Рішення

від 24.02.2020 по справі 320/5070/19

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 лютого 2020 року № 320/5070/19

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Автотранспортна акціонерна співдружність "Славутич-Бориспіль" до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки про визнання протиправним та скасування постанови,

в с т а н о в и в:

Приватне акціонерне товариство "Автотранспортна акціонерна співдружність "Славутич-Бориспіль" звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 29.08.2019 №156214 про стягнення адміністративно-господарського штрафу у розмірі 1700,00 грн. за порушення абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач дійшов помилкових висновків про порушення ПрАТ "ААС Славутич-Бориспіль" вимог законодавства про автомобільний транспорт внаслідок експлуатації автобусу без розміщення в них схеми маршруту, розкладу руху та таблиці вартості проїзду. Позивач зазначає, що вказані документи є складовими паспорту маршруту, який розроблений та затверджений у встановленому порядку замовником (організатором) перевезень пасажирів. Витяг з паспорту маршруту, що стосується маршруту, розкладу руху, вартості проїзду, розміщений у кожному автобусі, який здійснює перевезення пасажирів, і були продемонстровані особам, які здійснювали перевірку. Позивач вважає, що фактично штрафні санкції до нього були застосовані у зв`язку з відсутністю у нього на момент перевірки чинного договору на обслуговування автобусного маршруту загального користування №322. Разом з цим позивач зазначає, що вказані дії охоплюються іншим складом правопорушення. Крім того позивач стверджує, що договір на обслуговування автобусного маршруту загального користування не був укладений ним з причин, які від нього не залежали та знаходились у межах контролю Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як замовника (організатора) пасажирських перевезень. У зв`язку з зазначеним, позивач вважає, що застосування до нього штрафів на підставі оскаржуваної постанови за порушення законодавства про автомобільний транспорт у зв`язку з відсутністю схеми маршруту, розкладу руху, таблиці вартості проїзду є безпідставним та необґрунтованим.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.11.2019 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав. Таким чином, справа розглядалась судом за наявними в ній матеріалами і доказами.

Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Приватне акціонерне товариство "Автотранспортна акціонерна співдружність "Славутич-Бориспіль" (ідентифікаційний код 05538833) зареєстроване в якості юридичної особи 25.04.1997, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 12.02.2019.

Основним видом діяльності позивача є пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (КВЕД 49.31).

З матеріалів справи вбачається, що 08 квітня 2013 року між Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як замовником та ПрАТ "АТАСС-Бориспіль" як перевізником був укладений договір про організацію перевезень пасажирів на приміському міжобласному автобусному маршруті загального користування, відповідно до умов якого замовник надає перевізнику право на перевезення пасажирів на приміському міжобласному автобусному маршруті загального користування №322 аеропорт "Бориспіль" - залізничний вокзал "Південний". Пунктом 9.1 даного договору визначено, що договір укладений на строк з 08.04.2013 до 15.04.2014.

22 травня 2013 року ПрАТ "АТАСС-Бориспіль" був розроблений паспорт приміського міжобласного автобусного маршруту загального користування №322 "Аеропорт "Бориспіль" - залізничний вокзал "Південний", який 14.06.2013 був погоджений Державтоінспекцією та 25.06.2013 затверджений Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

У складі паспорту маршруту №322 була розроблена схема маршруту; зведений розклад руху маршруту №322; таблиця вартості проїзду.

20 березня 2014 року ПрАТ "АТАСС-Бориспіль" звернулось до Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з листом, в якому просило організувати конкурс для визначення перевізника на маршруті №322 аеропорт "Бориспіль" - залізничний вокзал "Південний" у зв`язку із закінченням строку дії дозволу серії АВ №000663 на вказаний вище маршрут.

Листом від 14.04.2014 №053-2394 Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив позивача про те, що автобусний маршрут загального користування №322 заплановано найближчим часом винести на розгляд засідання конкурсного комітету по визначенню автомобільних перевізників.

Як вбачається з матеріалів справи та з позову позивача, що повторно договір про організацію перевезень пасажирів на приміському міжобласному автобусному маршруті №322 аеропорт "Бориспіль" - залізничний вокзал "Південний" між Департаментом транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та ПрАТ "АТАСС-Бориспіль" не укладався.

Листом від 06.08.2014 №053-5567 Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив ПрАТ "АТАСС-Бориспіль" про неможливість організації конкурсу на визначення перевізника на маршруті №322 "Аеропорт "Бориспіль" - залізничний вокзал "Південний" у зв`язку із зволіканням Київської міської ради у процедурі формування конкурсної комісії. Водночас, у даному листі Департамент транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) зазначив, що він не заперечує щодо подальшого обслуговування ПрАТ "АТАСС-Бориспіль" цього маршруту та буде готовий до подальшої співпраці з підприємством.

Судом встановлено, що станом на момент виникнення спірних правовідносин конкурс на визначення перевізника на приміському автобусному маршруті загального користування №322 аеропорт "Бориспіль" - залізничний вокзал "Південний" організований та проведений не був.

При цьому де-факто ПрАТ "АТАСС-Бориспіль" продовжує здійснювати перевезення пасажирів на маршруті №322 "Аеропорт "Бориспіль" - залізничний вокзал "Південний".

З матеріалів справи вбачається, що 29 серпня 2019 року Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки були прийняті постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №156214, якою до позивача застосовані адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн. за правопорушення законодавства про автомобільний транспорт, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Не погоджуючись з правомірністю прийняття вказаних постанов, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України "Про автомобільний транспорт".

У розумінні статті 1 вказаного Закону:

- регулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень;

- паспорт маршруту - документ, що містить схему маршруту, розклад руху, таблицю вартості проїзду, графіки режимів праці та відпочинку водіїв тощо;

- розклад руху - сукупність графіків руху автобусів за маршрутом;

- графік руху - відомості про час і послідовність виконання рейсу;

Відповідно до статті 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" забезпечення організації пасажирських перевезень на автобусному маршруті загального користування прямого сполучення місто Київ - міжнародний аеропорт "Бориспіль" покладається на Київську міську державну адміністрацію.

Статтею 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування приміських та міжміських, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються дозволом органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування автобусних маршрутів, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника. Форму дозволу, порядок його видачі та анулювання визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту. У договір можуть бути включені інші питання за згодою сторін.

Статтею 42 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами.

Відповідно до статті 43 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

Об`єктом конкурсу можуть бути: маршрут (кілька маршрутів), оборотний рейс (кілька оборотних рейсів). На конкурс виносяться маршрути із затвердженими паспортами.

Згідно зі статтею 44 Закону України "Про автомобільний транспорт" організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Договір з переможцем конкурсу (або дозвіл) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають (або надають) на термін від трьох до п`яти років. Договір з переможцем конкурсу (або дозвіл) у разі відсутності в нього автобусів, що відповідають умовам конкурсу, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування укладають (або надають) на один рік.

Для підготовки та проведення конкурсу органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування утворюють конкурсний комітет, до складу якого входять представники відповідних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та територіальних органів Національної поліції, а також громадських організацій у сфері автомобільного транспорту.

Відповідно до статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення.

Документи для регулярних пасажирських перевезень:

- для автомобільного перевізника - ліцензія, договір із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування чи їх дозвіл, паспорт маршруту, документ, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

- для водія автобуса - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, квитково-касовий лист, схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду (крім міських перевезень), інші документи, передбачені законодавством України.

Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України 07.05.2010 №278, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 червня 2010 року за №408/17703, затверджений Порядок розроблення та затвердження паспорта автобусного маршруту (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2.1 Порядку паспорт маршруту включає: схему маршруту; характеристику маршруту, у тому числі відомості щодо усіх залізничних переїздів, через які проходить автобусний маршрут (у разі їх наявності); копію затвердженого організатором розкладу руху автобусів; графік режиму праці та відпочинку водіїв; таблицю вартості проїзду, затверджену перевізником (для регулярних перевезень); список пасажирів (для регулярних спеціальних перевезень), перевезення яких передбачено договором про регулярні спеціальні перевезення та які застраховані в установленому законодавством порядку (крім маршрутів регулярних спеціальних перевезень у межах населеного пункту та маршрутів, що виходять за межі території населеного пункту, протяжність яких не більше ніж 50 кілометрів, а також туристично-екскурсійних перевезень); відомості про зміни на маршруті; умови здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); акт відповідності паспорта автобусного маршруту умовам здійснення перевезень на маршруті (для регулярних спеціальних перевезень); договір про надання послуг (для регулярних спеціальних перевезень); відомості про виявлені порушення умов здійснення перевезень пасажирів, що розміщуються на зворотному боці титульного аркуша паспорта (для регулярних спеціальних перевезень).

У паспорті маршруту зазначають назву маршруту, яка складається з назв початкового та кінцевого пунктів маршруту (зупинок), а для приміських, міжміських автобусних маршрутів загального користування - з назв автостанцій, у разі їх відсутності - з назв зупинок, передбачених розкладом руху.

Згідно з пунктом 4.1 Порядку паспорт автобусного маршруту регулярних спеціальних перевезень оформлюється на строк дії договору про перевезення пасажирів між замовником послуг та перевізником.

Пунктом 4.2 Порядку передбачено, що у разі продовження строку дії договору про перевезення паспорт маршруту регулярних спеціальних перевезень переглядається комісією, зазначеною в пункті 2.9 розділу II цього Порядку, на відповідність умовам перевезень. За результатами перегляду комісія складає акт про можливість подальшого застосування паспорта, який підшивається до паспорта маршруту.

Відповідно до пункту 5.1 Порядку паспорт маршруту регулярних перевезень перевізника, який за результатами конкурсу не отримав права на обслуговування маршруту або з яким розірвано договір про організацію перевезень чи анульовано дозвіл на перевезення пасажирів, є нечинним.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування здійснюється ліцензованим перевізником, який визначається на конкурсних засадах. Відносини між перевізником та замовником (організатором) перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування регулюються строковим договором.

У свою чергу умови перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, а саме, маршрут руху, розклад руху, вартість проїзду визначаються у паспорті автобусного маршруту загального користування, який розробляється перевізником і затверджується замовником (організатором) після укладення відповідного договору.

Водночас, виходячи зі змісту статті 39 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільний перевізник може приступити до здійснення регулярних пасажирських перевезень за умови наявності у нього ліцензії, договору із органами виконавчої влади та/або органу місцевого самоврядування (чи їх дозволу); паспорту маршруту; документів, що засвідчують використання автобусів. При цьому водії автобусів, повинні бути забезпечені реєстраційними документами на транспортний засіб, схемою маршруту, розкладом руху, таблицею вартості проїзду.

Відсутність у перевізника або незабезпечення водія автобуса переліченими документами, є підставою для застосування до перевізника штрафних санкцій відповідно до абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт".

Як вбачається з матеріалів справи, застосовуючи до позивача штраф на підставі положень абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт", відповідач виходив з того, що у позивача відсутні документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення за приміським міжобласним маршрутом загального користування №322 аеропорт "Бориспіль" - залізничний вокзал "Південний", а саме: схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду.

При цьому висновок про їх відсутність відповідач обґрунтовував не їх фізичною відсутністю в автобусах, а тим фактом, що станом на момент проведення перевірки у позивача був відсутній договір на обслуговування автобусного маршруту №322 аеропорт "Бориспіль" - залізничний вокзал "Південний".

Суд зазначає, що схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду є елементами паспорту автобусного маршруту загального користування, що розміщуються у салоні автобуса у вигляді витягу з нього.

Паспорт автобусного маршруту оформлюється на строк дії договору про перевезення пасажирів між замовником послуг та перевізником, визначає умови здійснення перевезень, обумовлених вказаних договором, і втрачає чинність одночасно із закінчення строку дії договору про перевезення пасажирів.

Таким чином, паспорт автобусного маршруту, елементами якого є схема маршруту, розклад руху, таблиця вартості проїзду, є похідним документом від договору про організацію перевезень на автобусному маршруті загального користування, що визначає умови (режим) перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування.

З викладеного слідує, що адміністративно-господарські санкції у вигляді штрафу за відсутність паспорту маршруту, або витягів з нього у салонах автобусів про маршрут руху, розклад руху, вартості проїзду застосовуються до тих перевізників, з якими органи місцевого самоврядування або органи виконавчої влади уклали договори на обслуговування автобусних маршрутів. Тобто до тих суб`єктів господарювання, які відповідно до Закону України "Про автомобільний транспорт" є автомобільними перевізниками та мають чинний договір або дозвіл на здійснення перевезень на автобусному маршруті загального користування, але здійснюють перевезення без паспорту маршруту.

У свою чергу автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на відповідному маршруті після закінчення строку дії договору на його обслуговування несуть відповідальність за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без договору із органам виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи їх дозволу.

У даному випадку відповідач помилково ототожнив закінчення строку дії договору на здійснення перевезень на автобусному маршруті загального користування із відсутністю у відповідних автобусах схеми маршруту, розкладу руху та таблиці вартості проїзду, у зв`язку з чим дійшов помилкових висновків про наявність у діях позивача складу правопорушення, що полягає у неоформлені схеми маршруту, розкладу руху та таблиці вартості проїзду.

Крім того, при наданні правової оцінки оскаржуваній постанові суд також виходив з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, яким передбачено процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, наявністю відповідних ліцензій і ліцензійних карток, виконанням ними ліцензійних умов, а також процедуру здійснення державного нагляду за забезпеченням такими суб`єктами господарювання безпеки автомобільних перевезень (далі - Порядок №1567).

Згідно з пунктом 2 Порядку №1567 державному контролю підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних суб`єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.

Пунктом 3 Порядку №1567 визначено, що органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління.

Відповідно до пункту 4 Порядку №1567 державний контроль на автомобільному транспорті (далі - державний контроль) здійснюється посадовими особами органу державного контролю (далі - посадові особи) у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі).

Згідно з пунктом 21 Порядку №1567 у разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).

Відповідно до абзацу 1 пункту 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення не пізніше протягом двох місяців з дня його виявлення.

Пунктом 26 Порядку №1567 визначено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб`єкта господарювання.

Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб`єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.

Згідно з пунктом 27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи суб`єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі.

За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Відповідно до пункту 29 Порядку №1567 копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб`єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом з повідомленням.

У разі оскарження постанови про застосування фінансових санкцій стягнення сплачується не пізніше ніж протягом п`ятнадцяти днів після отримання повідомлення про залишення скарги без задоволення (абз. 2 п. 29 Порядку №1567).

Отже, після складання посадовою особою органу державного контролю акту, в якому зафіксовано встановлені під час проведення перевірки порушення особою вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, в органі державного контролю за місце знаходженням суб`єкта господарювання або за місцем виявлення порушення не пізніше протягом двох місяців з дня його виявлення здійснюється розгляд справи про порушення.

При цьому, розгляд справи про порушення можливий у відсутність уповноваженої особи суб`єкта господарювання лише у разі належного сповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи, а засобами сповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи про порушення визначено розписку чи рекомендований лист із повідомленням.

Водночас, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтверджували повідомлення Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки позивача про дату, час та місце розгляду справи про порушення вимог законодавства, норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом.

Суд звертає увагу на те, що матеріали справи, також не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт відправлення та отримання позивачем вказаного повідомлення, що свідчить про порушення відповідачем вимог пункту 26 Порядку №1567.

При цьому суд зазначає, що несповіщення суб`єкта господарювання про розгляд справи про порушення унеможливило прийняття позивачем участі у розгляді справи та надання доказів на спростування висновків про порушення.

Суд також зазначає, що ухвалою суду від 08.11.2019 відповідачу було запропоновано подати до суду відзив на позовну заяву. Проте відповідач не надав відзив на позовну заяву,а також будь-яких заяв чи клопотань.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Враховуючи норми ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання відповідачем відзиву на позовну заяву кваліфікуються судом як визнання позову, адже про наявність поважних причин не подати відзив на позов відповідачем не повідомлено.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та підлягає застосуванню національними судами при розгляді справ.

В своїй судовій практиці Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Крім того, Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977 урядам держав-членів рекомендовано керуватися у своєму праві й адміністративній практиці принципами, які наводяться у додатку до цієї резолюції.

Ці принципи застосовуються для захисту осіб, як фізичних, так і юридичних, в адміністративних процедурах відносно будь-яких індивідуальних заходів або рішень, які були прийняті в ході здійснення публічної влади і які за своїм характером безпосередньо впливають на їхні права, свободи або інтереси (адміністративні акти).

В ході реалізації цих принципів слід враховувати належним чином вимоги щодо належного та ефективного управління, а також інтереси третіх сторін та основні публічні інтереси. У випадках, коли вимоги зумовлюють необхідність внесення змін або вилучення одного чи більше принципів у конкретних випадках або в специфічних сферах публічної адміністрації, слід докласти всіх можливих зусиль, відповідно до фундаментальних цілей цієї резолюції, для досягнення якомога вищого ступеня справедливості.

Такими принципами, згідно з Додатком до Резолюції, зокрема, є:

- право бути вислуханим, що означає, що щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи або інтереси особи, така особа може пред`явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть ураховані адміністративним органом;

- виклад мотивів, що означає, що якщо адміністративний акт є таким, що за своїм характером несприятливо впливає на права, свободи або інтереси особи, така особа отримує інформацію про мотиви, на яких він ґрунтується. Інформація про мотиви зазначається в акті або передається відповідній особі, за її запитом, у письмовій формі протягом розумного строку.

При вирішенні справи судом також врахована правова позиція, викладена у п. 58 рішення ЄСПЛ у справі "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04).

Зокрема, ЄСПЛ зазначив, що "згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 р., серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", N37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 р.). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 р.)".

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що оскаржувані постанови та відсутність відзиву на позов, як і ненадання витребуваних судом доказів по справі, свідчать про порушення відповідачем як принципу належного урядування, так і принципів, закріплених в Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи 77 (31) від 28.09.1977.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу від 29.08.2019 №156214 є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

Під час розгляду справи відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності своїх дій під час винесення оскаржуваної постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Будь-яких доказів, що спростовують доводи позивача, відповідач суду не надав, а також не навів жодних аргументів на підтвердження обґрунтованості прийнятої ним оскаржуваної постанови.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн., що підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управління Укртрансбезпеки від 29 серпня 2019 року про застосування адміністративно-господарського штрафу № 156214.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лиска І.Г.