Рішення

від 04.03.2020 по справі 905/5/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, НОМЕР_1

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.03.2020 Справа № 905/5/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І., при секретарі судового засідання Турко А.В., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Міронада , м. Дніпро, Дніпропетровська область

до відповідача: Приватного акціонерного товариства Старокраматорський машинобудівний завод , м.Краматорськ, Донецька область

про стягнення заборгованості за договором №1007/19-1 від 01.07.2019 у розмірі 41358,70грн, пені у сумі 5084,20грн, 3% річних у сумі 475,90грн, інфляційних втрат у сумі 244,01грн, всього 47162,81грн

Представники учасників справи:

від позивача: представник не з`явився

від відповідача: представник не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю Міронада , м. Дніпро, Дніпропетровська область, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Приватного акціонерного товариства Старокраматорський машинобудівний завод , м.Краматорськ, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором поставки №1007/19-1 від 01.07.2019 у розмірі 41358,70грн, пені у сумі 5084,20грн, 3% річних у сумі 475,90грн, інфляційних втрат у сумі 244,01грн, всього 47162,81грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за договором поставки №1007/19-1 від 01.07.2019 в частині повної та своєчасної оплати за поставлену продукцію.

Приймаючи позовну заяву до розгляду та відкриваючи провадження у справі, суд, виходячи з вимог ч.3 ст.12, ч.1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про розгляд даної справи як малозначної в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Висновок щодо визначення даної справи як малозначної зроблений судом з огляду на приписи п.1 ч.5 ст.12 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, для цілей цього Кодексу визначені як малозначні.

Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 27.01.2020; розгляд справи призначений на 13.02.2020 з подальшим оголошенням перерви у судовому засіданні до 04.03.2020.

У судове засідання 04.03.2020 представник позивача не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач у судові засідання 13.02.2020 та 04.03.2020 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином; правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався; про причини неявки суд не повідомив.

Виходячи з того, що під час розгляду справи судом було створено необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про розгляд справи по суті в даному судовому засіданні.

Враховуючи ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк, згідно зі ст.178 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

01.07.2019 між позивачем, Товариством з обмеженою відповідальністю Міронада (постачальник), та відповідачем, Приватним акціонерним товариством Старокраматорський машинобудівний завод (покупець), був укладений договір №1007/19-1, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором поставити продукцію, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити продукцію.

Відповідно до п.1.2 договору найменування, ціна, кількість, строк поставки, загальна вартість, походження цієї продукції вказуються в специфікаціях, які додаються до договору і є його невід`ємною частиною.

Як встановлено п.2.2 договору сума договору складається із загальної вартості зазначеної в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п.2.5 договору оплата продукції покупцем здійснюється у формі: 50% попередньої оплати та 50% протягом 5 банківських днів з моменту отримання продукції покупцем. Можливі інші умови оплати, які вказуються у специфікації.

Датою постачання вважається дата фактичної передачі продукції від постачальника покупцю (п.3.4 договору).

Відповідно до п.6.8 договору за несвоєчасну сплату поставленої продукції, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування, від суми несплаченої в строк товару за кожний день прострочення.

Договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019 (п.9.11 договору).

В межах договору №1007/19-1 від 01.07.2019 сторонами було підписано специфікації №1 та №2, якими погоджено поставку продукції: - Фєрросіліцій ФС-45 ДСТУ 4127-2002 кількістю 317кг, ціна без ПДВ 25,916грн, сума без ПДВ 8215,58грн, всього сума з ПДВ складає 9858,67грн, з яких ПДВ 20% - 1643,12грн; - Марганець металевий Мн-95 ГОСТ 6008 кількістю 420кг, ціна без ПДВ 62,500грн, сума без ПДВ 26250,00грн, всього сума з ПДВ складає 31500,00грн, з яких ПДВ 20% - 5250,00грн; умови оплати: відтермінування 10 днів з дати відвантаження.

Як свідчать матеріали справи постачальником виставлено покупцю рахунок-фактуру №мр-0000035 від 15.07.2019 на суму 41358,70грн з ПДВ.

У виконання умов договору №1007/19-1 від 01.07.2019 та специфікацій №1 та №2 до договору позивач поставив відповідачу продукцію на загальну суму 41358,70грн за видатковою накладною №мр-0000037 від 26.07.2019 на суму 41358,70грн з ПДВ. Продукція прийнята відповідачем без зауважень та заперечень стосовно кількості та якості, що підтверджується підписом представника відповідача на видатковій накладній №мр-0000037 від 26.07.2019. Так, продукція отримана представником відповідача водієм Овчарук С.В. на підставі довіреності №2032 від 24.07.2019, виданої на отримання цінностей за договором №1007/19-1 від 01.07.2019.

Враховуючи приписи положень ст.ст. 76, 77, 91 Господарського процесуального кодексу України, вказана видаткова накладна приймається судом як така, що підтверджує належне виконання позивачем умов договору №1007/19-1 від 01.07.2019 та специфікацій №1 та №2 до договору в частині поставки продукції та прийняття її відповідачем.

В порядку досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача з претензією Вих.№0410/19 від 04.10.2019 з проханням сплатити заборгованість, однак відповіді на вказану претензію відповідач не надав, вартість поставленої продукції не оплатив.

Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №1007/19-1 від 01.07.2019 у розмірі 41358,70грн, пені у сумі 5084,20грн, 3% річних у сумі 475,90грн, інфляційних втрат у сумі 244,01грн. Розглядаючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України.

Пунктом 1 ч. ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

Відповідно до приписів ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим до виконання сторонами.

Укладений сторонами договір №1007/19-1 від 01.07.2019 за своєю правовою природою є договором поставки, отже, правовідносини сторін підпадають під регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення містяться в ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

Як встановлено судом, позивач виконав господарські зобов`язання за договором №1007/19-1 від 01.07.2019 з поставки продукції.

Між тим, обставини справи свідчать, що відповідач не здійснив повного розрахунку за поставлену позивачем продукцію у визначений у специфікаціях №1, №2 до договору №1007/19-1 від 01.07.2019 строк - відтермінування 10 днів з дати отгрузки, тобто, за видатковою накладною №мр-0000037 від 26.07.2019 до 05.08.2019 включно. Внаслідок наведеного у відповідача виникла заборгованість за договором №1007/19-1 від 01.07.2019 у розмірі 41358,70грн, наявність якої відповідачем не заперечується.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість та правомірність позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором №1007/19-1 від 01.07.2019 у розмірі 41358,70грн, а отже і про їх задоволення в повному обсязі.

Разом з тим, суд зауважує, що несвоєчасне виконання відповідачем зобов`язання з оплати поставленої продукції є порушенням зобов`язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України.

З огляду на невиконання відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати поставленої продукції у строк, встановлений договором поставки №1007/19-1 від 01.07.2019, суд дійшов висновку, що відповідач згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов`язання.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 5084,20грн за період з 06.08.2019 по 23.12.2019, суд виходить з такого.

Нарахування заявленої до стягнення в межах даного позову пені зумовлено порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором в частині своєчасної оплати переданої продукції за договором.

Відповідно до ч.1 ст.549, п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов`язання.

Згідно з приписами ч.2 ст. 193, ч.1 ст. 216 та ч.1 ст. 218 Господарського кодексу України за порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарського кодексу України, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст. 217, ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України є штрафні санкції (неустойка, штраф, пеня).

Розмір штрафних санкцій відповідно до ч.4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.

Відповідно до ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Заявлену до стягнення пеню позивачем нараховано на підставі п.6.8 договору №1007/19-1 від 01.07.2019, за умовами якого за несвоєчасну сплату поставленої продукції, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування, від суми несплаченої в строк товару за кожний день прострочення.

Як встановлено судом, відповідач прийняв на себе зобов`язання прийняти та своєчасно здійснити оплату переданої продукції у строк встановлений у специфікаціях №1, №2 до договору №1007/19-1 від 01.07.2019 строк - відтермінування 10 днів з дати отгрузки, враховуючи те, що поставка та відвантаження продукції відбулись 26.07.2019 (видаткова накладна №мр-0000037), останнім днем здійснення оплати за поставлену продукцію є 05.08.2019, у зв`язку з чим за вимогами ст.253 Цивільного кодексу України першим днем порушення строку оплати, з якого можливо нарахування штрафних санкцій, є 06.08.2019.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача пені у сумі 5084,20грн за період з 06.08.2019 по 23.12.2019 за порушення строків оплати за поставлену продукцію.

Розглядаючи позов в частині стягнення з відповідача на підставі ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційних втрат у сумі 244,01грн за період липень-листопад 2019 та 3% річних у сумі 475,90грн за період прострочення з 06.08.2019 по 23.12.2019, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За результатом проведеної судом перевірки розрахунок 3% річних за заявлений позивачем період є методологічно та арифметично вірним та відповідає фактичним обставинам справи, отже, позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних у сумі 475,90грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За результатом проведеної перевірки наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вказаний розрахунок методологічно та арифметично є неправильним.

Суд зазначає, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16, вимога сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Індекс інфляції є показником, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Водночас, суд наголошує на врахуванні індексів виключно за цілі місяці існування прострочення певної суми, оскільки зі змісту п.6 Методики, затвердженої Наказом Державного комітету статистики №265 від 27.07.2007 випливає, що мінімальний період застосування індексу є саме повний місяць, за який він розрахований, оскільки відсутні будь-які підстави стверджувати про знецінення коштів на відповідній коефіцієнт індексу за частину такого місяця. Означений висновок узгоджується із правовою позицією з цього приводу, сформульованою Верховним Судом у постанові №910/9938/17 від 10.10.2018.

Здійснивши розрахунок інфляційних втрат за період прострочення серпень-листопад 2019, суд встановив, що інфляційні втрати складають більшу суму, ніж заявлена позивачем.

З урахуванням ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про задоволення позову щодо стягнення інфляційних втрат у сумі 244,01грн.

Враховуючи задоволення позовних вимог, за приписами ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 210, ст.ст. 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Міронада , м. Дніпро, Дніпропетровська область, до Приватного акціонерного товариства Старокраматорський машинобудівний завод , м.Краматорськ, Донецька область, про стягнення заборгованості за договором №1007/19-1 від 01.07.2019 у розмірі 41358,70грн, пені у сумі 5084,20грн, 3% річних у сумі 475,90грн, інфляційних втрат у сумі 244,01грн, всього 47162,81грн задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства Старокраматорський машинобудівний завод (84302, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Конрада Гампера, б.2, код ЄДРПОУ 05763642) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Міронада (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Ударників, б.27, код ЄДРПОУ 40924641) заборгованість за договором №1007/19-1 від 01.07.2019 у розмірі 41358,70грн, пеню у сумі 5084,20грн, 3% річних у сумі 475,90грн, інфляційні втрати у сумі 244,01грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 1921,00грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 04.03.2020 складено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 06.03.2020.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п. 8, 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Суддя К.І. Аксьонова