Постанова

від 27.02.2020 по справі 904/3804/19

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2020 року м.Дніпро Справа № 904/3804/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів : Коваль Л.А., Кузнецова В.О.,

Секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Нікопольської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2019

у справі № 904/3804/19

за позовом Нікопольської міської ради, м. Нікополь

до відповідача: Приватного підприємства "МАНАС", м. Нікополь

про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 87 498,71 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Нікопольська міська рада звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного підприємства "МАНАС" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 87 498,71 грн. за період з 01.08.2016 по 30.04.2019.

Позовні вимоги обґрунтовані використанням відповідачем без правовстановлюючих документів земельних ділянок за адресою: вул. Патріотів України, 128-А у м. Нікополі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2019 у справі № 904/3804/19 у задоволенні позовних вимог Нікопольської міської ради до Приватного підприємства "МАНАС" про стягнення безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 87498,71 грн. відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що: земельна ділянка, розташована за адресою: м. Нікополь, вул. Патріотів України, 128-А, не може вважатися сформованим об`єктом цивільних права в розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, за користування яким можуть бути стягнені безпідставно збережені кошти; фактична площа земельної ділянки за адресою: м. Нікополь, вул. К. Лібкнехта, 128-А, складає 0,0762 га, а не 0,0833 га, як зазначено в позовній заяві і помилково визначено при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених грошових коштів.

Крім того, судом першої інстанції врахвовано, що 24.09.2018 уповноваженою особою Держгеокадастру на підставі "Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007, здійснено розрахунок розміру шкоди на суму 12 773,70 грн, заподіяної внаслідок самовільного зайняття Приватним підприємством "МАНАС" земельної ділянки комунальної форми власності під кафе "Пікнічок" площею 0,0762 га, розташованої на території Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (арк.с. 78), який було повністю сплачено відповідачем.

Не погодившись з вказаним рішенням Нікопольською міською радою подано апеляційну скарги, згідно якої просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2019 у справі №904/3804/19 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального права, а саме ст. 120, 206 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України.

За твердженнями апелянта, мало місце також неповне з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, а саме судом першої інстанції не враховано, що ПП "МАНАС" з 18.12.2007 року є власником об`єктів нерухомості, що знаходяться на земельній ділянці за адресою: вул. Патріотів України, 128-А у м. Нікополі, проте правовстановлюючі документи на землю ним не оформлялися, договірні відносини не встановлювалися, плата за фактичне користування землею не вносилася, в результаті чого Нікопольська міська рада недоотримує відповідний дохід та має місце безпідставне збереження коштів з боку відповідача.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 25.11.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2019 у справі №904/3804/19, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 19.12.2019.

10.12.2019 року від Приватного підприємства "МАНАС" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останнє просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.

В судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 15.01.2020.

27.12.2019 від Нікопольської міської ради надійшли пояснення в порядку ст. 42 ГПК України щодо розрахунку заборгованості згідно земельної ділянки площею 0,0762 га та природи сплчаених відповідачем коштів за квитанціями №1-1569К від 05.10.2018 на суму 8 773,70 грн, №1-1676К від 05.10.2018 на суму 4 000,00 грн (арк.с. 79).

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді Чередко А.Є., на підставі розпорядження керівника апарату щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2020., визначено колегію суддів у складі головуючого судді - Мороза В.Ф., суддів - Кузнєцова В.О., Коваль Л.А.

В судовому засіданні було оголошено протокольну ухвалу про перерву до 27.02.2020 о 10 год. 00 хв.

В судове засідання 27.02.2020 з`явилися представник позивача та представник відповідача.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати в сумі 87 498,71 грн. за фактичне використання без правовстановлюючих документів земельних ділянок за адресою: вул. Патріотів України, 128-А у м. Нікополі за період з 01.08.2016 по 30.04.2019.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 13.08.2019, Приватне підприємство "МАНАС" є власником магазину-кафе, вбиральні, інших споруджень, розташованих за адресою: м. Нікополь, вул. Патріотів України, 128-А., на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області б/н від 05.11.2007.

Рішенням Нікопольської міської ради №22-13/VI від 28.10.2011 відповідачу надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. К. Лібкнехта 128-А (вул. Патріотів України) за фактичним розміщенням нежитлової будівлі, строком на один рік.

Рішенням Нікопольської міської ради №140-47/VI від 11.07.2014 Приватному підприємству "МАНАС" надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул. К. Лібкнехта 128-А (вул. Патріотів України) намічуваною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, строком на один рік.

Рішенням Нікопольської міської ради №22-45/VII від 28.02.2019 відповідачу надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду намічуваною площею 0,0833 га на вул. Патріотів України, 128-А, за фактичним розміщенням нежитлових будівель для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 03.07).

В період з дати реєстрації відповідачем права власності на нерухоме майно по теперішній час не оформлено правовстановлюючі документи на земельну ділянку на вул. Патріотів України, 128-А, у м. Нікополі, а також не укладено договір оренди між ПП "МАНАС" та Нікопольською міською радою на зазначену земельну ділянку.

За твердженням позивача, відповідач використовує вищезазначену земельну ділянку без достатніх на те правових підстав і без правовстановлюючих документів, що є підставою для стягнення безпідставно збережених коштів за загальний період нарахування з 01.08.2016 по 30.04.2019 в сумі 87 498,71 грн..

Статтями 13, 14 Конституції України визначено, що земля є об`єктом власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

У відповідності до ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів.

Згідно зі ст.ст. 16, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні", матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах.

Відповідно до ст.ст. 12, 122 Земельного кодексу України до повноважень міських рад у сфері земельних відносин на території міст належить розпорядження землями комунальної власності та контроль за їх використанням та охороною, додержання земельного законодавства.

Згідно зі ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування Україні", до відання міських рад належить справляння плати за землю, здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використанням і охороною земель.

Таким чином, міська рада є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах - брати участь у реалізації державної політики у сфері земельних відносин та здійснювати контроль за використанням земель, у т.ч. шляхом звернення до суду з позовом про стягнення коштів за фактичне використання земельної ділянки.

З метою здійснення контролю за додержанням земельного законодавства при використанні земельних ділянок, рішеннями виконавчого комітету Нікопольської міської ради №954 від 28.11.2018, №118 від 20.02.2019 затверджено склад комісії з визначення та відшкодування збитків, завданих Нікопольській міській раді як власнику землі Приватним підприємством "МАНАС".

22.05.2019 проведено засідання комісії, якою визначено суму збитків в розмірі 87 498,71 грн, нарахованих за період з 01.08.2016 по 30.04.2019 у зв`язку з використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Рішенням виконавчого комітету Нікопольської міської ради №469 від 12.06.2019 "Про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків у вигляді недоодержаних доходів, завданих Нікопольській міській раді, як власнику землі, ПП "МАНАС" на вул. Патріотів України, 128-А у м. Нікополі" (арк.с. 22) були затверджені акти комісії №№ 1, 2 від 22.05.2019 (арк.с. 23, 24) і визначено суму, яку відповідачу необхідно сплатити за користування земельною ділянкою, а саме:

- в розмірі 14 830,31 грн. - за земельну ділянку площею 170,00 м2;

- в розмірі 72 668,40 грн. - за земельну ділянку площею 833,00 м2.

10.12.2018 на підставі рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради №687 від 12.09.2018 "Про створення робочої групи для обстеження земель комунальної власності в місті Нікополі" робочою групою здійснено вихід на місцевість та обстежено земельну ділянку за адресою: м. Нікополь, вул. Патріотів України, буд. 128-а. В результаті обстеження встановлено, що на земельній ділянці розташована двоповерхова будівля - кафе "Пікнічок". Біля будівлі є дерев`яні ворота для проїзду на внутрішній двір, куди немає вільного доступу. Територія двору огороджена частково будівлею кафе, а також цегляним парканом. На земельній ділянці біля кафе розміщений літній майданчик: дерев`яна декоративна огорожа, лавки, столи, навіси декілька невеликих дерев. Земля вимощена тротуарною плиткою, наявна урна для сміття. До вказаної будівлі (споруди) під`єднані електричні мережі, є зовнішнє освітлення. Земельна ділянка бур`янами, сміттям не захаращена.

08.05.2019 на підставі рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради №687 від 12.09.2018 "Про створення робочої групи для обстеження земельних ділянок комунальної власності в місті Нікополі" робочою групою було здійснено вихід на місцевість та обстежено земельну ділянку за адресою: м. Нікополь, вул. Патріотів України, буд. 128-а.

В результаті обстеження встановлено, що на земельній ділянці знаходиться двоповерхова нежитлова будівля кафе (на будівлі зазначена назва "кафе Пікнічок"). Територія земельної ділянки біля будівлі огороджена цегляним парканом, наявні дерев`яні ворота для в`їзду (входу) на внутрішню територію (подвір`я). В кафе здійснюється господарська діяльність з надання послуг ресторанного характеру (наявні столики для відпочинку, меню для відповідних замовлень). Біля будівлі розміщено літній майданчик для відпочинку та замовлень відвідувачів закладу. Територія літнього майданчику має орієнтовні розміри 11x15 метрів, огороджена дерев`яним парканом, є декілька навісів, невеликих дерев. Земельна ділянка вимощена тротуарною плиткою, чиста, прибрана, бур`янами не захаращена.

Нікопольська міська рада посилається на те, що відповідач як фактичний користувач земельними ділянками, який без достатньої правової підстави, за рахунок їх власника зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ними, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Згідно ч. 2 ст. 120 ЗК України у випадку, коли жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Виходячи із наведених норм законодавства, у разі переходу права власності на об`єкт нерухомого майна до набувача цього майна відбувається перехід тих прав на відповідну земельну ділянку, на яких вона належала відчужувачу, - права власності або права користування.

Аналіз статті 120 Земельного кодексу України засвідчує, що виникнення права власності на об`єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.

Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватне підприємство "МАНАС" з 18.12.2007р. є власником магазину-кафе, вбиральні, інших споруджень, розташованих за адресою: м. Нікополь, вул. Патріотів України, 128-А, на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області б/н від 05.11.2007, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна станом на 13.08.2019.

Зважаючи на положення статті 125 Земельного кодексу України, новий власник земельної ділянки не звільняється від необхідності оформлення права на земельну ділянку відповідно до вимог законодавства.

Тому з моменту виникнення права власності на нерухоме майно у відповідача виник обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під такими будівлями.

Проте, у порушення вимог діючого законодавства, відповідач, як власник нерухомого майна, не здійснив належних дій щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Згідно копії технічного паспорту від 15.04.2011 року на виробничий будинок (інвентаризаційна справа № 21465840, реєстровий № 7-148) забудована площа земельної ділянки за адресою: м. Нікополь, вул. К. Лібкнехта, 128-А, складає 201 кв.м.

Згідно з довідкою №536/12 від 05.09.2012 відділу Держкомзему у м. Нікополі про кількісні характеристики земельної ділянки, розподілення земель між власниками і користувачами (за даними форми 6-зем), яка була дійсна на час видачі (арк.с. 76), площа земельної ділянки за адресою: м. Нікополь, вул. К. Лібкнехта, 128-А, складає 0,0762 га.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції 24.09.2018 уповноваженою особою Держгеокадастру, Приватним підприємством "МАНАС" було самовільно зайнято земельну ділянку комунальної форми власності під кафе "Пікнічок" площею 0,0762 га, розташованої на території Нікопольської міської ради Дніпропетровської області (арк.с. 78).

Отже, наведені докази у своїй логічній сукупності свідчать про те, що площа фактично використовуваної земельної ділянки відповідачем складає 0,0762 га, а не 0,0833 га, як зазначалося позивачем в позовній заяві і враховувалося при здійсненні розрахунку суми безпідставно збережених грошових коштів, заявлених до стягнення.

Доказів оскарження результатів відповідної перевірки матеріали справи не містять, водночас, за її результатами на підставі "Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007, було здійснено розрахунок розміру шкоди на суму 12 773,70 грн., яка була повністю сплачена відповідачем, що підтверджується квитанціями №1-1569К від 05.10.2018 на суму 8 773,70 грн, №1-1676К від 05.10.2018 на суму 4 000,00 грн (арк.с. 79).

Таким чином, відповідачем було вчинено дії, що свідчать про визнання ним факту самовільного зайняття земельної ділянки за адресою: м. Нікополь, вул. К. Лібкнехта, 128-А, площа якої складає 0,0762 га.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідач не є власником і постійним землекористувачем означеної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього як землекористувача орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Отже, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

За змістом статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач з 18.12.2007 року, та включно у період з 01.08.2016 по 30.04.2019, за який позивач просив суд стягнути безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 87498,71 грн, був власником власником: магазину-кафе, вбиральні, інших споруджень, розташованих за адресою: м. Нікополь, вул. Патріотів України, 128-А.

Відтак, з часу виникнення права власності на ці об`єкти нерухомого майна у відповідача виник обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на відповідну земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Разом із цим матеріалами справи підтверджено та не спростовано відповідачем належними доказами, що в період з 01.08.2016 по 30.04.2019 він не мав правовстановлюючих документів, які б підтверджували речове право на використання означеної земельної ділянки.

Посилання відповідача на те, що згідно довідки з державної статистичної звітності з кількісного обліку земель про наявність земель та розподілу їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями міськрайонного управління у Нікопольському районі та м. Нікополі Головного управління Держгеокадастру у Дінпропетровській області від 22.05.2019р. станом на 01.01.2016р. земельна ділянка площею 0,0833 га, що розташована в м. Нікополь на вул. Патріотів України, 128-А, є комунальною власністю … користувачем якої є завод Будівельних матеріалів , вид користування - постійне користування відповідно до Державного акту на право постійного користування землею № 188, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Пунктом е ч. 1 ст. 141 ЗК України визначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є, в тому числі, набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області б/н від 05.11.2007 Приватне підприємство "МАНАС" з 18.12.2007р. є власником магазину-кафе, вбиральні, інших споруджень, розташованих за адресою: м. Нікополь, вул. Патріотів України, 128-А.

Таким чином, починаючи з 18.12.2007 року у заводу Будівельних матеріалів припинилося право користування зазначеною земельною ділянкою, а у відповідача виник обов`язок укласти та зареєструвати договір оренди на відповідну земельну ділянку під вказаними об`єктами нерухомості, який ним виконано не було.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частина перша статті 93 Земельного кодексу України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 статті 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

За змістом вказаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З даного приводу Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 №629/4628/16-ц (провадження №14-77цс18), дійшла висновку, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Позивач у своїй позовній заяві зазначав, що відповідач, зокрема у період з 01.08.2016 по 30.04.2019, земельного податку та орендної плати за користування земельною ділянкою за адресою: м. Нікополь, вул. Патріотів України, 128-А, не сплачував.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що відповідач, як власник об`єктів нерухомого майна, користувався земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, за відсутності оформленого відповідно до вимог чинного законодавства права користування земельною ділянкою, не сплачуючи орендну плату, а відтак, без достатньої правової підстави за рахунок позивача, який є власником земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тобто орендну плату, а тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Водночас, для вирішення спору про стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за земельну ділянку, необхідно з`ясувати, зокрема, чи є земельна ділянка об`єктом цивільних прав, а також установити обґрунтованість порядку та підстав нарахування орендної плати за користування земельною ділянкою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постановах від 11.02.2019р. у справі № 922/391/18, від 12.04.2019р. у справі № 922/981/18 та від 11.06.2019р. у справі № 922/551/18.

За змістом частини 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок комунальної власності громадянам у разі розташування на цих ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), які перебувають у їх власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу, відповідно до частини 2 якої особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки, зокрема із земель комунальної власності, за проектом землеустрою щодо її відведення звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної ради.

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок є різновидом документації із землеустрою (пункт "ґ" частини 2 статті 25 Закону України "Про землеустрій").

За змістом частини 1 статті 26 цього Закону замовниками документації із землеустрою можуть бути, зокрема, органи місцевого самоврядування, землевласники та землекористувачі.

При цьому згідно зі статтею 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, із визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Законом України "Про Державний земельний кадастр" визначено правові, економічні та організаційні основи діяльності у сфері Державного земельного кадастру.

За змістом статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 1 статті 9 зазначеного Закону).

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про Державний земельний кадастр" передбачено, що відомості про об`єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об`єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до державних стандартів, норм та правил, технічних регламентів.

При цьому у статті 15 зазначеного Закону наведено перелік відомостей про земельні ділянки, за змістом якого до Державного земельного кадастру включаються такі відомості: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку. Відомості про земельну ділянку містять інформацію про її власників (користувачів), зазначену в частині 2 статті 30 цього Закону, зареєстровані речові права відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація земельних ділянок здійснюється за місцем їх розташування відповідним державним кадастровим реєстратором центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (частина 2 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Судом першої інстанцій було встановлено, що згідно листа відділу у м. Нікополі міськрайонного управління у Нікопольському районі та м. Нікополі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області за №97-4-0.172-2510/180-18 від 03.08.2018 (арк.с. 39): управління не може надати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка розташована за адресою: м. Нікополь, вул. Патріотів України, 128-А, оскільки відомості про зазначену земельну ділянку за даними Державного земельного кадастру відсутні .

Відтак, вказана земельна ділянка не може вважатися сформованим об`єктом цивільних права в розумінні ст. 79-1 Земельного кодексу України, за користування яким можуть бути стягнені безпідставно збережені кошти.

Колегія суддів зазначає, що за таких обставин виключається можливість обчислення суми безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Аналогічний правовий висновок зроблено Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 01.10.2019р. у справі № 922/2082/18.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт в частини першої статті 96 Земельного кодексу України).

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі").

Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, відповідно до акту №1 та №2 комісії з визначення та відшкодування збитків у вигляді неодержаних доходів, завданих Нікопольській міській раді, як власнику землі, приватним підприємством "МАНАС", при визначенні розміру збитків, які завдані землекористувачем власнику землі, за кожний із періодів розраховується як 3% від нормативної грошової оцінки землі. При цьому комісія посилається на інформацію міськрайонного управління у Нікопольському районі та у м. Нікополі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 20.12.2018р. № 697/120-18, згідно якої нормативна грошова оцінка земель м.Нікополя проведена у 2008 році та затверджена рішенням сесії Нікопольської міської ради №40-28/V від 01.08.2008.

За змістом пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України і частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України "Про оцінку земель").

Тобто нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі №920/739/17).

Відповідно до частини 1 статті 15 Закону України "Про оцінку земель" підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років; розташованих за межами населених пунктів земельних ділянок сільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 5- 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше ніж один раз на 7-10 років (стаття 18 Закону України "Про оцінку земель").

Частинами 1, 2 статті 20 цього Закону передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з частинами 1, 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

За змістом частини 4 статті 23 цього Закону рішення рад, зазначених у цій статті, щодо технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок набирають чинності у строки, встановлені відповідно до пункту 271.2 статті 271 Податкового кодексу України, якою, в свою чергу, передбачено, що рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів, офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Згідно з пунктами 34, 35 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради належить вирішення на пленарних засіданнях питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 288.4, підпунктами 288.5.1, 288.5.2 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2017) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 % нормативної грошової оцінки і не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки. З 01.01.2017 у зв`язку із внесенням змін до зазначених положень Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою від розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території та не може перевищувати 12 % нормативної грошової оцінки.

Відповідно до ст. 289.2 ПК України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Судом першої інстанції встановлено, що в порушення вищезазначених вимог позивач визначив нормативну грошову оцінку не на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, а з інформації, що міститься в листах відділу Держгеокадастру у м. Нікополі №18-426-99.4-2936/2-16 від 20.10.2016 (арк.с. 37), №697/120-18 від 20.12.2018 (арк.с. 33).

Як вбачається за змісту листа відділу у м. Нікополі міськрайонного управління у Нікопольському районі та м. Нікополі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області за №97-4-0.172-2510/180-18 від 03.08.2018 (арк.с. 39), управління не може надати витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, оскільки відомості про зазначену земельну ділянку за даними Державного земельного кадастру відсутні.

Колегія суддів вважає правильним даний висновок місцевого господарського суду та наголошує, що розрахунок суми за користування земельною ділянкою комунальної власності площею 0,0762 га здійснений виконавчим комітетом Нікопольської міської ради не містить інформації щодо технічної документації земельної ділянки, а також посилань на витяг із нормативної грошової оцінки землі: такі розрахунки здійснено виходячи з базової вартості 1 м2 земель міста Нікополя з урахуванням коефіцієнтів, визначених згідно з рішенням ceciї Нікопольської міської ради від 24.10.2008 № 2-31/V, а також коефіцієнтів функціонального призначення помножених на площу земельної ділянки, визначеної згідно з актами обстеження земельної ділянки комісії №№ 1, 2 від 22.05.2019 (арк.с. 23, 24), до яких застосовано також кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у відповідний період (з 2016 по 2018 роки).

При цьому, апеляційний суд зауважує, що при здійсненні розрахунків позивачем не було враховано, що 24.09.2018 уповноваженою особою Держгеокадастру на підставі "Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу", затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №963 від 25.07.2007, здійснено розрахунок розміру шкоди на суму 12 773,70 грн., заподіяної внаслідок самовільного зайняття Приватним підприємством "МАНАС" земельної ділянки комунальної форми власності під кафе "Пікнічок" площею 0,0762 га, яку відповідачем було сплачено в повному обсязі, що підтверджується квитанціями №1-1569К від 05.10.2018 на суму 8 773,70 грн, №1-1676К від 05.10.2018 на суму 4 000,00 грн (арк.с. 79).

Принцип змагальності сторін, закріплений у частині 3 статті 13 та частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За приписами ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як передбачено ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання про їх прийнятність, суд виходить з критеріїв їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77 ГПК України, що підтверджували б: сформованність земельної ділянки, розташованої за адресою: м. Нікополь, вул. Патріотів України, 128-А, як об`єкта цивільних прав, в той час як остання не мала ані визначених меж, ані кадастрового номера, а інформація про неї не була занесена до Державного земельного кадастру; та відповідно правомірності визначення суми безпідставно збережених коштів, які заявлені до стягнення з відповідача за її використання. Також, ним не надано доказів фактичного користування відповідачем у період з 01.08.2016 по 30.04.2019 земельною ділянкою за адресою: м. Нікополь, вул. К. Лібкнехта, 128-А, площею 0,0833 га, в той час як доведеним, згідно встановлених фактичних обставин та матеріалів справи, є розмір 0,0762 га.

Згідно частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.ч. 1,2,5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України: судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини №3477-IV від 23.02.2006 визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За приписами частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі Шенк проти Швейцарії (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та застосував норми матеріального права при ухваленні оскаржуваного рішення.

Апелянт не спростував наведених висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого судом рішення.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 269, 275-279 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Нікопольської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2019 року у справі № 904/3804/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.10.2019 року у справі № 904/3804/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 05.03.2020

Головуючий суддя В.Ф.Мороз

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.О. Кузнецов