Ухвала

від 10.03.2020 по справі 200/1360/20-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

10 березня 2020 р. Справа №200/1360/20-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Абдукадирової К.Е., при секретарі судового засідання Гаврик М.М., від представників сторін:

від позивача - Коновалова Г.О., за ордером,

від відповідача - не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 )

до Калинівської сільської ради Бахмутського району Донецької області (84500, Донецька область, с. Калинівка, вул. Лісова, 32, код ЄДРПОУ 04341057)

про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

04 лютого 2020 року позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Калинівської сільської ради Бахмутського району Донецької області, в якому просить:

- зобов`язати Калинівську сільську раду Бахмутського району Донецької області скасувати рішення від 13.06.2001 року № 13/22-2;

- зобов`язати Калинівську сільську раду Бахмутського району Донецької області розглянути на засіданні заяву про надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,4199 га.

В обгрунтування позову позивач зазначає, що у вересні 2019 року вона звернулася до Калинівської сільської ради Бахмутського району Донецької області, щодо безоплатної передачі земельної ділянки, розташованої у межах її домоволодінь у власність для ведення особистого селянського господарства та надання дозволу на виготовлення технічної документації стосовно відведення вказаної земельної ділянки. Проте, заява не була прийнята, та в усній формі повідомлено, що заяву про отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства не може бути розглянуто, оскільки вказана земельна ділянка площею 0,4199 га згідно запису у земельно-кадастровій книзі та рішенням депутатів Калінінської сільської ради від 13 червня 2001р. № ІІІ/22-2 передана у власність ОСОБА_2 .

Позивач вважає, що дії відповідача є протиправними, оскільки, 13.06.2001р. ОСОБА_2 набув права власності на земельну ділянку, розташовану за адресою с. Григорівна, Калінінська сільська рада площею 0,4199 га в межах згідно с планом, на якій знаходиться житлова будівля позивача і допоміжні будівлі. Калінінська сільська рада, без повідомлення власниці будинку та незалежно від його згоди, прийняла рішення і у позивача фактично відібрали землю на законодавчому рівні. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 10 лютого 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та підготовче засідання призначено на 10 березня 2020 року.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку, що даний позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, виходячи з наступного:

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема:

- спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження;

- спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає -орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в том числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно - владні управлінські функції і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Тобто, специфіку публічно - правового спору визначають: суб`єктивний склад, підстави виникнення цього спору і тісне пов`язане з цим питання визначення меж повноважень адміністративного суду.

Що стосується кола суб`єктів публічно - правового спору, то обов`язковим його учасником є суб`єкт публічного управління, який є виразником державних і суспільних інтересів, носієм публічної влади, має особливий правовий статус, тому що наділений владними управлінськими функціями щодо об`єктів управління.

Специфіка публічно - правового спору обумовлена, також, його підставою: він виникає у випадку порушення суб`єктом публічного управління суб`єктивних публічних прав та інтересів громадянина або організації.

Особливістю правовідносин, що розглядаються адміністративними судами, є їх публічно - правовий характер, пов`язаний із сферою реалізації публічної влади.

Тобто, суттєвою ознакою публічно - правового спору є участь у справі суб`єкту владних повноважень, який виконує владні управлінські функції відносно інших суб`єктів і його рішення є обов`язковими для виконання.

За змістом статті 15 ЦПК України під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (стст.3, 15 ЦПК).

Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" [див. рішення у справі "Занд проти Австрії" (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, "встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень, дій чи бездіяльності є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Правовий статус сільських, селищних, міських рад визначено Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 за №280/97-ВР (надалі по тексту також Закон №316-21/2018).

Статтею 10 Закону №316-21/2018 визначено, що ради є органами місцевого самоврядування, які представляють інтереси відповідних територіальних громад та здійснюють повноваження, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Матеріальною та фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частини 3 та 5 статті 16 Закону №316-21/2018).

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону №280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання прийняття рішень щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Статтею 5 Земельного кодексу України передбачено, що земельне законодавство базується, в тому числі на принципі забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Згідно ст. 80 Земельного кодексу України установлено, що суб`єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності та держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Громадяни та юридичні особи у визначеному законом порядку набувають прав власності та користування земельними ділянками відповідно до їх цільового призначення для ведення господарської діяльності або задоволення особистих потреб.

Відносини, пов`язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 у справі №554/4857/16-а висловила таку правову позицію: "… Отже, у разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право. "

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 травня 2018 року у справі №341/551/16-ц зробила наступний правовий висновок: " …саме суть правовідносин (зміст та характер спору) є вирішальною під час віднесення справи до цивільної чи адміністративної юрисдикції, а не суб`єктний склад та участь суб`єкта владних повноважень, який сам по собі не визначає спір як публічно-правовий і не відносить до справи адміністративної юрисдикції будь-який спір за його участю.

До того ж, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Оскільки спірні правовідносини щодо визнання протиправним та скасування рішення про передачу у власність земельної ділянки та зобов`язання надання цієї земельної ділянки у власність позивача вирішення цього спору підвідомче цивільному суду.

Відтак, позовні вимоги зобов`язання Калинівської сільської ради Бахмутського району Донецької області скасувати рішення від 13.06.2001 року № 13/22-2 та розглянути на засіданні заяву про надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,4199 га не є публічно-правовими, оскільки предметом такого спору є оспорювання правомірності надання іншій особі передачу у власність земельної ділянки, тобто в даному випадку наявний спір про право, що в свою чергу виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Як встановлено ч. 1 ст. 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

В ч. 2 ст. 239 КАС України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 183 КАС України передбачено, що за наслідками підготовчого провадження суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що даний спір не є публічно-правовим, тому має вирішуватись судом в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим наявні підстави для закриття провадження у справі.

Водночас, суд звертає увагу позивача на наступне.

Відповідно до ч. 1 статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Частиною 2 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема:

1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер.

Згідно з ч. 3 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Відповідно до ч. 4 статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом.

Як встановлено судом, ухвалою суду від 27 січня 2020 року по справі №200/910/20-а відмовлено у відкритті провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Калинівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про визнання дій протиправними, скасування рішення.

Також вказаною ухвалою судом роз`яснено позивачу, що заявлені ним позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства. При цьому, зазначено, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Таким чином, суд попереджає позивача про неприпустимість зловживання процесуальними правами, а саме подання позову, який не підсудний адміністративному суду.

Керуючись статтями 183, 238, 239, 241-243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Закрити провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Калинівської сільської ради Бахмутського району Донецької області про зобов`язання Калинівської сільської ради Бахмутського району Донецької області скасувати рішення від 13.06.2001 року № 13/22-2 та розглянути на засіданні заяву про надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,4199 га.

Роз`яснити позивачу, що заявлені ним позовні вимоги підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Повний текст ухвали виготовлений, підписаний та проголошений у судовому засіданні 10 березня 2020 року.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо розгляду справи було здійснено в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя К.Е. Абдукадирова