Рішення

від 26.02.2020 по справі 914/2747/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.02.2020 справа № 914/2747/19

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. розглянув матеріали

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» , с. Черляни, Городоцький район, Львівська область,

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Сухова Валентина Євгеновича, м. Львів,

предмет позову: стягнення 59 961,85 грн.,

підстава позову: порушення зобов`язань по договору поставки № 541404 від 10.01.2015 року,

без виклику сторін.

ПРОЦЕС

26.12.2019 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» до Фізичної особи-підприємця Сухова Валентина Євгеновича про стягнення 59 961,85 грн.

Ухвалою суду від 28.12.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Встановлено, що розгляд справи по суті починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі - 28.01.2020 року. Встановлено відповідачу строк - 15 днів з дня отримання ухвали для подання відзиву на позов та 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення, позивачу - 5 днів з дня отримання відзиву на позов для подання відповіді на відзив.

Ухвала суду про відкриття провадження отримана сторонами, що підтверджено повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відводів складу суду сторонами не заявлено.

Відзиву від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 ГПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Спір між сторонами виник внаслідок прострочення відповідачем виконання зобов`язання по своєчасній оплаті отриманого товару. Так, позивач стверджує, що на виконання умов договору він здійснив поставку товару на загальну суму 44 342,78 грн. Проте відповідач свого обов`язку по оплаті отриманого товару не виконав, станом на 21.12.2019 року оплати також не здійснив. Відтак, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення відповідної суми як заборгованості по договору поставки. За прострочення виконання зобов`язання по оплаті отриманого товару позивач також нарахував відповідачу 5 904,26 грн. пені, 8 868,55 грн. штрафу та 846,26 грн. 3% річних.

Відповідач, повідомлений належним чином про відкрите судове провадження, стосовно заявлених вимог не заперечив, доказів на спростування викладених позивачем обставин, відзиву чи пояснень не подав.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

10.01.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» (надалі по тексту рішення - позивач, згідно з договором - постачальник та ОСОБА_1 (надалі по тексту рішення - відповідач, згідно з договором - покупець) уклали договір поставки № 541404. Договір підписано та скріплено печатками обох сторін.

Відповідно до п. 1 договору постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах, визначених цим договором. Предметом договору є поставка запасних частин до транспортних засобів.

Згідно з видатковою накладною № FTM00066639/19 від 20.04.2019 року на виконання договору № 541404 від 10.01.2015 року ТОВ «КПП Центр» поставило покупцю товар, вартістю з ПДВ 23 634,08 грн., а згідно з видатковою накладною № FTM00070884/19 від 26.04.2019 року - товар, вартістю з ПДВ 20 708,70 грн. Видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками.

Докази оплати отриманого покупцем товару в матеріалах справи відсутні.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, документально не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Дослідивши представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Суд звертає увагу, що між сторонами спору в даній справі існують саме господарські відносини, адже такі виникли у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання. Статус покупця як суб`єкта господарювання підтверджується реквізитами, зазначеними в договорі поставки, а саме свідоцтвом платника ПДВ № 71721559 та кодом ЄДР 2627605535. За вказаним кодом у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наявний актуальний запис щодо реєстрації Сухова Валентина Євгеновича. Суд також зазначає, що, підписуючи договір поставки, покупець скріпив його печаткою суб`єкта господарювання - Фізична особа-підприємець Сухов Валентин Євгенович, номер НОМЕР_1 . Аналогічним чином покупець здійснював підтвердження вчинення господарської операції - поставки та прийняття товару згідно з видатковими накладними, наявними у матеріалах справи. Відтак, суд доходить висновку, що незважаючи на незазначення у тексті договору поставки покупцем Фізичну особу-підприємця Сухова Валентина Євгеновича, фактично правовідносини між сторонами мають господарський характер і суть зобов`язань між сторонами також є господарською. Також суд враховує позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 29.01.2020 року у справі № 916/922/19, про те, що відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Крім цього, суд також звертає увагу, що відповідачем не подано заперечень стосовно обставини виникнення між сторонами господарських правовідносин.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч.ч.1,2 ст. 712 ЦК України).

Як встановлено вище, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, 20.04.2019 року та 26.04.2019 року позивачем на виконання договору поставив, а відповідач прийняв товар, вартістю з ПДВ 23 634,08 грн. та 20 708,70 грн., тобто всього на суму 44 342,78 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Договором поставки сторони погодили, що покупець здійснює оплату протягом десяти календарних днів з моменту отримання товару (п. 5.5 договору).

Згідно зі ст. 256 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відтак, останнім днем для оплати отриманого згідно з видатковою накладною від 20.04.2019 року товару було 30.04.2019 року, а згідно з видатковою накладною від 26.04.2019 року - 06.05.2019 року.

Згідно з п. 3.3.1 договору покупець взяв на себе зобов`язання прийняти товар та своєчасно його оплатити.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У матеріалах справи відсутні докази здійснення оплати за отриманий відповідачем товар як у строки, визначені договором, та к і на час постановлення рішення судом. Враховуючи невиконання відповідачем свого обов`язку по оплаті вартості отриманого товару у повному обсязі, суд доходить висновку про необхідність захисту порушеного права позивача на отримання належної плати за поставлений товар, у зв`язку з чим позовна вимога про стягнення 44 342,78 грн. підлягає задоволенню.

Щодо стягнення решти заявлених до стягнення сум, суд зазначає таке.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Позивачем за прострочення оплати вартості товару в сумі 23 634,08 грн. за період 01.05.2019 року - 21.12.2019 року нараховано пеню в розмірі 3 146,89 грн., а за прострочення оплати вартості товару в сумі 20 708,70 грн. за період 07.05.2019 року - 21.12.2019 року - 2 757,37 грн.

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Договором сторони передбачили, що у випадку порушення строків оплати товару, встановлених умовами цього договору, покупець сплачує постачальнику неню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочення до моменту закінчення такого прострочення, а у випадку, коли прострочення триває - до моменту звернення постачальника до суду.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

З умови договору про відповідальність сторін вбачається, що сторони погодили нарахування пені упродовж всього періоду існування заборгованості, тобто поза межами шестимісячного періоду, встановленого законом, що водночас відповідає приписам ст. 232 ГК України. Також позивачем правильно визначено періоди існування у відповідача прострочення заборгованості. Перевіривши правильність розрахунку пені, не виходячи за суми, визначені позивачем, суд зазначає, що стягненню підлягає пеня у визначеному позивачем розмірі, оскільки за розрахунками суду розмір пені становив більше, так як позивачем застосовано лише один показник ставки НБ України - 13,5%, який існував лише з 13.12.2019 року, а до того часу був більшим.

Щодо заявленого до стягнення штрафу в розмірі 8 868,55 грн., як вказувалось вище, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Договором сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати поставленого товару понад 30 календарних днів покупець окрім пені сплачує постачальнику штраф у розмірі 20 % від вартості неоплаченого товару (п. 6.3 договору).

Матеріалами справи підтверджено і судом встановлено, що останнім днем оплати отриманого товару були 30.04.2019 року та 06.05.2019 року. Після спливу 30 календарних днів оплата здійснена не була. Тобто прострочення заборгованості на суму 44 342,78 грн. існує понад 30 календарних днів, що підтверджує право позивача на стягнення штрафу, передбаченого договором. Перевіривши розрахунок штрафу, суд зазначає, що такий правильно визначено позивачем і заявлені до стягнення 8 868,55 грн. підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих 3% річних, суд зазначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України). Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Як вбачається з розрахунку позивача, такий здійснено за прострочення оплати вартості товару в сумі 23 634,08 грн. за період 01.05.2019 року - 21.12.2019 року та за прострочення оплати вартості товару в сумі 20 708,70 грн. за період 07.05.2019 року - 21.12.2019 року. Наведене відповідає правилам нарахування 3 % річних і після перевірки здійсненого позивачем розрахунку вказаної суми судом встановлено, що така порахована правильно. Відтак, позовна вимога про стягнення 846,26 грн. 3% річних також підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що наявними у справі достовірними та належними доказами підтверджується обставина порушення відповідачем прав позивача щодо отримання своєчасної плати за товар. Відповідач у свою чергу доказів на спростовування такої обставини не подав, доказів сплати заборгованості також не надав. Відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у встановленому вище розмірі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 126, 129, ч. 9 ст. 169, ст. ст. 231, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1 . Позовні вимоги задовольнити повністю.

2 . Стягнути з Фізичної особи-підприємця Сухова Валентина Євгеновича (код ЄДР НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КПП Центр» (код ЄДР 38169102, 81500, Львівська обл., Городоцький район, село Черляни, вул. Польова, будинок 97) 44 342,78 грн. боргу, 5 904,26 грн. пені, 8 868,55 грн. штрафу, 846,26 грн. 3% річних і 1 921,00 грн. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 27.02.2020 року.

Суддя Матвіїв Р.І.