Рішення

від 24.02.2020 по справі 920/371/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25.02.2020 Справа № 920/371/19 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі

судді Джепи Ю.А.,

за участю секретаря судового засідання - Галашан І.В.

розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії Хліб України Роменський комбінат хлібопродуктів

до - фізичної особи-підприємця Ничика Віктора Володимировича,

про стягнення 74 872 грн 86 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача - Медвецький О.Ю. (в режимі відеоконференції),

від відповідача - Алфімов В.В.

Стислий виклад позицій сторін по справі.

12.04.2019 позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 54417 грн 83 коп. заборгованості, 10508 грн 07 коп. інфляційних втрат, 2997 грн 64 коп. 3% річних, 6949 грн 32 коп. пені за неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами 30.03.2017 договору складського зберігання зерна № СЗ-16/17 (надалі - Договір).

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено Договір. Позивач прийняв на зберігання від відповідача зерно, сумлінно та належним чином надавши послуги з приймання, зберігання, очищення, сушіння та відвантаження продукції, натомість відповідач не повністю оплатив усі рахунки, що були йому виставлені за Договором, чим порушив умови Договору. Тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості, пені, інфляційних втрат та 3% річних.

10.05.2019 відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує.

Відповідач зазначив, що відсутні фактичні та правові підстави, передбачені пунктами 4.2.4, 4.2.5 Договору, для покладення на відповідача обов`язку з оплати послуг позивача, які фактично не надавались, а позивачем було допущено порушення умов Договору, в наслідок яких прийнявши на зберігання, очищення, сушіння та відвантаження зерна кукурудзи 3 класу, позивач повернув зерно, якість якого не відповідала ДСТУ для кукурудзи 3-го класу.

Крім того, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову в частині стягнення пені, оскільки позивачем пропущено строк позовної давності.

17.05.2019 позивач надав до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що чинним законодавством не передбачено можливість звільнення відповідача від виконання зобов`язання щодо оплати отриманих послуг по Договору, в тому числі у разі завдання йому збитків.

01.07.2019 позивачем до суду були надані додаткові пояснення по справі. Суд залучив пояснення до матеріалів справи.

Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.

Ухвалою суду від 17.04.2019 було відкрито провадження у справі та призначено засідання для розгляду справи по суті.

Позивач 17.05.2019 надав до суду клопотання про об`єднання справ № 920/371/19 та № 920/330/19. Ухвалою суду від 20.05.2019 було відмовлено в задоволенні клопотання позивача.

Ухвалою суду від 10.06.2019 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача від 10.05.2019 про зупинення провадження у справі № 920/371/19 до вирішення пов`язаної справи № 920/330/19.

Ухвалою суду від 18.06.2019 було постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у справі.

05.07.2019 відповідачем до суду було надано клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду справи № 920/494/19.

08.07.2019 позивач надав заперечення проти клопотання відповідача. Ухвалою суду від 10.07.2019 було зупинено провадження у справі.

Ухвалою суду від 20.11.2019 поновлено провадження у справі.

Ухвалою суду від 17.12.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою суду від 28.01.2020 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні по суті усно зазначив, що наполягає на задоволенні заявлених позовних вимог. Представник відповідача зазначив, що проти позовних вимог заперечує.

В данному судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

30.03.2017 між сторонами було укладено договір складського зберігання зерна № СЗ-16/17 (а.с.15-17).

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.07.2019 по справі № 920/494/19 за позовом Державної акціонерної компанії Хліб України до ФОП Ничика В.В. про визнання недійсним договору складського зберігання зерна № СЗ-16/17 в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2019 вищезазначене рішення першої інстанції було залишено без змін.

Згідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягають доказуванню обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи вищезазначене рішення суду та вказану норму процесуального права, є встановленим судом факт дійсності Договору складського зберігання зерна № СЗ-16/17, а зазначений договір підлягає обов`язковому виконанню сторонами.

Відповідно до п. 1.1 Договору відповідач передає зерно (надалі - продукція), а позивач приймає і бере на себе зобов`язання по виконанню послуг з приймання, зберігання, сушіння та відвантаження продукції на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 4.2.4 Договору відповідач зобов`язаний оплатити позивачу фактичні витрати згідно погоджених в пунктах 5.1 та 5 даного Договору розцінок по прийманню, обробці, сушці і доведенню до стійкого стану продукції, а також по зберіганню, завантаженню продукції на транспортні засоби при відвантаженні.

Відповідно до п. 5.3 Договору розрахунки за надані послуги по збереженню, проводяться щомісяця протягом усього терміну зберігання на протязі 3-х банківських днів з моменту одержання рахунка, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача чи зерном за біржовими цінами, діючими на момент настання терміну розрахунку.

Позивач зазначає, що протягом чинності Договору надав послуги з приймання та зберіганні продукції в об`ємі 1440,74 тон, що підтверджується відповідними актами надання послуг та податковими накладними (а.с.27-39). Позивач стверджує, що виставляв відповідачу рахунки на оплату (а.с.18-26). Частину рахунків відповідач оплатив, однак заборгував 54417 грн 83 коп. по актах №№ 131, 192, 193 (частково), 196, 197, 198.

Крім того, листом від 28.04.2017 відповідач просив позивача відвантажити 325 тон продукції (а.с.40), чим, на думку позивача, також підтверджується факт надання послуг.

Оскільки відповідач не сплатив позивачу 54417 грн 83 коп. боргу, то позивач звернувся до суду з даними позовом.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стосовно акту № 131 від 25.04.2017 (рахунок № 129 від 25.04.2017) на суму 25069 грн 72 коп. та акту № 192 від 31.05.2017 (рахунок № 160 від 11.05.2017) на суму 19362 грн 40 коп., то судом встановлено, що вказані акти підписані представниками сторін та скріплені їх печатками, однак за вказані послуги відповідач не розрахувався. Відповідачем факт надання послуг по вказаним актам не спростовується.

Крім того, вказані факти встановлені у рішенні господарського суду Сумської області від 11.02.2020 по справі № 920/330/19 за позовом ФОП Ничик В.В. до ДП ДАК Хліб України Роменський комбінат хлібопродуктів про стягнення 159410 грн 02 коп. збитків. Тому вказані вище обставини, а саме факт надання послуг, які зафіксовані у актах є такими, що встановлені судом.

Відповідач стверджує, що рахунки №№ 129, 160 були ним оплачені, однак суду належних та допустимих доказів оплати зазначених послуг надано не було.

Стосовно акту № 193 від 31.05.2017 (рахунки №№ 195, 161, 166) на суму 29647 грн 42 коп., то судом встановлено, що рахунки №№ 161, 166 було відповідачем оплачено (а.с.89-90), однак рахунок № 195 на суму 1961 грн 39 коп. оплачено не було.

Згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

Відповідач оплатив рахунки №№ 161, 166, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с.89-90), чим визнав факт надання послуг по акту № 193 від 31.05.2017, а тому факт надання послуг по зазначеному акту є такий, що встановлений судом, а рахунок № 195 від 31.05.2017 підлягає оплаті відповідачем.

В той же час, що стосується акту № 196 від 09.06.2017 (рахунок № 198 від 09.06.2017) на суму 7744 грн 51 коп., акту № 197 від 13.06.2017 (рахунок № 199 від 13.06.2017) на суму 243 грн 86 коп., акту № 198 від 16.06.2017 (рахунок № 200 від 16.06.2017) на суму 168 грн 62 коп., то суд звертає увагу на наступне.

Як вже зазначалось, відповідно до п. 5.3 Договору розрахунки за надані послуги по збереженню, проводяться щомісяця протягом усього терміну зберігання на протязі 3-х банківських днів з моменту одержання рахунка.

Позивачем до суду не надано доказів одержання відповідачем рахунків №№ 198, 199, 200, в тому числі дати їх одержання, а тому позивачем перед судом не доведено, що відповідачем прострочено грошове зобов`язання та з якої дати воно виникло. Крім того, акти про надання послуг №№ 196, 197, 198 між сторонами не підписано.

Також, відповідно до п. 5.1 Договору з 01.06.2017 послуги по зберіганню продукції проводяться лише в разі підписання додаткової угоди до Договору. Вказане встановлено і п.7.1 та п. 7.4 Договору.

В той же час, акти про надання послуг №№ 196, 197, 198 датовані після 01.06.2017 року, а позивачем не надано до суду додаткової угоди до Договору про можливість надання ним послуг відповідачу по зберіганню після 01.06.2017. Тому факти правомірного надання послуг позивачем відповідачу, про які позивач зазначає у актах про надання послуг №№ 196, 197, 198 є такими, що позивачем перед судом належними та допустимими доказами не доведені.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Щодо стягнення суми основної заборгованості.

Згідно з ст. 526, ст. 530 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України Про зерно та ринок зерна в Україні плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна.

Обов`язок відповідача оплатити зберігання продукції встановлений пунктами 4.2.4, 5.3 Договору.

Як вже зазначалось, судом встановлено факт надання послуг по акту № 131 від 25.04.2017 (рахунок № 129 від 25.04.2017) на суму 25069 грн 72 коп. та акту № 192 від 31.05.2017 (рахунок № 160 від 11.05.2017) на суму 19362 грн 40 коп, а також акту № 193 від 31.05.2017 (рахунок № 195 від 31.05.2017) на суму 1961 грн 39 коп.

Суд дійшов висновку, що відповідачем порушені права позивача, позивачем правильно обрано спосіб захисту порушеного права, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 46260 грн 84 коп. боргу за послуги, які підтверджуються зазначеними вище актами є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

В іншій частині позовних вимог, стосовно надання послуг (акти про надання послуг №№ 196, 197, 198), а саме в частині стягнення 8156 грн 99 коп. боргу, суд відмовляє в зв`язку з неправомірністю та необгрунтованістю вказаної вимоги.

Суд не приймає до уваги заперечень відповідача стосовно того, що позивачем допущено порушення умов Договору, внаслідок яких, прийнявши на зберігання, очищення, сушіння та відвантаження зерна кукурудзи 3 класу, позивач повернув зерно, якість якого не відповідала ДСТУ для кукурудзи 3-го класу.

Дійсно рішенням господарського суду Сумської області від 11.02.2020 по справі № 920/330/19 за позовом ФОП Ничик В.В. до ДП ДАК Хліб України Роменський комбінат хлібопродуктів про стягнення 159410 грн 02 коп. збитків позов було задоволено частково.

Однак, на думку суду, питання стосовно оплати за зберігання продукції, обов`язок з оплати якого встановлений дійсним Договором, не пов`язано з питанням стягнення збитків і не є взаємовиключними. Відповідач має право звертатись до суду з окремим позовом про стягнення збитків, однак зазначене питання не є предметом дослідження по даній справі.

Також, з урахуванням висновків, до яких дійшов суд при вирішенні даного спору не вбачається за необхідне надавати правову оцінку кожному із доводів, наведених сторонами у справі, оскільки вони суперечать фактичним обставинам справи, які встановлені судом.

Щодо вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Положеннями ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем у позовній заяві було зазначено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат.

Враховуючи часткове задоволення позову, суд здійснив перерахунок 3% річних та інфляційних за послуги надані по актам №№ 131, 192, 193 (в частині) та дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача (загальний період з 29.04.2019 по 15.03.2019) підлягає стягненню 2570 грн 04 коп. 3% річних та 8997 грн 72 коп. інфляційних втрат.

В іншій частині позову, а саме стосовно стягнення 427 грн 61 коп. 3 % річних та 1510 грн 34 коп. інфляційних витрат, то суд відмовляє, в зв`язку з неправомірністю вказаної позовної вимоги.

Щодо вимог про стягнення пені.

Згідно з ст.ст. 230, 231 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Право на стягнення пені передбачено п. 8.2 Договору. Позивачем у позовній заяві було зазначено розрахунок пені. Позивач просить суд стягнути пеню за загальний період з 22.06.2017 по 15.03.2019. Відповідач просить суд застосувати позовну давність до вимоги про стягнення пені.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність для стягнення штрафних санкцій встановлюється тривалістю у один рік. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд дійшов висновку, що вимога про стягнення пені за прострочення грошового зобов`язання по актам №№ 131, 192, 193 заявлена з простроченням строків позовної давності, а тому суд відмовляє в задоволенні позовної вимоги в цій частині. В іншій частині позову, стосовно стягнення пені за прострочення грошового зобов`язання по актам про надання послуг №№ 196, 197, 198, то суд відмовляє, в зв`язку з неправомірністю вказаної позовної вимоги.

Розподіл судових витрат між сторонам.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що судом позовні вимоги позивача до відповідача задоволені частково, то на відповідача покладаються витрати позивача із сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст.123, 129, 130,185, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Ничика Віктора Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Дочірнього підприємства Державної компанії "Хліб України" "Роменський комбінат хлібопродуктів" (вул. Прокопенка, буд. 10, м. Ромни Сумської області, код ЄДРПОУ: 00955880) заборгованість за надані послуги із складського збереження зерна за договором від 30.03.2017 № С3-16/17 в розмірі 46 260 грн 84 коп; 2 570 грн 04 коп - 3% річних; 8 997 грн 72 коп - інфляційних втрат, а також 1 483 грн 70 коп - відшкодування витрат зі сплати судового збору пропорційно задоволеним вимогам.

3. В іншій частині позовних вимог - відмовити

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).

Повне судове рішення складено 06.03.2020.

Суддя Ю.А. Джепа