Постанова

від 12.02.2020 по справі 487/1369/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 487/1369/16-ц

провадження № 61-1000св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Темнікової В. І., Шаманської Н. О., Прокопчук Л. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про витребування майна.

Позовна заява мотивована тим, що пунктами 50, 50.1 розділу І рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 999 кв. м, за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївбудпроект , з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення 03 грудня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 140149 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0006.

01 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянкиплощею 999 кв. м на АДРЕСА_1 .

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2015 року позов прокуратури Миколаївської області до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта, скасування реєстраційного запису щодо права власності на земельну ділянку задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61, в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 999 кв. м на АДРЕСА_1 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006, укладений 01 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано недійсним, скасувавши його державну реєстрацію, державний акт серії ЯИ № 140149 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку. Повернуто до комунальної власності земельну ділянку площею 999 кв. м, з кадастровим номером 4810136300:12:001:0006, з грошовою оцінкою 206 591 грн 02 коп., на АДРЕСА_1 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 08 грудня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2015 року в частині визнання недійсним державного акта серії ЯИ № 140149 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 999 кв. м на АДРЕСА_1 змінено. Визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 140149, виданий 03 грудня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 , площею 999 кв. м на АДРЕСА_1 . Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2015 року в частині задоволенні вимог про скасування державної реєстрації державного акта серії ЯИ № 140149 на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та повернення земельної ділянки в комунальну власність скасовано в цій частині у задоволенні позову відмовлено. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Прокуратура вважає, що правова підстава виникнення у ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку скасована, і він не є особою, яка відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) уповноважена виступати продавцем земельної ділянки, тому спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади м. Миколаєва поза волею власника.

Ураховуючи викладене, заступник керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 просив суд витребувати спірну земельну ділянку від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2016 року позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави в особі Миколаївської міської радизадоволено.

Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 999 кв. м, з кадастровим номером 4810136300:12:001:0006, нормативною грошовою оцінкою 346 672 грн 98 коп., на АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади м. Миколаєва не з її волі за відплатним договором, який укладено з особою, яка не мала права на таке відчуження, про що ОСОБА_1 не було відомо, тому відповідно до вимог статей 330, 387 ЦК України вона підлягає витребуванню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2016 року скасовано, у задоволенні позову прокуратури відмовлено.

Суд апеляційної інстанції постановив, що спірна земельна ділянка, яку прокуратура просить витребувати, припинила своє існування як об`єкт права власності, оскільки після укладання договору купівлі-продажу цієї земельної ділянки ОСОБА_1 придбав ще 1/2 частини земельної ділянки у ОСОБА_3 , придбані ним земельні ділянки були об`єднані в одну нову земельну ділянку площею 0,1499 га. Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26 жовтня 2012 року № 1115 об`єднаній земельній ділянці площею 0,1499 га надано нову адресу: АДРЕСА_1 . На цю земельну ділянку 25 грудня 2012 року ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯО № 304102 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0021.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, перший заступник прокурора Миколаївської області, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального й процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2016 року і залишити в силі заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2016 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції не відповідає критеріям законності та обґрунтованості. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що за віндикаційним позовом може бути витребувана лише індивідуально-визначена річ, оскільки призначенням такого позову є повернення лише такого майна, яке було у власності особи, що неможливо у разі вибуття з володіння власника речей, визначений родовими ознаками. Предметом цього віндикаційного позову є індивідуально визначена річ - земельна ділянка 999 кв. м з кадастровим номером 4810136300:12:001:0006, обставини незаконного відчуження якої встановленні судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Таким чином, судом апеляційної інстанції не враховано вимоги статті 79-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та статті 56 Закону України Про землеустрій , оскільки спірна земельна ділянка набула статус об`єкта права власності з моменту її первісного формування: визначення площі, межі, кадастрового номера тощо, і входження до складу іншої земельної ділянки жодним чином не позбавляє її ознак об`єкта права власності, тобто вона продовжує існувати як об`єкт цивільних прав, щодо якого заявлена вимога про витребування.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим, всі висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстави для його скасування відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Миколаївської області на рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2016 року і витребувано із Заводського районного суду м. Миколаєва цивільну справу № 487/1369/16-ц.

У січні 2018 року цивільну справу № 487/1369/16-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року справу призначено до судового розгляду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до набуття чинності Законом України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ ) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичні обставини справи

Пунктами 50, 50.1 розділу І рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61 затверджено проєкт землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 999 кв. м, за рахунок земель Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївбудпроект , з віднесенням її до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд на АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення 03 грудня 2009 року ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯИ № 140149 на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0006.

01 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянкиплощею 999 кв. м на АДРЕСА_1 .

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2015 року позов прокуратури Миколаївської області до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акта, скасування реєстраційного запису щодо права власності на земельну ділянку задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Миколаївської міської ради від 04 вересня 2009 року № 36/61, в частині надання ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 999 кв. м на АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 4810136300:12:001:0006, укладений 01 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Визнано недійсним, скасувавши його державну реєстрацію, державний акт серії ЯИ № 140149 про право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.

Повернуто до комунальної власності земельну ділянку площею 999 кв. м, з кадастровим номером 4810136300:12:001:0006, з грошовою оцінкою 206 591 грн 02 коп., на АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 08 грудня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_2 , ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2015 року в частині визнання недійсним державного акта серії ЯИ № 140149 на право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 999 кв. м. на АДРЕСА_1 змінено.

Визнано недійсним державний акт серії ЯИ № 140149, виданий 03 грудня 2009 року на ім`я ОСОБА_2 , площею 999 кв. м. на АДРЕСА_1 .

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 15 вересня 2015 року в частині задоволенні вимог про скасування державної реєстрації державного акта серії ЯИ № 140149 на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 червня 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , та повернення земельної ділянки в комунальну власність скасовано в цій частині у задоволенні позову відмовлено. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і норми застосованого права

Згідно з частиною першою статті 181 ЦК України земельні ділянки належать до нерухомих речей.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що після укладання договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки ОСОБА_1 придбав ще 1/2 частини земельної ділянки у ОСОБА_3 Придбані ОСОБА_1 земельні ділянки були об`єднані в одну нову земельну ділянку площею 0,1499 га. Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26 жовтня 2012 року № 1115 об`єднаній земельній ділянці площею 0,1499 га надано нову адресу: АДРЕСА_1 . На цю земельну ділянку 25 грудня 2012 року ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯО № 304102 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136300:12:001:0021.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється в тому числі шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок (частина шоста статті 79-1 ЗК України).

Отже, всі відомості про земельні ділянки, які об`єднуються, зокрема, про площу, межі тощо, що дозволяє ідентифікувати їх як індивідуально визначені речі, містить технічна документація об`єднаної земельної ділянки.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (частина дев`ята статті 79-1 ЗК України).

У відповідності до положень статті 16 Закону України Про Державний земельний кадастр земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер. Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі. Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України. Структура кадастрових номерів земельної ділянки визначається Кабінетом Міністрів України.

Судом апеляційної інстанції зроблено висновок про те, щовідбулося формування нової земельної ділянки внаслідок об`єднання раніше існуючих земельних ділянок і спірна земельна ділянка, яку прокуратура просить витребувати на користь територіальної громади м. Миколаєва, з юридичної точки зору припинила своє існування як об`єкт права власності, оскільки земельна ділянка площею 999 кв. м, яка до об`єднання мала самостійний кадастровий номер 4810136300:12:001:006 знаходилась за адресою: АДРЕСА_1 , та була зареєстрована за ОСОБА_2 , зараз входить до складу земельної ділянки з кадастровим номером 4810136300:12:001:0021, загальною площею 0,1499 кв. м, має адресу: АДРЕСА_1 і зареєстрована за ОСОБА_1 .

Також апеляційний суд зазначив, що позивач просив у позовній заяві повернути у комунальну власність земельну ділянку площею 999 кв. м з кадастровим номером 4810136300:12:001:0006 на АДРЕСА_1 , якої фактично на даний час як об'єкта права власності вже не існує, і тому в межах заявлених позовних вимог позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів вважає такий висновок апеляційного суду передчасним.

Позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. До початку розгляду судом справи по суті позивач має право шляхом подакння письмової заяви змінити предмет або підставу позову, а відповідач - пред`явити зустрічний позов (частина друга статті 31 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Близькі за змістом приписи закріплює частина друга статті 49 ЦПК України у редакції, чинній з указаної дати.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до суду, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується відповідна позовна вимога.

Згідно з принципом jura novit curia ( суд знає закони ) неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Судом апеляційної інстанції не було також з`ясовано статус спірної земельної ділянки - зокрема, її приналежність до земель водного фонду, прибрежної захисної смуги, і чи оскаржувався позивачем акт про державну реєстрацію об`єднаної земельної ділянки площею 0,1499 кв. м, з кадастровим номером 4810136300:12:001:0021, на АДРЕСА_1 .

Положеннями статей 13, 14 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Чинним законодавством України визначено способи захисту порушеного права власності на землю.

Так, за змістом статті 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Власник земельної ділянки може вимагати також усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Колегія суддів також звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду прийнято 12 червня 2019 року постанову у справі за позовом Миколаївського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_4 , про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення Миколаївської міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності земельної ділянки площею 997 кв. м на АДРЕСА_2 , та її повернення (справа № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18).

Відповідно до правового висновку, викладеного у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції, встановивши факт належності спірної земельної ділянки до земель водного фонду, що перебувають у комунальній власності м. Миколаєва, помилково застосував для вирішення позовних вимог про повернення спірної земельної ділянки приписи статей 387 і 388 ЦК України, а не статті 391 цього Кодексу та частини другої статті 52 ЗК України.

Отже, вирішуючи спір, суди у порушення вимог статей 212-214, 315 ЦПК України 2004 року належним чином не встановили усі необхідні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не надали належної оцінки доводам учасників процесу та наданим ними доказам, допустили неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини, збирати та надавати оцінку доказам, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права допущені обома судами, то справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Заочне рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк