Постанова

від 25.02.2020 по справі 910/24323/16

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2020 р. Справа№ 910/24323/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Копитової О.С.

суддів: Остапенка О.М.

Грека Б.М.

при секретарі судового засідання - Халько В.А.,

за участю представників:

від позивача (апелянта): не з`явився

від відповідача: не з`явився

розпорядник майна: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року

у справі № 910/24323/16 (суддя Чеберяк П.П.)

за позовом ОСОБА_1

до публічного акціонерного товариства Мостобуд

про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, індексації заробітної плати в загальному розмірі 70764,88 грн.

в межах справи № 910/24323/16

за заявою публічного акціонерного товариства Альфа-Банк

до публічного акціонерного товариства Мостобуд

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 , звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження; відстрочити сплату судового збору за подання апеляційної скарги в частині скасування оскаржуваної ухвали про відмову в задоволенні позовних вимог повністю до дня ухвалення судового рішення за результатами розгляду апеляційної скарги; скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року скасувати та постановити рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалу суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, а також з неправильно та неповно встановленими обставинами, що мають значення для справи, оскільки, на думку скаржника, основна і додаткова заробітна плата є невід`ємними складовими елементами заробітної плати як такої в цілому, а тому, сума компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, не є збитками. Крім того, скаржник зазначає, що не заявляв позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості із заробітної плати у розмірі 7570,00 грн., а кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, а тому зазначені вимоги заявлені до стягнення мають бути задоволені.

При цьому, апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що суми компенсації та індексації заробітної плати, нараховані у зв`язку з невиплатою заробітної плати, не підлягають стягненню з відповідача через незвернення позивача з вимогою до відповідача про виплату грошових сум при звільненні, оскільки такий висновок є нормативно та фактично необґрунтованим.

Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції взагалі не обґрунтовано підстави про відмову у задоволенні позову про стягнення з відповідача індексації заробітної плати в сумі 2774,61 грн., оскільки приведені в мотивувальній частині аргументи стосуються виключно підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати, а також середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, а не сум індексації заробітної плати. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі робить помилковий висновок про те, що оскільки позивач не звертався до ПАТ Мостобуд за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, тому в цій частині позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають.

При цьому, скаржник зазначає, що між ним та роботодавцем не було спору щодо розміру середнього заробітку або належних позивачу при звільненні сум і відповідно суд першої інстанції зробив помилковий висновок про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні у відповідності до ч.2 ст. 117 Кодексу законів про працю України. На думку апелянта, навіть при наявності спору про розмір належних при звільненні працівнику сум, суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець на підставі ст. 117 Кодексу законів про працю України, а не відмовити в його стягненні, як помилково зазначено в оскаржувані ухвалі. Відсутність своєї вини в несвоєчасному розрахунку з позивачем, на його думку, повинен доводити саме роботодавець, чого під час судового розгляду зроблено не було.

З посиланням на правові позиції Верховного суду позивач наголошує, що всі суми, належні до сплати працівникові мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 21.12.2019 року, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16; відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до прийняття рішення апеляційним судом; відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу та призначено розгляд апеляційної скарги на 12.02.2020 року.

27.01.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення по справі в яких останній зазначає, що працював у ПАТ Мостобуд машиністом автокрану 6-го розряду кранової дільниці з 04.12.2006 року та звільнився з роботи за власним бажанням 19.12.2013 року. День звільнення позивача 19.12.2013 року був робочим для нього днем, в цей день він працював та в день звільнення (а також неодноразово раніше цього дня та в подальшому після звільнення) вимагав виплати заборгованості по заробітній платі, однак відповідачем заборгованість із заробітної плати остаточно була погашена лише у вересні 2015 року, а заборгованість із виплати індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з затримкою термінів її виплати відповідачем не погашена.

12.02.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Відповідач вказує, що не визнає вимоги позивача та вважає їх необґрунтованими. Відповідач, з посиланням на ст. 233 Кодексу законів про працю України стверджує про пропуск позивачем тримісячного строку для звернення з позовом до суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та з посиланням на ст.116 Кодексу законів про працю України стверджує, що якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. При цьому відповідач вказує, що позивач звільнився з ПАТ Мостобуд 19.02.2013 року, а відповідачем було погашено заборгованість перед позивачем із заробітної плати, ще 28.09.2015 року.

Також відповідач вказує, що поданий позивачем розрахунок суми компенсації заробітної плати взагалі не відповідає Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою КМУ №159 від 21.02.2001 року, в розрахунку суми компенсації заробітної плати не деталізованого, як позивач розраховував приріст індексу споживчих цін, а вказується лише кінцевий результат.

Крім того, відповідач зазначає, що наданий позивачем розрахунок суми індексації заробітної плати не узгоджується з вимогами Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, та вказує, що позивачем при здійснені розрахунку суми індексації заробітної плати позивач не враховано наказ ПАТ Мостобуд № 17 від 22.03.2016 року Щодо індексації заробітної плати працівників ПАТ Мостобуд відповідно до якого нарахування заробітної плати проводитися з урахуванням індексації.

В судове засідання 12.02.2020 року представники сторін не з`явились, натомість від арбітражного керуючого - в.о. керівника (розпорядника майна) ПАТ Мостобуд Кіцула С.Б. надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на більш пізнішу дату. Також в клопотання про відкладення розгляду справи розпорядник майна просить суд викликати в судове засідання головного бухгалтера ПАТ Мостобуд Герман Н.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2020 року розгляд справи відкладено на 26.02.2020 року та зобов`язано сторін подати пояснення та розрахунки.

Від позивача 25.02.2020 року на виконання ухвали суду від 12.02.2020 року надійшли пояснення по справі щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати; щодо надання доказів звернення до боржника з вимогами про погашення заборгованості; щодо нарахування компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та індексації заробітної плати .

В судове засідання 26.02.2020 року представники сторін не з`явились, розпорядником майна подано клопотання про розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 без його участі з підстав неможливості взяти участь в судовому засіданні у зв`язку із занятістю в іншій судовій справі в іншому суді.

При цьому, розпорядником майна, як в.о. керівника ПАТ Мостобуд вимоги ухвали суду не виконані, витребуваних судом пояснень та документів не надано. Натомість розпорядником майна, як в.о. керівника боржника подано клопотання про призначення по справі судової експертизи, проведення якої розпорядник просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставити наступне питання: Чи підтверджуються належними доказами та відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати надані до суду ОСОБА_1 розрахунки заборгованості? Якщо розрахунки заборгованості надані до суду ОСОБА_1 не підтверджуються належними доказами та не відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , то навести правильні розрахунки. Оплату вартості експертизи покласти на ПАТ Мостобуд .

Обґрунтовуючи необхідність призначення експертизи в цій справі розпорядник майна зазначає, що не має можливості виконати вимоги суду та подати контррозрахунок вимог позивача в зв`язку з відсутністю в нього первинних документів. При цьому, розпорядник посилається на порушення позивачем проведення розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та посилається на порушення позивачем при розрахунку позовних вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, в зв`язку з чим вважає, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Суд відмовив розпоряднику майна в призначенні судової експертизи за викладених в клопотанні обґрунтувань. По-перше, розпорядником майна взагалі не зазначено, на підставі яких саме первинних документів судовий експерт буде проводити експертизу, якщо у самого розпорядника майна, який виконує повноваження керівника боржника, вказані документи відсутні. По-друге, розпорядником майна не надано суду доказів того, що відповідач має в наявності кошти для оплати призначеної судом експертизи.

В зв`язку з тим, що в апеляційній скарзі позивач просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності та враховуючи клопотання розпорядника, як в.о. керівника боржника про розгляд апеляційної скарги без його участі, колегія суддів вважає за можливе прийняти постанову за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 26.02.2020 року прийнято постанову.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

Враховуючи, що станом на день прийняття оспорюваної постанови діяв Закон України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а Кодекс України з процедур банкрутства чинності не набув, колегія суддів при апеляційному розгляді застосовує положення вказаного закону.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом (який діяв під час розгляду справи судом першої інстанції) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою ПАТ Альфа-Банк про банкрутство ПАТ Мостобуд на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року.

ОСОБА_1 06.09.2018 року, тобто після порушення справи про банкрутство боржника, звернувся до господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні на суму 62296,00 грн., компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 5694,27 грн. та індексації заробітної плати на суму 2774,61 грн., що в загальному розмірі складає 70764,88 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що з 04.12.2006 року по 19.02.2013 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ Мостобуд - Мостобудівельний загін №12 ПАТ Мостобуд машиністом автокрану 6-го розряду кранової дільниці, що підтверджується записами в трудовій книжці, а також на той факт, що відповідач протягом тривалого періоду не сплачував йому заробітну плату. При цьому, позивач зазначає, що наявна на момент звільнення заборгованість із заробітної плати в розмірі 7570,00 грн. була виплачена позивачу частинами, а саме, заробітна плата за жовтень 2012 року в сумі 2339,00 грн. у липні 2015 року, за листопад 2012 року в сумі 1152,00 грн. у липні 2015 року, за лютий 2013 року в сумі 4079,00 грн. у серпні-вересні 2015 року, а остаточно відповідач розрахувався по заборгованості із заробітної плати 28.09.2015 року. що підтверджується доданими до позовної заяви відомостями зарахувань на карткові рахунки працівників організації ПАТ Мостобуд №555 від 02.07.2015 року, №675 від 22.07.2015 року, №759 від 19.08.2015 року та №881 від 28.09.2015 року, а також роздруківкою виписки по банківському картковому рахунку позивача, відкритому у ПАТ Райффайзен банк Аваль для отримання виплат заробітної плати у відповідача. В зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, позивач просив стягнути на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні в розмірі 62296,00 грн., компенсацію за невиплачену своєчасно заробітну плату, яка передбачена ст. 34 Закону України Про оплату праці та Законом України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 5694,27 грн., а також індексацію заробітної плати у відповідності до ч. 6 ст. 95 Кодексу законів про працю України, ст. 33 Закону України Про оплату праці , Закону України Про індексацію грошових доходів населення в розмірі 2774,61 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16 ОСОБА_1 у задоволенні позову відмовлено.

Обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та правову позицію Верховного Суду України і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначив, що оскільки заявник не звертався до ПАТ Мостобуд за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 62296,00 грн., компенсації втрати частини доходів в розмірі 5694,27 грн. та індексації заробітної плати на суму 2774,61 грн., задоволенню не підлягають. Крім того, суд зазначив, що не підлягають задоволенню і вимоги позивача про стягнення з відповідача суми заробітної плати в розмірі 7570,00 грн., оскільки вказана заборгованість згідно відомостей зазначених у позовній заяві та виписки з рахунку позивача вже погашена.

Колегія суддів не погоджується з доводами місцевого суду в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема позовної заяви, поданої ОСОБА_1 та встановлено вище, при зверненні у вересні 2018 року до господарського суду міста Києва позивачем не заявлялось вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі яка утворилася за жовтень-листопад 2012 року та лютий 2013 року, оскільки була погашена 28.09.2015 року. З посиланням на факт несвоєчасного розрахунку при звільненні визначалися вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку на суму 62296,00 грн., компенсації втрати частини доходів в розмірі 5694,27 грн. та індексації заробітної плати на суму 2774,61 грн. За таких обставин посилання місцевого суду на відсутність підстав для задоволення вимог, які не заявлялись позивачем є безпідставним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з боржника компенсації втрати частини доходів та індексації заробітної плати господарський суд послався на той факт, що компенсація є формою відшкодування збитків і не є основною заробітною платою визначеною Законом України Про оплату праці . При цьому, місцевий суд посилався на положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та вказував про неможливість стягнення з відповідача відповідних сум в зв`язку з незверненням останнього до відповідача з вимогою про розрахунок.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами місцевого суду в силу наступного.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України Про оплату праці , за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі ст. 2 Закону України Про оплату праці структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01. 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01. 2004 року за №114/8713 (надалі по тексту - Інструкція №114/8713), розробленої відповідно до Закону України Про державну статистику та Закону України Про оплату праці з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції №114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно пп. пп. 2.2.7 і 2.2.8 вказаної Інструкції, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.

За таких обставин суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку.

Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.

В своєму рішенні №1-18/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Щодо строків звернення з позовом до суду за стягненням вказаних сум, які визначені ст. 233 Кодексу законів про працю України, Конституційний Суд України у зазначеному рішенні визначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати (надалі по тексту Порядок ).

Згідно п.2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001року.

Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.

Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Позивачем при розрахунку суми компенсації використані показники щодо величини приросту індексу споживчих цін для обрахунку розміру суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, що розміщено в Інформаційно-аналітичній системі Ліга , які розраховані станом на дату проведення розрахунку суми компенсації (липень, серпень, вересень 2015 року). Судом досліджені вказані показники та встановлено, що вони повністю збігаються з опублікованими показниками Держкомстату в офіційних періодичних виданнях.

Розрахунок компенсації відповідно викладених вище положень діючого законодавства відбувається наступним чином. Якщо, нарахований але не виплачений грошовий дохід за жовтень 2012 року (2339,00 грн.) виплачується в липні 2015 року, то відповідно компенсація розраховується = 2339,00грн.*76,7 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з листопад 2013 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до червня 2015 року (місяць, що передує виплаті доходу):100= 1794,01 грн.

Враховуючи той факт, що відповідачем нарахована заробітна плата виплачена була у липні 2015 року, серпні 2015 року, вересні 2015 року суд вважає правомірним здійснення нарахування компенсації по дату здійснення виплат.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 5694,27 грн. вважає їх законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідності до ч.6 ст.95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Стаття 33 Закону України Про оплату праці визначає, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно зі ст.2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення , індексації підлягають грошові доходи населення, зокрема, оплата праці, у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003року №1078 (надалі по тексту Порядок № 1078) частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Згідно з п.1-1 Порядку №1078, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до п.4 Порядку №1078, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі Кечко проти України висловив правову позицію, що поняття власності , яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як майнові права , і, таким чином, як власність в цілях вказаного положення.

Судом досліджено розрахунок зроблений позивачем, перевірено коефіцієнти та рівень прожиткового мінімуму на відповідний період, перераховано вказані суми у відповідності до встановленого порядку та з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, (зокрема щодо визначення базового місяця для нарахування).

При цьому, за розрахунком суду сума індексації складає 3766,02 грн.

Приймаючи рішення по суті спору колегія суддів зважає на тривалість порушення прав позивача щодо невиплати йому заробітної плати, зокрема погашення заборгованості із заробітної плати за жовтень 2012 року відбулося у липні 2015 року, за листопад 2012 року - у липні 2015 року, за лютий 2013 року - у серпні та вересні 2015 року, а відтак, з урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача суми індексації заробітної плати, однак в розмірі заявленому позивачем в суді першої інстанції, а саме 2774,61 грн.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 62296,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч. 1 ст. 117 зазначеного кодексу).

Тобто, за вказаними приписами закону визначений певний порядок остаточних розрахунків роботодавця з працівником при його звільненні, зокрема, або в день звільнення або якщо працівник в день звільнення не працював, то не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі невиконання роботодавцем вказаних вимог законодавцем передбачений певний вид відповідальності у вигляді сплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідач під час судового розгляду вказував, що позивач не звертався до нього з вимогами про стягнення належних йому при звільненні сум, і у нього не виникло обов`язку з ним розраховуватись, а відповідно і підстав для стягнення суми середнього заробітку за заявлений позивачем період не вбачається. З такими твердженнями відповідача погодився і місцевий суд.

В поданих апеляційному суду поясненнях позивач зазначає, що звільнився з роботи 19.02.2013 року і в цей день він працював і відповідно обов`язок відповідача розрахуватись з ним не пов`язаний з його зверненням до останнього.

При цьому у тих самих поясненнях, що наявні в матеріалах справи позивач вказує, що розрахунок середнього заробітку ним проводиться не виходячи з останніх двох місяців роботи, що передують звільненню (грудень 2012 року, січень 2013 року), як передбачено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року, а виходячи із нарахованої заробітної плати у жовтні та листопаді 2012 року, оскільки це останні місяці коли він виконував роботу у відповідача.

За таких обставин, виходячи з наданих самим позивачем пояснень та розрахунків, за відсутності інших доказів, колегія суддів приходить до висновку, що в день звільнення 19.02.2013 року позивач не виконував роботу у відповідача, тобто не працював і відповідно відповідальність відповідача за порушення строку такого розрахунку, що полягає в сплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникає з наступного дня після такого звернення. Доказів звернення позивача до відповідача з відповідними вимогами матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів відмовляє в задоволенні апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 62296,00 грн. за період з 20.02.2013 року по 28.09.2015 року

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що звернення позивача до господарського суду міста Києва у вересні 2018 року є нічим іншим ніж вимогою до відповідача щодо проведення з ним остаточного розрахунку належних йому при звільненні сум.

Зазначеної позиції дотримується і Верховний суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 27.01.2020 року по справі № 682/3060/16-ц.

Так, в зазначеній постанові вказано, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 Кодексу законів про працю України (якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися за заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Тільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

В своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач заявляє про застосування строку позовної давності щодо вимог позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Матеріали справи не містять доказів подання відповідачем заяви про застосування строків позовної давності в суді першої інстанції до прийняття остаточного рішення. Представники відповідача були обізнані про розгляд справи, брали участь у судових засіданнях, заявляли клопотання.

Враховуючи зазначені обставини, заява відповідача про застосування строку позовної давності, подана на стадії апеляційного розгляду залишається апеляційним судом без розгляду.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до п. 2 ч. ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи викладене, ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі № 910/24323/16 підлягає частковому скасуванню, як така, що прийнята при неповному з`ясуванні обставин справи.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій покласти на відповідача, в частині позовних вимог задоволених судом першої та апеляційної інстанції, судовий збір в частині вимог в задоволенні яких відмовлено судом покласти на позивача. При цьому, колегія суддів враховує межі звільнення позивача від сплати судового збору.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі № 910/25323/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з публічного акціонерного товариства Мостобуд заборгованості в розмірі 70764,88 грн., з яких 62296,00 грн. - середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, 5694,27 грн. компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та 2774,61 грн. індексації заробітної плати, задовольнити частково.

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства Мостобуд (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 8468 грн. (вісім тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 88 коп., з яких 5694 (п`ять тисяч шістсот дев`яносто чотири) грн. 27 коп. компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, індексацію заробітної плати на суму 2774 (дві тисячі сімсот сімдесят чотири) грн. 61 коп.

5. В іншій частині позовну заяву залишити без задоволення.

6. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Державного бюджету України 1551 (одна тисяча п`ятсот п`ятдесят одна) грн. 13 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 2326 (дві тисячі триста двадцять шість) грн. 69 коп. судового збору за розгляд справи судом апеляційної інстанції

7. Стягнути з публічного акціонерного товариства Мостобуд (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 210 (двісті десять) грн. 87 коп. судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та 316 (триста шістнадцять) грн. 30 коп. за розгляд судом апеляційної інстанції.

8. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

9. Матеріали справи № 910/24323/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає негайному виконанню.

Cторони мають право оскаржити постанову до Верховного суду в порядку, передбаченому ст.ст. 286-291 ГПК України .

Повний текст постанови складено та підписано 10.03.2020 року.

Головуючий суддя О.С. Копитова

Судді О.М. Остапенко

Б.М. Грек