Рішення

від 10.03.2020 по справі 460/4305/19

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

10 березня 2020 року м. Рівне №460/4305/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нор У.М. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), - В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-20808-17 У на суму 21030,90 грн та від 14.08.2019 № Ф-20808-17 У на суму 2754,18 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи від 10.12.2002 була зареєстрована як фізична особа - підприємець. Вказує про те, що з 2006 року підприємницьку діяльність не здійснювала та доходу від підприємницької діяльності не отримувала. Запис про припинення підприємницької діяльності внесено до Реєстру 11.11.2019. Також зазначає, що 21.05.2019 та 14.08.2019 відповідачем сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-20808-17 У. Вказані вимоги позивачем не отримувалися. Звертає увагу на те, що з 01.04.2000 була працевлаштована на станцію швидкої допомоги м.Рівне, яка в подальшому була реорганізована в комунальний заклад "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф". Вказує про те, що при нарахуванні та виплаті заробітної плати комунальним закладом "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської обласної ради нараховувався та сплачувався ЄСВ у сумі що не була меншою мінімального розміру. Вважає, що вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними та просить суд позов задовольнити.

Ухвалою суду від 08.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

У встановленні судом строки, відповідачем подано відзив на позовну заяву (а.с.38-40, 41-44). В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що позивач перебуває на обліку в контролюючому органі як фізична особа - підприємець з 10.12.2009. Дії щодо припинення підприємницької діяльності вчиненні лише 11.11.2019. Вказує про те, що фізичні особи - підприємці, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичні особи - підприємці. Зазначає про те, що сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець. Покликаючись до положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджену наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449 стверджує оспорювана вимога прийнята правомірно, тому просить суд відмовити в позові повністю.

28.01.2020 позивачем подано відповідь на відзив, в якій спростовано аргументи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву (а.с.46-52).

Ухвалою суду від 10.03.2020 допущено процесуальне правонаступництво Головного управління ДФС у Рівненській області на Головне управління ДПС у Рівненській області.

Враховуючи, що розгляд справи здійснюється правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, то відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Судом встановлено, що з 01.04.2000 ОСОБА_2 зарахована на посаду виїздного фельдшера станції швидкої допомоги м.Рівне. 31.12.2012 звільнена із займаної посади за переведенням до комунального закладу "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської обласної ради. 01.01.2013 прийнята на посаду фельдшера станції швидкої та невідкладної медичної допомоги Рівненської станції екстреної (швидкої) медичної допомоги в порядку переведення з станції швидкої медичної допомоги м.Рівне. Вказані обставини підтверджуються записами в трудовій книжці ОСОБА_3 серії АХ НОМЕР_1 711221 (а.с.10-11).

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи виданого виконавчим комітетом Рівненської міської ради 10.12.2002 ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа - підприємець (а.с.8).

15.03.2014 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб та взято прізвище після реєстрації шлюбу ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_2 (а.с.7).

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до Єдиного реєстру включено відомості про фізичну особу-підприємця з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним, 09.11.2012 26081750000030629 (а.с.48-50).

16.05.2019 ГУ ДФС у Рівненській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20808-17-У, згідно з якою сума недоїмки за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне страхування складає 21030,90 грн. (а.с.5).

14.08.2019 ГУ ДПС у Рівненській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20808-17-У, згідно з якою сума недоїмки за єдиним внеском на загальнообов`язкове державне страхування складає 2754,18 грн. (а.с.6).

11.11.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за номером: 26080060002030629 (а.с.48-50, 53-56).

Вважаючи вимоги про сплату боргу (недоїмки) протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правової оцінки спірним правовідносинам сторін суд враховує таке.

Пунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску є роботодавці, а саме: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.2 п.1 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI).

Згідно з п.4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абз.1, 2 п.1 ч.1 ст. 5 Закону №2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у сферах праці, трудових відносин та зайнятості населення, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється податковим органом шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.

Згідно з п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до абз.1 п.1, 3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI (у редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Частиною 5 статті 8 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

При нарахуванні заробітної плати (доходів) фізичним особам з джерел не за основним місцем роботи ставка єдиного внеску, встановлена цією частиною, застосовується до визначеної бази нарахування незалежно від її розміру.

Згідно з ч.2, 3 ст.9 Закону №2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску податковими органами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до податкових органів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Відповідно до ч.4 ст.25 Закону №2464-VI податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Згідно з абз.2 п.2 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20.04.2015 № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04.05.2018 № 469) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція №449) у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Відповідно до п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Абзацом 1 пункту 4 розділу VI Інструкції №449 визначено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

У ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 10.12.2002 (а.с.48-50; 53-56).

Дата взяття на облік позивача в Головному управлінні ДПС у Рівненській області, управління у м.Рівному, ДПІ у м.Рівному (м.Рівне) - 12.12.2002.

Також суд зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідач покликається на те, що позивач перебувала на обліку в контролюючому органі як фізична особа - підприємець з 10.12.2009.

Водночас, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Висновки аналогічного характеру викладені в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №440/2149/19, які в силу вимог ч.5 ст. 242 КАС України враховуються судом при прийнятті даного рішення.

Як було встановлено судом, позивач з 01.04.2000 була працевлаштована на станцію швидкої допомоги м.Рівне, яка в подальшому була реорганізована в комунальний заклад "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської міської ради (а.с.10-11).

Відповідно до довідок про доходи ОСОБА_1 за 2017 -2019 роки роботодавцем сплачувалися страхові внески у розмірах, не меншому мінімального страхового внеску на місяць (а.с.12-14).

Таким чином, враховуючи нараховування та сплату роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску у розмірі, не меншому мінімального страхового внеску на місяць за спірний період, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-20808-17 У на суму 21030,90 грн та від 14.08.2019 № Ф-20808-17 У на суму 2754,18 грн.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, а позивач довела ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.

Щодо відшкодування судових витрат пов`язаних з правничою допомогою, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1, 2 ст.16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Частинами 1,2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.4 даної статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст.134 КАС України).

Частиною 7 статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.9 ст.139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі Баришевський проти України (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі Двойних проти України (Заява № 72277/01), п.88 рішення у справі Меріт проти України (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, у постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17 та від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу представником позивача надано лише договір про надання правової допомоги №16/9 від 16.12.2019 (а.с.17-19).

Відповідно до п.3.3 вказаного Договору клієнт зобов`язується сплатити Адвокатському об`єднанню гонорар на протязі 5 (п`яти) календарних днів з моменту укладення цього Договору.

При цьому, з наданого позивачем Договору не можливо встановити кількість часу затраченого адвокатом на підготовку даної справи та будь-яких інших процесуальних документів по справі.

Суд також не може встановити і факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу, оскільки позивачем до матеріалів справи не долучено жодних платіжних документів про оплату таких послуг.

Враховуючи те, що належними та допустимими доказами не підтверджено обґрунтованість та фактичний обсяг витрат на правничу допомогу у даній адміністративній справі, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для компенсації витрат позивача на правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області судовий збір у розмірі 768,40 грн. Оригінал квитанції про сплату судового збору знаходиться в матеріалах справи (а.с.20).

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області ( вул. Відінська, буд. 12, м. Рівне, 33023, ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-20808-17 У на суму 21030,90 грн.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2019 № Ф-20808-17 У на суму 2754,18 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Рівненській області судовий збір у розмірі 768,40 грн.

У задоволенні клопотання про відшкодування судових витрат пов`язаних з правничою допомогою, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 10 березня 2020 року.

Суддя Нор У.М.