних служб при здійсненні будівництва (п. 1.2 договору купівлі-продажу).

Договір купівлі-продажу після його нотаріального посвідчення та реєстрації у Львівському обласному управлінні земельних ресурсів і документ про сплату вартості землі є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта на право власності на землю (п. 13.4 договору купівлі-продажу).

23.01.2001 на підставі розпорядження Голови Львівської ОДА №1454 від 15.12.2000 та договору купівлі-продажу від 27.12.200 відповідачу-3 - ТОВ "Нафта-Львів" Львівська ОДА видала акт на право власності на землю серії ЛВ №028584 від 23.01.2001 щодо земельної ділянки площею 0,2 га у м. Львові по вул. Пасічній - вул. Зеленій, цільове призначення - для будівництва АЗС, який був зареєстрований Львівським обласним управлінням земельних ресурсів в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за №8 кн. 5-1 (далі - спірний акт).

У подальшому ТОВ "Нафта-Львів" (продавець) на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.2015 відчужило указану земельну ділянку у власність ТОВ "Авторемпобутсервіс", яке, у свою чергу, передало право власності на указану земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ "Жасмі-Трейд" (відповідача-4) на підставі акта прийому-передачі від 17.03.2017, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, на час розгляду даної справи власником земельної ділянки (кадастровий номер 4610136800:02:005:0319) площею 0,2 га у м. Львові по вул. Пасічній - вул. Зеленій (поштова адреса: м. Львів, вул. Зелена, 151б) є відповідач-4 - ТОВ "Жасмі-Трейд".

У позові Львівська міська рада зокрема зазначає, що розпорядження голови Львівської ОДА №1454 від 15.12.2000 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" (в частині продажу земельної ділянки площею 0,2 га у м. Львові по вул. Пасічній - вул. Зеленій для будівництва АЗС) та рішення Львівської облради №408 від 28.12.2000 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва" (в частині погодження продажу указаної земельної ділянки та уповноваження Львівської ОДА на здійснення такого продажу) є незаконними та такими, що підлягають визнанню недійсними, оскільки були прийняті відповідачем-1 та відповідачем-2 без належної правової підстави та з порушенням чинного на той час законодавства, а саме - без згоди Львівської міської ради на відчуження землі.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що прийняті головою Львівської ОДА розпорядження №1454 від 15.12.2000 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" та Львівською облрадою рішення №408 від 28.12.2000 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва" не суперечать чинному на той час законодавству, оскільки були прийняті за згодою позивача та не порушують його прав (Львівської міської ради). Відповідно, решта похідних вимог, обґрунтованих недійсністю вказаних актів, задоволенню також не підлягає.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів встановила таке.

Земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.ст. 13, 19 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ч. 1 та ч.10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що сільська, селищна, міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст. 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної Ради України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду.

Колегія суддів відзначає, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, а також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів особи - позивача у справі.

Відповідно до положень ст.ст. 3, 4, 17, Земельного кодексу України та ст. ст. 10, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) питання регулювання земельних відносин були віднесені до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради як представницьких органів територіальних громад, а отже вирішення питання щодо передання земельної ділянки, розміщеної на території міста (за виключенням земель, що перебувають під об`єктами загальнодержавної власності), належало саме до компетенції відповідної місцевої ради.

На момент виникнення спірних правовідносин ст. ст. 31, 32 Закону України "Про власність" (чинного на час виникнення спірних правовідносин) прямо передбачали розподіл державної власності в Україні на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність).

З матеріалів справи вбачається, що оскаржуване рішення №408 від 28.12.2000 про погодження переліку земельних ділянок несільськогосподарського призначення під розміщення АЗС для продажу у власність, до якого включено спірну земельну ділянку, прийнято Львівською обласною радою (відповідачем-1).

Натомість нормами ст. ст. 12, 17, 19, 63 Земельного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) взагалі не передбачалося право саме обласних рад передавати земельні ділянки саме у власність, а не користування; передавати в користування (а не у власність) земельні ділянки для будь-яких потреб саме у межах міста, що відносилося до компетенції міських рад народних депутатів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 07.06.2018 у справі №910/21805/16.

Колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази делегування позивачем у спірному періоді повноважень щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок в межах міста Львова відповідачу-1 (Львівській обласній раді) чи відповідачу-2 (Львівській обласній державній адміністрації), а відтак розпорядження земельною ділянкою, розташованою на вул. Пасічній - вул. Зеленій у м. Львові площею 0,2 га шляхом її продажу належало виключно позивачу, а не будь-якому іншому органу місцевого самоврядування чи виконавчої влади.

З огляду на наведене, приймаючи оскаржуване рішенням №408 від 28.12.2000 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва", яким, серед іншого, доручено відповідачу-2 здійснити прямий продаж земельних ділянок, в тому числі і спірної земельної ділянки на вул. Пасічній - вул. Зеленій у м. Львові площею 0,2 га, відповідач-1 порушив право позивача на розпорядження земельними ділянками в межах населеного пункту.

При цьому колегія суддів вважає необґрунтованим посилання відповідачів на наявність не скасованого та не визнаного недійсним рішення Львівської обласної ради від 14.03.2000 №284 "Про затвердження Положення про порядок продажу та передачі в оренду земельних ділянок для здійснення підприємницької діяльності на території Львівської області", оскільки вказане Положення має найнижчу юридичну силу в даному випадку порівняно з вищевказаними актами, і, в першу чергу, порівняно із Земельним кодексом України від 18.12.1990 №561-XII, саме наведені норми якого, у свою чергу, підлягали першочерговому застосуванню до спірних правовідносин.

Колегія суддів також вважає безпідставними доводи відповідачів щодо застосування до спірних правовідносин положень указів Президента України від 12.07.1995 №608 "Про приватизацію та оренду земельних ділянок несільськогосподарського призначення для здійснення підприємницької діяльності" та від 04.02.2000 №168 "Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення", оскільки вони не надають визначення "відповідної" державної адміністрації, яка вправі розпоряджатися земельними ділянками. Повноваження такої держадміністрації та форма власності земельних ділянок, якими вправі розпоряджатись держадміністрація, визначаються іншим земельним нормативно-правовим актом, зокрема Земельним кодексом України від 18.12.1990 (чинним на момент виникнення спірних правовідносин), який відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Кодексу має силу закону, а отже вищу юридичну силу ніж вказані укази, які є підзаконними нормативно-правовими актами. У даному випадку указами Президента України не може бути обмежено чи змінено виключну компетенцію міської ради щодо розпорядження земельними ділянками, яка була визначена Земельним кодексом України (у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Доводи відповідача-1 та відповідача-2 про те, що оскаржуване позивачем розпорядження №1454 від 15.12.2000 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" в частині продажу земельної ділянки площею 0,2 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна-Зелена, прийнято з урахуванням вищезгаданих указів Президента України за №608 від 12.07.1995 та за № 168 від 04.02.2000, не спростовують висновків суду щодо виключної компетенції позивача щодо передачі спірної земельної ділянки у приватну власність. До того ж названими указами Президента України передбачено можливість вчинення органами виконавчої влади дій щодо передання земельних ділянок у власність юридичних осіб саме в межах повноважень, визначених законодавством України. Натомість, законодавство такого повноваження відповідача-2 на момент видання розпорядження №1454 від 15.12.2000 не передбачало і позивачем делеговано не було, а відтак відповідач-2 самостійно та безпідставно розпорядився спірною земельною ділянкою шляхом видання цього розпорядження і укладення на його підставі договору купівлі-продажу від 27.12.2000 за реєстровим номером 648.

Наведені обставини свідчать про те, що розпорядження №1454 від 15.12.2000 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" в частині продажу земельної ділянки площею 0,2 га, яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Пасічна-Зелена, винесене відповідачем-2 з перевищенням його компетенції та порушенням норм земельного законодавства, що в свою чергу є передумовою для визнання його недійсним.

Розглядаючи вимогу позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.12.2000, колегія суддів враховує, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом згідно із законодавством, яке діяло на момент вчинення такого правочину (постанова Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Відповідно до ст.ст. 224, 225 ЦК Української PCP (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Право продажу майна, крім випадків примусового продажу, належить власникові. Якщо продавець майна не є його власником, покупець набуває права власності лише в тих випадках, коли згідно з статтею 145 цього Кодексу власник не вправі витребувати від нього майно.

Згідно з ч. 1 ст. 48 названого Кодексу недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Частиною 1 ст. 114 Земельного кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що купівля-продаж, дарування, застава, самовільний обмін земельних ділянок землекористувачами, в тому числі орендарями, а також угоди, укладені власниками землі з порушенням установленого для них порядку придбання або відчуження земельних ділянок, є недійсними.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу від 27.12.2000 був укладений на підставі розпорядження №1454 від 15.12.2000 між відповідачем-2, як продавцем, та відповідачем-3, як покупцем.

Однак, як уже зазначалося вище, у відповідача-2 були відсутні повноваження на право продажу спірної земельної ділянки, а розпорядження, на підставі якого укладався договір, винесене з порушенням норм земельного законодавства, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання договору купівлі-продажу від 27.12.2000, укладеного між відповідачем-2 та відповідачем-3, недійсним.

Решта вимог позивача є похідними від вимог про визнання недійсними рішення №408 від 28.12.2000 та розпорядження №1454 від 15.12.2000, а тому наявні підстави для їх задоволення.

Крім того позивач просив суд витребувати у відповідача-4 на користь позивача спірну земельну ділянку.

За змістом ст. ст. 317, 318 ЦК України власнику належить право володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

Тобто витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речево-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і таке майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

В постановах Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №927/876/17, від 11.09.2018 у справі № 910/9555/16, постановах Верховного Суду України у справах №3-1515гс16 від 15.03.2017, №3-1533гс16 від 25.01.2017, №3-1058гс16 від 23.11.2016, №3-604гс16 від 05.10.2016 зроблено такий правовий висновок.

Власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК).

Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України.

У такому випадку чинне законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за договором, останнім у ланцюгу договорів, права відчужувати це майно.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів."

Таким чином, для застосування даної норми необхідно встановити факт, що спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом і перейшло у володіння особи, яка відчужила дане спірне майно за відплатним договором, не маючи права на його відчуження, добросовісному набувачу.

Для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння має бути: встановлено та ідентифіковано чіткі об`єкти спірного індивідуального визначеного майна; підтверджено право власності або законного володіння у власника або титульного володільця на ці об`єкти; підтверджено існування в натурі цих об`єктів як предметів матеріального світу на момент подачі позову та прийняття рішення про витребування такого майна; підтверджено, що відповідач саме на момент подачі позову та прийняття рішення фактично тримає його у себе, внаслідок чого власник чи титульний володілець не має можливості здійснювати фактичне володіння над річчю (аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 914/1953/17 та від 10.10.2018 у справі №916/759/16).

Як уже зазначалося вище, виходячи зі змісту ст. 19 Конституції України, ст. ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст. 172 ЦК України, територіальна громада як власник об`єктів права комунальної власності делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що воля територіальної громади як власника може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

В процесі перегляду справи встановлено, що рішення №408 від 28.12.2000 "Про попереднє погодження місця розташування об`єктів будівництва" та розпорядження №1454 від 15.12.2000 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення для будівництва АЗС у м. Львові" підлягають визнанню недійсними, оскільки при їх винесенні відповідачі вийшли за межі визначених законом повноважень.

Також наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 27.12.2000, укладеного на виконання вищезгаданого розпорядження №1454 від 15.12.2000, за яким відповідачем-3 було придбано у власність спірну земельну ділянку.

У подальшому відповідач-3 (продавець) на підставі договору купівлі-продажу від 10.11.2015 відчужив указану земельну ділянку у власність ТОВ "Авторемпобутсервіс", яке, у свою чергу, передало право власності на указану земельну ділянку до статутного капіталу ТОВ "Жасмі-Трейд" (відповідача-4) на підставі акту прийому-передачі від 17.03.2017.

Отже, в даному випадку розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, на підставі прийнятих актів, які підлягають визнанню недійсними, не може бути оцінено як вираження волі територіальної громади на таке розпорядження, а відтак наявні підстави для витребування майна у відповідача-4 на підставі ст. 388 ЦК України (аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України у справі №3-604гс16 (№916/2129/15) від 05.10.2016 та у справі №3-1533гс16 (№916/2129/15) від 25.01.2017).

Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що в ході розгляду справи місцевим судом відповідач-2, відповідач-3 та відповідач-4 подали місцевому господарському суду заяви про застосування строку позовної давності до вимог позивача.

Оскільки місцевий суд помилково не встановив порушень прав позивача та відмовив у задоволенні позову у повному обсязі з підстав його необґрунтованості, заяви відповідачів-2, 3, 4 про застосування строків позовної давності місцевий суд безпідставно не розглянув.

Колегія суддів відзначає, що відповідно до ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

До позовних вимог про витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України застосовується також загальна позовна давність у три роки, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 907/50/16.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі - вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого ст. 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Позивач зазначає, що про оспорювані рішення Львівської обласної ради від 28.12.2000 № 408, розпорядження Львівської ОДА від 15.12.2000 №1454, договір купівлі-продажу від 27.12.2000 №648 та набуття ТОВ Нафта-Львів спірної земельної ділянки у власність за договором від 27.12.2000 №648, зміну власника спірної земельної ділянки з ТОВ "Авторемпобутсервіс на ТОВ "Жасмі-Трейд" позивачу стало відомо у 2017 році, а тому він вважає, що не пропустив строк позовної давності при звернені до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16 за позовом того ж позивача - Львівської міської ради у подібних правовідносинах.

Саме ця остання правова позиція Великої Палати Верховного Суду має враховуватись судами під час вирішення тотожних спорів, про що зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17.

Оскільки право власності територіальної громади м. Львова на спірну земельну ділянку було порушено в момент її вибуття з комунальної власності у володіння іншої особи, то початок перебігу позовної давності для позовних вимог, заявлених на захист цього порушеного права, пов`язується з моментом, коли Львівська міська рада довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила, а саме про факт вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності у володіння іншої особи.

Як зазначалось вище, ухвалою Львівської міської ради від 28.12.2000 №863 Про погодження Львівській обласній державній адміністрації переліку вільних земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу шляхом конкурсу або прямого продажу у м. Львові земельна ділянка площею 0,2 га за адресою м. Львів, вул. Пасічна (біля вул. Зеленої проектованої автостанції) була погоджена для продажу у власність Львівською обласною державною адміністрацією (п. 9 Додатку до ухвали Львівської міської ради від 28.12.2000 №863).

Відповідно до Договору купівлі-продажу від 27.12.2000, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Дякович М.М., зареєстрованого в реєстрі за №648, Львівська ОДА продала земельну ділянку загальною площею 0,2 га на вул. Пасічна-Зелена у м. Львові у власність відповідачу-3 і 23.01.2001 видала йому державний акт на право власності на землю Серія ЛВ № 028584, який було зареєстровано в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 8, к-н 5-1.

Отримавши вказаний державний акт на право власності на землю, відповідач-3 на виконання вимог ухвали Львівської міської ради від 28.12.2000 № 863 у 2001 році засобами Державного інституту проектування міст Містопроект розробив Містобудівне обґрунтування розміщення автозаправних станцій в м. Львові. Розміщення АЗС ріг вул. Зеленої-Пасічної (в комплексі з проектованою автобусною станцією) , а також звернувся в установленому порядку до Львівської міської ради за дозволом на проектування та будівництво АЗС.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 19.10.2001 №500 Про затвердження містобудівних обґрунтувань розміщення автозаправних станцій та надання дозволу ТОВ Нафта-Львів на проектування та будівництво АЗС , підписаним міським головою, відповідач-3 отримав дозвіл на проектування та будівництво постійної АЗС на розі вул. Зеленої-Пасічної у м. Львові (п. 2 Додатку № 1 до рішення виконкому від 19.10.2001 № 500).

Наведене свідчить про те, що позивач міг дізнатися про порушення прав територіальної громади міста Львова щодо спірної земельної ділянки ще з 2001 року.

Приймаючи це рішення, виконавчий комітет Львівської міської ради посилався в преамбулі рішення як на ухвалу Львівської міської ради від 28.12.2000 №863, так і на оспорювані державний акт на право власності на землю серії ЛВ №028584 та розпорядження голови Львівської ОДА від 15.12.2000 № 1454.

Розпорядженням Львівського міського голови від 17.10.2005 № 837 призначено державну приймальну комісію для прийняття в експлуатацію автозаправної станції на розі вул. Пасічної - вул. Зеленої, збудованої ТОВ Нафта-Львів .

Відповідно до акта Державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта Автозаправна станція на розі вул. Пасічної - вул. Зеленої від 27.10.2005 постійна АЗС була введена в експлуатацію.

Вказаний акт Державної приймальної комісії був затверджений рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.11.2005 №1274 Про затвердження акта Державної приймальної комісії про готовність до введення в експлуатацію автозаправної станції на розі вул. Пасічної - вул. Зеленої за підписом секретаря Львівської міської ради, в. о. міського голови, та зареєстрований Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Львівської міської ради за № 197 від 18.11.2005.

Розпорядженням Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 24.03.2006 №280 Про присвоєння поштової адреси № 13а, 60а на пр. Ч. Калини, 151б на вул. Зеленій новозбудованій відповідачем-3 автозаправній станції присвоєно поштову адресу №151б по вул. Зеленій.

На підставі Розпорядження Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 26.05.2006 №561 Про оформлення ТОВ Нафта-Львів права приватної власності на будівлю автозаправної станції на вул. Зеленій, 151 б відповідачу-3 було видано Сихівською районною адміністрацією Львівської міської ради Свідоцтво про право власності на будівлю АЗС від 26.05.2006 №С-01213, зареєстроване в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 30.08.2006, реєстраційний №15875867.

На підставі розробленої ліцензованою землевпорядною організацією у 2014 році на замовлення відповідача-3 Технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) , Відділ Держземагенства у м. Львові 09.10.2015 зареєстрував спірну земельну ділянку у Державному земельному кадастрі уже за поштовою адресою: Львівська область, місто Львів, вулиця Зелена, 151 б, та присвоїв земельній ділянці індивідуальний кадастровий номер 4610136800:02:005:0319.

Таким чином Львівській міській раді ще з 2001 року було відомо про факт перебування спірної земельної ділянки у власності відповідача-3 на підставі оспорюваного державного акта на право власності на землю серії ЛВ №028584, зареєстрованого 23.01.2001 в книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю за № 8, к-н 5-1, виданого відповідачем-2 на підставі оспорюваного позивачем розпорядження голови Львівської ОДА від 15.12.2000 №1454.

Крім того, ухвалою Львівської міської ради від 28.12.2000 №863 Про погодження Львівській обласній державній адміністрації переліку вільних земельних ділянок несільськогосподарського призначення, які підлягають продажу шляхом конкурсу або прямого продажу у м. Львові позивач погодив відповідачу-2 здійснити продаж у власність спірної земельної ділянки.

Колегія суддів також відзначає, що ухвалою Львівської міської ради від 22.03.2012 № 1350 Про затвердження матеріалів інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі (розміщена на офіційному сайті Львівської міської ради city-adm.lviv.ua, підписана міським головою А. Садовим як і позовна заява в даній справі) затверджено матеріали інвентаризації юридичних осіб, що здійснюють користування земельними ділянками за межами, визначеними документами, до посвідчують право на земельні ділянки, для обслуговування автозаправних станцій, під`їздів та влаштування благоустрою у Сихівському районі згідно з додатком до ухвали (п. 1 ухвали).

Ухвалу прийнято на пленарному засіданні 6-ї сесії 6-го скликання ради з метою врегулювання питань землекористування юридичних осіб, що використовують під`їзди до автозаправних станцій та їх обслуговування за межами, визначеними документами, що посвідчують право на земельні ділянки.

Затверджені даною ухвалою матеріали інвентаризації, підготовані і винесені на розгляд Львівської міської ради (колегіального представницького органу ради) Управлінням природних ресурсів та регулювання земельних відносин, містять графічні матеріали із зазначенням меж та площ інвентаризованих земельних ділянок, визначених документами, що посвідчують права (власності чи користування) юридичних осіб на земельні ділянки, а також інформацію про наявність у юридичних осіб правовстановлюючих документів на земельні ділянки, за якими проведено інвентаризацію.

У пункті 12 Додатку до ухвали вказано назву землекористувача - ТОВ Нафта-Львів , адресу юридичної особи - вул. Гайдамацька, 11, місце розташування земельної ділянки - вул. Пасічна-вул.Зелена, бренд, під яким експлуатується АЗС, - ANP . Додаток підписаний секретарем Львівської міської ради.

Таким чином, Львівська міська рада як колегіальний орган в складі депутатів Львівської міської ради, затверджуючи більшістю голосів зазначені матеріали принаймні станом на 22.03.2012 отримала інформацію і була обізнана про те, що земельна ділянка площею 0,20 га, розміщена за адресою: м. Львів, вул. Пасічна - вул. Зелена, перебувала у власності ТОВ Нафта-Львів , що є беззаперечним доказом обізнаності позивача щодо переходу права власності на земельну ділянку до ТОВ Нафта-Львів .

Натомість Львівська міська рада звернулася з цим позовом до господарського суду у березні 2019 року.

З огляду на викладене, позов у даній справі подано Львівською міською радою поза межами встановленого строку позовної давності.

Згідно із ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Враховуючи, що відповідач-2, відповідач-3 та відповідача-4 подали до суду першої інстанції заяви про застосування позовної давності, позов у даній справі подано із спливом позовної давності, апеляційний господарський суд доходить висновку про відмову у задоволенні позову внаслідок спливу позовної давності.

Доводи позивача про те, що право на витребування спірної земельної ділянки від ТОВ "Жасмі-трейд" у судовому порядку виникло у позивача з моменту, коли він дізнався про порушення свого права саме ТОВ "Жасмі-трейд" (яке набуло спірну земельну ділянку від ТОВ "Авторемпобутсервіс"), незалежно від того скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 26.11.2019 у справі № 914/3224/16, згідно з якими початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку ст. 388 ЦК України відліковується з моменту, коли власник майна дізнався або міг дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

Колегія суддів також відзначає, що відповідно до сталої практики ЄСПЛ (зокрема, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "Щокін проти України" від 14.10.2010, ""Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, ""East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст.1 Першого протоколу Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Оцінюючи дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами суспільства та правами власника, суд апеляційної інстанції доходить висновку про порушення справедливого балансу, який мав бути дотриманий між вимогами суспільного інтересу з одного боку та захистом прав на мирне володіння майном - з іншого, що є порушенням ст. 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки заявляючи позовні вимоги у даній справі, які по суті спрямовані на позбавлення ТОВ "Жасмі-трейд" права володіння спірною земельною ділянкою, позивач не порушував питання про здійснення компенсації (відшкодування) ТОВ "Жасмі-трейд".

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції в цілому вірно встановив всі фактичні обставини справи, але надав їм неправильну правову кваліфікацію, водночас резолютивно прийнявши правильне рішення. Тому рішення місцевого суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Львівської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/2607/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.11.2019 у справі №910/2607/19 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2607/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 05.03.2020.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова