Рішення

від 11.03.2020 по справі 922/4311/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" березня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/4311/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Каналсервіс", м.Харків до Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод", м.Харків про стягнення 86360,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

26.12.2019 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Каналсервіс" звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" про стягнення 86360,24 грн., з яких 62620,00 грн. боргу, 2693,26 грн. 3% річних, 6682,03 грн. інфляційних, 14364,95 грн. пені за договором №22/05-1 від 22.05.2018 року про надання санітарно-технічних робіт (послуг).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 27.12.2019 року позовну заяву було залишено без руху.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14.01.2020 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/4311/19 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановивши учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.

Відповідач 29.01.2020 року отримав вищезазначену ухвалу суду від 14.01.2020 року, що підтверджується відповідним поштовим повідомленням.

Однак, відповідач своїми процесуальними правами не скористався, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не подав, відзиви на позов не надав.

Отже, справа розглядається за наявними матеріалами, відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Між сторонами було укладено Договір № 22/05-1 від 22.05.2018 року (далі - Договір), у відповідності до пункту 1.1 якого, Позивач (Виконавець за Договором) приймає на себе зобов`язання виконати санітарно-технічні роботи (послуги), а Відповідач (Замовник за Договором) зобов`язується прийняти виконані роботи (послуги) та оплатити їх вартість у строки та на умовах, визначених цим Договором.

Пунктом 2.2. Договору встановлено, що вартість робіт (послуг), види робіт (послуг), що надаються Виконавцем, приведені у Додатку № 1, який є невід`ємною частиною цього Договору. Згідно з Додатком № 1 загальна вартість робіт (послуг) становила 99350,00 грн. без ПДВ.

Відповідно до п.2.3.1. Договору оплата за виконані роботи (послуги) проводиться протягом 10 календарних днів з моменту підписання Акту здачі- приймання робіт (послуг) шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок Виконавця.

Позивач свої зобов`язання за Договором виконав належним чином та в повному обсязі, що підтверджується Актом № ОУ-0000074 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23.05.2018 року на загальну суму 21600,00 грн., включаючи ПДВ та Актом №ОУ-0000171 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 27.09.2018 року на загальну суму 97620,00 грн., включаючи ПДВ.

Слід наголосити, що жодних зауважень до обсягу та якості виконаних робіт (послуг), загальна вартість яких включаючи ПДВ склала 119220,00 грн. зі сторони Відповідача не було.

Станом на день подачі позовної заяви, Відповідач свої зобов`язання за Договором не виконав, виконані роботи (послуги) оплатив частково, на загальну суму 56600,00 грн.

Таким чином у Відповідача існує грошове зобов`язання перед Позивачем на суму різниці вартості виконаних робіт (послуг) та фактично сплачених, а саме, 119220,00 грн. - 56600,00 грн. = 62 620,00 грн., що і становить суму основного боргу за Договором, з огляду на наступне.

Вартість робіт за Актом № ОУ-0000074 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23.05.2018 року на загальну суму 21600,00 грн. була сплачена Відповідачем повністю, проте не самостійно. Відповідачем було перераховано 18600,00 грн., решта, а саме 3000,00 грн. була сплачена на користь Позивача Товариством з обмеженою відповідальністю Харківський коксовий завод ТД на підставі договору доручення № 21/02-18 від 08.02.2018 року, що підтверджується карткою рахунком: 361 за 2018 рік та платіжним дорученням № 187 від 06.06.2018 року.

Вартість робіт за Актом №ОУ-0000171 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 27.09.2018 року на загальну суму 97620,00 грн. сплачена частково наступним чином:

- 18.10.2018 року на користь Позивача сплачено 10000,00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю Харківський коксовий завод ТД на підставі договору доручення № 21/02-18 від 08.02.2018 року, платіжне доручення №3801 від 18.10.2018 року;

- 05.11.2018 року на користь Позивача сплачено 10000,00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю Харківський коксовий завод ТД на підставі договору доручення №21/02-18 від 08.02.2018 року, платіжне доручення №4192 від 05.11.2018 року;

- 01.08.2019 року на користь Позивача сплачено 5000,00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю ЕВРОКОКС на підставі договору доручення № 21/06-19 від 27.03.2019 року, платіжне доручення № 5874 від 01.08.2018 року;

- 06.08.2019 року на користь Позивача сплачено 5000,00 грн. Товариством з обмеженою відповідальністю ЕВРОКОКС на підставі договору доручення № 21/06-19 від 27.03.2019 року, платіжне доручення № 5893 від 06.08.2018 року;

- 23.09.2019 року на користь Позивача сплачено 5000,00 грн. ПРАТ СКЗ на підставі договору доручення №21/08-19 від 10.04.2019 року, платіжне доручення №1695 від 23.09.2018 року.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) закріплено, що господарський договір є підставою виникнення господарських зобов`язань.

Згідно із положеннями ст.ст.627, 628, 629 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 629 ЦК України закріплює, що Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У ч.1 ст.530 ЦК України зазначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

У відповідності до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За своєю правовою природою спірний договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приймаючи до уваги те, що відповідач не вчинив необхідних дій, передбачених сторонами у договорі та повністю не розрахувався за виконані санітарні роботи у визначений умовами договору строк, доказів протилежного суду не надав, суд дійшов висновку, що останній є таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання за Договором на суму 62620,00 грн., а отже позовні вимоги щодо стягнення основного боргу є правомірними, обґрунтованими та такими, що підтверджуються матеріалами справи і тому підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення пені суд встановив наступне.

Відповідно до п.5.2. Договору у випадку порушення Виконавцем термінів виконання робіт (послуг) Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі подвійної ставки НБУ від вартості робіт (послуг) за кожний день прострочення.

Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

В ч.2 ст.343 Господарського кодексу України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню пені, суд вважає його обґрунтованим, а вимоги по стягненню 14364,95 грн. пені такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення 2693,26 грн. 3% річних та 6682,03 грн. інфляційних суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, умови укладеного Договору та порушення виконання зобов`язання відповідачем, позивачем за спірні періоди було нараховано 2693,26 грн. 3% річних, 6682,03 грн. інфляційних.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних, суд вважає його обґрунтованим, а вимоги по стягненню 2693,26 грн. 3% річних такими, що підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню інфляційних втрат, суд вважає його обґрунтованим, а вимоги по їх стягненню такими, що підлягають задоволенню частково в сумі 6419,32 грн., в іншій частині щодо стягнення 262,71 грн. інфляційних слід відмовити, у зв`язку з невірним розрахунком.

Відповідно до п.п.3,5,6 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається: висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику; чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 78 ГПК України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Приписами статті 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Отже, підсумовуючи вищевикладене, позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими, підтверджуються матеріалами справи, відповідачем не спростовані, та підлягають задоволенню частково.

В частині стягнення 262,71 грн. інфляційних суд відмовляє, у зв`язку з невірним розрахунком.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст.129 ГПК України, відповідно до яких, витрати по сплаті судового збору розподіляються між сторонами пропорційно задоволених вимог.

Таким чином, судовий збір у розмірі 1915,16 грн. покладається на відповідача, з вини якого виник спір, решта залишається за позивачем, у зв`язку з частковою відмовою у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 236, 238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

В позові відмовити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод" (юридична адреса: 61010, м.Харків, Гімназійна набережна, 24; фактична адреса: 61071, м.Харків, Карачівське шосе,44; код ЄДРПОУ 24481702; п/р НОМЕР_1 в ПАО "Європромбанк", МФО 377090, ІПН 244817020380) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Каналсервіс" (адреса: 61177, м.Харків, пров.Пластичний, буд.17-А, оф.1; код ЄДРПОУ 41537214; п/р НОМЕР_2 в Харківське ГРУ ПАТ КБ "Приватбанк", МФО 351533, ІПН 415372120331) 62620,00 грн. боргу, 14364,95 грн. пені, 2693,26 грн. 3% річних, 6419,32 грн. інфляційних, за договором №22/05-1 від 22.05.2018 року, та 1915,16 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256 - 259 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "11" березня 2020 р.

Суддя К.В. Аріт