Постанова

від 02.03.2020 по справі 348/2736/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/2736/18

Провадження № 22-ц/4808/258/20

Головуючий у 1 інстанції Міськевич О. Я.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2020 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів Василишин Л.В., Матківського Р.Й.,

секретаря Бойчука Л.М.,

з участю представника апелянта Гандзюк О.О. та відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Івано-Франківського обласного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_1 про стягнення коштів, за апеляційною скаргою представника Івано-Франківського обласного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття на рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Міськевич О.Я. 28 листопада 2019 року в м. Надвірна Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 06 грудня 2019 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2018 року представником Івано-Франківського обласного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття подано позов до ОСОБА_1 про стягнення коштів.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ОСОБА_1 19 жовтня 2017 року звернувся в Надвірнянський центр зайнятості з метою пошуку роботи і цього ж дня йому надано статус безробітного, а з 26.10.2017 року призначено виплату допомоги по безробіттю. Під час перебування на обліку відповідач отримував допомогу по безробіттю з 26.10.2017 року по 11.01.2018 року, виплачена сума склала 3318,71 грн. На підставі акту розслідування страхових випадків від 12.01.2018 року встановлено, що під час перебування на обліку в Надвірнянському районному центрі зайнятості у період з 26.10.2017 року по 11.01.2018 року ОСОБА_1 надавав послуги цивільно-правового характеру футбольному клубу Бескид , за що отримав дохід в розмірі 420,00 грн. Відповідно до наказу Державної служби зайнятості №169 від 18.10.2016 року Івано-Франківський обласний центр зайнятості зобов`язано реорганізувати Надвірнянський центр зайнятості шляхом приєднання до Івано-Франківського обласного центру зайнятості, який є правонаступником майна, прав та обов`язків базових центрів зайнятості області. Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Івано-Франківського обласного центру зайнятості кошти в сумі 3318,71 грн та судовий збір (а.с.2-6).

Рішенням Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2019 року в задоволенні позову Івано-Франківського обласного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття до ОСОБА_1 про стягнення коштів відмовлено (а.с. 73-75).

Не погодившись з рішенням суду представник Івано-Франківського обласного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апелянт вказує, що висновки суду прямо суперечать положенням ч.2 ст.36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , відповідно до якої застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Крім того, відповідачем в заяві про надання (поновлення) статусу безробітного від 19.10.2017 року підтверджено факт ознайомлення його з правами та обов`язаками застрахованого безробітного та відповідальністю за подання недостовірних даних та документів, на підставі яких приймається рішення про надання статусу безробітного та призначення матеріального забезпечення.

Зазначає, що судом не взято до уваги, що крім цивільно-правового договору №62 від 04.10.2017 року (термін дії якого з 04.10.2017р. по 31.12.2017р.), між відповідачем та футбольним клубом Бескид також було укладено цивільно-правові договори №70 від 21.10.2017 року (термін дії якого з 21.10.2017р. по 31.12.2017р.) та №73 від 04.11.2017 року (термін дії якого з 04.11.2017р. по 31.12.2017р.). Отже, на дату реєстрації в центрі зайнятості ОСОБА_1 відносився до зайнятого населення та не мав права на отримання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю.

Також вказує, що в чинному законодавстві відсутнє визначення поняття повноцінна зайнятість , тому твердження суду про те, що ОСОБА_1 приймав участь у футбольних матчах лише два рази - 21.10.2017р. та 04.11.2017р. та лише на час проведення футбольних матчів, а за цими ознаками така діяльніст не може вважатись повноцінною зайнятістю, немає жодного юридичного підґрунтя та носить формальне значення.

Апелянт вважає, що суперечить вимогам чинного законодавства твердження суду, що відповідач отримав фактичний дохід в загальному розмірі 280,00 грн, що не свідчить про наявність умислу в його діях чи умисного невиконання ним своїх обов`язків при отриманні допомоги по безробіттю, а як наслідок наявності підстав для стягнення з нього допомоги по безробіттю. Суд не врахував, що укладення застрахованою особою, яка має статус безробітної, договору цивільно-правового характеру є обставиною, що впливає на умови виплати їй допомоги по безробіттю, тому неповідомлення цією особою центру зайнятості про виникнення такої обставини свідчить про невиконання нею своїх обов`язків та є підставою для стягнення суми виплаченого забезпечення. Факт отримання чи неотримання відповідачем коштів в якості винагороди не змінює її обов`язку повідомити центр зайнятості про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення.

З наведеного випливає, що допомога по безробіттю в розмірі 3318,71 грн за період з 26.10.2017 року по 11.01.2018 року отримана ОСОБА_1 незаконно та підлягає поверненню.

Просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Стягнути з відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2643,00 грн (а.с.80-86).

Відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.2 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Вислухавши пояснення представника апелянта Гандзюк О.О. та відповідача ОСОБА_1 , доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст.367 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.

Судом встановлено, що 19.10.2017 року ОСОБА_1 звернувся в Надвірнянський районний центр зайнятості із заявою про надання (поновлення) статусу безробітного з метою пошуку роботи (а.с.8) та про призначення (поновлення) виплат допомоги по безробіттю (а.с.10).

19.10.2017 р. ОСОБА_1 надано статус безробітного відповідно до ст. 43 Закону України Про зайнятість населення , що встановлено із персональної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_1 , створеної Надвірнянською районною філією Івано-Франківського обласного центру зайнятості 08.01.2014 року (а.с.7).

Із витягів з наказів Надвірнянської районної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості №НТ171019 від 19.10.2017 року та №НТ171026 від 26.10.2017 року відповідно встановлено, що ОСОБА_1 надано статус безробітного з 19 жовтня 2017 року та призначено допомогу по безробіттю з 26 жовтня 2017 року (а.с.14).

Під час перебування на обліку в Надвірнянському районному центрі зайнятості ОСОБА_1 отримував допомогу по безробіттю з 26.10.2017 р. по 11.01.2018 р., а саме: за період з 26.10.2017р. по 31.10.2017р. - 247,74 грн; з 01.11.2017р. по 30.11.2017р. - 1280,00 грн; з 01.12.2017р. по 31.12.2017р. - 1280,00 грн; з 01.01.2018р. по 11.01.2018р. - 510,97 грн. Сума виплаченої допомоги по безробіттю за період з 26.10.2017 р. по 11.01.2018 р. складає 3318,71 грн. (а.с. 18).

На підставі акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення Надвірнянської районної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості № 17 від 12.01.2018 року встановлено, що під час перебування на обліку в Надвірнянському районному центрі зайнятості як безробітного, ОСОБА_1 надавав послуги цивільно-правового характеру футбольному клубу Бескид (а.с.9).

Даний факт підтверджується договорами, укладеними між футбольним клубом Бескид та ОСОБА_1 № 62 від 04.10.2017 р., за що останній отримав дохід в розмірі 140,00 грн (а.с.11); № 70 від 21.10.2017 р., за що отримав дохід в розмірі140,00 грн (а.с.12) та № 73 від 04.11.2017 р., за що отримав дохід в розмірі 140 грн (а.с.13). Загальний дохід склав 420,00 грн.

Відповідно до наказу Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 18.10.2016 р. № 169 Про реорганізацію базових центрів зайнятості Івано-Франківської області Івано-Франківський обласний центр зайнятості зобов`язано реорганізувати Надвірнянський районний центр зайнятості (ЄДРПОУ 19389986) шляхом приєднання до Івано-Франківського обласного центру зайнятості та встановлено, що Івано-Франківський обласний центр зайнятості (ЄДРПОУ 03491062) є правонаступником майна, прав та обов`язків базових центрів зайнятості області (а.с. 20-22).

Згідно передавального акту від 27.03.2018 р., затвердженого в.о. Голови Державної служби зайнятості (Центрального апарату) майно та зобов`язання передані комісією з припинення Надвірнянського районного центру зайнятості Івано-Франківському обласному центру зайнятості, як правонаступнику усіх прав, обов`язків та майна Надвірнянського районного центру зайнятості (а.с. 23-25).

Наказом Івано-Франківського обласного центру зайнятості №606 від 17 жовтня 2018 року зобов`язано ОСОБА_1 повернути центр зайнятості незаконно отримані кошти, а саме допомогу по безробіттю в сумі 3318,71 грн за період з 26.10.2017 року по 11.01.2018 року (а.с.15).

19.10.2019 ОСОБА_1 направлено повідомлення про відшкодування коштів в сумі 3318,71 грн. за період з 26.10.2017 р. по 11.01.2018 р. на розрахунковий рахунок Івано-Франківського обласного центру зайнятості (а.с. 16-17, 19).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з положень ст.ст. 1212, 1215 ЦК України, ст.ст.1,2,4,45 Закону України Про зайнятість населення , ст.36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття не встановивши в діях відповідача умислу чи умисного невиконання ним своїх обов`язків при отриманні допомоги по безробіттю, дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з нього допомоги по безробіттю, яка була йому виплачена за період з 26.10.2017р. по 11.01.2018р.

З таким висновком погоджується апеляційний суд з огляду на таке.

В силу статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відносини у сфері зайнятості населення регулюються Конституцією України, Законом України Про зайнятість населення , Кодексом законів про працю України, Господарським та Цивільним кодексами України, Законом України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття , іншими актами законодавства.

Згідно статті 1 Закону України "Про зайнятість населення" безробітний - це особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи.

Статтею 2 Закону України Про зайнятість населення визначено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Згідно до п.1 ст. 4 Закону України Про зайнятість населення до зайнятого населення належать особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у тому числі члени особистих селянських господарств), проходять військову чи альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від такої зайнятості, а також особи, що навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.

Статусу безробітного може набути зокрема особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи (пункт 1 частини першоїстатті 43 Закону України Про зайнятість населення ).

Статус безробітного надається зазначеним у частині першій цієї статті особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування (частина другастатті 43 Закону України Про зайнятість населення ).

Відповідальність за достовірність поданих до територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного (частина третя статті 44 Закону України Про зайнятість населення ).

Пунктом 9 частини 1 статті 45 Закону України Про зайнятість населення встановлено, що реєстрація безробітного в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, припиняється у разі встановлення факту виконання безробітним оплачуваної роботи (надання послуг).

Умови виплати допомоги по безробіттю визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та пов`язуються з початком настання безробіття, тобто, наданням особі статусу безробітного.

За правилами частин другої статті 36 Закону "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", яка визначає права, обов`язки та відповідальність застрахованих осіб, такі особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною 3 статті 36 Закону України Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття передбачено, що сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Зі змісту вказаної норми закону слідує, що законодавець покладає на застраховану особу обов`язок подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг, і лише в разі умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними, з такої особи стягується сума виплаченого забезпечення.

Підстави припинення виплати допомоги по безробіттю містяться у статті 31 Закону "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

Відповідно до частини 1 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два виключення із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки зі сторони особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності зі сторони набувача виплати.

При цьому, правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Згідно з підпунктом 1 пункту 5.5 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України №307 від 20.11.2000 року, виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов`язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб`єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами).

Підпунктом 1 пункту 37 Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №198 від 20.03.2013 року, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, було передбачено, що центр зайнятості припиняє реєстрацію безробітних, зокрема, з дня укладення цивільно-правового договору щодо виконання робіт (надання послуг).

На час розгляду спору судом з 01.01.2019 року набрала чинності Постанова Кабінету міністрів України від 19 вересня 2018 року № 792 Про затвердження Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу , пунктом 23 якої передбачено, що підставою для відмови у наданні статусу безробітного є, зокрема, встановлення факту зайнятості особи, у тому числі отримання повідомлення від роботодавця про працевлаштування особи.

Відповідно до пункту 6 Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №357 від 20.03.2006 року, у разі встановлення центрами зайнятості належності безробітної особи до категорії зайнятих, така особа знімається з обліку як безробітна в установленому законом порядку та повертає суму незаконно отриманого матеріального забезпечення і вартості наданих соціальних послуг з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Фізична особа, відповідно до законодавства, може виконувати роботи як на підставі трудового договору, так і цивільно-правового договору.

Виконання робіт за трудовим договором зумовлює дотримання вимог трудового законодавства: працівник регулярно, відповідно до визначених трудових обов`язків, підпорядковуючись правилам внутрішнього трудового розпорядку, виконує визначену трудовим договором роботу, а роботодавець оплачує її виконання в залежності від результатів праці за тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками у доплатами, в розмірах відповідно до чинного законодавства, тобто відповідно до державних норм і гарантій у сфері оплати праці. При тому роботодавець при встановленні розміру заробітної плати працівнику зобов`язаний дотримуватися державної соціальної гарантії - виплати встановленого законом мінімального розміру оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці (мінімальна заробітна плата).

При виконанні ж умов цивільно-правового договору для виконання певної роботи або надання яких-небудь послуг слід керуватися цивільним законодавством. Така діяльність не передбачає забезпечення особі державних соціальних гарантій. На підставі цивільно-правового договору виникають цивільні, а не трудові відносини і трудове законодавство, відповідно, на них не поширюється. За цивільно-правовим договором оплачується не процес праці, а її результат, який оформляється актом здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг). У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами.

Судом вірно встановлено, що між футбольним клубом Бескид і ОСОБА_1 було укладено цивільно-правові договори. За умовами цих договорів відповідач зобов`язувався виконувати обов`язки (надати послуги) арбітра та асистента арбітра на матчах ФК Бескид . Виконавець виконував роботу на підставі направлення Івано-Франківської обласної федерації футболу, самостійно організовував виконання роботи, не підлягав під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням (п.1.1. договору). А замовник зобов`язався здійснити оплату виконаних робіт у порядку, визначеному цими договорами (п.1.3. договору).

Обставини справи та зібрані у справі докази свідчать про те, що ОСОБА_1 був зайнятий 04.10.2017 року протягом футбольного матчу тривалістю 90 хвилин, 21.10.2017 року протягом футбольного матчу тривалістю 90 хвилин і 04.11.2017 року протягом футбольного матчу тривалістю 90 хвилин, виконуючи роботу арбітра та асистента арбітра, та отримав оплату за кожен футбольний матч по 140 гривень.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що хоч відповідач і не повідомив центр зайнятості про свою зайнятість на підставі вказаних вище цивільно-правових договорів, однак, по суті вони мали одноразовий оплачуваний характер, а тому відповідач має право на статус безробітного, а позивачем не доведено факт недобросовісності з боку відповідача.

Позиція апелянта зводиться до того, що у разі наявності інформації у позивача про зайнятість відповідача 04.10.2017 року протягом футбольного матчу тривалістю 90 хвилин і отримання останнім доходу у розмірі 140 гривень, він не мав би права на статус безробітного, який йому встановлений 19 жовтня 2017 року, а також отримав дохід у розмірі 280 гривень у період часу, коли уже мав статус безробітнього та отримував допомогу по безробіттю.

Вирішуючи спір, слід виходити з того, що приймаючи Конституцію України, держава взяла на себе зобов`язання дбати про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, про що зазначено у преамбулі Основного Закону України.

На виконання цього обов`язку прийнятий Закон України Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії від 5 жовтня 2000 року

№ 2017-III, який визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, зокрема і у сттаті 46 Конституції України.

У статті 1 зазначеного Закону визначено поняття державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.

При цьому одним із принципів формування державних соціальних стандартів і нормативів є забезпечення визначених Конституцією України соціальних прав та державних соціальних гарантій достатнього життєвого рівня для кожного (стаття 3 Закону № 2017-III).

Положеннями статті 16 вказаного Закону держава гарантувала забезпечення основних потреб громадян на рівні встановлених законом державних соціальних стандартів і нормативів, а у статті 17 цього Закону закріплено, що основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень.

До числа основних державних соціальних гарантій включаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; розміри державної соціальної допомоги та інших соціальних виплат.

Основні державні соціальні гарантії, які є основним джерелом існування, не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

У Законі України від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII Про Державний бюджет України на 2017 рік на жовтень - листопад 2017 року розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи встановлювався на рівні 1684 гривні.

Соціальний обов`язок держави щодо забезпечення зайнятості є одним із пріоритетних у соціальній політиці держави. Україною 04.02.1994 р. ратифікувано Конвенцію МОП № 2 "Про безробіття", в якій були розглянуті питання організації бірж праці, обліку робочих місць і вільної робочої сили, надання матеріальної допомоги безробітним тощо.

Міжнародні акти визначають право людини на соціальне забезпечення та працю (ст. 22,23, 25 Загальної декларації прав людини, прийнятої 10.12.1948р. Організацією Об`єднаних Націй, ст.ст. 5,6,7 та 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, ратифікованого 19.10.1973 року Указом Президії Верховної Ради Української РСРN 2148 - VIII).

Слід зазначити, що Міжнародною організацією праці (МОП) поняття зайнятість визначається як економічна діяльність громадян, пов`язана із задоволенням особистих і суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм дохід у грошовій або іншій формі.

Формальний підхід до вирішення питання про наявність чи відсутність статусу безробітного у особи, яка має зовсім незначний дохід, що не дозволяє забезпечити її мінімальні потреби, створює передумови для невиправданого, штучного позбавлення особи мінімальних державних соціальних гарантій.

Під час вирішення даного спору суд має виходити із основних засад (принципів) державної політики та цивільного судочинства з урахуванням базових постулатів, закладених у міжнародно-правових актах, ратифікованих Україною із застосуванням загальновизнаного принципу пропорційності, закріпленого у статті 11 ЦПК України, як однієї із засад цивільного судочинства, спрямованого на забезпечення розумного балансу приватних і публічних інтересів під час відправлення правосуддя у цивільних справах. Тобто під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства цілі обмежень прав людини повинні бути істотними, а засоби їх досягнення - обґрунтованими і мінімально обтяжливими для осіб, чиї права обмежуються.

Отже, виходячи із системного аналізу зазначених цивільно-правових актів, укладення вказаних договорів цивільно-правового характеру відповідачем, на підставі яких протягом місяця (з 04 жовтня по 04 листопада 2017 року) він був зайнятий 4,5 години та отримав дохід у розмірі 420 гривень, розмір якого є значно меншим у порівнянні із щомісячним розміром прожиткового мінімуму для працездатної особи, не позбавляє його статусу безробітного та не може впливати на умови призначення і виплати йому допомоги по безробіттю, оскільки з урахуванням змісту спірних правовідносин визначення такої зайнятості ОСОБА_1 на футбольних матчах не відповідає змісту поняття зайнятість в розумінні Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття". Відтак, неповідомлення позивача про таку зайнятість та отримання незначного доходу відповідачем не може бути розцінено як умисне невиконання особою, зареєстрованою як безробітня, свого обов`язку щодо повідомлення про зайнятість та недобросовісність.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при розгляді даного спору при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 04 лютого 2019 року у справі № 532/1191/17, провадження № 61-10456св18 у подібних правовідносинах.

Тому апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки такий висновок суду є по суті правильним, не суперечить встановленим фактичним обставинам справи, завданням та основним засадам цивільного судочинства, визначеним положеннями статті 2 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Івано-Франківського обласного центру зайнятості - робочого органу виконавчої дирекції Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття залишити без задоволення, а рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 28 листопада 2019 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: Л.В.Василишин

Р.Й. Матківський

Повний текст постанови складено 10 березня 2020 року.