Ухвала

від 05.03.2020 по справі 520/2041/2020

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про повернення позову

05 березня 2020 р. справа №520/2041/2020 Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Старосєльцева О.В., розглянувши питання наявності правових підстав для прийняття до розгляду позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Дільниця малої механізації" (набережна Сабурівська, буд. 7,м. Харків,61068, код ЄДРПОУ - 24279231) до Московського відділу Державної виконавчої служби у м. Харкові Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Харків) (майдан Захисників України, буд. 7/8,м. Харків,61005, код ЄДРПОУ - 34952461) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Заявник первинно заявив вимоги про: 1) визнання протиправними дій та бездіяльності Відділу Державної виконавчої служби Московського району м. Харкова, які полягають у: не виявленні коштів на рахунках боржника; накладенні арешту на нерухоме майно; а також не зняття арешту при закінченні виконавчого провадження з нерухомого майна ТОВ Дільниця малої механізації , а саме: нежитлових приміщень за адресою - Харківська обл., м. Харків, наб. Крупської (зараз - Сабурівська), 7; 2) зняття арештів, накладених Відділом Державної виконавчої служби Московського району м. Харкова з майна ТОВ Дільниця малої механізації , а саме: нежитлових приміщень (частина приміщення № 1, частина приміщення № 19, нежилі приміщення № 2-6, 20-26, які розташовані в літ. А-1, а також приміщення № 1,2 в літ. В-1) за адресою: Харківська обл., м. Харків, наб. Крупської (зараз - Сабурівська), 7, відомості про які містяться в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна за реєстраційними номерами обтяжень: 2670647, 2670683, 267745, 2670782.

За усі перелічені вимоги заявником було сплачено судовий збір у розмірі 2.102,00грн.

Ухвалою суду від 21.02.2020р. позов було залишено без руху через неповну сплату судового збору (із здійсненого судом розрахунку у 7 вимог позову), недолученням до матеріалів позову згаданих у тексті позову доказів, невідповідності вимог позову компетенції адміністративного суду.

02.03.2020р. заявник подав до суду уточнений позов, де викладені вимоги: 1) визнати протиправними дії Відділу Державної виконавчої служби Московського району м. Харкова, які полягають у: не виявленні коштів на рахунках боржника; накладенні арешту на нерухоме майно, а також бездіяльність щодо незняття арешту при закінченні виконавчого провадження з нерухомого майна ТОВ Дільниця малої механізації , а саме: нежитлових приміщень за адресою - Харківська обл., м. Харків, наб. Крупської (зараз - Сабурівська), 7; 2) зняти арешти, накладені Відділом Державної виконавчої служби Московського району м. Харкова з майна ТОВ Дільниця малої механізації , а саме: нежитлових приміщень (частина приміщення № 1, частина приміщення № 19, нежилі приміщення № 2-6, 20-26, які розташовані в літ. А-1, а також приміщення № 1,2 в літ. В-1) за адресою: Харківська обл., м. Харків, наб. Крупської (зараз - Сабурівська), 7, відомості про які містяться в Єдиному реєстрі заборон відчудження нерухомого майна за реєстраційними номерами обтяжень: 2670647, 2670683, 267745, 2670782.

При цьому, доказів оплати судового збору заявник не подав, наполягаючи на тому, що розмір раніше оплаченого збору є достатнім у розумінні, зокрема, постанови Верховного Суду від 12.11.2019р. по справі №640/21330/18.

Визначаючись з приводу наявності підстав для розгляду сформульованих заявником у порядку адміністративного судочинства, суддя виходить з таких міркувань.

Згідно з ч.3 ст.9 КАС України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд.

Заявник і в первинному позові, і в уточненому позові зазначив вимоги про зняття арешту із своєї власності.

Отже, слід вважати, що заявник вимагає розгляду саме цієї вимоги і саме у такому текстуальному викладенні.

Між тим, ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Серед переліку повноважень, наданих адміністративному суду законодавцем у переліку ч.2 ст.245 КАС України відсутнє таке як зняття арешту з майна.

Застосування адміністративним судом такого повноваження у порядку п.10 ч.2 ст.245 КАС України не видається за можливе, позаяк за вимогою про зняття арешту з власності відсутнє порушене суб`єктивне право особи у сфері публічно правових відносин, оскільки справжнім наміром ініціатора у такому випадку є намагання усунути перешкоду у реалізації правомочностей власника, тобто захист цивільного права.

Принагідно суддя звертає увагу на те, що усі викладені у тексті доводи заявника стосуються саме захисту права власності за ст.41 Конституції України, ст.ст.319, 321 Цивільного кодексу України, ст.1 Протоколу першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а існування публічного обтяження у вигляді наслідків арешту майна є перешкодою в оформлені речового права відносно земельної ділянки, на якій розміщені арештовані об`єкти нерухомого майна.

Указане є додатковим підтвердженням наміру заявника здійснити захист цивільного права.

З огляду на викладене суд вважає, що вимога особи про зняття арешту з майна у порядку ч.5 ст.59 Закону України "Про виконавче провадження" підлягає вирішенню у порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

Визначаючись з приводу дійсності кількості вимог заявника і достатності сплаченого судового збору у 2.102,00грн., суддя виходить із таких міркувань.

Відповідно до ч.2 ст.50 Закону України від 21.04.1999р. №606-XIV "Про виконавче провадження" (далі за тестом - Закон №606-XIV) арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Отже, арешт майна може втілюватись у двох письмових формах, а саме: або у формі винесення державним виконавцем постанови, або у формі складення державним виконавцем акту опису і арешту.

У розумінні ч.1 ст.32 Закону №606-XIV заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

За визначенням ч.1 ст.52 цього ж закону звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Таким чином, діяння з приводу накладення арешту є самостійним діянням державного виконавця управлінського характеру - заходом примусового виконання рішення.

А відтак, і оскарження цього діяння є самостійною вимогою немайнового характеру.

При цьому, суддя враховує, що у спірних правовідносинах заявник не навів жодних об`єктивних даних на підтвердження як факту існування постанови про накладення арешту на майно, так і факту складання акту опису і арешту майна.

Згідно з ч.1 ст.50 Закону №606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Частиною 3 ст.49 означеного закону передбачено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копія постанови у триденний строк надсилається сторонам і може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, діяння з приводу закінчення виконавчого провадження і зняття арешту є окремим самостійним діянням державного виконавця управлінського характеру.

Бездіяльність державного виконавця з приводу незняття арешту з майна боржника у разі закінчення (завершення) виконавчого провадження є невиконанням управлінської функції.

Це діяння жодним чином не пов`язано із волевиявленням державного виконавця з приводу відповідності закону раніше виданої у часі постанови про арешт майна або раніше вчиненої у часі дії державного виконавця з опису майна та його арешту.

Відтак, оскарження цього діяння є самостійною вимогою немайнового характеру.

При цьому, суддя враховує, що у спірних правовідносинах заявник не навів жодних об`єктивних даних на підтвердження як факту існування постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, так і існування виконавчого провадження взагалі.

Суддя відмічає, що правові висновки постанови Верховного Суду від 12.11.2019р. по справі №640/21330/18 стосуються вирішення спору з приводу відмови контролюючого органу в реєстрації податкової накладної платника податків в Єдиному реєстрі податкових накладних, де вимога про скасування відповідного рішення контролюючого органу є основною, а вимога про зобов`язання зареєструвати податкову накладну похідною від неї.

Тобто у зазначеному судовому акті вирішено питання про оплату судового збору за вимоги, котрі пов`язані між собою існуванням безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку.

У даному ж випадку заявлені заявником вимоги про визнання протиправними дій державного виконавця з приводу накладання арешту і про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця з приводу незняття арешту співвідносяться не як основна та похідна у розумінні п.23 ч.1 ст.4 КАС України, а як взаємовиключні, позаяк визнання протиправним арешту об`єктивно унеможливлює задоволення вимоги про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця з приводу незняття арешту, адже у такому випадку арешт скасовується через незаконність застосування, а не через закінчення виконавчого провадження.

Отже, вимога про визнання неправомірними дій державного виконавця з приводу накладення арешту і вимога про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця з приводу незняття арешту у разі закінчення виконавчого провадження не пов`язані між собою існуванням причинно-наслідкового зв`язку.

З огляду на викладене, суддя доходить до переконання про те, що після подання уточненого позову заявником оскаржено два окремих управлінських діяння державного виконавця (накладення арешту у ході виконавчого провадження та незняття арешту при закінченні виконавчого провадження), а судовий збір оплачено лише за одну вимогу немайнового характеру.

Звідси слідує, що вимоги ухвали суду про залишення позову без руху в частині розміру судового збору заявником не виконані.

Визначаючись з приводу наявності правових підстав для вирішення у порядку адміністративного судочинства вимог заявника з приводу оскарження арешту майна та незняття арешту з майна, суддя виходить із таких міркувань.

За твердженням заявника ТОВ фірма "Дільниця малої механізації" є власником об`єктів нерухомого майна, а саме: частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 1 в будівлі АДРЕСА_2 адресою: АДРЕСА_3 наб. Крупської (зараз - Сабурівська), 7 (далі за текстом - Об`єкт №1); частини приміщення №19 в будівлі літ. А-1 за адресою: Харківська обл., м. Харків, наб. Крупської (зараз - Сабурівська), 7 (далі за текстом - Об`єкт №2); нежилих приміщень №2-6 в будівлі літ. А-1 за адресою: Харківська обл., м. Харків, наб. Крупської (зараз - Сабурівська), 7 (далі за текстом - Об`єкт №3); нежилих приміщень №20-26 в будівлі літ. А-1 за адресою: Харківська обл., м. Харків, наб. Крупської (зараз - Сабурівська), 7 (далі за текстом - Об`єкт №4); приміщень №1, 2 в будівлі літ. В-1 за адресою: Харківська обл., м. Харків, наб. Крупської (зараз - Сабурівська), 7 (далі за текстом - Об`єкт №5).

16.07.2004р. відносно перелічених об`єктів у будівлі літ. "А-1" було укладено іпотечний договір №810/6-28/1-4-233, за яким іпотекодержателем є АКБ соціального розвитку "Укрсоцбанк".

Згідно з копії інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єктів відносно Об`єкту №1 - 07.12.2005р. зареєстровано арешт нерухомого майна із посиланням на повідомлення держ. викон. ОСОБА_1 ВДВС Московського р-ну м.Харкова №40201 від 14.10.2005р., відносно Об`єкту №2 - 07.12.2005р. зареєстровано арешт нерухомого майна із посиланням на повідомлення держ. викон. ОСОБА_1 ВДВС Московського р-ну м.Харкова №40200 від 14.10.2005р., відносно Об`єктів №3 і 4 - 07.12.2005р. зареєстровано арешт нерухомого майна із посиланням на повідомлення держ. викон. ОСОБА_1 ВДВС Московського р-ну м.Харкова №40199 від 14.10.2005р., відносно Об`єкту №5 - 07.12.2005р. зареєстровано арешт нерухомого майна із посиланням на повідомлення держ. викон. ОСОБА_1 ВДВС Московського р-ну м.Харкова №40198 від 14.10.2005р., а відносно Об`єктів №1-4 і будівлі літ. "А-1" - зареєстровано обтяження за іпотекодержателем - Салтівське відділення ХОВ АКБ "Укрсоцбанк".

11.01.2020р. представником АТ "Альфа-Банк" у якості правонаступника АТ "Укрсоцбанк" було складено повідомлення про припинення іпотечного договору №810/6-28/1-4-233 від 26.07.2004р.

Однак, документів про внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно матеріали позову не містять.

Документів про правонаступництво між АТ "Укрсоцбанк" та АТ "Альфа-Банк", а також документів про повноваження підписанта означеного повідомлення діяти від імені АТ "Альфа-банк" матеріали позову також не містять.

До того ж матеріали позову не містять ані копій постанови державного виконавця про накладення арешту або акту державного виконавця про арешт майна, ані копії постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або хоча б якихось конкретно визначених відомостей про саме виконавче провадження.

Фізична відсутність цих документів як речей матеріального світу унеможливлює розгляд заявлених вимог у порядку адміністративного судочинства у зв`язку із реальною відсутністю предмета судової перевірки в аспекті відповідності закону рішень та діянь суб`єкта владних повноважень.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суддя доходить до висновку, що допущені в оформленні позову недоліки не були усунуті заявником, ані в частині повноти сплати судового збору, ані в частині приведення сформульованих вимог у відповідність до компетенції адміністративного суду.

Згідно п. 1 ч.4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Додатково, суддя зазначає, що згідно п.6 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.4, 6-9, 160, 161, 169, 241-243, 256, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

ухвалив:

1.Позовну заяву - повернути.

2.Роз`яснити, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3.Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.

4.Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Роз`яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України.

Суддя О.В.Старосєльцева