Постанова

від 26.02.2020 по справі 910/14139/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2020 року

м. Київ

Справа № 910/14139/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В.- головуючого, Мачульського Г. М., Кушніра І. В.,

секретар судового засідання- Астапова Ю.В.,

розглянувши касаційну скаргу Nibulon S. A. на постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 у справі

за позовом Nibulon S. A. до: 1) Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива", 3) Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюка Богдана Вікторовича, 4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Монополіум Фінанс", 5) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басай Роксолани Михайлівни, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: 1) Мостиська районна державна адміністрація Львівської області, 2) Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - 3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-ІВ", про визнання недійсними договорів та зобов`язання вчинити дії,

за участю представників:

позивача - Васильєв А. О., адвокат,

відповідача-1 - Бутко Д. Г., адвокат,

відповідача-2 - Войцехівський О. В., адвокат,

відповідача-3 - не з`явилися,

відповідача-4 - не з`явилися,

відповідача-5 - не з`явилися,

третьої особи-1 - не з`явилися,

третьої особи-2 - не з`явилися,

третьої особи-3 - не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У 2018 році Nibulon S. A. звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства "Компанія "Райз" (далі - ПрАТ "Компанія "Райз"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Аграрна перспектива" (далі - ТОВ "Аграрна перспектива"), Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюка Богдана Вікторовича, Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Монополіум Фінанс" (далі - ТОВ "ФК "Монополіум Фінанс") та Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басай Роксолани Михайлівни про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу будівель підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 738182246224), укладеного між ПрАТ "Компанія "Райз" та ТОВ "Аграрна Перспектива" (далі - договір -1);

- визнання недійсним договору від 02.11.2015 про внесення змін до договору купівлі - продажу будівлі від 22.10.2015, укладеного між ПрАТ "Компанія "Райз" та ТОВ "Аграрна Перспектива" (далі - договір-2);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,000 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0041, укладеного між ПрАТ "Компанія "Райз" та ТОВ "Аграрна Перспектива" (далі - договір-3);

- визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,6490 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0018, укладеного між ПрАТ "Компанія "Райз" та ТОВ "Аграрна Перспектива" (далі - договір-4);

- визнання недійсним іпотечного договору від 11.06.2018, укладеного між ТОВ "Аграрна Перспектива" та ТОВ "Фінансова компанія" Монополіум Фінанс" у частині іпотеки будівлі, підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год (далі - договір від 11.06.2018);

- визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25506361 від 22.10.2015;

- визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 25506452 від 22.10.2015;

- визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41548985 від 11.06.2018;

- визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41549441 від 11.06.2018;

- визнання недійсним і скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 41549756 від 11.06.2018;

- визнання недійсним і скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 11718159 від 22.10.2015;

- визнання недійсним і скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 25506361 від 22.10.2015;

- визнання недійсним і скасування запису про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 25506452 від 22.10.2015;

- визнання недійсним і скасування запису про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 26566241 від 11.06.2018;

- визнання недійсним і скасування запису про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 26566582 від 11.06.2018;

- визнання недійсним і скасування запису про іпотеку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 26566816 від 11.06.2018;

- зобов`язання приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюка Б. В. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності на будівлю, підприємство з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 738182246224) за ТОВ "Аграрна Перспектива";

- зобов`язання приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюка Б. В. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 5,000 га (кадастровий номер 4622487200:02:000:0041) за ТОВ "Аграрна Перспектива";

- зобов`язання приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюка Б. В. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку площею 2,6490 га (кадастровий номер 4622487200:02:000:0018) за ТОВ "Аграрна Перспектива";

- зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басай Р. М. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації іпотеки будівлі, підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 738182246224), за ТОВ "Фінансова компанія "Монополіум Фінанс";

- зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басай Р. М. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації іпотеки земельної ділянки площею 5,000 га (кадастровий номер 4622487200:02:000:0041) за ТОВ "Фінансова компанія "Монополіум Фінанс";

- зобов`язання приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Басай Р. М. внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації іпотеки земельної ділянки площею 2,6490 га (кадастровий номер 4622487200:02:000:0018) за ТОВ "Фінансова компанія "Монополіум Фінанс".

1.2. Позов обґрунтований тим, що ПрАТ "Компанія "Райз" та ТОВ "Аграрна Перспектива" укладено зазначені договори купівлі-продажу будівлі та земельних ділянок від 22.10.2015 з метою приховування майна одного з відповідачів - боржника у зобов`язанні (ПрАТ "Компанія "Райз") від кредитора Nibulon S.A. та з порушенням вимог щодо справедливості і добросовісності, передбачених пунктом 6 частини 1 статті 3, частини 3 статті 92, частини 3 статті 509 і частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та в порушенням вимог частини 3 статті 13 ЦК України про неприпустимість зловживання правом в інших формах.

Позивач зазначив, що реалізація власником (ПрАТ "Компанія "Райз") належного йому права власності на об`єкт та земельні ділянки призвело до такого результату, який право і правосвідомість вважають неприпустимими, що в свою чергу, вимагає від суду правового впливу шляхом застосування правових наслідків такої (недобросовісної) поведінки у вигляді визнання оспорюваних правочинів недійсними.

Позивач також зазначив, що оскільки іпотечний договір укладений на підставі договорів купівлі-продажу будівлі та земельних ділянок від 22.10.2015, які за доводами позивача є недійсними з моменту укладення, означене зумовлює недійсність іпотечного договору, оскільки він є похідним від договорів купівлі-продажу будівлі та земельних ділянок від 22.10.2015, а відтак порушує майнові права позивача щодо об`єкту - земельних ділянок, оскільки з огляду на відповідні положення Закону України "Про іпотеку" наділяє відповідача-4 правом одержати задоволення своїх вимог за рахунок об`єкта та земельних ділянок переважно перед позивачем.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій 12.07.2012 Арбітражний суд Міжнародної асоціації торгівлі зерном та кормами (далі - GAFTA) ухвалив рішення № 14-399 про стягнення з ПрАТ "Компанія "Райз" на користь Nibulon S. A. 26 858 000,00 доларів США як відшкодування збитків за невиконання зобов`язань та відсотків на цю суму за ставкою 4 % річних, що ускладняються поквартально, починаючи із 03.03. 2011 і до дати сплати. Боржник також зобов`язаний сплатити арбітражні витрати.

2.2. 23.05.2014 апеляційна колегія Арбітражного суду GAFTA ухвалила рішення № 4323А(і), яким змінили рішення від 12.07.2012 № 14-399 в частині розміру суми, яку боржник має сплатити стягувачеві: 17 536 000,00 доларів США відшкодування збитків, а також складні відсотки на цю суму, що розраховуються поквартально, за ставкою 4 % із дати невиконання зобов`язань - 11.01.2011 і до дати повної сплати відшкодування збитків; боржник також зобов`язаний сплатити арбітражні витрати та витрати за апеляцією - 53 594,85 фунтів стерлінгів.

2.3. 23.09.2014 позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з клопотанням про визнання рішення апеляційної колегії Арбітражного суду GAFTA від 23.05.2014 № 4323(і) та надання згоди на його примусове виконання на території України

2.4. Справа розглядалася неодноразово.

2.5. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва 06.12.2017 визнано рішення апеляційної колегії Арбітражного суду GAFTA від 23.05.2014 № 4323А(і) та надано дозвіл на його примусове виконання на території України .

2.6. Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 06.12.2017 залишено без змін.

2.7. Як зазначає позивач і не заперечують сторони, 22.10.2015 між ПрАТ "Компанія "Райз" як продавцем і ТОВ "Аграрна Перспектива" (відповідач-2) як покупцем укладено договір купівлі-продажу будівель підприємства з виробництва комбікормів, яке складається із: адміністративно - побутового корпусу з лабораторією (літ. А-2) площею 592,8 м 2 ; автомобільних ваг (літ. Б-1) площею 139,0 м 2 ; виробничого будинку (літ. В-1) площею 14,4 м 2 ; виробничого будинку (літ. Д-1) площею 42,7 м 2 ; виробничого будинку (літ. Е-1) площею 37,6 м 2 ; виробничого будинку (літ. Є-1) площею 645,9 м 2 ; виробничого будинку (літ. Ж-1) площею 866,6 м 2 ; виробничого будинку (літ. 3-1) площею 866,6 м 2 ; виробничого будинку (літ. Й-1) площею 645,9 м 2 ; виробничого будинку (літ. К-1) площею 645,9 м 2 ; виробничого будинку (літ. М-2) площею 75,0 м 2 ; виробничого будинку (літ.Н-1) площею 63,0 м 2 ; виробничого будинку (літ. О-2) площею 915,7 м 2 ; виробничого будинку (літ. О) площею 1,5 м 2 ; виробничого будинку (літ. П-2) площею 140,4 м 2 ; виробничого будинку (літ. П-2) площею 41,6 м 2 ; виробничого будинку (літ. Р-2) площею 304,9 м 2 ; виробничого будинку (літ. С-1) площею 10,4 м 2 ; виробничого будинку (літ. Т-1) площею 26,6 м 2 ; виробничого будинку (літ. У-1) площею 875,0 м 2 , розташованих за адресою: Львівська обл., Мостиський р-н, с. Волиця, вулиця Елеваторна, буд. 1. Договір посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Довгалюком Б.В. (відповідач-3) і зареєстрований у реєстрі за № 2439.

2.8. У подальшому сторонами укладено договір від 02.11.2015 про внесення змін до договору від 22.10.2015, укладеного між ПАТ "Компанія "Райз" і ТОВ "Аграрна Перспектива".

2.9. Крім того, як зазначає позивач і не заперечують сторони, 22.10.2015 між відповідачами 1 та 2 укладено договори купівлі-продажу земельних ділянок площею 5,000 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0041, та площею 2,6490 га, кадастровий номер 4622487200:02:000: 0018 .

2.10. На підставі зазначених договорів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно внесено відповідні записи про набуття відповідачем-2 права власності.

2.11. 11.06.2018 між ТОВ "ФК "Монополіум Фінанс" (відповідач-4) і ТОВ "Аграрна перспектива" укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Басай P. M. (відповідач-5) і зареєстрований у реєстрі за № 249, предметом якого є забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають із кредитного договору від 16.07.2014 № 42-2014 (далі - кредитний договір), укладеного між ТОВ "Агро-ІВ" (третя особа-3), та будь-яких додаткових правочинів (договорів, угод до нього, додатків, змін та доповнень до нього), які можуть бути укладені після укладення цього договору (у тому числі щодо продовження строку користування кредитними коштами, збільшення суми кредиту, процентів за користування тощо), з:

- повернення кредиту в сумах та у строки повернення, обумовлені у кредитному договорі;

- сплати процентів за користування кредитом, штрафних санкцій у розмірі та в порядку, передбачених у кредитному договорі.

2.12. Право вимоги до позичальника підтверджено договором про відступлення прав вимоги від 27.02.2018 № 02-2018.

Загальна заборгованість за основним боргом позичальника становить 406 244 859,54 грн. Строк повернення позики не пізніше 18.07.2018.

2.13. У пункті 5 іпотечного договору узгоджено, що у забезпечення виконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві приватної власності нерухоме майно, а саме:

- будівлю підприємств з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год, загальною площею 7014,5 м 2 , розташовану за адресою: Львівська обл., Мостиський р-н, с. Волиця, вулиця Елеваторна, будинок 1. Опис об`єкта нерухомого майна: адміністративно-побутовий корпус з лабораторією (літ. А-2) площею 592,8 м 2 ; автомобільні ваги (літ. Б-1) площею 139,0 м 2 ; виробничий будинок (літ. В-1) площею 14,4 м 2 ; виробничий будинок (літ. Д-1) площею 42,7 м 2 ; виробничий будинок (літ. Е-1) площею 37,6 м 2 ; виробничий будинок (літ. Є-1) площею 645,9 м 2 ; виробничий будинок (літ. Ж-1) площею 866,6 м 2 ; виробничий будинок (літ. 3-1) площею 866,6 м 2 ; виробничий будинок (літ. Й-1) площею 645,9 м 2 ; виробничий будинок (літ. К-1) площею 645,9 м 2 ; виробничий будинок (літ. М-2) площею 75,0 м 2 ; виробничий будинок (літ. Н-1) площею 63,0 м 2 ; виробничий будинок (літ. О-2) площею 915,7 м 2 ; виробничий будинок (літ. О) площею 1,5 м 2 ; виробничий будинок (літ. П-2) площею 140,4 м 2 ; виробничий будинок (літ. П-2) площею 41,6 м 2 ; виробничий будинок (літ. Р-2) площею 304,9 м 2 ; виробничий будинок (літ. С-1) площею 10,4 м 2 ; виробничий будинок (літ. Т-1) площею 26,6 м 2 ; виробничий будинок (літ. У-1) площею 875,0 м 2 , кабельна естакада 1, колія 2.

2.14. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві приватної власності згідно з договором купівлі-продажу будівлі, посвідченим 22.10.2015 приватним нотаріусом Івано-Франківського нотаріального округу Довгалюком Б. В. і зареєстрованим у реєстрі за № 2439.

2.15. На підставі зазначеного договору, до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесено відповідні записи.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 (суддя Грєхова О. А.) у задоволенні позову відмовлено.

3.2. Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено достатніми та допустимими доказами факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідачів. У рішенні також зазначено, що позивач є кредитором відповідача-1 на загальних підставах, тому продане відповідачем-1 майно не перебувало в заставі у позивача.

Крім того, місцевий господарський суд вказав на відсутність передбачених Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) підстав для визнання спірних правочинів недійсними.

Згідно з додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2019 відмовлено у задоволенні заяви ТОВ "Аграрна перспектива" про відшкодування судових витрат.

3.3. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 (колегія суддів у складі: Агрикова О. В., Чорногуз М. Г., Хрипун О. О.) рішення суду першої інстанції залишено без змін.

4. Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги

4.1. Nibulon S. A. у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Скарга мотивована неправильним застосуванням і порушенням судами норм чинного законодавства, неповнотою встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, необґрунтованістю відмови позивачеві у прийнятті письмових доказів, неналежним дослідженням та неправильною оцінкою наявних у матеріалах справи доказів.

Скаржник наголошує на помилковості висновків судів про те, що оспорювані договори 1, 2, 3, 4 не стосуються прав і охоронюваних законом інтересів Nibulon S.. як кредитора ПрАТ "Компанія "Райз"; що наявність у боржника грошового зобов`язання не призводить до виникнення прав кредитора щодо будь-якого іншого майна боржника, у тому числі індивідуально визначеного.

На думку скаржника, суди не звернули уваги, що у зв`язку з відчуженням ПрАТ "Компанія "Райз" зазначених об`єктів нерухомості шляхом вчинення оспорюваних правочинів ці об`єкти вибули із власності ПрАТ "Компанія "Райз", що унеможливило реалізацію Nibulon S. A. у майбутньому його права на ефективне виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу і пов`язаних із ним "легітимних очікувань" щодо задоволення своїх майнових вимог до ПрАТ "Компанія "Райз" за рахунок зазначеного майна. Саме у цьому і полягало порушення охоронюваного інтересу Nibulon S. A. як кредитора ПрАТ "Компанія "Райз".

Скаржник зазначає, що господарські суди всупереч положенням частини 6 статті 13 і частини 3 статті 16 ЦК України безпідставно захистили право ПрАТ "Компанія "Райз" на вільне розпорядження належним йому нерухомим майном, яке є предметом договорів 1, 2, 3, що не підлягало захисту, оскільки таке право ПрАТ "Компанія "Райз" (боржник) здійснювало із порушенням цих норм; суди неправильно визначили предмет доказування.

На думку Nibulon S. A., зважаючи на підстави позову, принципу справедливості, добросовісності і розумності, а також межам здійснення цивільних прав, суд мав би всебічно дослідити існування не лише формальних підстав для визнання оспорюваних правочинів недійсними, а й поведінку сторін оспорюваних правочинів як щодо їх вчинення, так і щодо їх виконання у подальшому, що дало би змогу встановити дійсні (а не формальні) наміри ПрАТ "Компанія "Райз" і ТОВ "Аграрна перспектива" і мотиви, якими вони керувалися, а також дійсну (а не формальну) мету оспорюваних договорів.

Крім того, скаржник не згоден з висновками судів, що обставини щодо проведення розрахунків між сторонами не можуть бути та не є підставою для визнання договору недійсним, а стосуються належного виконання умов договору.

Крім того, на думку скаржника, суди мали встановити, чи зберегло ПрАТ "Компанія "Райз" внаслідок вчинення оспорюваних правочинів економічну спроможність реально виконати рішення апеляційної колегії Арбітражного суду GAFTA від 23.05.2014 і сплатити позивачеві присуджену міжнародним комерційним арбітражем суму збитків, відсотків та арбітражних витрат.

4.2. У касаційній скарзі Nibulon S. A. викладено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки ця справа містить виключну правову проблему щодо вирішення судами правочинів з відчуження боржниками, які не виконали грошове зобов`язання, належного їм майна на шкоду інтересам кредитора, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду визначені у частинах 3- 6 статті 302 ГПК України, згідно з якими суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції, крім випадків, якщо: 1) учасник справи, який оскаржує судове рішення, брав участь у розгляді справи в судах першої чи апеляційної інстанції і не заявляв про порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції; 2) учасник справи, який оскаржує судове рішення, не обґрунтував порушення судом правил предметної чи суб`єктної юрисдикції наявністю судових рішень Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду у справі з подібною підставою та предметом позову у подібних правовідносинах; 3) Велика Палата Верховного Суду вже викладала у своїй постанові висновок щодо питання предметної чи суб`єктної юрисдикції спору у подібних правовідносинах.

Розглянувши у судовому засіданні подане клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду під час розгляду справи № 910/14139/18 наведених процесуальних підстав не виявила, тому клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду не може бути задоволено.

4.3. Nibulon S. A. після відкриття провадження у справі були подані пояснення у справі, які за своїм змістом є доповненням до касаційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Пояснення подані 03.02.2020 та 24.02.2020, тоді як останнім днем строку, передбаченого ГПК України, на касаційне оскарження постанови апеляційної інстанції, є 16.12.2019.

Згідно з частиною 4 статті 13 цього Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно положень частини 1 статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (частина 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина 2).

Отже, скористатися таким правом на подання доповнень до касаційної скарги особа може лише протягом зазначеного строку, а суд касаційної інстанції не уповноважений під час розгляду касаційної скарги змінювати такий строк.

За наведених обставин такі доповнення до касаційної скарги суд касаційної інстанції не може прийняти до розгляду, тому залишає без розгляду.

4.4. Представник скаржника у судовому засіданні підтримав вимоги, викладені у касаційній скарзі.

5. Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

5.1. ТОВ "Аграрна Перспектива" у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти її задоволення, просить оскаржувані рішення залишити без змін, зазначає, що позивач не є стороною за оспорюваними правочинами, а сторони спірних угод не ставлять під сумнів їх дійсність; посилання скаржника на положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є недоречним, оскільки щоб скористатися захистом статті 1 Першого протоколу, особа повинна мати право, передбачене національним законодавством, яке може вважатися правом власності з точки зору Конвенції; обставини справи не свідчать про публічний, суспільний інтерес, наявний лише приватний інтерес позивача, не обґрунтований нормами чинного законодавства України; вимоги позивача за рішенням Арбітражного суду GAFTA від 23.14.2014 є грошовими та жодним чином не стосувалися майна, відчуження якого є предметом оспорюваного договору. Крім того, ТОВ "Аграрна Перспектива" заперечує проти задоволення клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки цей спір не є аналогічним спорам, на які здійснює посилання Nibulon S. A. у касаційній скарзі.

5.2. Представник ТОВ "Аграрна Перспектива" у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

5.3. ПрАТ "Компанія "Райз" у відзиві на касаційну скаргу також заперечує проти її задоволення, зазначає, що на день укладення договору жодним рішенням суду, жодною постановою державної виконавчої служби, а також жодним нормативним актом не було передбачено заборони на законне здійснення господарської діяльності відповідача-1 у виді оплатного відчуження майна з метою імовірного звернення стягнення на нього; на дату вчинення правочину у позивача не існувало права задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення, в силу відсутності відкритого виконавчого провадження. Твердження позивача про унеможливлення реалізації ним у майбутньому свого права на ефективне виконання рішення суду шляхом відчуження відповідачем-2 об`єкта нерухомості є припущенням, оскільки жодним чином не встановлено, що саме такий спосіб захисту прав є ефективним, зважаючи на наявність інших шляхів реалізації такого права.

Крім того, ПрАТ "Компанія "Райз" заперечує проти задоволення клопотання скаржника про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки позивач жодним чином не зазначає, яка саме проблема під час розгляду цієї справи має ознаки виключної правової проблеми; не наводить рішень судів, які у справах з аналогічною "виключною правовою проблемою" ухвалили би кардинально різні рішення.

5.4. Представник ПрАТ "Компанія "Райз" у судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог, викладених у касаційній скарзі.

6. Позиція Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

6.1. Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. Переглянувши судові рішення у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи, враховуючи визначені ГПК України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із такого.

6.3. Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Таким способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

6.4. Відповідно до статті 202 цього Кодексу, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. За змістом положень частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 216 цього Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити у судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Позивач підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним вважає його вчинення пов`язаними особами за їх зловмисної домовленості, спрямованої на приховування майна від можливого звернення на нього стягнення у разі примусового виконання судового рішення щодо стягнення з відповдіача-1 грошових коштів на користь позивача.

Відповідно до частини 1 статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Суди попередніх інстанцій не встановили, що оскаржувані позивачем правочини (договори) вчинені від імені відповідачів-1, 2 посадовими особами всупереч їх інтересам; не виявили невідповідності змісту таких правочинів справжньому волевиявленню суб`єктів господарювання; визнали недоведеними доводи позивача про те, що представники відповідача-1, укладаючи договір купівлі-продажу, діяли всупереч інтересам довірителя з метою задоволення особистих інтересів.

При цьому, судами враховано, що NIBULON S. A. не є довірителем (стороною) за оспорюваним правочином, а сторони оспорюваного правочину не ставлять під сумнів його дійсність.

Колегія суддів також бере до уваги, що за змістом постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов`язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов`язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними (частина 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб") або можуть бути визнані недійсними (частина 1 статті 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", частина 4 статті 9 Закону України "Про виконавче провадження"). У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів). Загальної норми, яка безпосередньо би встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить. Разом з тим у судовій практиці договір, укладений з метою уникнення виконання грошового зобов`язання кваліфіковано як фіктивний у справах за позовами осіб, на шкоду чиїм майновим інтересам відповідачами у цих справах були за твердженнями позивачів вчинені відповідні правочини (постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц). Отже такі правочини можуть вважатись фіктивними правочинами…. Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання…. Встановлені у справі № 910/7547/17 обставини свідчать про умисел обох сторін правочину приховати справжні наміри учасників правочину, а саме виведення нерухомості з власності Позивача без отримання оплати за це майно під час існування майнового спору за участю Позивача як одного із солідарних боржників у цьому спорі, з метою уникнути виконання відповідного грошового зобов`язання, а тому оспорюваний у цій справі правочин може бути визнаний фіктивним відповідно до статті 234 ЦК України. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц наведено висновок, що "згідно з частинами 2, 3 статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли би порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, а тому у разі, якщо сторони, які укладають договір, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, то правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (частина 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина 3 статті 13 ЦК України), з одночасним посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок навів Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 910/17755/18.

Між тим, саме лише посилання на факт укладення спірного договору за відсутності наміру відчужити майно на користь пов`язаної особи без здійснення оплати та з метою уникнення звернення стягнення на нього, є лише припущенням, доки позивачем не буде надано відповідних належних і достатніх доказів того, що такі обставини дійсно існували під час укладення спірного договору.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підтвердження наявності зловмисної домовленості відповідачів-1, 2 під час укладення спірного правочину позивачем не надано жодних доказів.

У свою чергу, саме лише обстоювання позивачем позиції та зазначення, що ним подані усі необхідні докази на підтвердження своїх вимог, не може впливати на оцінку таких доказів судом, який відповідно до статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Одним із доводів скаржника є те, що спірні договори купівлі-продажу 1, 2, 3 є фіктивними правочинами, вчиненими за відсутності наміру створити правові наслідки, обумовлені цими правочинами, у розумінні положень статті 234 ЦК України.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно, а його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір не виконувати зобов`язання за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на меті настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, у тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторони не вчиняли жодних дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

Разом із цим, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними, на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким саме нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Розглядаючи відповідні справи, суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може бути визнаний фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Відповідний висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18.

З огляду на положення статей 2, 13 ГПК України позивач, посилаючись на те, що дійсним наміром вчинення договорів купівлі-продажу було приховування майна від неминучого звернення стягнення на нього, та з урахуванням сутності принципу змагальності господарського судочинства, мав довести, що сторони оспорюваних договорів, діючи очевидно недобросовісно та зловживаючи правами на шкоду позивачеві як кредитору, мали спільний умисел скористатися цими договорами виключно з метою унеможливлення звернення стягнення на майно відповідача-1 ід час примусового виконання рішення арбітражу.

Судами встановлено, що доказів наявності таких обставин позивачем не надано .

Позивач також посилається на те, що відповідачі-1, 2 афілійовані кінцевим бенефіціаром, і вважає, що відповідна обставина є достатньою для того, що визнати доведеним факт відсутності у сторін договорів купівлі-продажу наміру відчужити майно.

Проте така позиція не узгоджується з чинним законодавством і не підтверджує наявності у сторін спірного правочину відповідної мети - зловживання правом на шкоду майновим інтересам позивача, не доводить відсутності у сторін договору наміру, передбаченого його змістом, або наявності якогось іншого наміру, тому не свідчить про фіктивність правочину в розумінні положень статті 234 ЦК України.

У даній справі судами встановлено, що оспорювані договори купівлі-продажу не є безвідплатними, вчинені між самостійними юридичними особами, з дотриманням вимог, визначених у Цивільному кодексу України до договорів купівлі-продажу, повноваження продавця з розпорядження таким майном не були обмежені жодними можливими обтяженнями, а позивачем не доведено наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, і настання відповідних наслідків.

Оскільки заявником не доведено належними, достатніми та допустимими доказами наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, факту порушення його прав чи інтересів з боку відповідача-1 внаслідок укладення спірного договору, а також того, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) не додержано встановлених у статті 203 ЦК України вимог, враховуючи положення статті 204 цього Кодексу щодо презумпції правомірності правочину, колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі.

Щодо тверджень скаржника із посиланням на постанову Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 914/692/18 та постанову Верховного Суду від 22.05.2019 у справі № 234/3341/15-ц про порушення відповідачами 1, 2 основних принципів цивільного законодавства - справедливості, добросовісності та розумності, а також перевищення ними своїх цивільних прав, суди правильно зазначили, що такі доводи позивача також не підтверджені.

При цьому згідно зі статтями 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємництво як вид господарської діяльності, - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. У статті 43 цього Кодексу передбачено право підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом. У статті 44 ГК України наведено принципи підприємницької діяльності та зазначено, що підприємництво здійснюється на основі: вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності; самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону; вільного найму підприємцем працівників; комерційного розрахунку та власного комерційного ризику; вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом; самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління (стаття 133 ГК України).

Стаття 134 ГК України визначає право власності як основне речове право у сфері господарювання, та встановлює, що суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом. Зважаючи на положення статті 147 ГК України майнові права суб`єктів господарювання захищаються законом.

За змістом зазначених положень, а також з огляду на відсутність обмежень щодо відчуження майна за спірними договорами відповідач-1 як суб`єкт господарювання був власником відчужуваного майна та мав право на власний розсуд розпоряджатися ним, а тому вчинення спірних договорів є реалізацією відповідачем-1 свого права власності стосовно проданого ним майна.

При цьому вимога щодо справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства має прояв у встановленні згідно з його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднанні норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права, з дотриманням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати як визначення нормою права обсягу, меж здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи адекватно її ставленню до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. Розумність - це зважене вирішення питань регулювання цивільних відносин з урахуванням інтересів учасників, а також інтересів громади (публічного інтересу).

Апеляційним судом правильно зазначено, що твердження позивача про порушення принципу добросовісності зумовлено тим, що саме за рахунок проданого майна позивач отримав би задоволення своїх кредиторських вимог, не є достатнім для того, щоб він міг ставити під сумнів правомірність спірного правочину, оскільки позивачем жодним чином не обґрунтовано, що грошові кошти, які могли б надійти від реалізації майна відповідача-1, проданого за спірним правочином, були би спрямовані на погашення саме його грошових вимог, а не інших кредиторів.

Наведене також стосується доводів позивача про те, що відповідач-1 уклав спірні договори з порушенням приписів частини 2 статті 96 ЦК України, згідно з якою юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Колегія суддів не ставить під сумнів наявність у відповідача-1 грошових зобов`язань перед позивачем, відповідальність за виконання яких він має нести, в тому числі, всім належним йому майном, а також можливість оспорення кредитором договору, укладеного з метою уникнення такої відповідальності.

Однак такі обставини мають бути доведені належними і достатніми доказами, при цьому лише наявність у боржника непогашених грошових зобов`язань не дає кредитору достатніх підстав оскаржувати будь-які вчинені боржником правочини, тим самим фактично обмежуючи його господарську діяльність за відсутності належних правових підстав.

Крім того, як правильно взяли до уваги суди попередніх інстанцій, позивач не є стороною спірного правочину, тому згідно з частиною 2 статті 215 ЦК України має право звернутися до суду із позовом про визнання недійсним правочину, якщо доведе, що є заінтересованою особою та підтвердить, що його права і законні інтереси безпосередньо порушені внаслідок укладення договору; у результаті визнання договору недійсним та проведення реституції його права чи інтереси будуть відновлені.

Однак, за висновками судів, встановлені ними обставини справи свідчать про те, що позивачем не підтверджено порушення внаслідок укладення спірного правочину його прав або інтересів.

При цьому не спростовують висновків судів попередніх інстанцій доводи скаржника про те, що укладаючи спірні договори та відчужуючи майно за наявності непогашених зобов`язань перед позивачем, відповідач-1 порушив вимоги, наведені у статті 96 ЦК України, згідно з якою юридична особа відповідає за своїми зобов`язаннями усім належним їй майном.

Так, суди правильно зазначили, що позивач є кредитором відповідача-1 на загальних підставах, оскільки продане відповідачем-1 майно не перебувало в заставі у позивача, що виключає віднесення позивача до першої черги кредиторів відповідача-1, вимоги якого згідно із законом задовольнялися би саме за рахунок заставленого майна. За змістом рішенням Арбітражного суду GAFTA з відповідача-1має бути стягнуто грошові кошти, у цьому рішенні не було передбачено задоволення вимог позивача за рахунок проданого майна за спірними договорами купівлі-продажу.

Наведене свідчить, що наявність грошового зобов`язання у відповідача-1 не призводить до виникнення у кредитора права щодо будь-якого майна боржника, у тому числі індивідуально визначеного.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18.

Отже, суди попередніх інстанцій правильно відхилили аргументи позивача про те, що він мав намір задовольнити свої кредиторські вимоги до відповідача-1 саме за рахунок проданого майна за спірними договорами, оскільки таке посилання не є достатнім підтвердженням порушення внаслідок укладення цих договорів прав позивача, оскільки як на теперішній час, так і у разі визнання договорів недійсними позивач не має прав на відчужене відповідачем-1 майно, тому зазначені у позовній заяві наміри позивача не є належним обґрунтуванням наявності у нього права на оспорення договору в порядку статті 215 ЦК України.

Із тих самих підстав не можна брати до уваги аргумент про "легітимні очікування" скаржника, обґрунтовані посиланням на практику Суду Європейського Союзу і Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) та постанови Верховного Суду.

Твердження скаржника про неправомірну відмову суду апеляційної інстанції у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, а саме договорів 1, 2, 3, 4, договору про внесення змін до договору-1, а також рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень не може бути взято до уваги з огляду на таке.

Як установив апеляційний господарський суд та свідчать матеріали справи, місцевий господарський суд згідно з ухвалою від 21.01.2019 витребував у ПрАТ "Компанія "Райз", ТОВ "Аграрна перспектива", Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюк Б. В. належним чином засвідченні копії: договору купівлі-продажу будівель підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 738182246224), договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,0000 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0041, договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,6490 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0018.

Відповідач-2 у листі від 28.01.2019, відповідача-1 у листі від 25.01.2019 № 46, відповідач-3 у листі від 31.01.2019 № 32/01-16 повідомили суду про неможливість надати витребувані документи.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 11.02.2019, враховуючи факт ухилення відповідачів від вчинення дій, покладених на них судом, неподання витребуваних доказів, надання невмотивованих пояснень, які не свідчать про неможливість виконання вимог ухвали суду, яка є обов`язковою до виконання та спрямовуються виключно на невиконання вимог ухвали суду від 21.01.2019, застосував до відповідачів 1, 2, 3 заходи процесуального примусу у виді стягнення в дохід державного бюджету штрафу у сумі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб з урахуванням положень частини 7 статті 12 ГПК України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.02.2019 повторно витребувано у ПрАТ "Компанія "Райз", ТОВ "Аграрна перспектива", Приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюк Б. В. належним чином засвідченні копії: договору купівлі-продажу будівель підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 738182246224), договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,0000 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0041, договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,6490 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0018.

Відповідачі у листах від 20.02.2019, від 20.02.2019 № 36, від 25.02.2019 № 57/01-16 повідомили про неможливість надати витребувані документи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 витребувано у Головного слідчого управління Національної поліції України копії: договору купівлі-продажу будівель підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 738182246224), договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 5,0000 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0041, договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 2,6490 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0018.

Згідно з цією ухвалою у Мостиської районної державної адміністрації Львівської області також витребувано копії реєстраційних справ щодо таких об`єктів нерухомості: будівлі підприємства з виробництва комбікормів продуктивністю 13 т/год (реєстраційний номер об`єкта нерухомості 738182246224), земельної ділянки площею 5,0000 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0041, земельної ділянки площею 2,6490 га, кадастровий номер 4622487200:02:000:0018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 повторно витребувано у Головного слідчого управління Національної поліції України копії зазначених договорів.

Крім того, згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2019 витребувано у приватного нотаріуса Івано-Франківського міського нотаріального округу Довгалюка Б. В. електронні копії цих договорів.

У листі від 16.04.2019 № 9396/24/1/2-2019/1 Головне слідче управління Національної поліції повідомило суд першої інстанції, що запитувані документи будуть надані після отримання доступу до наданих ДНДЕКЦ МВС України для дослідження оригіналів документів. У цьому листі також зазначено, що ГСУ НПУ розслідується кримінальне провадження № 12018000000000384, відомості про, яке внесені 22.06.2018 до ЄРДР, за ознаками злочину, передбаченого частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України. 10.07.2018 ухвалою Печерського районного суду міста Києва у кримінальному проваджені № 757/32752/18-к задоволено клопотання слідчого та призначено судову комплексну економічну та товарознавчу експертизу, проведення якої доручено експертам ДНДЕКЦ МВС України.

Відповідач-3 у листі від 02.05.2019 № 147/01-16 повідомив суд першої інстанції про неможливість надання витребуваних документів.

Крім того, матеріали справи містять адвокатські запити, зокрема від 20.09.2018, від 26.09.2018, від 28.09.2018, від 26.12.2018, які були направлені позивачем відповідачам у цій справі, про витребування зазначених доказів.

Відповідачі у своїх відповідях наголосили на неможливості надати запитувані документи.

Апеляційний господарський суд, враховуючи, що суд першої інстанції, задовольняючи клопотання позивача, здійснив усі необхідні дії для витребування додаткових доказів, а також те, що сам позивач вчиняв дії щодо витребування доказів, поряд із цим позивач не надав суду апеляційної інстанції беззаперечних доказів, які підтверджували би, що на час подання такого клопотання змінились обставини, а результатом задоволення цього клопотання буде надання таких доказів відповідачами, обґрунтовано залишив клопотання позивача про витребування доказів без задоволення.

Посилання скаржника в цьому контексті на положення частини 2 статті 74, частини 10 статті 81 ГПК України є недоречним, оскільки предметом зазначеного спору є визнання недійсними спірних договорів, законність яких оскаржується саме позивачем. При цьому у частині 10 статті 81 ГПК України передбачено право суду у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними у ній доказами.

Аргумент скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 17.01.2018 у справі № 910/11316/1, у постанові Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 2-489/09, у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 352/1243/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 24.04.2018 у справі № 910/28453/15, у постанові Верховного Суду України від 14.11.2018 у справі № 910/18299/16, у постанові Верховного Суду України від 18.12.2018 у справі № 201/13091/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 23.01.2019 у справі № 638/13803/14-ц, у постанові Верховного Суду України від 06.02.2019 у справі № 161/16811/17, у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі № 910/10572/17, у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7574/17, у постанові Верховного Суду від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 317/3272/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 у справі № 442/4416/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 (касаційне провадження № 2981цс15), у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17, у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 403/13675/12, у постанові Верховного Суду України від 19.10.2016 у справі № 6-1873цс16, у постанові Верховного Суду України від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, у постанові Верховного Суду України від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, у постанові Верховного Суду від 27.02.2018, у справі № 910/4088/17, у постанові Верховного Суду від 05.07.2018 у справі № 922/2878/17, у постанові Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17, у постанові Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не може бути взято до уваги, оскільки скаржник не зазначив, яким чином висновки, наведені в оскаржуваних судових рішеннях, не відповідають висновкам, викладеним у цих постановах, з урахуванням того, що, як установили суди, позивач не підтвердив факту порушення його прав або інтересів внаслідок укладення спірних правочинів.

Стосовно твердження скаржника про те, що висновки судів попередніх інстанцій не можна вважати такими, що відповідають положенням ГПК України щодо всебічного, повного, об`єктивного і безпосереднього розгляду всіх обставин справи у їх сукупності, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд касаційної інстанції враховує, що ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Колегія суддів вважає, що рішення та постанова у справі є обґрунтованими, скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Російської Федерації", "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, зазначені рішення ЄСПЛ суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Інші доводи, викладені у касаційній скарзі, зводяться до переоцінки матеріалів справи, що виходить за межі касаційного провадження, встановлені статтею 300 ГПК України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення та постанова у даній справі прийняті при правильному застосуванні норм чинного законодавства, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

7. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

7.1. Відповідно до статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

7.2. Рішення та постанова попередніх судових інстанцій відповідають нормам чинного законодавства і мають бути залишені без змін.

8. Судові витрати

8.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України, покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Nibulon S.A. залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.11.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 у справі № 910/14139/18 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Є. Краснов

Суддя Г. Мачульський

Суддя І. Кушнір