Рішення

від 26.02.2020 по справі 910/17856/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.02.2020Справа № 910/17856/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Владар Україна

(69032, м. Запоріжжя, вул. Рекордна, 9, код 39290839)

до Акціонерного товариства Українська залізниця

(03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, код 40075815)

про стягнення 526 595,14 грн.,

Представники учасників справи:

від позивача Чулой І.С. адвокат

від відповідача Становова Ю.В. адвокат

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Владар Україна (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Українська залізниця (далі - відповідач) про стягнення 526 595,14 грн (429 691,20 грн основного боргу, 37 015,00 грн пені, 42 491,94 грн інфляційних втрат, 17 397,00 трьох процентів річних) за договором № ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем договірних зобов`язань у повному обсязі щодо оплати поставленого позивачем товару згідно з договором поставки № ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2019 відкрито провадження у справі № 910/17856/19 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання у справі на 21.01.2020.

10.01.2020 відповідач засобами поштового зв`язку подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що строк оплати за поставлену за договором продукцію не настав, оскільки позивачем не надано всього пакету документів. Також відповідач вважає, що розрахунок заявлених вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат є невірним та недоведеним, оскільки позивачем не обґрунтовано періоди, за які здійснено нарахування, заявляє про сплив строку позовної давності для пред`явлення вимог про стягнення пені, також учасник справи зауважує про скрутне матеріальне становище товариства.

21.01.2020 суд у зв`язку з неявкою представника позивача відклав розгляд справи на 06.02.2020.

05.02.2020 позивач через канцелярію суду подав заяву в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України про надання доказів понесення фактичного розміру судових витрат у зв`язку з розглядом справи протягом 5 днів з дати винесення рішення у справі; до поданої заяви позивачем додано документи по справі, що стосуються витрат на оплату послуг адвоката.

05.02.2020 відповідач подав до суду доповнення до відзиву на позов, відповідно до змісту якого не погоджується з розміром заявлених позивачем у позовній заяві витрат на оплату послуг адвоката та просить здійснення розподілу цих витрат здійснювати з викликом представника відповідача.

Також 05.02.2020 відповідач подав до суду копії платіжних документів про оплату отриманого товару по договору поставки № ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017.

У судовому засіданні 06.02.2020 оголошено перерву до 27.02.2020.

14.02.2020 від позивача до суду засобами поштового зв`язку надійшла відповідь на відзив, в якій надано пояснення на доводи та заперечення відповідача, у т.ч. щодо заявлених вимог про стягнення заборгованості за договором по видатковій накладній № 102 від 04.06.2018 на суму 82 248,00 грн з ПДВ лише в частині суми 68 540,00 грн без ПДВ, оскільки реєстрація податкової накладної в частині ПДВ зупинена податковим органом. Позивач вказав про неподання відповідачем окремої заяви про застосування строку позовної давності та контррозрахунку позовних вимог.

26.02.2020 відповідач подав до суду заяву про застосування строків позовної давності в частині нарахування пені за спірною поставкою, просив відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у повному обсязі у зв`язку зі спливом річного строку позовної давності.

У судовому засідання 27.02.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечував з підстави, викладених у відзиві.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи, визначений процесуальний строк для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне:

25.10.2017 між Акціонерним товариством Українська залізниця (замовник) в особі філії Центр забезпечення виробництва та Товариством з обмеженою відповідальністю Владар Україна (постачальник) укладено Договір поставки № ЦЗВ-03-09017-01 (надалі - договір), відповідності до 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність, а замовник прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікаціях, які є невід`ємними частинами Договору, на умовах, що викладені у цьому Договорі.

Найменування продукції: частини залізничних або трамвайних локомотивів чи рейкового рухомого складу; обладнання для контролю залізничного руху (запасні частини до пасажирських вагонів) (пункт 1.2 договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що ціна визначається даним Договором і приймається сторонами: в національній валюті України - гривні, на умовах СРТ (перевезення оплачено до…) пункт призначення - згідно рознарядки замовника. Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікаціях до даного Договору. Ціна продукції, узгоджена у Специфікаціях до даного Договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати постачальника згідно п. 5.1

У п. 4.3 договору визначено, що загальна сума даного договору на момент його підписання складає 1 589 296,80 грн з ПДВ.

Згідно з п. 5.3 договору сторонами передбачено, що датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представником вантажоодержувачем, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.

Відповідно до пункту 6.1 договору, оплата за кожну партію поставленої продукції по даному договору проводиться замовником протягом 30 календарних днів після поставки партії продукції, відповідно з рахунком-фактурою на дану партію, обумовлену згідно п. 5.2, та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України.

За умовами п. 6.2 договору датою оплати вважається дата відправлення коштів замовником за банківськими реквізитами постачальника.

У разі прострочення постачальником термінів постачання продукції, термін оплати за дану продукцію збільшується за кожний календарний день прострочення постачання продукції на 1 банківський день відповідно. Термін прострочення є різниця календарних днів між датою планового прибуття на умовах згідно з п. 5.2 та датою фактичної поставки продукції (п. 6.5 договору).

Термін дії даного договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2017. Проте в частині оплати - до повного виконання сторонами зобов`язань та в разі наявності потреби замовника, що підтверджено відповідним повідомленням та рознарядкою направленими на адресу постачальника, - до повного виконання (п. 13.7 Договору).

Додатковою угодою № 1 від 29.12.2017 до договору було продовжено строк дії договору до 31.03.2018.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач зазначив про виконання своїх зобов`язань за договором № ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017 щодо поставки товару в повному обсязі, при цьому наявність невиконаного відповідачем зобов`язання щодо оплати отриманого товару за видатковими накладними № 81 від 11.04.2018, № 99 від 14.05.2018, № 102 від 04.06.2018, № 110 від 19.06.2018, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, яка складає 429 691,20 грн. Також за прострочення зобов`язання з оплати позивач нарахував до стягнення з відповідача 37 015,00 грн пені, 42 491,94 грн інфляційних втрат, 17 397,00 трьох процентів річних.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд виходив з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Укладений між позивачем та відповідачем договір № ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017 є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно зі ст.ст. 165, 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 202, 662, 692, 712 Цивільного кодексу України, і згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст. 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу положень ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України вставлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Наявними у матеріалах справи видатковими накладними та актами приймання-передачі продукції, які підписані представниками та скріплені печатками сторін, підтверджується виконання позивачем своїх зобов`язань за договором з поставки продукції відповідачу загальною вартістю 443 400 грн., а саме:

- згідно з видатковою накладною № 81 від 11.04.2018 та актом № 21 приймання-передачі продукції від 11.04.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 81 532,80 грн.;

- згідно з видатковою накладною № 99 від 14.05.2018 та актом № 99 приймання-передачі продукції від 14.05.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 86 548,80 грн.;

- згідно з видатковою накладною № 102 від 04.06.2018 позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 82 248,00 грн.

- згідно з видатковою накладною № 110 від 19.06.2018 (ТТН № Р110 від 19.06.2018) позивачем передано, а відповідачем прийнято продукцію вартістю 193 070,40 грн.

Судом враховано доводи відповідача, викладені у відзиві, щодо ненадання відповідачем копії актів приймання-передачі продукції за видатковими накладними № 102, № 110.

З цього приводу суд зазначає, що відповідач не оспорює факту отримання продукції за видатковими накладними № 102 від 04.06.2018 на суму 82 248,00 грн, № 110 від 19.06.2018 на суму 193 070,40 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 01.07.2019, частково залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 28.10.2019 (щодо періодів прострочення), у справі № 908/2644/18, предметом якої було стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Владар Україна на користь Акціонерного товариства Українська залізниця штрафних санкцій за прострочення Товариством з обмеженою відповідальністю Владар Україна своїх зобов`язань за договором поставки № ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017 встановлено, що на час звернення позивача - АТ Українська залізниця до суду з позовом про стягнення штрафних санкцій не було надано належним чином оформлених актів приймання-передачі стосовно трьох поставок товару, а саме: акт від 14.05.2018 на суму 86 548,80 грн; акт від 04.06.2018 на суму 82 248,00 грн; акт від 19.06.2018 на суму 193 070,40 грн. На час прийняття рішення у справі неоформленим залишається один акт від 19.06.2018.

Вказаним рішенням суду надано оцінку правовідносинам сторін та встановлено належним чином підтверджений факт постачання ТОВ Владар товару кінцевому вантажоодержувачу за видатковими накладними від 14.05.2018 № 99, від 04.06.2018 № 102, від 19.06.2018 та зауважено, що тривале оформлення та погодження актів приймання-передачі продукції не повинне впливати на факт постачання продукції, який підтверджується видатковими накладними. Судом також вказано про безпідставне неврахування АТ Українська залізниця постачання товару за актами від 14.05.2018 на суму 86 548,80 грн (під час нарахування пені на суму боргу в розмірі 706 699,20 грн), актами від 04.06.2018 на суму 82 248,00 грн та від 19.06.2018 на суму 193 070,40 грн.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, факт виконання позивачем зобов`язань за договором з поставки товару за вказаними накладними на суму 443 400,00 грн належним чином підтверджений матеріалами справи, обставинами, встановленими в межах розгляду справи № 908/2644/18 та відповідачем не спростований.

Відповідач у поданому відзиві на позов отримання товару на вказану суму не заперечує, а лише посилається на відсутність повного комплекту документів як на підставу ненастання строку оплати продукції за поставками по видатковим накладним № 102, № 110, у т.ч. з підстав відсутності актів приймання-передачі продукції.

Вказані доводи суд оцінює критично, оскільки у рішенні Господарського суду Запорізької області від 01.07.2019 у справі № 908/2644/18 встановлено, що станом на час прийняття рішення у справі сторонами було складено акт 04.06.2018 на суму 82 248,00 грн; неоформленим залишився один акт від 19.06.2018, тобто у відповідача примірник акту від 04.06.2018 на суму 82 248,00 грн з ПДВ (68 540,00 грн без ПДВ) є в наявності та відповідно у останнього виник обов`язок з оплати поставленого товару.

Крім того, відповідно до пункту 5.3 Договору датою поставки продукції вважається дата приймання цієї продукції вантажоодержувачем - кінцевим одержувачем, реквізити якого зазначені в рознарядці замовника, що підтверджується належно оформленим актом прийому-передачі, який підписується представником вантажоодержувачем, постачальника та затверджується керівництвом служби залізниці вантажоодержувача, оригінал якого надається замовнику.

У той же час, як акт приймання-передачі продукції, так і видаткова накладна фіксують факт передачі постачальником товару покупцю, а тому суд вважає, що у даному випадку назва документу (акт чи накладна) не змінює суті такого документу.

З огляду на наведене та зважаючи на наявність в матеріалів справи складених представниками сторін документів, що підтверджують факт передачі товару позивачем відповідачу, суд дійшов висновку про виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Владар Україна свого обов`язку з поставки Акціонерному товариству Українська залізниця продукції загальною вартістю 443 400,00 грн.

Приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторонами у пункті 6.1 договору було погоджено, що оплата за кожну партію поставленої продукції по даному Договору проводиться замовником протягом 30 календарних днів після поставки партії продукції, відповідно до рахунку-фактури на дану партію, обумовлену згідно з п. 5.2, та при наявності податкової накладної, оформленої та зареєстрованої відповідно до вимог чинного законодавства України.

Таким чином, сторонами у п. 6.1 Договору було обумовлено, що перебіг строку на оплату продукції повинен обраховуватись від дати реєстрації податкової накладної за кожною партією продукції, що, у свою чергу, не суперечить законодавству.

Як вбачається з пояснень позивача та наданих копії податкових накладних, позивач виконав в добровільному порядку та за судовим рішенням обов`язок щодо реєстрації податкових накладних за поставками, що є предметом спору у даній справі, зокрема, за поставкою 11.04.2018 податкову накладну зареєстровано 26.04.2018, за поставкою 14.05.2018 - 30.05.209, за поставкою 19.06.2018 - 31.07.2019, за поставкою 04.06.2018 - реєстрація податкової накладної № 1 від 04.06.2018 зупинена податковим органом.

Враховуючи вказані обставини, суд вважає обґрунтованим наданий позивачем розрахунок заборгованості за договором в частині несплати вартості продукції в сумі 429 691,20 грн, що включає вартість продукції за поставкою 04.06.2018 у розмірі 68 540,00 грн без ПДВ.

За приписами статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, відповідач повинен був сплатити позивачеві за поставлений товар згідно з видатковою накладною № 81 від 11.04.2018 на суму 81 532,80 грн у строк до 11.05.2018 включно; згідно з видатковою накладною № 99 від 14.05.2018 на суму 86 548,80 грн у строк до 13.06.2018 включно; згідно з видатковою накладною № 102 від 04.06.2018 на суму 68 540,00 грн у строк до 04.07.2018 включно, згідно з видатковою накладною № 110 від 19.06.2018 на суму 193 070,40 грн у строк до 19.07.2018 включно.

Доказів оплати відповідачем вартості отриманого товару на суму 429 691,20 грн, у т.ч. у встановлені договором строки матеріали справи не містять, а відповідачем не надано.

Щодо посилань відповідача на скрутне фінансове становище Акціонерного товариства Українська залізниця , то суд відзначає, що частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів здійснення оплати відповідачем поставленого позивачем товару, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 429 691,20 грн основної заборгованості.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 10.6 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченої продукції за кожен день прострочення. При розрахунку пені постачальник враховує умови п. 6.5 даного договору, якщо випадки несвоєчасного постачання продукції мали місце.

З огляду на доведеність факту порушенням відповідачем умов договору № ЦЗВ-03-09017-01 від 25.10.2017 в частині своєчасної оплати вартості поставленого позивачем товару, існують підстави для застосування відповідальності (стягнення) відповідно до умов пункту 7.3 Договору.

Проте, під час розгляду справи відповідачем було заявлено про застосування до нарахованої пені спеціального строку позовної давності.

Позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені)- тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 Цивільного кодексу України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 Цивільного кодексу України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

За змістом приписів параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені у тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане. Період, за який нараховується пеня за порушення зобов`язання, не обмежується. Її розмір збільшується залежно від тривалості порушення зобов`язання. Тобто, вона може нараховуватись на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання (зокрема, щодо повернення кредиту чи сплати процентів за кредитом) протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі. Але відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік. Відтак, стягнути неустойку (зокрема і пеню незалежно від періоду її нарахування) можна лише у межах спеціальної позовної давності.

Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього кодексу.

На відміну від обчислення позовної давності для вимоги про стягнення штрафу, позовна давність за вимогою про стягнення пені обчислюється окремо за кожен день (місяць), за який нараховується пеня. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення його права на стягнення пені.

Таким чином, з урахуванням того, що позов у даній справі подано позивачем 13.12.2019, то нарахування позивачем пені за період прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання за поставкою по видатковій накладній № 81 від 11.04.2018 відбулося з пропуском строку позовної давності, нарахування пені за поставкою по видатковій накладній № 99 від 14.05.2018 обґрунтоване за один день прострочення 13.12.2019 у сумі 85,36 грн.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені за поставками по видаткових накладних № 102 від 04.06.2018, № 110 від 19.06.2019, з урахуванням річного строку позовної давності та ч. 6 ст. 232 ГК України, судом задовольняються вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1554,83 грн за період з 13.12.2018 по 04.01.2019 за поставкою 04.06.2018 та пені в розмірі 7236,17 грн за період з 13.12.2018 по 19.01.2019 за поставкою від 19.06.2018.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Владар Україна в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково на суму 8 866,36 грн. В решті суми заявленої пені суд відмовляє у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 17 397,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 42 491,94 грн., нараховані по кожній поставці.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення позивачем 3% річних та інфляційних витрат, дійшов висновку про правомірність стягнення з Акціонерного товариства Українська залізниця 3% річних у розмірі 17 397,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 42 491,94 грн.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищезазначене, беручи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю Владар Україна , з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 74, 129, 232, 236-241, 250-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Владар Україна задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Владар Україна (69032, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Рекордна, буд. 9; ідентифікаційний код 39290839) заборгованість у розмірі 429 691,20 грн (чотириста двадцять дев`ять тисяч шістсот дев`яносто одну гривню 20 коп), пеню у розмірі 8 866,36 грн (вісім тисяч вісімсот шістдесят шість гривень 36 коп), 3% річних у розмірі 17 397,00 грн (сімнадцять тисяч триста дев`яносто сім гривень 00 коп), інфляційні витрати у розмірі 42 491,94 грн (сорок дві тисячі чотириста дев`яносто одну гривню 94 коп) та судовий збір у розмірі 7 476,70 грн (сім тисяч чотириста сімдесят шість гривень 70 коп).

3 . В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 10.03.2020.

Суддя О.Г. Удалова