Рішення

від 11.03.2020 по справі 904/6167/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.03.2020м. ДніпроСправа № 904/6167/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г., розглянувши справу

за позовом Акціонерного товариства "Вінницяобленерго", м. Вінниця

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрайт", м. Кам`янське, Дніпропетровська область

про стягнення авансового платежу, пені за прострочку виконання зобов`язання за договором на проведення незалежної оцінки майна в сумі 25 461,66 грн.

Без виклику (повідомлення) сторін.

СУТЬ СПОРУ:

Акціонерне товариство "Вінницяобленерго" звернулось до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрайт" про стягнення авансового платежу, пені за прострочку виконання зобов`язання за договором на проведення незалежної оцінки майна в сумі 25 461,66 грн.

Позовна заява обґрунтована неналежним виконанням відповідачем зобов`язань щодо повного та своєчасного виконання робіт (послуг).

Ухвалою від 23.12.2019 позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви, а саме:

- надати попередній (орієнтовний розрахунок) суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи;

- надати підтвердження про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав;

- надати інформацію щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових доказів, копії яких додано до заяви.

11.01.2020 позивач надав заяву про усунення недоліків.

Ухвалою від 13.01.2020 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами.

Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не надав, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Ухвала суду від 13.01.2020 надсилалась на адресу відповідача зазначену у позовній заяві, додатках до позовної заяви: 51931, м. Кам`янське, вул. Шепетова, 6-25, а також на адреси засновників Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрайт", зазначені адреси також підтверджуються витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Направлення ухвали підтверджується поштовими поверненнями з відмітками за закінченням терміну зберігання та інші причини, що не дали змоги виконати обов`язок з пересилання поштового відправлення .

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Відповідно до статей 9, 14, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" на підставі поданих юридичною особою документів у Єдиному державному реєстрі зазначаються відомості про її місцезнаходження.

Тобто, офіційне місцезнаходження повідомляється юридичною особою для забезпечення комунікації та зв`язку із нею зацікавлених осіб, у тому числі контрагентів, органів державної влади тощо.

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень юридична особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на юридичну особу.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвали суду відбулось через недотримання відповідачем вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал).

Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain) від 07.07.1989).

У рішенні від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про наявність справи у суді повідомлений належним чином.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Строк розгляду справи, передбачений ст. 248 ГПК України, закінчується 12.03.2020.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення

Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, господарський суд встановив.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ:

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з укладенням договору, встановлення факту невиконання відповідачем умов договору в частині виконання робіт та правомірності вимоги позивача про стягнення з відповідача авансового платежу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.09.2018 між Акціонерним товариством "Вінницяобленерго" (замовник - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Апрайт" (виконавець - відповідач) укладено договір на проведення незалежної оцінки майна №250/1.

Відповідно до умов 1.1 договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов`язки по наданню послуг з проведення незалежної оцінки вартості майна, яке розташоване за адресами: смт. Брацлав, Немировського району, Вінницької області (Брацлавська ГЕС), с. Дмитренки, Гайсинського району, Вінницької області (Дмитренківська ГЕС), с. Глибочок, Тростянецького району, Вінницької області (Глибочанська ГЕС), с. Чернятка, Бершадського району, Вінницької області (Чернятська ГЕС), с. Скалопіль, Чернівецького району, Вінницької області (Скалопільська ГЕС) та вказаного в Додатку №1, який є невід`ємною частиною цього договору (далі - об`єкт оцінки), що належить на законних підставах замовнику.

Згідно з п. 1.2. договору, мета проведення оцінки - визначення справедливої вартості об`єкту оцінки для цілей бухгалтерського обліку.

Дата оцінки - 31 серпня 2018 року (п. 1.3. договору).

Згідно з п. 1.4. договору, термін надання послуг за договором - 15 робочих днів з моменту виконання замовником п. 2.2. та п. 3.1.3. даного договору при умові отримання виконавцем усіх необхідних документів.

Документи, необхідні для проведення робіт з оцінки вартості майна - документи, що посвідчують право власності, документи технічної інвентаризації, інвентарні описи та технічні характеристики, бухгалтерська та фінансова документація, акти технічного / фізичного стану майна, тощо (п. 1.5. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору, вартість робіт, зазначених у п. 1.1.1 договору, визначається у розмірі 39 000,00 грн. без ПДВ.

Згідно з п. 2.2. договору, оплата за виконану роботу з незалежної оцінки проводиться замовником шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця наступним чином:

- 50% суми договору, що складає 19 500,00 грн. на поточний рахунок виконавця не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання сторонами цього договору;

- 50% суми договору, що складає 19 500,00 грн. на поточний рахунок виконавця не пізніше 5 банківських днів з моменту підписання сторонами актів приймання-передачі наданих послуг.

Підставою для оплати робіт за даним договором є сам договір або рахунок від виконавця. Суб`єкт оціночної діяльності є платником єдиного податку за ставкою 5% та не є платником ПДВ.

Відповідно до п. 3.1.2 замовник зобов`язаний здійснити своєчасно усі платежі за договором у разі якісного та своєчасного надання послуг.

Також, відповідно до п. 3.1.5. договору, замовник зобов`язаний надати виконавцю у 3-денний (робочі дні замовника) термін з дати підписання договору усю відому інформацію та документацію, необхідну для проведення оцінки та складання заслуговую чого довіру (об`єктивного, неупередженого) звіту про оцінку, яка повинна знаходитись в його користуванні та отриманні якої неможливо (ускладнено) без безпосередньої участі замовника.

Згідно з п. 4.1. договору, після завершення робіт за цим договором, виконавець передає замовнику звіт по оцінку (у 1 примірнику), витяг зі звіту про оціночну вартість (у 1 примірнику) та акти приймання-передачі наданих послуг. Одночасно замовнику передаються усі документи, що були надані замовником для надання послуг за даним договором, у тому числі копії чернеток розрахунків, креслень, тощо. Копія звіту та інформаційних матеріалів залишається у експерта на електронних носіях для можливості доопрацювання.

Згідно з п. 4.4. договору, роботи вважаються виконаними якісно, в повному обсязі та такими, що прийняті замовником (навіть при відмові замовника від підписання акту приймання-здачі наданих послуг) і підлягають оплаті у випадку використання, як самим замовником, так і третіми особами, з якими у замовника є ділові стосунки чи особисті контакти, звіту про оцінку майна, відносно якого замовник відмовився підписувати акт приймання-передачі наданих послуг.

Відповідно до п. 5.1. договору, в разі затримки виконавцем строку надання послуг з вини виконавця він зобов`язаний сплатити замовнику пеню у розмірі 0,5% від вартості робіт за кожний календарний день затримки виконання. Виконавець не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо вони є результатом неналежного виконання замовником своїх зобов`язань, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 10.1. договору, цей договір підписаний у двох примірниках українською мовою, що мають однакову юридичну силу, вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками та скріплення печатками сторін, та діє до повного виконання сторонами умов передбачених даним договором.

На виконання умов договору, позивач 12.10.2018 здійснив оплату 50% суми договору у розмірі 19 500,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3116887 від 12.10.2018 (а.с.15).

Відповідач послуги з проведення незалежної оцінки вартості майна у встановлені договором строки позивачу не надав, у зв`язку з чим позивач 03.12.2018 звернувся до відповідача з листом №14-10521 в якому зазначив, що в разі не надання на адресу позивача документів, передбачених п. 4.1. договору, позивач буде змушений застосувати до відповідача фінансові санкції передбачені розділом 5 договору, з подальшим його розірванням та поверненням сплачених відповідачу грошових коштів.

Відповідач відповідь на лист позивача не надав, послуги з проведення незалежної оцінки вартості майна у встановлені договором строки позивачу не надав, грошові кошти, сплачені позивачем, у розмірі 19 500,00 грн. не повернув.

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач посилається на порушення відповідачем умов договору на проведення незалежної оцінки майна №250/1 від 12.09.2018, в частині повного та своєчасного виконання робіт (послуг) та просить суд стягнути з відповідача авансовий платіж у розмірі 19 500 грн., пеню у розмірі 1 944,66 грн., 3% річних в розмірі 1 170,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 847,00 грн., що і є причиною виникнення цього спору.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами ст. 193 вказаного Кодексу, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За приписами статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим до виконання.

За приписами ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що позивачем було перераховано на рахунок відповідача попередню оплату у загальному розмірі 19 500 грн., що підтверджується платіжним дорученням №3116887 від 12.10.2018.

З огляду на умови договору, строк надання послуг є таким , що настав 05.11.2018.

Послуги на суму 19 500,00 грн. відповідачем не надані, в матеріалах справи відсутні докази протилежного.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не спростовано факт отримання від позивача передплати за договором та не надано доказів виконання робіт (надання послуг) на вищевказану суму, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 19 500,00 грн. підлягає задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 944,66 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 199 Господарського кодексу України до відносин щодо забезпечення виконання зобов`язань учасників господарських відносин застосовуються положення Цивільного кодексу України, насамперед, загальні положення про забезпечення виконання зобов`язання, встановлені його статтями 546-548. Проте, норми Цивільного кодексу України не повністю поширюються на господарсько-правові штрафні санкції.

За правилами Цивільного кодексу України пеня обчислюється - у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

У частині першій статті 230 Господарського кодексу України поняття "неустойка" вживається як різновид штрафних санкцій. Господарський кодекс України не містить визначення штрафу і пені, як не містить і обмежень щодо застосування пені як санкції за порушення лише грошових зобов`язань.

Господарським кодексом України закріплено право сторін на власний розсуд формулювати умову договору про штрафні санкції (з дотриманням правил ч.1 ст. 231), їх розмір, спосіб обчислення, підстави застосування, співвідношення із збитками.

Відповідно до п. 5.1. договору, в разі затримки виконавцем строку надання послуг з вини виконавця він зобов`язаний сплатити замовнику пеню у розмірі 0,5% від вартості робіт за кожний календарний день затримки виконання. Виконавець не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором, якщо вони є результатом неналежного виконання замовником своїх зобов`язань, передбачених цим договором.

Позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1 944,66 грн. за період з 08.11.2018 по 08.05.2019.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача пені підлягають задоволенню у повному обсязі на суму 1 944,66 грн.

Також, на підставі ст. 625 ЦК України, за неналежне виконання грошових зобов`язань, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 1 170,00 грн. та інфляційні втрати у розмірі 2 847,00 грн.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У цьому випадку зобов`язання відповідача щодо повернення передплати не є грошовим зобов`язанням у розумінні вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, а є правовим наслідком порушення умов договору, щодо надання послуг.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).

Разом з тим не є грошовими зобов`язання, в яких грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобов`язання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобов`язання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та ін. З огляду на це положення ст. 625 ЦК не застосовуються до зазначених відносин.

У пункті 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що обов`язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов`язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов`язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов`язань, а з інших підстав.

Отже чинне законодавство передбачає нарахування індексу інфляції та 3% річних саме за грошовими зобов`язаннями, матеріальними втратами, у зв`язку з чим суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних та нарахованих інфляційних втрат.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати підлягають стягненню з Відповідача на користь Позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрайт" про стягнення авансового платежу, пені за прострочку виконання зобов`язання за договором на проведення незалежної оцінки майна в сумі 25 461,66 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Апрайт" (51931, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Шепетова, 6-25, код ЄДРПОУ 33523448) на користь Акціонерного товариства "Вінницяобленерго" (21050, м. Вінниця, вул. Магістральна, 2, код ЄДРПОУ 00130694) авансовий платіж у розмірі 19 500 грн., пеню у розмірі 1 944,66 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1617,93 грн., про що видати наказ.

В частині стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1 170,00 грн. та інфляційних втрат у розмірі 2 847,00 грн. - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст.241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.03.2020

Суддя Н.Г. Назаренко