Рішення

від 24.02.2020 по справі 233/8681/19

КОСТЯНТИНІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

233 № 233/8681/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2020 року Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючої судді Бєлостоцькій О.В.,

секретаря Теліціної О.О.,

за участю:

заявника ОСОБА_1

представника заявника ОСОБА_2

представника заінтересованої особи -

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Костянтинівка цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа - Єнакієвська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю, -

В С Т А Н О В И В:

16 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю, в якій зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Єнакієве Донецької області померла ОСОБА_3 , яка була одинокою, протягом останніх десяти років хворіла, у зв`язку з чим потребувала сторонньої допомоги. Починаючи з вересня 2012 року він проживав з ОСОБА_3 однією сім`єю в належній останній квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . З ОСОБА_3 вони мали спільне господарство та спільний бюджет, разом планували витрати, сплачували за комунальні послуги із сумісних коштів, він здійснював догляд за нею, піклувався про неї, забезпечував належне лікування, а після того як вона померла здійснив її поховання. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, до складу якої входить квартира АДРЕСА_2 . Заявник після смерті ОСОБА_3 опікується спадковою квартирою, підтримує її у належному стані, зробив ремонт, сплачує за комунальні послуги. Спадкоємців після смерті ОСОБА_3 немає. В теперішній час заявник позбавлений можливості оформити спадкові права після смерті ОСОБА_3 , оскільки місце його проживання разом із спадкодавцем не було зареєстровано юридично, тому просить встановити факт його сумісного проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 з вересня 2012 року по день її смерті - по ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заявник ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав заявлені вимоги та пояснив, що він з сім`єю проживав по сусідству з ОСОБА_3 , починаючи з 2000 року. Власних дітей у ОСОБА_3 не було, і між ними склалися теплі взаємовідносини. В 2012 року у зв`язку з погіршенням стану здоров`я ОСОБА_3 втратила здатність до самообслуговування, у зв`язку з чим він почав проживати разом з останньою у належній їй квартирі, допомагав по господарству, мав з нею спільний бюджет, здійснював догляд за нею, забезпечував необхідними ліками, а після смерті здійснив її поховання.

Представник заявника ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримала заявлені вимоги, посилаючись на викладені в заяві обставини, просила встановити факт сумісного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_3 з вересня 2012 року по день смерті останньої - ІНФОРМАЦІЯ_1 грудня 2018 року

Представник заінтересованої особи - Єнакієвської міської ради - в судове засідання не з`явився, причини неявки не повідомив, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснила, що вона є дружиною заявника. Померла ОСОБА_3 була їх сусідкою, мешкали по сусідству з 2000 року. Остання була одинокою, через хворобу не могла обходитися без сторонньої допомоги, і її чоловік, мешкаючи з ОСОБА_3 однією сім`єю за місцем проживання останньої, надавав їй необхідну допомогу , здійснював догляд за нею, забезпечував необхідне лікування, а після її смерті здійснив її поховання.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що з родиною заявника вони дружать сім`ями. Знала вона і померлу ОСОБА_3 , яка була одинокою, мала незадовільний стан здоров`я. ОСОБА_1 допомагав ОСОБА_3 по господарству, мешкав разом з нею в належній ОСОБА_3 квартирі, оскільки остання погано почувалася, мав з нею спільний бюджет, опікувався нею, забезпечував необхідним лікуванням, а після смерті здійснив її поховання, встановив на могилі пам`ятник.

Заслухавши пояснення заявника та його представника, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Судовим розглядом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Єнакієве Донецької області померла ОСОБА_3 , факт смерті зареєстровано Костянтинівським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, актовий запис № 394 від 20 червня 2019 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 10).

За життя ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло № 6213 від 27 серпня 1993 року належала квартира АДРЕСА_2 (а.с. 13).

Згідно довідки № 3051 від 18 грудня 2018 року, виданої КП Житлово-ремонтне управління № 2 м. Єнакієве (а.с. 11) ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 була зареєстрована одна, станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 грудня 2018 року в квартирі ніхто не зареєстрований.

Як вбачається з акту про проживання, складеного 24 квітня 2019 року КП ЖРУ № 2 м. Єнакієве (а.с. 41) за адресою: АДРЕСА_1 проживала ОСОБА_3 , а також на момент її смерті сумісно з нею фактично проживав ОСОБА_1 (з вересня 2012 року по день смерті).

Відповідно до акту про проживання, складеного 06 лютого 2020 року Комунальним підприємством Житлово-ремонтне управління № 2 м. Єнакієве (а.с. 42) ОСОБА_1 дійсно проживав в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 з померлою ОСОБА_3 з вересня 2012 року по день її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Даючи оцінку допустимості наданих заявником доказів, як документів, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується ч. 2 ст. 19 Конституції України , якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Крім того, суд враховує норму статті 9 Закону України Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України , якою встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо оцінки наданих доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини, зокрема Loizidou v.Turkev , Cyprus v.Turkev , а також Молдови та Росії (зокрема, Mozer v.the Republik of Moldova and Russia ), де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПО наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди маж бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого намібійського винятку , який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи намібійський виняток у справі Кіпр проти Туреччини , ЄСПЛ зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Статтею 1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини

Частиною 2 статті 256 ЦПК передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 5 Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Відповідно до роз`яснень, даних у п. 21 постанови № 7 від 30 травня 2008 року Пленуму Верховного суду України Про судову практику в справах про спадкування при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

В судовому засіданні з пояснень заявника, його представника, свідків, письмових доказів встановлено, що ОСОБА_1 дійсно проживав однією сім`єю з ОСОБА_3 з вересня 2012 року по день її смерті, однак факт такого проживання може бути встановлений виключно в судовому порядку.

Встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем необхідне заявнику для подальшого оформлення прав на спадкове майно.

Таким чином, суд приходить до висновку, що факт проживання заявника однією сім`єю з ОСОБА_3 з вересня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто по день смерті ОСОБА_3 знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, встановлення даного факту має для заявника юридичне значення, оскільки дозволяє йому реалізувати право на спадкове майно, аіншим шляхом встановлення цього факту неможливо.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 293, 294, 315, 319 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , зареєстроване місце проживання внутрішньо переміщеної особи: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 ), заінтересована особа - Єнакієвська міська рада (місцезнаходження: Донецька область, м. Єнакієве, пл. Леніна, 7, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 33984581), про встановлення факту проживання однією сім`єю - задовольнити.

Встановити факт сумісного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в період часу з вересня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 грудня 2018 року.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені 24 лютого 2020 року, повний текст рішення виготовлений 04 березня 2020 року.

Суддя: