Рішення

від 26.02.2020 по справі 906/1145/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2020 р. м. Житомир Справа № 906/1145/19

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Маріщенко Л.О.

секретар судового засідання: Малярчук Р.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Бородін Д.В. - ордер серія ЖТ № 069804 від 28.10.2019

від відповідача: Сачок А.В. - ордер серія ЖТ № 076966 від 08.01.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Фізичної особи підприємця Цюпа Геннадія Ростиславовича

до Фізичної особи підприємця Липка Юрія Анатолійовича

про стягнення 238 306,15 грн.

Позивач звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з відповідача 238 306,15 грн, з яких 200 000 грн, кошти сплачені за договором, 12 230,14 грн проценти за користування чужими коштами, 6 953,42 грн 3% річних, 19 122,59 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням з боку відповідача умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу № 3 від 12.03.2018 в частині поставки товару.

Ухвалою суду від 04.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 906/1145/19 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

28.11.2019 від позивача до суду надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу докази розміру яких буде надано протягом п`яти днів з дня прийняття судового рішення по справі.

03.12.2019 ухвалою суду продовжено строк підготовчого провадження до 04.02.2020.

12.12.2019 від ФОП Цюпи Геннадія Ростиславовича до суд надійшла заява про забезпечення позову. Ухвалою суду від 16.12.2019 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.

16.01.2020 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що згідно умов укладеного між сторонами договору купівлі-продажу у відповідача відсутній обов`язок поставити товар за місцем знаходження покупця, а лише поставити дрова на зберігання. Відповідно до договору відповідального зберігання № 1/08 від 01.08.2018 ФОП Липко Ю.А. передає, а ПП "Сапфір-ЮМ" приймає на відповідальне зберігання дрова паливні 1 група в ящиках. Відповідно до акту приймання передачі майна від 01.08.2018 майно у кількості 125 ящиків ФОП Липко Ю.А. передано, а ПП "Сапфір-ЮМ" отримано. Тобто, продавець виконав вимоги договору купівлі-продажу та виготовив дрова і поставив на зберігання до 01.09.2018. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що спір по даній справі відсутній.

27.01.2020 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив в якій позивач не погоджується з обставинами викладеними відповідачем у відзиві, оскільки в договорі відповідального зберігання № 1/09 від 01.09.2018 наданого відповідачем не міститься умови щодо передачі на зберігання товару саме для покупця (позивача), не міститься умови, за якими позивач має отримати від третіх осіб товар. Крім того, відповідачем не надано належних доказів щодо прострочення покупцем прийняття виконання. Договір купівлі-продажу має двосторонній характер, що зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладанням такого договору продавець бере на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати від продавця її передачі. Таким чином, у відповідача наявний обов`язок передати товар покупцю а не будь-яким третім особам, які не мають будь-яких відносин з позивачем.

Ухвалою суду від 30.01.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

30.01.2020 позивачем надане до суду клопотання про витребування доказів. а саме просить витребувати у територіального сервісного центру Міністерства Внутрішніх справ України № 1841 відомості про автотранспортні засоби, які перебували у власності Липко Юрія Анатолійовича станом на 31.10.2019, та які перебувають у його власності станом на 28.01.2020.

В судовому засіданні 27.02.2020 протокольною ухвалою суд відмовив в задоволенні поданого позивачем клопотання про витребування доказів.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

12.03.2018 між ФОП Липко Юрієм Анатолійовичем (відповідач/продавець) та ФОП Цюпою Геннадієм Ростиславовичем ( позивач/покупець) укладено договір № 3 купівлі-продажу.( надалі - договір)

В п. 1.1 договору зазначено, що продавець продає, а покупець купує дрова паливні І-ІІ група в ящиках в кількості 200 ящиків по ціні 1 600 грн за 1 ящик.

Відповідно до 2.1 договору продавець зобов`язаний виготовити та поставити на зберігання до 01.09.2018 оплачену кількість ящиків та передати покупцю дрова паливні. Покупець зобов`язаний розрахуватися за товар не пізніше 10 днів після отримання замовником ( п. 2.2 договору).

В п. 4.1 договору зазначено, що оплата вартості дров відбувається за ціною домовленості шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок продавця або готівкою.

12.03.2018 позивач здійснив оплату відповідачу товару готівковими коштами згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 1 від 12.03.2018 на суму 200 000,00 грн.

Однак, посилаючись на те, що в установлений договором купівлі-продажу № 3 строк відповідач не поставив позивачу оплачений товар, позивач просить суд стягнути з відповідача кошти які були перераховані в якості попередньої оплати у розмірі 200 000,00 грн.

Стосовно посилання відповідача на відсутність спору між сторонами у зв`язку з укладенням між відповідачем та ПП "Сапфір-ЮМ" договору відповідального зберігання №1/08 від 01.08.2018 суд зазначає наступне.

З наданого суду договору відповідального зберігання № 1/08 від 01.08.2018 укладеного між ФОП Липко Ю.А. (депонент) та ПП "Сапфір-ЮМ" (виконавець) вбачається, що депонент передає, а виконавець приймає на відповідальне зберігання майно дрова паливні 1 група в ящиках. Вартість майна переданого на зберігання становить 200 000,00 грн. Строк зберігання до 01.09.2019. Також, в договорі зазначено, що виконавець зобов`язаний повернути майно депоненту по першій вимозі, а депонент має право у будь-який час вимагати у виконавця повністю або частково майно яке знаходиться на зберіганні.

Тобто, з аналізу умов наданого суду договору зберігання вбачається, що він стосується лише прав та обов`язків його сторін ФОП Липка Ю.А. та ПП "Сапфір-ЮМ", а не ФОП Цюпи Г.Р. Крім того, в договорі зберігання не зазначено, що переданий на зберігання товар був виготовлений згідно договору купівлі-продажу № 3 від 12.03.2018.

Також, з договору купівлі-продажу № 3, не вбачається домовленості між його сторонами про передачу товару на зберігання третім особам.

Таким чином, відповідачем не доведено суду виконання своїх обов`язків за укладеним між сторонами договором купівлі-продажу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено що, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частин 1 та 4 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

У відповідності до норм частини 1 та частини 2 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Оскільки, як встановлено судом, в установлений договором купівлі-продажу № 3 строк відповідач товар позивачу не передав, то вимога про стягнення з відповідача коштів перерахованих в якості попередньої оплати в розмірі 200 000,00 грн підлягає задоволенню.

Також, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача 12 230,14 грн процентів за користування чужими грошовими коштами за період з 28.10.2018 по 28.02.2019, посилаючись на ст. 536 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, обчислюючи їх від облікової ставки Національного банку України.

Статтею 536 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 1214 Цивільного кодексу України визначено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами (ч.1 ст.536 ЦК України).

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (ч.2 ст.536 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Спірні правовідносини між сторонами у цій справі виникли на підставі договору купівлі-продажу № 3 від 12.03.2018.

Договором купівлі-продажу № 3 від 12.03.2018 не було узгоджено розмір процентів за користування чужими грошовими коштами.

Враховуючи те, що в договорі купівлі-продажу не було обумовлено нарахування і сплату процентів за користування чужими грошовими коштами згідно із ст.536 ЦК України, правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч.1 ст.1048 ЦК України, а тому підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру відсотків відсутні.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 953,42 грн 3% річних за період з 01.09.2018 по 28.10.2019 та 19 122,59 грн інфляційних втрат за період з 01.09.2018 по 30.09.2019 нарахованих відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України суд зазначає наступне.

Проценти річних та збитки, завдані інфляцією, нараховані позивачем від суми неповернутої попередньої оплати в розмірі 200 000,00 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами статті 625 Цивільного кодексу України, передбачена можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

Грошові зобов`язання, як і будь-які інші цивільно-правові або господарські зобов`язання, можуть виникати з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України і статтею 174 Господарського кодексу України.

Згідно із частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Грошовим зобов`язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Натомість, стягнення з відповідача суми боргу, що становить попередню оплату за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов`язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав - повернення сплачених коштів особою, яка неналежно виконала свої зобов`язання за договором.

За своєю суттю обов`язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов`язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, суд враховує положення пункту 5.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 №14, де зазначено, що обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов`язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов`язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

Окрім того, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14 виклав правову позицію про те, що стягнення з продавця суми попередньої оплати, перерахованої за договором купівлі - продажу, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов`язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України.

Вказану правову позицію викладено Верховним Судом в постановах від 07.03.2018 у справі № 910/23585/16, від 20.11.2018 у справі № 916/75/18, від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17.

Отже, положеннями ст. 625 ЦК встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Оскільки у справі, яка розглядається, право на повернення грошових коштів виникло у кредитора внаслідок порушення боржником обов`язку передати кредиторові відповідний товар, це право не становить зміст основного зобов`язання. Грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Тому суд відмовляє в задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 6 953,42 грн 3% річних та 19 122,59 грн інфляційних.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 1 ст. 86 Господарського процесуального Кодексу України, Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до п. 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява №4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Ураховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог в частині стягнення 200 000,00 грн попередньої оплати та відмови в частині стягнення 12 230,14 грн процентів за користування чужими коштами, 6 953,42 грн 3% річних, 19 122,59 грн інфляційних.

Витрати пов`язані з оплатою судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на обидві сторони пропорційно задоволених вимог.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця Липка Юрія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 код НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи підприємця Цюпа Геннадія Ростиславовича ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) - 200 000 ,00 грн попередньої оплати та 3 000,00 грн судового збору.

3. У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 10.03.20

Суддя Маріщенко Л.О.

Віддрукувати:

1- в справу

2-3 - сторонам ( рек. з повід.)