Рішення

від 06.03.2020 по справі 640/26294/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2020 року м. Київ № 640/26294/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особаГромадської ради доброчесності Вища кваліфікаційна комісія суддів України Вища кваліфікаційна комісія суддів України, провизнання протиправним та скасування висновку ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (в подальшому за текстом позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Громадської ради доброчесності (в подальшому за текстом позивач/ Рада) про:

- визнання протиправним та скасування висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності (в подальшому за текстом ГРД, Відповідач) 22.07.2019.

Ухвалою суду від 16.01.2020 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснювати судовий розгляд справи в спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) учасників справи, запропоновано Відповідачу подати відзив на позовну заяву та докази, які підтверджують обставини, на яких грунтуються заперечення Відповідача, витребувано у Відповідача належним чином завірені копії та матеріали, які були підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

Підставами позову Позивачем зазначено, безпідставність та протиправність висновку від 22.07.2019 внаслідок того, що висновок містить недостовірні, не перевірені, надумані та такі, що не підтверджені будь-якими доказами відомості.

Відповідач - Громадська рада доброчесності правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Представником Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (в подальшому комісія, ВККС) до суду письмових пояснень щодо позову не подано.

Розглянувши заяви по суті, дослідивши письмові докази, судом установлено.

Указом Президента України від № 790/2007 від 27.08.2007 р. Позивача призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 07.06.2012 №4919 Позивача було обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 19.09.2013 №593 Позивача було обрано на посаду судді Вищого адміністративного суду України.

Вищою кваліфікаційною комісією суддів України (далі за текстом Комісія) 30.09.2017 було оголошено конкурс на зайняття 21 вакантної посади судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Рішенням Комісії від 17.01.2018 №5/вс-18 Позивача було допущено до участі у конкурсі на зайняття вакантних посад суддів Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

За наслідком успішного проходження першого етапу конкурсу Комісією Позивача було допущено до другого етапу конкурсу та призначено співбесіду за результатам дослідження досьє кандидатів на 1.08.2019 (інформація міститься за посиланням https://vkksu.gov.ua/ua/news/komisiia-priznatchila-spiwbiesidi-z-kandidatami-u-miezach-konkursu-na-posadu-suddi-wishtchogo-sudu-z-pitan-intieliektualnoi-wlasnosti/).

За результатом проведення Комісією співбесіди 09.09.2019 було оголошено перерву для прийняття рішення за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності ( інформація міститься за посиланням https://vkksu.gov.ua/ua/news/prowiedieno-spiwbiesidi-z-kandidatami-na-zajniattia-wakantnich-posad-suddiw-wishtchogo-sudu-z-pitan-intieliektualnoi-wlasnosti2 ). Станом на момент подачі позову остаточного рішення щодо результату проведення кваліфікаційного оцінювання Комісію, остаточне рішення щодо Позивача прийнято не було.

Під час ознайомлення зі своїм дос`є кандидата на посаду судді 25.07.2019 року у приміщенні Комісії, Позивачем був отриманий затверджений 22.07.2019 Громадською радою доброчесності висновок про невідповідність Позивача, як кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності, критеріям доброчесності та професійної етики.

Станом на момент розгляду справи Висновок міститься за наступним посиланням https://grd.gov.ua/data/files/conclusions/Kvalifikatsiine%20Otsiniuvania%202019/2019_07_22/vynokurovks_vysn.pdf.

Відповідно до протоколу зборів від 22.07.2019 Громадська рада доброчесності затвердила висновок щодо Позивача 15-ма голосами.

Вважаючи висновок необґрунтованим та таким, що затверджений з порушенням "Регламенту Громадської ради доброчесності", Позивач звернулась до суду з позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 87 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII: Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання (частина перша); Громадська рада доброчесності здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п`ять членів Ради. Колегія Громадської ради доброчесності діє від імені Ради (частина п`ята); Громадська рада доброчесності: збирає, перевіряє та аналізує інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді); надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє; делегує уповноваженого представника для участі у засіданні Вищої кваліфікаційної комісії суддів України щодо кваліфікаційного оцінювання судді (кандидата на посаду судді); має право створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді (пункти 1-5 частини шостої); для здійснення повноважень, зазначених у цій статті, членам Громадської ради доброчесності надається право безоплатного та повного доступу до відкритих державних реєстрів (частина сьома).

Згідно з розділом III "Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення", затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 03.11.2016 N 143/зп-16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 13.02.2018 N 20/зп-18): за наявності відповідних підстав Громадська рада доброчесності надає Комісії вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності або іншу інформації стосовно судді (кандидата на посаду судді), які надаються та розглядаються Комісією у порядку, встановленому Регламентом Комісії (пункт 43); інформація, яка містилися у висновку, за наявності достатніх підстав береться до уваги Комісією під час визначення оцінок за відповідні критерії. Комісія не надає оцінку судовим рішенням, відображеним у відповідному висновку або інформації, за відсутності посилання на рішення компетентного органу про притягнення судді (кандидата на посаду судді) до передбаченої законом відповідальності або встановлення факту порушення суддею (кандидатом на посаду судді) вимог законодавства (пункт 46).

"Регламентом Громадської Ради Доброчесності", схваленого рішенням Громадської ради доброчесності від 23.11.2016 N 1/2016 (зі змінами) встановлено: члени Ради поділяють такі цінності як гідність, справедливість, права людини, доброчесність, повага до незалежності суддів і керуються ними у своїй діяльності. Рада та її члени здійснюють свою діяльність на засадах добросовісності, безсторонності, прозорості, рівноправності членів, політичної нейтральності (частини перша-друга статті 3); Рада здійснює свою діяльність у чотирьох колегіях, до кожної з яких входить п`ять членів Ради (перше речення частини першої статті 12); Колегія Ради: організовує збір, перевірку та аналіз інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) членами Ради, які входять до колегії; 3) приймає рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо судді (кандидата на посаду судді); приймає, за наявності відповідних підстав, висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності і передає його зборам Ради для затвердження (пункти 3-4 частини другої статті 12); за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (частина перша статті 18); у рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення (частина третя); за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) Рада колегією приймає вмотивований висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, якщо визнає: 1) достовірною інформацію, яка є достатньою для такого висновку; або 2) наявність обґрунтованого сумніву щодо відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію доброчесності чи професійної етики, що може негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади. Негативна репутація судді або кандидата на посаду судді, недобросовісність можуть згадуватися у висновку, якщо твердження про це обґрунтовується відповідними обставинами (частина перша статті 12); у висновку наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до висновку (частина друга).

На думку суду, зміст наведених положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", "Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення", "Регламенту Громадської Ради Доброчесності" дає підстави дійти висновку, що рішення із зазначенням негативної інформації про суддю, висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики можуть затверджуватись лише за наявності на це підстав. Висновок про невідповідність судді критеріям доброчесності та професійної етики повинен бути вмотивований, затверджуватись за результатами аналізу та перевірки інформації щодо судді, яка є достовірною та достатньою для обґрунтованого висновку. При цьому сумніви членів Ради щодо відповідності судді критеріям доброчесності чи професійної етики мають бути обґрунтовані. В свою чергу, рішення про надання Вищій кваліфікаційній комісії суддів України інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді може бути затверджене за наявності такої інформації та за результатами її аналізу.

Статтею 20 "Регламенту Громадської Ради Доброчесності" встановлено: перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності. Така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена Ради (частина перша); з метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; порівнює інформацію з різних джерел; робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; звертається за додатковою інформацією до очевидців; здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними Пункти 1-6 частини другої); аналіз інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою визначення релевантності інформації для цілей кваліфікаційного оцінювання та підготовки проекту рішення або висновку Ради щодо судді (кандидата на посаду судді) (частина третя); під час аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член Ради, зокрема: оцінює інформацію під кутом зору критеріїв доброчесності та професійної етики; відкидає інформацію, яка є вочевидь недостовірною, або якщо її джерела не викликають довіру; визначає зміст проекту рішення або висновку (пункти 1-3 частини четвертої).

Згідно зі змістом п.1 оскаржуваного висновку Відповідача зазначено, що Позивач безпідставно не задекларував своєчасно своє маи?но чи члена сім`і?, що є ліквідним активом, дохід, або значно занизив и?ого обсяг і (або) вартість.

У висновку зазначено, що Позивачем в деклараціях за ?2006,??2007,??2008,??2009,??2010 роки не було зазначено відомості про офіс загальною площею 260 кв.м у м. Києві та половину офісу загальною площею 120,5 кв.м у м. Києві, хоча зазначене майно Позивачем задекларовано у декларації за 2018 рік і вказано, що володіє цим майном Позивач з 11.07.2003 (офіс площею 260 кв.м) та 30.05.2005 (половина офісу загальною площею 120,5 кв.м.) відповідно.

Позивач, не заперечуючи відсутність зазначеного майна у деклараціях за 2006, 2007, 2008, 2009, 2010 роки, зазначив, що відповідно до діючої на той момент форми декларації про доходи зобов`язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця законодавства, вищезазначене майно не підлягало декларуванню. На відміну від форми декларації, що діяла в період 2006-2010рр., в подальшому, починаючи з моменту прийняття Закону України Про засади запобігання і протидії корупції від 7 квітня 2011 року №3206-VI було затверджено нову форму Декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, де було прямо передбачено окремий п. 28 Інше нерухоме майно , в якому Позивач вже почав зазначати офісне приміщення площею 260 кв.м., та Ѕ офісного приміщення загальною площею 120 кв.м.

Щодо зазначених обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Наказом Міністерства фінансів України від 6 березня 1997 року №58 Про затвердження форми декларації про доходи, зобов`язання фінансового характеру та майновий стан державного службовця та особи, яка претендує на зайняття посади державного службовця", що діяв, в тому числі, протягом 2006-2010 рр., була затверджена відповідна форма декларації.

Наказом Міністерства фінансів України №175 від 09.04.2001 року, який також діяв у заначений період, були затверджені "Методичні рекомендації щодо заповнення державними службовцями та особами уповноваженними на виконання функцій держави відповідної декларації"

Відповідно до розділу IV Методичних рекомендацій зазначено: "У розділі IV декларант зазначає загальну площу (метрів квадратних) нерухомого майна, переліченого у пунктах 1-5 цього розділу , якщо таке майно знаходиться у його приватній власності внаслідок купівлі (приватизації, успадкування, дарування, міни, розподілу майна підприємств і організацій між засновниками і учасниками). Записи здійснюються на підставі відповідних правовстановлюючих документів".

Таким чином Методичними рекомендаціями було чітко визначено, яке нерухоме майно має бути зазначено в декларації.

Згідно змісту декларації у відповідності з затвердженою формою, у п.п. 1-5 декларації мало бути зазначено майно наступних видів: п.1) Земельні ділянки; п.2) Житловий будинок; п.3) Квартира; п.4) Садовий (дачний) будинок; п.5) Гараж. Відповідно до затвердженої форми декларації зазначений перелік майна є вичерпним, форма декларації не містить графи для внесення декларованого майна іншого типа, окрім перелічених.

Таким чином, відповідно до діючого у період 2006-2010 рр. законодавства, декларування інформації про наявність у декларанта нежилових приміщень офісного типу не вимагалось.

Як вбачається з оскаржуваного висновку, наведені обставини та докази Громадською Радою доброчесності не були досліджені, оцінка їм не надавалась. Таким чином твердження Громадської Ради доброчесності, висловлене у п.1. оскаржуваному висновку, щодо "безпідставного недекларуваня Позивачем своєчасно своєго маи?на чи члена сім`і?, що є ліквідним активом, дохід, або значного заниження и?ого обсягу і (або) вартості", є невмотивованим та необрунтованим та не базується на достатній для обґрунтованого висновку інформації.

Відповідно до п.2 оскаржуваного висновка зазначено, що Позивач "використовував сумнівні способи набуття маи?на у власність .

Зазначене твердження стосується земельної ділянки за кадастровим номером 8000000000:85:798:0013 площею 0,1 га у м.Києві на вул. Селянськіи?, 23а ., яку отримав у власність Позивач, та земельної ділянки за кадастровиим номером 8000000000:85:798:0012 площею 0,1 га у м.Києві на вул. Селянськіи?, 23 ., яку отримала у власність дружина Позивача.

Вказані земельні ділянки набуто у власність на підставі рішень Киі?вськоі? міськоі? ради No?964/964 від 25.12.2008 "?Про передачу громадянину ОСОБА_1 ?овичу у приватну власність земельноі? ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Селянськіи?, 23-а у Оболонському раи ?оні м. Києва" та No ?810/810 від 11.12.2008 "?Про передачу громадянці ОСОБА_2 ?вні у приватну власність земельноі? ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Селянськіи?, 23 у Оболонському раи?оні м. Києва".

Громадською Радою доброчесності було зазначено у оскаржуваному висновку, що вказані дземельні ділянки відносились до земель лісового фонду та відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування и?ого приміськоі? зони на період до 2020 року, на них не було передбачено садибне будівництво. Проте, як зазначено у оскаруваному висновку, вказаними рішеннями Киі?вради, які підписав міськии? голова Л.Черновецькии?, було вирішено вилучити земельні ділянки з лісового фонду, внести зміни до Генерального плану міста Києва та проекту планування и?ого приміськоі? зони на період до 2020 року, змінивши функціональне призначення на територію садибноі? житловоі? забудови, внести зміни до Програми розвитку зеленоі? зони міста Києва до 2010 року та концепціі? формування зелених насаджень в центральніи? частині міста, затверджених рішенням Киі?вськоі? міськоі? ради від 19.07.2005 N 806/3381, виключивши вказані земельні ділянки з переліку озеленених територіи? загального користування м. Києва.

Громадською Радою доброчесності у оскаржуваному висновку було висловлено твердження, що погодження і передача зазначених земельних ділянок Позивачу та його дружині відбулась з порушенням вимог Розпорядження Кабінету Міністрів Украі?ни No 610 - Р від 10.04.2008 Деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками? , яким, як зазначено у оскаржуваному висновку, було зобов`язано Мінагрополітики, Міноборони, Держкомлісгосп та Держкомзем до законодавчого регулювання цих питань: "з?упинити прии?няття рішень про надання згоди на вилучення ділянок, і?х передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення; відкликати раніше надану згоду на вилучення ділянок, і??х передачу у власність та оренду із зміною цільового призначення у разі, коли місцевими органами виконавчоі? влади чи органами місцевого самоврядування не прии?нято відповідні рішення або коли за результатами перевірки встановлено, що такі рішення прии?няті з порушенням вимог законодавства".

Відповідно в оскаржуваному висновку Громадської ради доброчесності міститься твердження, що Позивач отримав вищезазначені земельні ділянки з порушення вищезазначенного розпорядження. Також у оскаржуваному висновку робиться загальний висновок, що отримання земельних ділянок Кандидатом, якии? раніше працював у банку Л.Черновецького і був сином заступника Генпрокурора, а також и?ого близьким особам під кутом зору стороннього спостерігача викликає обгрунтовании? сумнів у тому, що ця роздача земель відбулась у чеснии? спосіб та без використання статусу своі?х посад .

Позивачем у позовній заяві було зазначено, що зазначені земельні ділянки були придбані ним та дружиною у повній відповідності до ст. 121 Земельного кодексу України, якою передбачено право громадян на безоплатне передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в містах площею не більше 0,10 гектара. Як зазначено Позивачем, процедура оформлення була розпочата ним ще в 2007 році, а необхідні погодження були отримані в квітні 2008 року до набрання чинності вказаним Розпорядженням. Також Позивачем зазначено, що законність отримання ним та його дружиною вищезазначених земельних ділянок вже було офіційно підтверджено як органами прокуратури так і СБУ під час проведених ними перевірок щодо діяльності посадових осіб органів місцевого самоврядування м. Києва, про що свідчать відповідні листи, додані до позову.

Щодо зазначених обставин суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. г) ч.1 ст. 121 Земельного кодексу (в редакції на момент прийняття рішення про передачу земельних ділянок Позивачу та його дружині) громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування жилого будинку, у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву про вибір місця розташування земельної ділянки до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Відповідно да ч.9 ст. 118 Земельного кодексу України проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 10 ст 118 Земельного кодексу України Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність.

Рішеннями Киі?вськоі? міськоі? ради №964/964 від 25.12.2008 "?Про передачу громадянину ОСОБА_1 ?овичу у приватну власність земельноі? ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Селянськіи?, 23-а у Оболонському раи?оні м. Києва " та №?810/810 від 11.12.2008 "?Про передачу громадянці ОСОБА_2 ?вні у приватну власність земельноі? ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Селянськіи?, 23 у Оболонському раи ?оні м. Києва " Позивачу та його дружині були передані у приватну власність зазначені земельні ділянки площею 0,10 га кожна, тобто в межах, передбачених п. г) ч.1 ст. 121 Земельного кодексу України.

В матеріалах справи наявний лист Управління Служби безпеки України у м. Києві №51/12/1592 від 28.01.2011 р., яким повідомлено, що слідчим відділом УСБ України ум. Києві під час розслідування кримінальної справи №1592 на земельні ділянки №№ 23-38 та 23а-38а, розташованих по вул. Селянській у м. Києві було накладено арешт. Згідно цього листа, в ході розслідування встановлено, що земельні ділянки №27, 27а, 29, 29а, 31, 31а, 33, 33а, 35, 35а надано у приватну власність відповідно до вимог чинного законодавства, у зв`язку з чим 27.01.2011 з них знято арешт і зазначено, що відносно інших земельних ділянок, то їх доля буде вирішена в ході проведеня досудового слудства у відповідності до чинного законодавства. В подальшому Управління Служби безпеки України у м. Києві листом № 51/12/1691 від 28.03.2012 було повідомлено, що 28.03.2012 після проведення перевірки відповідною постановою було знято арешт також з земельних ділянок за адресою: м. Київ, вул. Селянська 23, 23а та копію вказаної постанови направлено для виконання до Головного управління земельних ресурсів КМДА.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Прокуратури м. Києва №06/3-12807-11 від 14.12.2012 згідно з яким повідомлено, що Прокуратурою м. Києва також були прийняті рішення про скасування арешту на земельні ділянки за адресами: м. Київ, вул. Селянська 23 , 23 а, 24, 25, 25а, 26, 27, 27а, 28, 28а, 29, 29а, 30, 30а, 31, 31а, 33, 33а, 34а, 35, 35а, 36а, 37, 37а, 38а, а також, що на адресу Головного управління Державного земельного Комітету по земельних ресурсах у м. Києві, до Київської міської філії Центру державного земельного кадастру, до ГУ земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради направлені відповідні постанови про скасування арешту.

Таким чином правомірність отримання Позивачем та його дружиною вищезазначених земельних ділянок вже була предметом перевірки як Службою безпеки України, так і органами прокуратури України ще в період 2011-2012 рр. Як вбачається з вищенаведених листів жодних порушень, щодо виділення зазначених земельних ділянок вищезазначеними органами не встановлено.

На момент розгляду справи вищезазначені рішення Киі?вськоі? міськоі? ради є чинними, в судовому порядку не оскаржувались, тексти рішень знаходяться у вільному доступі.

Таким чином твердження Відповідача, щодо виділення вищезазначених земельних ділянок Позивачу та його дружині з порушеннями чинного законодавства базується виключно на власних припущеннях та особистих оцінках Відповідача.

Також слід звернути увагу на те, що дії Позивача та його дружини, спрямовані на реалізацію свого права на отримання земельної ділянки в межах передбачених ст. 121 Земельного кодексу України, полягали у поданні відповідної заяви. Всі подальші дії пов`язані з процедурою погодження такого виділення вчинялися відповідними органами, передбаченими ч.9 ст 118 Земельного кодексу і завершення процедури відбулось шляхом прийняття рішення Київською міською радою.

При цьому, на думку суду, сам факт отримання Позивачем вищезазначених земельних ділянок, не може слугувати критерієм його доброчесності. При наданні оцінки зазначеним обставинам, слід враховувати, що процедура погодження проекту землеустрою та прийняття остаточного рішення щодо передачі земельної ділянки у власність є виключною компетенцією відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування. Таким чином принциповим критерієм для визначення рівня доброчесності Позивача повинно бути не можливе, на думку Відповідача, недотримання відповідними органами передбаченої процедури виділення таких земельних ділянок, а виключно зміст та обсяг можливих дій та/або впливу саме Позивача на таку процедуру.

Проте Відповідачем у оскаржуваному висновку не наведено жодних доказів будь-яких протиправних дій та/або впиву саме Позивача на будь-якому з етапів процедури виділеня зазначених земельних ділянок. До матеріалів даної справи зазначених доказів Відповідачем також надано не було. Висловлена в оскаржуваному висновку аргументація Відповідача зводиться до того, що Позивач на той час вже обіймав посаду судді, раніше працював у Правекс-Банку, де в минулому акціонером був Л.М. Черновецький, і його батько на той час займав посаду заступника Генерального прокурора України.

Проте, на думку суду, такі обставини, як посада, попереднє місце роботи та родинні зв`язки, самі по собі, без належного обгрунтування і надання пов`язаних з цими обставинами доказів безпосередніх протиправних дій Позивача, не можуть слугувати підставами для тверджень щодо його недоброчесності.

Таким чином, твердження Громадської Ради доброчесності, висловлене у п.2. оскаржуваному висновку, що "Кандидат на посаду судді використовував сумнівні способи набуття маи?на у власність", не може вважатися об`єктивно вмотивованим, є необгрунтованим за своєю суттю та не базується на об`єктивній та достатній для обґрунтованого висновку інформації.

У п.3 оскаржуваного висновку Відповідач зазначив, що Позивач використовував родинні зв`язки для здіи?снення кар`єри .

В обгрунтування такого твердження Відповідач зазначив, що на момент обрання Верховноію Радою Украі?ни Позивача суддею Вищого адміністративного суду Украі?ни и?ому було тільки 34 роки та його суддівській стаж налічував тільки 6 років. Також Відповідачем зазначено, що стрімке кар`єрне зростання Кандидата по вертикалі у часі співпадає з призначенням и?ого батька ОСОБА_4 ?Указом Президента від 05.07.2013 членом Вищоі? ради юстиціі?. До цього, як зазначено у оскаржуваному висновку, ?батько Позивача працював першим заступником Генерального прокурора Украі?ни, суддею Конституціи?ного Суду Украі??ни.

Як вбачається з тексту оскаржуваного висновку, виключно на підставі вищезазначених обставин Громадською радою доброчесності був зроблений висновок, що у будь-якого розумного спостерігача має виникнути обгрунтовании? сумнів у тому, що на різних етапах своєі? кар`єри Позивач досягав успіхів виключно завдяки своі?м професіи?ним здібностям, не користуючись при цьому привілеи?ованим становищем у зв`язку із перебуванням и?ого батька на посаді в органі суддівського врядування, відповідальному за вирішення питань суддівськоі? кар`єри.

Позивачем було зазначено, що твердження Відповідача щодо використання ним сімейних зв`язків для побудови кар`єри є безпідставними. У своїй позовній заяві Позивач зазначив, що його вік та суддівський стаж був цілком достатніми для призначення суддею Вищого адміністративного суду України, відповідно до діючого на той момент законодавства.. Позивачем зазначено, що при цьому Відповідачем взагалі проігноровано його загальний правовий стаж та досвід правової роботи до моменту призначення суддею. Також ним було зазначено, що Відповідачем не було вказано жодних негативних обставин його праці вже в якості судді. Відповідно, на думку Позивача, виключно сам по собі факт обіймання його батьком посад на державній службі, без наведення жодних інших негативних фактів щодо суддівської діяльності Позивача, не може в принципі слугувати підставою для існування сумнівів в його компетенції, досвіді або відповідності будь-яким критеріям доброчесності.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Позивача було уперше призначено на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва строком на п`ять років Указом Президента України від N 790/2007 від 27.08.2007 р.

В подальшому Постановою Верховної Ради України від 07.06.2012 №4919 Позивача було обрано на посаду судді Окружного адміністративного суду м. Києва безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 19.09.2013 №593 Позивача було обрано на посаду судді Вищого адміністративного суду України.

Відповідно до ч. 3 ст. 31 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції, що діяла на момент обрання Позивача, до складу вищого спеціалізованого суду входили судді, обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються голова суду та його заступники.

Таким чином, після обрання Позивача суддею безстроково, він набув право бути обраним до складу Вищого адміністративного суду України. Очевидним є те, що наявний на момент обрання 6-річний суддівський стаж Позивача, був більш ніж достатнім для обрання на посаду судді цього суду. Такий критерій, як його 34-річний вік, взагалі не мав будь-якого значення для обрання на таку посаду.

Стосовно позиції Відповідача, що займання батьком Позивача посад першого заступника Генерального прокурора Украі?ни, судді Конституціи?ного Суду Украі?ни, члена Вищої ради юстиції може свідчити про те, що кандидат використовував родинні зв`язки для здійснення кар`єри, та що може свідчити про невідповідність Позивача критеріям доброчесності та професійної етики, суд зазначає наступне.

Окрім самих фактів зайняття батьком Позивача зазначених посад, Відповідачем у оскаржуваному висновку не було наведено доказів використання Позивачем посадового становища свого батька, чи самим батьком на користь Позивача, для здійснення кар`єри Позивача. Відповідачем не було зазначено жодних додаткових обставин, або аргументації, які б свідчили чи обгрунтовували зроблене Відповідачем припущення щодо протиправного використання Позивачем родинних зв`язків, не зазначені дії Позивача чи його батька, які могли бути підставою для їх оцінки на відповідність Позивача кретеріям доброчесності та професійної етики.

В тексті висновку Відповідач зробив тільки посилання на усне висловлювання голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів Сергія Коз`якова зазначивши наступне: Сергіи ? Козьяков процитував документи щодо конкурсних процедур, які проводила ВККС у 2011 році, та підкреслив, що кількість кандидатів на посаду судді дорівнювала кількості вакантних посад, та зазначив, що це було не випадково. Коментуючи цю процедуру голова ВККС зазначив: "?В цьому конкурсі не було жодного елемента, якии? був у нашому конкурсі" . Окрім заначеної цитати Відповідачем навіть не зазначено, яким чином зазначена цитата підтверджує недоброчесність саме Позивача, і взагалі, яке відношення мають до Позивача конкурсні процедури 2011 року, враховуючи, що його обрання на посаду судді ВАСУ відбулось в 2013 році.

На думку суду такі обставини, як суддівський стаж (за умови, якщо він відповідає необхідному, встановленому законом мінімуму), вік (за умови, якщо він відповідає необхідному встановленому законом мінімуму) та місце роботи батька, самі по собі, без належного достатнього обгрунтування і надання пов`язаних з цими обставинами доказів безпосередніх протиправних дій Позивача чи його батька в інтересах Позивача, не можуть слугувати підставами для тверджень щодо його недоброчесності при здійсненні своєї кар`єри.

Таким чином твердження Громадської Ради доброчесності, висловлене у п.3. оскаржуваному висновку, що "Кандидатвикористовував родинні зв`язки для здійснення каряєри", не може вважатися об`єктивно вмотивованим, є необгрунтованим за своєю суттю та не базується на об`єктивній та достатній для обґрунтованого висновку інформації.

У висновку також було додатково наведено інформацію, яка сама по собі не стала підставою для висновку, але на думку Відповідача потребувала пояснення Кандидата.

До матеріалів справи Позивачем додані письмові пояснення, які були ним надані на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів через канцелярію 30.07.2019. Пояснення були надані стосовно всіх питань, щодо яких на думку Відповідача необхідно було надати пояснення ВККС. Крім того зазначені пояснення були озвучені Позивачем з наданням уточнень на відповідні питання членів комісії під счас співбесіди, яка відбулась 1.09.2019 у приміщенні ВККС (посилання на відеозапис https://www.youtube.com/watch?v=0fv9zUrAfbo&feature=youtu.be ). Враховуючи, що зазначена інформація, як зазначено в оскаржуваному висновку самим Відповідачем, не була підставою для оскаржуваного висновку, а відповідно не впливає на визначення відповідності Позивача критеріям доброчесності та професійної етики, то надання оцінки їй в даній справі не потребується.

Такими чином, враховуючи те, що висновок про невідповідність Позивача критеріям доброчесності та професійної етики зроблено без необхідної та достатньої перевірки інформації щодо Позивача, наявні в матеріалах справи документи та наведені аргументи свідчать про передчасність та необгрунтованість висновків Ради, суд доходить висновку про необґрунтованість такого висновку.

При цьому, затверджуючи оскаржуваний висновок, Відповідач виконував певну контрольну владну функцію у встановленій законом процедурі проведення кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності Позивача (як кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Згідно зі статтею 87 Закону України Про судоустрій і статус судців Громадська рада доброчесності утворюється з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судці (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання.

Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 87 Громадська рада доброчесності надає, за наявності відповідних підстав, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, який додається до досьє кандидата на посаду судді або до суддівського досьє.

Відповідно до абз. 2 ч.1 ст. 88 Закону України Про судоустрій і статус суддів в разі винесення Громадською радою доброчесності висновку, щодо невідповідності судді/кандидата на посаду судді критеріям професійної етики та доброчесності, то Вища кваліфікаційна комісія судців України може ухвалити рішення про підтвердження здатності такого судді/кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

Таким чином оскаржуваний висновок Відповідача, створює для Позивача, а також для інших учасників процедури добору суддів, публічно-правові наслідки.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною третьою статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Пунктом 7 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;

Таким чином, визначальною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій. Надання правового захисту у порядку адміністративного судочинства правам, свободам, інтересам, що порушені суб`єктом владних повноважень, не пов`язується з обов`язковим віднесенням такого суб`єкта до системи органів державної влади або місцевого самоврядування та не ставиться у залежність від наявності або відсутності у такого суб`єкта владних повноважень статусу юридичної особи.

Таким чином, Відповідач має всі визначені ознаки іншого суб`єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства , оскільки здійснює діяльність з виконання покладених на нього Законом України Про судоустрій і статус суддів завдань, а тому, відповідно, є суб`єктом владних повноважень у розумінні вимог пункту 7 частини першої 1 статті 4 КАС України, тобто є належним Відповідачем за даним адміністративним позовом.

Враховуючи вищенаведене, оскаржуваний висновок є владним рішенням Відповідача, як іншого суб`єкта владних повноважень, при здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно по повноважень встановлених законом, і відповідно може бути самостійним предметом оскарження в рамках здійснення адміністративного судочинства, а обраний Позивачем спосіб захисту своїх прав та інтересів є належним.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування висновку Відповідача від 22.07.2019 підлягають задоволенню.

Питання розподілу судових витрат судом не вирішено.

Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати висновок Громадської ради доброчесності, затверджений протоколом зборів Громадської ради доброчесності від 22 липня 2019 року щодо невідповідності кандидата на посаду судді Вищого суду з питань інтелектуальної вдласності ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Відповідач - Громадська рада доброчесності (www.grd.gov.ua місцезнаходження органу, яким затверджено склад Громадської ради доброчесності: 02000, місто Київ, вулиця Генерала Шаповалова, будинок 9).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська