Рішення

від 02.03.2020 по справі 260/1898/19

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 березня 2020 рокум. Ужгород№ 260/1898/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Іванчулинець Д.В.,

при секретарі судового засідання - Костелей І.Ф.,

за участю сторін:

представника позивача - Ільчук І.М.,

відповідач - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника Ільчук Іллі Михайловича (пл. Народна, 5, оф. 12, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008) до Шомської сільської ради Берегівського району Закарпатської області (вул. Головна, 97, с. Шом, Берегівський район, Закарпатська область, 90220, ЄДРПОУ 04348941) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 02 березня 2020 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено та підписано 10 березня 2020 року.

ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника Ільчук Іллі Михайловича звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Шомської сільської ради Берегівського району Закарпатської області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною, а саме скасувати рішення Шомської сільської ради № 346 від 29.08.2019 року, яким відмовлено громадянину ОСОБА_1 , у наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2.0 га за рахунок земель, розташованих на території Шомської сільської ради (с. Шом, контур 198) та зобов`язати Шомську сільську раду, як повноважний орган владних повноважень, вчинити певні дії, зокрема прийняти нове рішення, яким надати громадянину ОСОБА_1 такий дозвіл.

Ухвалою закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - п`ятнадцять днів з дня вручення йому копії даної ухвали суду.

Ухвалою суду від 14 лютого 2020 року розгляд даної адміністративної справи було відкладено.

З наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення вбачається, що ухвала суду про відкриття провадження вручена відповідачу 04 лютого 2020 року, однак відзиву на позовну заяву до суду не надано.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, а також просив не розглядати клопотання від 06 лютого 2020 року про об`єднання справ в одне провадження.

Відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 205 КАС України встановлено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на вищевикладене, враховуючи норми КАС України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за відсутності відповідача.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що в серпні 2019 року позивач звернувся до Шомської сільської ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га в контурі 198 с. Шом. До клопотання, ним було додано: копію паспорта, копію ідентифікаційного номеру, схему про відповідність місця розташування земельної ділянки та довідку про належність вказаної земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення.

29 серпня 2019 року Шомська сільська рада на засіданні 30-ї сесії 7-ого скликання прийняла рішення № 346, яким відмовила позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, яка знаходиться в с. Шом у контурі 198.

Вказане рішення Шомська сільська рада мотивувала тим, що згідно доданого ситуаційного плану - бажане місце розташування земельної ділянки знаходиться у межах господарського двору. Відповідно до п. б ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України землі під господарськими будівлями і дворами відносяться до несільськогосподарських угідь земель сільськогосподарського призначення. Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 08.08.1995 року Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям - паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі твореним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, отже земельна ділянка дозвіл на розроблення проекту відведення якої має намір отримати заявник досі перебуває у колективній власності. Відповідно до статті 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) - у разі якщо власники земельних часток (паїв) після розподілу земельних ділянок, що підлягали паюванню, до 1 січня 2019 року не прийняли рішення про розподіл інших земель, що залишилися у колективній власності колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, що не було припинено як юридична особа, та якщо такі землі не передані у власність у порядку, визначеному законом, розподіл таких земель проводиться згідно з вимогами цієї статті за згодою більшості осіб, визначених абзацами другим - четвертим частини першої статті 1 цього Закону, яким були виділенні земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю). Відповідно до абз. 17 ст. 14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) - розподіл між власниками земельних часток (паїв) та їх спадкоємцями земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок, має бути здійснений до 1 січня 2025 року.

Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з ч. 3 ст. 24 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно п. "б" ч.1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

У відповідності до ч. 1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з п. "в" ч. 3 ст. 116 ЗК України безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Дана норма кореспондується зі змістом абз. 1 ч. 3 ст. 123 ЗК України, якою визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З огляду на вказані норми права, суд дійшов висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17 та від 24 квітня 2018 року № 814/1961/17, від 13 листопада 2019 року у справі № 803/1244/16.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається із оскаржуваного рішення, відповідачем було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка знаходиться у межах господарського двору та досі перебуває у колективній власності. Крім того, відповідач зазначає, що вказана земельна ділянка перебуває у колективній власності сільськогосподарського підприємства і є не розпайованою, тому вона відповідно до абз. 17 ст.14-1 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) має бути розпайована до 2025 року.

В той же час, згідно наявної в матеріалах справи схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) в КСГП Косино-Шомське Берегівського району, яка затверджена розпорядження Берегівської РДА № 262 від 29.04.1998 року, земельна ділянка в контурі № 198 в с. Шом дозвіл на розроблення проекту відведення якої просив позивач, не значиться серед земельних ділянок, що підлягають розпаюванню.

Вказана обставина, також підтверджується довідкою ФОП ОСОБА_2 № 71 від 13.07.2016 р., згідно якої земельна ділянка в контурі № 198 в с. Шом, відноситься до земель сільськогосподарського призначення.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що підстав відмови, які передбачені ч. 7 ст. 118 ЗК України, відповідачем в оскаржуваному рішення не наведено.

За таких обставин, враховуючи наведені вище положення Земельного кодексу України, та оскільки відповідач не навів в оскаржуваному рішенні, передбачених законом підстав для відмови позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд приходить висновку про протиправність рішення Шомської сільської ради від 29 серпня 2019 року № 346.

Відтак, позовна вимога про визнання протиправним та скасування вказаного рішення підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель, розташованих на території Шомської сільської ради, суд зазначає наступне.

Як випливає зі змісту Рекомендації №R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11 березня 1980 року, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за встановленими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини в справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії", в яких останній зазначив, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції не полягає у підміні органів влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що позовна вимога щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність задоволенню не підлягає.

Згідно з нормами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у відповідності до положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Таким чином, з метою захисту порушених суб`єктом владних повноважень прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Шомську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель, розташованих на території Шомської сільської ради (с. Шом, контур 198), з урахуванням висновків суду.

За правилами, встановленими ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, дослідивши обставини справи крізь призму законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, та враховуючи те, що відзив на позовну заяву відповідач суду не надав, суд дійшов висновку про часткове задоволення адміністративного позову.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 205, 241 - 246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) в особі представника Ільчук Іллі Михайловича (пл. Народна, 5, оф. 12, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008) до Шомської сільської ради Берегівського району Закарпатської області (вул. Головна, 97, с. Шом, Берегівський район, Закарпатська область, 90220, ЄДРПОУ 04348941) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Шомської сільської ради № 346 від 29.08.2019 року, яким відмолено громадянину ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель, розташованих на території Шомської сільської ради (с. Шом, контур 198) та зобов`язати Шомську сільську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель, розташованих на території Шомської сільської ради (с. Шом, контур 198), з урахуванням висновків суду.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шомської сільської ради Берегівського району Закарпатської області (вул. Головна, 97, с. Шом, Берегівський район, Закарпатська область, 90220, ЄДРПОУ 04348941) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.) сплачений відповідно до квитанцій № 0202720003 від 27.12.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

Суддя Д.В. Іванчулинець