Рішення

від 11.03.2020 по справі 440/121/20

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2020 року м. ПолтаваСправа № 440/121/20

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Костенко Г.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

09 січня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 20.12.2019 №14150-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області (за межами населених пунктів), згідно клопотання вх.№П1566/0/25-19 від 08.02.2019.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність земель сільськогосподарського призначення державної власності. Оспорюваним наказом ГУ Держгеокадастру у Полтавській області у задоволенні клопотання відмовлено з підстав невідповідності поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України. З таким рішенням ГУ Держгеокадастру у Полтавській області не погоджується та вважає таким, що не відповідає вимогам частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року відкрито провадження у справі за даним позовом, розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

21 січня 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якої представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що підставою для відмови у наданні відповідного дозволу є той факт, що графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки. Однак, з наданих графічних матеріалів позивач неможливо встановити конкретне місце розташування земельної ділянки, яку останній хоче отримати у власність (а.с.32-37).

Справу розглянуто судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ГУ Держгеокадастру в Полтавській області із заявою від 07.02.2019 року (вхідний номер С-1566/0/25-19 від 08.02.2019 року) про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, на території Решетилівської міської ради Решетилівського району за межами населеного пункту.

Листом від 21.02.2019 року №1078/0/26-19 ГУ Держгеокадастру у Полтавській області повідомлено позивача, що Головним управлінням Держгеокадстру у Полтавській області на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31 січня 2018 року №6-р0 "Про Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об`єднаних територіальних громад", здійснена передача земель державної власності у сільськогосподарського призначення до земель комунальної власності Решетилівської міської об 'єднаної територіальної громади. Також зазначено, що вирішення питання щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою на бажану земельну ділянку здійснюється Решетилівською міською об`єднаною територіальною громадою.

На далі, позивач звернувся до Решетилівської міської ради із клопотанням про надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, на території Решетилівської міської ради Решетилівського району за межами населеного пункту.

Рішенням Решетилівської міської ради від 23.05.2019 №584-17-VII відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки розміром 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, так як відповідно до поданого картографічного матеріалу бажана земельна ділянка не відноситься до комунальної власності.

Позивач не погодився із бездіяльністю ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, що полягає у не вирішенні питання про наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв`язку з чим звернулася до суду

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі №440/2854/19 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, яка полягає у не вирішенні питання про надання або про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області (ідентифікаційний код 39767930) розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області за межами населеного пункту з урахуванням висновків суду.

09 грудня 2019 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою вх.№ Р-20491/0/25-19 від 09.12.2019 про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2019 року у справі №440/2854/19 щодо поданого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (а.с.38-39).

За результатами розгляду клопотання наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області №14150-СГ від 20.12.2019 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення такої земельної ділянки у власність у зв`язку з невідповідністю поданого на розгляд клопотання вимогам частин шостої та сьомої статті 118 Земельного кодексу України (а.с.51).

Не погодившись з відмовою у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Так, згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектарів.

Отже, позивач має право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара.

За приписами частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Як визначено частиною сьомою згаданої статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації, при цьому зобов`язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови.

Судом встановлено, що разом із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою подавалися графічні матеріали, а саме - план-схему бажаного місця розташування земельної ділянки з зазначенням кадастрового номеру сусідньої земельної ділянки - 5324255100:00:017:0236 (а.с.40).

В свою чергу, частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до пункту 1.3 "Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", затвердженої наказом Держземагентства України від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року № 391/17686, межа земельної ділянки це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

Бажане місце розташування земельної ділянки з її орієнтовними розмірами зазначається заявником на фрагментах планово - картографічних матеріалів, які надають можливість правильно визначити місце розташування земельної ділянки, на яку претендує особа, яка звернулась з клопотанням з метою безоплатного отримання земельної ділянки у власність.

Тобто, графічні матеріали, які додаються до клопотання, повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що б давало можливість відповідачу насамперед встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та, у передбачених земельним законодавством випадках, надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

З наданих графічних матеріалів вбачається, що місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки знаходиться поряд земельної ділянки з кадастровим номером 5324255100:00:017:0236 та дозволяє ідентифікувати її розташування на місцевості.

Відтак, суд зазначає, що додані позивачем до заяви викопіювання слід розцінювати, як належні графічні матеріали в розумінні частини 6 статті 118 Земельного Кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року у справі № 806/775/17, а також в постанові від 19 грудня 2019 року у справі №806/777/17 (адміністративне провадження №К/9901/34564/18).

Суд зазначає, що публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

В розумінні статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон № 3613-VI) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною п`ятою статті 5 Закону № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

У відповідності до положень частин 1, 8 статті 9 вказаного Закону, внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною першою статті 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Стаття 118 Земельного Кодексу України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Дана позиція підтверджена правовою позицією Верховного суду, викладеною у постанові від 23 січня 2020 року у справі №0840/2979/18 (адміністративне провадження №К/9901/68110/1).

Враховуючи викладене та відсутність у спірному наказі чіткого посилання на норми законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, яким не відповідає місце розташування бажаної позивачем земельної ділянки, що в свою чергу позбавляє ОСОБА_1 можливості усунути недоліки та повторно звернутися із відповідною заявою, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу від 20.12.2019 №14154-СГ.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд виходить з наступного.

Повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії, а що він їх не вчиняє то його можна зобов`язати до цього у судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У цій справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивовано відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного Кодексу України. Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 23.10.2019 у справі №0840/3112/18.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

Ця мета зазначена також у статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, згідно якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути ефективним як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово посилався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

Отже, у цій справі, за наявності достатніх та належним чином поданих позивачем документів, з урахуванням позиції суду про необґрунтованість причин відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, недоведеність відповідачем існування інших, передбачених чинним законодавством, обставин, що можуть слугувати підставою для відмови у наданні дозволу, у відповідача, в даному випадку, відсутні повноваження діяти на власний розсуд, а, отже, і відсутні перешкоди у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою за клопотаннями позивача. Відповідно, ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання ГУ Держгеокадастру надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області (за межами населених пунктів), згідно клопотання вх.№П1566/0/25-19 від 08.02.2019.

Можливість застосування такого способу захисту зумовлена також тим, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає наперед прийняття позитивного рішення про надання її у користування, оскільки процес передачі земельної ділянки є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою. Відповідні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі № 605/567/17.

Відтак позов належить задовольнити у повному обсязі.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (вул. Уютна, 23, м. Полтава, 36039, код ЄДРПОУ 39767930) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 20 грудня 2019 року № 14150-СГ про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства (код КВЦПЗ - 01.03) орієнтовною площею 2,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Решетилівської міської ради Решетилівського району Полтавської області (за межами населених пунктів), згідно клопотання вх.№П1566/0/25-19 від 08.02.2019.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Г.В. Костенко