Рішення

від 24.02.2020 по справі 910/17832/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2020Справа № 910/17832/19

За позовомДержавного підприємства "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України до Державного агентства резерву України простягнення 3 378 547,33 грн. Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники сторін: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Хлібна база № 76" Державного агентства резерву України звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості в сумі 3 378 547,33 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати наданих послуг за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву № юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.12.2019 відкрито провадження по справі, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження. призначено підготовче засідання на 30.01.2020.

23.01.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У відзиві, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на неналежне зберігання позивачем зерна, а також на відсутність бюджетного фінансування на погашення спірної заборгованості

Представником позивача було подано 29.01.2020 для долучення до матеріалів справи відповідь на відзив.

У підготовчому засіданні суд вчинив дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 25.02.2020.

Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

При розгляді справи по суті в судовому засіданні 25.02.2020 судом було заслухано вступне слово відповідача, з`ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до ст.ст. 208-210 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.

У судовому засідання 25 лютого 2020 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.06.2009 між Державним комітетом України з державного матеріального резерву (комітет) та Державним підприємством "Хлібна база № 76" (зберігач) було укладено договір №юр-2зб/363-2009 відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, відповідно до п.1.2 договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією у кількості та за вартістю згідно з актом форми Р-16.

У п.1.1 договору №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009р. вказано, що зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється у зерносховищах зберігача.

За умовами п.3.1 договору №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009р. комітет зобов`язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно з п.4 договору №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009р. вартість зберігання цінностей визначається згідно з порядком відшкодування витрат підприємствам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом всього терміну зберігання цінностей (п.7.3 договору №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009р.).

У додатковій угоді від 19.07.2016р. сторонами погоджено викладення п.3.1 договору №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009р. в новій редакції, згідно з якою комітет зобов`язаний відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

Наказом №14 від 29.01.2016р. Державного агентства резерву України встановлено, що з 01.02.2016р. розмір витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням зерна державного резерву, що підлягає відшкодуванню державним підприємствам, які належать до сфери управління Держрезерву, у розмірі 30 грн. (з урахуванням податку на додану вартість) за зберігання однієї тонни в місяць.

Як свідчать представлені суду документи, на зберіганні у позивача у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 знаходилось передане відповідачем зерно у кількості 14 126,03 тонн, що підтверджується наданими до матеріалів справи складськими квитанціями.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, Державним агентством резерву України витрати зберігача на зберігання матеріальних цінностей у спірний період відшкодовано не було, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 3 378 547,33 грн., що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

За приписами ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 947 Цивільного кодексу України витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

У ст. 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" вказано, що відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву - зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, відшкодування витрат, пов`язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Факт зберігання на ДП "Хлібна база №76" пшениці 2 класу врожаю 2010 року Державного агентства резерву України у кількості 14126,63 тонн підтверджується складськими квитанціями, а саме: копії складських квитанцій №№ 6084 від 03.08.2011 року; 6085 від 03.08.2011 року; 6086 від 03.08.2011 року; 6088 від 03.08.2011 року; 6090 від 03.08.2011 року; 6091 від 03.08.2011 року; 6092 від 03.08.2011 року; 6093 від 03.08.2011 року; 6094 від 03.08.2011 року; 6095 від 03.08.2011 року; 6096 від 03.08.2011 року; 2674 від 30.10.2018 року, та витягами з Державного реєстру зерна (станом на 01.01.2018 та 31.12.2018 року).

Позивачем на виконання умов Договору та відповідно до наказу Державного агентства резерву України від 29.01.2016 №14 Про встановлення розміру відшкодування витрат на зберігання 1 тонни зерна державного резерву підприємствам системи державного резерву були надані послуги із зберігання зерна у період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року на суму 3 млн. 378 тис. 547 грн. 33 коп., що підтверджується актами відшкодування витрат за зберігання зерна державного резерву України: ,

№ПеріодКількість,Вартість за т/м,Сума наданих послуг, актузберігання зернат/мгон.грн. (з ПДВ) 1-1 01.01.-31.01.2018 14126,63 30,00 423798,90 2-1 01.02.-28.02.2018 14126,63 30,00 423798,90 3-1 01.03.-31.03.2018 14126,63 30,00 423798,90 01.04-03.04.2018 14126,63 30,00 42379.89 4-1 04.04.-24.04.2018 13626,63 30,00 286159,23 25.04.-30.04.2018 12626,63 30,00 75759,78 5-1 01.05.-15.05.2018 12626,63 30,00 183289,77 16.05.-31.05.2018 10626,63 30,00 164541,39 6-1 01.06.-11.06.2018 10626,63 30,00 116892,93 12.06.-30.06.2018 10551,63 30,00 200480,97 7-1 01.07.-31.07.2018 10551,63 30,00 316548,90 01.08.-05.08.2018 10551,63 30,00 51056,27 8-1 06.08.-31.08.2018 10002,58 30,00 251677,82 01.09.-02.09.2018 10002,58 30,00 20005,16 9-1 03.09.-03.09.2018 9462,58 30,00 9462,58 04.09.-11.09.2018 9082,58 30,00 72660,64 12.09.-30.09.2018 5602,58 30,00 106449,02 01.10.-04.10.2018 5602,58 30,00 21687,41 10-1 05.10.-29.10.2018 5402,58 30,00 130707,58 30.10.-31.10.2018 926,63 30,00 1793,49 11-1 01.11.-30.11.2018 926,63 30,00 27798,90 12-1 01.12.-31.12.2018 926,63 30,00 27798,90 Всього станом на 31.12.2018: 3378547,33 Суд зазначає, що умовами договору №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009р. не встановлено строку виконання відповідачем обов`язку з відшкодування витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

При цьому, нормами Закону України "Про державний матеріальний резерв" також не встановлено строку відшкодування витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з п. 1.7 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" оскільки згаданою статтею 530 Цивільного кодексу України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

Як свідчать матеріали справи, Державним підприємством "Хлібна база № 76" було направлено на адресу Державного агентства резерву України претензію №443/2 від 05.11.2019р., в якій зберігач просив останнього погасити заборгованість за надані послуги по відповідальному зберіганню за 01.01.2018 по 31.12.2018 в сумі 3 378547,31 грн.

Листом №3307/0/4-19 від 19.11.2019р. Державне агентство резерву України повідомлено, що останній не може зареєструвати бюджетні зобов`язання та провести розрахунки за послуги по зберіганню зерна за 2018 рік.

Наразі, суд зазначає, що означений лист складено відповідачем саме у відповідь на претензію №443/2 від 05.11.2019, про що міститься відповідне посилання. Тобто, відповідь відповідача на лист №443/2 від 05.11.2019р. позивача вказує на його фактичне отримання.

Отже, виходячи з наведеного, суд дійшов до висновку, що строк відшкодування Державним агентством резервом України витрат Державного підприємства "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України на зберігання матеріальних цінностей згідно договору №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009р. у період з 01.01.2018 по 31.12.2018 настав.

Агентство не висловлює жодних заперечень проти факту нарахування Підприємством суми витрат за зберігання зерна у вказаному в актах розмірі, ці акти, підписані зі сторони Підприємства, разом з документами листування сторін приймаються судом як докази, що підтверджують належне виконання позивачем договірних зобов`язань, зокрема в частині належної фіксації обсягів наданих послуг і їх вартості.

За період з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року відшкодування за зберігання пшениці класу врожаю 2010 року не здійснювалось. Зворотного матеріали справи не містять. У зв`язку з чим, сума не оплачених відповідачем послуг за 2018 рік, тобто з 01.01.2018 року по 31.12.2018 року складає 3 378 547,33 грн.

Водночас, за висновками суду, твердження відповідача про ненадходження бюджетного фінансування не спростовують обов`язку останнього оплатити в повному обсязі послуги позивача зі зберігання. При цьому, суд виходить з наступного.

Згідно з вимогами частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

Частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Частина 2 статті 218 Господарського кодексу України та стаття 617 Цивільного кодексу України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання.

Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання.

Тобто, з наведеного полягає, що відсутність надходжень бюджетних коштів не нівелює обов`язку з оплати робіт за відповідним правочином. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 21.02.2018р. у справі № 923/1292/16, від 23.03.2018р. по справі №904/6252/17, від 28.01.2019р. по справі №917/611/18.

До того ж, суд вважає за доцільне звернути увагу на те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (стаття 8 Конституції України).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм.

Справедливість як одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин та є одним із загальнолюдських вимірів права.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Отже, у даному випадку неоплата наданих позивачем послуг протягом тривалого періоду фактично призводить до порушення принципів справедливості та добросовісності у господарських зобов`язаннях, а отже і принципу верховенства права.

Крім того, посилання відповідача на те, що за наслідками проведення Українським державним науково-дослідним інститутом "Ресурс" періодичного контролю зерна було встановлено, що зерно державного резерву не відповідає вимогам нормативної документації по показнику "зернова домішка" не є беззаперечним фактом неналежного виконання позивачем зобов`язань за договором №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009р. щодо зберігання зерна та підставою для скасування обов`язку відповідача оплатити вказані послуги.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач у встановленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, та належних і допустимих у розумінні ст.76,77 Господарського процесуального кодексу України доказів виконання в повному обсязі своїх обов`язків за договором №юр-2зб/363-2009 від 15.06.2009р. не надав, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості та наявності підстав для задоволення позовних вимог Державного підприємство "Хлібна база № 76" Державного агентства резерву України до Державного агентства резерву України про стягнення 3 378 547,33 грн.

Згідно з п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення від 27.09.2001р. у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Отже, позов підлягає задоволенню судом повністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Державного підприємства "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України задовольнити повністю.

Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, код ЄДРПОУ 37472392) на користь Державного підприємства "Хлібна база №76" Державного агентства резерву України (55310, Миколаївська обл., Арбузинський р-н, с. Кавуни, вул. Елеваторна, 10, код ЄДРПОУ 20885124) заборгованість в розмірі 3 378 547 (три мільйони триста сімдесят вісім тисяч п`ятсот сорок сім) грн. 33 коп. та судовий збір в розмірі 50 678 (п`ятдесят тисяч шістсот сімдесят вісім) грн. 21 коп.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 04.03.2020

Суддя І.І. Борисенко