Рішення

від 28.02.2020 по справі 260/1716/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

28 лютого 2020 року м. Ужгород№ 260/1716/19 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Гебеш С.А.

при секретарі судових засідань -Жирош С.Ю.

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - Човганин М.І.

представника відповідача - Горват Ю.І.

представник третьої особи - не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю" ЗАКАРПАТТУРИСТ" про визнання протиправним та скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, згідно якого просив суд: 1. Визнати протиправним та скасувати рішення двадцять третьої сесії шостого скликання Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 06.02.2014 року за №267 Про скасування рішення XXII сесії шостого скликання за №249 від 26.12.2013 року .

В ході проведення підготовчого судового засідання в даній адміністративній справі, судом було задоволено клопотання представника відповідача та відповідно до ухвали суду від 28.01.2020 року залучено до розгляду справ в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ЗАКАРПАТТУРИСТ".

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що Рішенням Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 26.12.2013 року за №249, надано дозвіл гр. ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,18 га в урочищі Красний, в межах населеного пункту с.Син.Поляна для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Згодом, позивач звернувся до приватного підприємця ОСОБА_2 для виготовлення проекту землеустрою щодо відведення Земельної ділянки. Водночас, після отримання відповіді від 08.11.2019 року за №02-05/117 на адвокатський запит від 04.11.2019 року позивачу стало відомо, що рішенням Синевирсько - Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 06.02.2014 року за №267 було скасовано рішення відповідача від 26.12.2013 року за №249.

Позивач вважає прийняте рішення протиправним, та таким, що порушує його законні права та інтереси, а тому звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав вкладених у позовній заяві.

Представник відповідача відзиву на позовну заяву з належними та допустимими письмовими доказами не надав, однак в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив, при цьому пояснивши, що рішення двадцять другої сесії шостого скликання за №249 від 26 грудня 2013 року Про надання дозволу на складання проекту землеустрою скасовано наступною черговою сесією шостого скликання за № 267 від 06 лютого 2014 року в зв`язку з тим, що зазначена земельна ділянка знаходиться в постійному користуванні ТОК Синевирське озеро (на той період AT Закарпаттурист , наразі ПРАТ Закарпаттурист ). Згідно довідки головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, виданою Міжгірським районним відділом за № 32-7-22-128-167-19 від 06.08.2019 року вказано, що зазначена земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення, а насправді, це є земля комерційного призначення, у зв`язку з чим відповідач в даному випадку діяв в межах та спосіб встановлений чинним законодавством, а тому правових підстав для задоволення даного адміністративного позову немає.

Представник третьої особи будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду даної справи в судове засідання не з`явився, однак надіслав письмове клопотання в порядку ст. 194 КАС України про розгляд справи за відсутності представника третьої особи, при цьому додатково зазначивши, що прийняте судом рішення у даній справі жодним чином не порушує прав та свобод третьої особи.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, Рішенням Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 26.12.2013 року за №249, надано дозвіл гр. ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,18 га в урочищі Красний, в межах населеного пункту с.Син.Поляна для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (а.с. 8).

В подальшому, 10.10.2019 року позивач звернувся до приватного підприємця ОСОБА_2 для виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а.с. 21).

Після звернення позивача із вищезазначеною заявою, приватним підприємцем ОСОБА_2 було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність позивача по справі (а.с. 15-20).

Однак, після отримання відповіді від 08.11.2019 року за №02-05/117 (а.с.11) на адвокатський запит від 04.11.2019 року (а.с.9), позивачу стало відомо, що рішенням Синевирсько - Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 06.02.2014 року за №267 було скасовано рішення відповідача від 26.12.2013 року за №249.

Вважаючи прийняте рішення протиправним, та відповідно таким, що порушує права та інтереси позивача, останній звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у Справі № 1-9/2009 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення, вносити до них зміни та скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, керуючись у своїй діяльності ними та актами Президента України, Кабінету Міністрів України. Також констатував:

Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Закріплені у статті 144 Конституції України і статті 59 Закону норми про акти органів місцевого самоврядування, крім юридичної форми реалізації завдань і функцій, визначають порядок прийняття і перевірки рішень органів місцевого самоврядування. В Законі встановлено, що ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України та законами України до їх відання, і що рішення відповідної ради може бути внесене на повторний розгляд цієї ж ради (стаття 25, частина четверта статті 59). У Законі передбачено, що рішення виконавчого комітету ради з питань, які належать до компетенції виконавчих органів ради, можуть бути скасовані відповідною радою, і що раді належить право скасовувати акти виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень (частина дев`ята статті 59, пункт 15 частини першої статті 26).

В інших положеннях Закону також визначено право ради скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни, зокрема скасовувати дозволи на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення (пункт 36 частини першої статті 26), вносити зміни до місцевого бюджету (пункт 23 частини першої статті 26). Остання норма кореспондується з положенням частини сьомої статті 78 Бюджетного кодексу України, згідно з якою "рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється відповідною радою за поданням офіційного висновку місцевого фінансового органу".

Згідно із Законом України "Про основи містобудування" сільські, селищні, міські ради уповноважені затверджувати місцеві правила забудови окремих частин населених пунктів та вносити в них зміни за поданням спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури (частина друга статті 12, частина п`ята статті 17). За Законом України "Про планування і забудову територій" місцева рада затверджує містобудівну документацію та після погодження зі спеціально уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури вносить до неї зміни своїм же рішенням (частини третя, четверта статті 10).

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Суд наголошує, що відповідно до зазначеного рішення Конституційного Суду України ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.

Верховний Суд у своїй Постанові від 24 липня 2019 року справа №182/2428/16-а(2-а/0182/102/2016) також надав роз`яснення із зазначених питань, а саме:, що визначальною особливістю нормативного акта є його спрямованість на врегулювання відносин множинної кількості суб`єктів відповідних правовідносин - двох чи більше учасників певного виду відносин. Тобто об`єктом правового регулювання є встановлення загальних правил поведінки між декількома суб`єктами, що беруть на себе права чи обов`язки, що призводить до виникнення, зміни чи припинення відповідних правовідносин. Адресата юридичних приписів нормативного акта неможливо чітко ідентифікувати, оскільки ним потенційно може бути кожна особа, що зацікавлена у реалізації свого суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу.

Тим часом ненормативні акти мають своїм предметом вплив на чітко визначеного суб`єкта права, якому надаються певні права або на якого покладається певні обов`язки. І об`єктом правового регулювання тут виступає потреба закріплення певної суб`єктивної волі щодо конкретної особи, що зумовлює виникнення певних змін у правовому статусі цієї особи. Тож адресат юридичних приписів ненормативного акта завжди чітко визначений, і залежно від обставин, ініціатором його видання може бути як адресат, так і видавник відповідного акта.

Аналіз наведених положень Закону України Про місцеве самоврядування в Україні дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Відповідно до статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно пункту 6 частини 1 статті 81 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України), громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно частини 6 статті 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

У частині 1 статті 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини 2 та частини 3 статті 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідного органу із заявою для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду якої, відповідні органи приймають одне з відповідних рішень.

Статтею 12 ЗК України, передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою; координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону та інше.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до пункту 13 статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування" пропозиції щодо питань на розгляд ради можуть вноситися сільським, селищним, міським головою, постійними комісіями, депутатами, виконавчим комітетом ради, головою місцевої державної адміністрації, головою районної, обласної ради, загальними зборами громадян.

Згідно пункту 5 статті 46 вищевказаного Закону сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.

Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Відтак, компетенція органів місцевого самоврядування на скасування, внесення змін до попередніх рішень обмежена у разі виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законів інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Рішення Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 26.12.2013 року за №249 Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,18 га в урочищі Красний, в межах населеного пункту с.Син.Поляна для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд , яке було скасовано спірним рішенням, є ненормативним (індивідуальним) правовим актом, тобто виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав ОСОБА_1 , і він заперечує проти їх зміни чи припинення.

Вказане означає, що рішення Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області від 26.12.2013 року за №249 Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,18 га в урочищі Красний, в межах населеного пункту с.Син.Поляна для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд могло бути скасовано лише у судовому порядку, а тому Синевирсько -Полянська сільська рада не мала повноважень на його скасування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.01.2018 по справі № 1620/992/12 (К/9901/1934/18), а відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд, у даній справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити в повному обсязі, оскільки відповідач відповідно до покладеного на нього обов`язку ч.2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не виконав, а позивач у свою чергу підтвердив належними та допустимими доказами правомірність звернення до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На виконання вимог ч.1 ст.139 КАС України суд вважає, за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, на користь позивача судові витрати у розмірі 768,40 грн.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244,246 250, 255, 295Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області (с. Синевирська Поляна, буд. 147,Міжгірський район, Закарпатська область,90040, код ЄДРПОУ - 04350895), третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю"ЗАКАРПАТТУРИСТ" (88000, Закарпатська обл., місто Ужгород, вул.Кошицька, буд.30, код ЄДРПОУ - 02648811) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити повністю .

Визнати протиправним та скасувати рішення двадцять третьої сесії шостого скликання Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області (с. Синевирська Поляна, буд. 147,Міжгірський район, Закарпатська область,90040, код ЄДРПОУ - 04350895) від 06.02.2014 року за №267 "Про скасування рішення XXII сесії шостого скликання за №249 від 26.12.2013 року".

Стягнути з Синевирсько-Полянської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області (с. Синевирська Поляна, буд. 147,Міжгірський район, Закарпатська область,90040, код ЄДРПОУ - 04350895) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок), що сплачений згідно квитанції про сплату судового збору №34063 від 28.11.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано судом 10.03.2020 року.

СуддяС.А. Гебеш