Рішення

від 02.03.2020 по справі 520/13101/19

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

02 березня 2020 р. справа № 520/13101/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Василенко А.А.,

представника позивача - Мальцевої Г.Ю. (ордер №1010435 від 25.02.2020),

представника відповідача - Бирка Ю.В. (наказ №492-0 від 04.12.2019),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" (в`їзд Ювілейний, буд.1, м.Ізюм, Харківська область, 64300, код ЄДРПОУ 39466773) до Головного управління ДПС у Харківській області (вул.Пушкінська, буд.46, м.Харків, 61057, код ЄДРПОУ 43143704) про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 22.03.2019 року №0000121417 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів на загальну суму 262678,50 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням на суму 175119,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 87559,50 грн., прийняте у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод"; стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" судові витрати у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 25.02.2019 року Головним управлінням ДФС у Харківській області складено акт №570/20-40-14-17-20/39466773 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість щодо господарських взаємовідносин з ПП "Буд-Опторг-Прайм" за січень 2018 року, ТОВ "Полестарс" за червень 2018 року, а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт, послуг)", на підставі якого 22.03.2019 року прийнято спірне податкове повідомлення-рішення №0000121417. Позивач стверджує, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті перевірки. Викладені в акті судження управління є помилковими, не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених платником податків господарських операцій.

Представником Головного управління ДПС у Харківській області до суду надано відзив на позовну заяву, в якому вказано, що викладені в акті №570/20-40-14-17-20/39466773 від 25.02.2019 судження Головного управління ДФС у Харківській області про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Вказані порушення встановлені цілком об`єктивно. В ході перевірки також була досліджена вся наявна податкова інформація з контрагентами позивача - ПП "Буд-Опторг-Прайм", ТОВ "Полестарс". На думку Головного управління ДПС у Харківській області, висновків інших податкових органів достатньо для судження про порушення позивачем вимог Податкового кодексу України. За таких підстав податкове повідомлення-рішення від 22.03.2019 №0000121417 є правомірним та обґрунтованим. Посилаючись на викладені вище доводи, відповідач просив суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні заявлених вимог.

Ухвалою суду від 06.12.2019 року відкрито провадження по справі за загальними правилами, призначено проведення підготовчого засідання.

Ухвалою суду від 23.01.2020 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

Представник позивача - Мальцева Г.Ю. (ордер №1010435 від 25.02.2020), прибув у судове засідання, наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на доводи викладені в позовній заяві.

Представник відповідача - Бирка Ю.В. (наказ №492-0 від 04.12.2019), у судовому засіданні заперечував проти задоволення позову з підстав вказаних у письмовому відзиві.

Вислухавши доводи позовної заяви представника позивача та відзиву представника відповідача, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод", 30.10.2014 пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб`єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, код - 39466773, про що Ізюмською районною державною адміністрацією Харківської області вчинено запис №14741020000001062 (а.с.161).

Позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується витягом №1520254500019 від 16.04.2015 (а.с.162)

На обліку як платник податків на час проведення перевірки підприємство перебуває в Ізюмській ОДПІ ГУ ДФС у Харківській області (м.Ізюм).

З матеріалів справи встановлено, що Головним управлінням ДФС у Харківській області на підставі направлення від 12.02.2019 №1258, наказу від 31.01.2019 №806 та відповідно до п.п.20.1.4 п.20.1, п.41.1 ст.41, п.61.1, 61.2 ст.61, п.п.62.1.3 п.62.1 ст.62, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.82.2 ст.82 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VІ проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод", код ЄДРПОУ - 39466773, з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість щодо господарських відносин з контрагентами-постачальниками ПП "Буд-Опторг-Прайм" (код ЄДРПОУ 40848409) за січень 2018 року, ТОВ "Полестарс" (код ЄДРПОУ 42157522) за червень 2018 року а також даних щодо подальшої реалізації та/або використання у власній господарській діяльності придбаних товарів (робіт/послуг).

Результати перевірки оформлені актом №570/20-40-14-17-20/39466773 від 25.02.2019 (а.с.11-26).

За висновками перевірки, позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод", порушено п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 175119 грн., у тому числі за січень 2018 року в сумі 64429 грн., за червень 2018 року в сумі 110690 грн.

З посиланням на вказаний вище акт перевірки, Головним управлінням ДФС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.03.2019 року №0000121417, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у загальній сумі 262678,50 грн, з яких за основним платежем (податковим зобов`язанням) 175119,00 грн. за штрафними санкціями у розмірі 87559,50 грн. (а.с.30).

Вважаючи, що спірне рішення податкового органу, прийнято з порушенням норм чинного законодавства України, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу спірного податкового повідомлення-рішення на відповідність вимогам ст.2 КАС України, суд зазначає, що податковий орган в акті перевірки підприємства позивача дійшов висновку, що господарські операції між ТОВ "ВП ІТРЗ" та ПП "Буд-Опторг-Прайм", ТОВ "Полестарс" не мали реального характеру, не призвели до змін майнового стану позивача, а надані позивачем документи бухгалтерського обліку не підтверджують фактичне виконання укладеного договору щодо постачання запчастин для залізничного транспорту та їх використання у господарській діяльності товариства.

Суд не погоджується з висновками акту перевірки, з таких підстав.

Згідно пп.14.1.178 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України встановлено, що податок на додану вартість - прямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання пітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 іншого Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України (в редакції яка діяла на момент здійснення господарської операції) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Згідно п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Згідно п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладиими/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючім органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податковій накладних, таке право зберігається за ніш протягом 1095 календарних днів з дати складення податкової накладної/розрахунку коригування.

Згідно п.201.1 ст.201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до вимог п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Відповідно до абзацу 11 вищезазначеної статті Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до вимог п.2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 зазначеного Положення, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів із метою використання таких товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на поточних рахунках платника податку. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що позивач у перевіреному періоді мав господарські взаємовідносини з Приватним підприємством "Буд-Опторг-Прайм" (код ЄДРПОУ 40848409).

Так, за умовами договору №20/01 від 20.01.2018, продавець (ПП "Буд-Опторг-Прайм") зобов`язується, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність покупцеві (ТОВ "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод") товар (запчастини для залізничного транспорту), що визначений у цьому договорі, а покупець зобов`язуються прийняти зазначений вище товар і оплатити його (а.с.32-33).

Пунктом 2.2 вказаного договору зазначено, загальна кількість товару: асортимент та кількість кожної окремої партії вказується у рахунку-фактурі.

Відповідно до 3.2 договору, Загальна вартість партії товару: 600000 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 100000 грн. Вартість товару включає вартість доставки на склад покупця.

Суд відмічає, що за формою складення, змістом прав і обов`язків сторін, предметом домовленостей, суттєвими умовами, порядком виконання зобов`язань тощо, означений договір закону не суперечить, вчинений між реально існуючими суб`єктами права зі статусом юридичних осіб, не має відношення до обігу обмежених в цивільному/господарському обороті товарів (робіт, послуг), на порушення інтересів держави як учасника суспільних публічних правовідносин з справляння податків (зборів) не спрямовані.

На підтвердження реальності вчинених господарських операцій представником позивача надано до суду копії накладної №12 від 22.01.2018 на суму 462548,52 грн., у т. ч. ПДВ - 77091,42 грн., платіжних доручень №248 від 30.01.2018 на суму 35000,00 грн., №246 від 22.02.2018 на суму 132721,20 грн., №248 від 27.02.2018 на суму 168010,92 грн., №250 від 28.02.2018 на суму 126816,40 грн., податкової накладної №12 від 22.02.2018 на суму 462548,52 грн., у т. ч. ПДВ - 77091,42 грн. (а.с.34-41).

Транспортування придбаних у ПП "Буд-Опторг-Прайм" товарно-матеріальних цінностей здійснено самостійно позивачем, що підтверджується товарно-транспортною накладною №12 від 22.01.2018 на суму 462548,52 грн., та договором перевезення вантажу №18/01 від 18.01.2018, укладеного між підприємством позивача та ФО-П ОСОБА_1 .

Також позивач у перевіряємий період мав господарські відносини з Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОЛЕСТАРС" (код ЄДРПОУ 42157522).

За умовами договору поставки партії товару №20/06 від 20.06.2018 року, укладеного між ТОВ "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" (покупець) та ТОВ "ПОЛЕСТАРС" (продавець), продавець зобов`язується, в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність покупцеві товар (запчастини для залізничного транспорту), що визначений у цьому договорі, а покупець зобов`язуються прийняти зазначений вище товар і оплатити його (а.с.42-43).

Пунктом 2.2 вказаного договору зазначено, загальна кількість товару: асортимент та кількість кожної окремої партії вказується у рахунку-фактурі.

Відповідно до 3.2 договору, загальна вартість партії товару: 1000000 грн., в т.ч. ПДВ 20% - 166666,67 грн. Вартість товару включає вартість доставки на склад покупця.

Реальність вчинення господарських операцій підтверджується наданими представником позивача до суду накладною №145 від 25.06.2018 на суму 588168,36 грн., у т.ч. ПДВ 98028,06 грн., рахунком-фактурою №120 від 25.06.2018 на суму 588168,36 грн. (а.с.44-46), податкова накладна №29 від 25.06.2018 на суму 588168,36 грн., у т.ч. ПДВ - 98028,06 грн. (а.с.53).

Транспортування придбаних у ТОВ "ПОЛЕСТАРС" товарно-матеріальних цінностей здійснено самостійно позивачем, що підтверджується товарно-транспортною накладною №120 від 25.06.2018 року на суму 588168,36 грн., та договором перевезення вантажу №18/01 від 18.01.2018, укладеного між підприємством позивача та ФО-П ОСОБА_1 (а.с.54).

За поставлений товар позивачем здійснено оплату на користь ТОВ "ПОЛЕСТАРС", що підтверджується платіжними дорученнями №383 від 04.07.2018 на суму 10674,00 грн., №392 від 13.07.2018 на суму 100000,00 грн., №398 від 18.07.2018 на суму 83000,00 грн, №403 від 23.07.2018 на суму 29188,78 грн., №408 від 24.07.2018 на суму 116280,00 грн., №423 від 02.08.2018 на суму 249025,58,00 грн. (а.с.47-52).

Наявність матеріально-технічної бази ТОВ "ВП ІВРЗ" для здійснення господарської діяльності, зокрема, зберігання придбаних у контрагентів-постачальників за договорами поставки запчастин підтверджується договорами оренди, наявності виробничого обладнання та працівників відповідної спеціальності.

В обґрунтування ділової мети здійснення господарських операцій позивач зазначив, що придбані ТМЦ були використані позивачем при здійсненні підприємницької діяльності, а саме: позивачем надавалися послуги щодо капітального ремонту обладнання по договору, укладеного з ПрАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" від 09.08.2016 №618, а також капітального ремонту колісних пар електровозів ВЛ-80 за договором, укладеного з ПАТ "Українська залізниця" від 07.05.2018 №П/Т-18787/НЮ та від 13.06.2018 №П/Т-181064/НЮ, що підтверджується наданими суду договорами та первинною документацією.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.72-77 КАС України, суд не вбачає недоліків у їх складанні як-то: дефектів форми, змісту або походження тощо, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак, оглянуті документи здатні призвести до зміни в структурі і стані активів платника податків - сторони правочину, у зв`язку з цим сприймаються судом як належні та допустимі в розумінні ст.74 КАС України докази реальності вчинення господарських операцій.

Фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника податків наміру набути у спірних правовідносинах безпідставну податкову вигоду, суд в ході розгляду справи не виявив.

Добутими доказами підтверджується факт вибуття з власності суб`єкта права-платника податків, коштів в оплату вартості придбаних товарів (робіт, послуг), факт юридичної непов`язаності сторін правочину, факт відсутності у сторін правочину спільних економічних інтересів, що в сукупності підтверджує звичайність умов ведення господарської діяльності.

Посилання представника відповідача у судовому засіданні на формальний характер товарно-транспортних накладних, як доказ не підтвердження реальності господарських операцій, вчинених між позивачем та його контрагентами не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 року, товаротранспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюється облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно пунктів 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби і печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Тобто, вказані правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей. Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом.

Таким чином, оскільки, транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 06.02.2018 по справі № 816/166/15-а.

Отже, твердження відповідача на відсутність належним чином оформлених товаросупровідних документів, які б підтверджували реальне придбання товару не може бути враховане судом у своїх висновках, оскільки, недоліки складання товарно-транспортних накладних, саме по собі, не свідчить про нікчемність господарських операцій, так як вказані накладні не є безумовним доказом факту поставки товару і відсутність таких накладних не може впливати на податковий кредит з податку на додану вартість за умови доведення реальності господарської операції належним чином оформленими документами.

Щодо посилання контролюючого органу на факт нереальності вчинених господарських операцій позивача з його контрагентами на ухвалу Київського районного суду м.Харкова від 04.05.2018 по справі №640/5186/16-к, в якій зазначено, що органом досудового розслідування встановлено реєстрацію заступником голови правління ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод" підприємства ТОВ "ВП ВТРЗ" 30.10.2014 року на свого зятя, що зумовлює висновок про пов`язаність цих підприємств та одночасно фігурантами кримінального провадження №42016220000000046 від 13.01.2016 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.191 Кримінального кодексу України відносно службових осіб ВАТ "Ізюмський тепловозоремонтний завод", ухвали Херсонського міського суду по справі №766/1094/19 по розгляду матеріалів кримінального провадження №32019230000000001 від 27.01.2019 року за ознаками вчинення службовими особами ПП "Херсонтранснафта" кримінального правопорушення про ухилення від сплати податків за період 2015-2017 рр. шляхом проведення безтоварних операцій із ПП "БУД-Опторг-Прайм", а також внесення до бази даних ЄДРСР інформації щодо відкриття кримінального провадження №3201810006000023 від 28.02.2018 щодо службових осіб ТОВ "Паритет-Агро" а ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 КК України метою мінімізації податкових зобов`язань за період з 2016-2018 р., зазначає, що обставини, встановлені органами розслідування не співпадають у часовому проміжку з господарськими операціями вчиненими позивачем з його контрагентами.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Платник податків, в даному випадку позивач, не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни своїх контрагентів, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ними податкового законодавства.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Зокрема, Верховний Суд у своїй постанові від 20.03.2018 по справі №805/10886/13-а (провадження № К/9901/1424/18) зазначає, що за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов`язання.

Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем не доведено відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ПП "Буд-Оптрейд-Прайм" та ТОВ "Полестарс".

Стосовно наявності у контрагентів позивача - ТОВ "Полестарс" матеріальних, трудових та інших ресурсів, які з урахуванням сутності спірних операцій, були б об`єктивно необхідними суб`єктам господарювання для їх виконання, суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладено Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки, залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Аналогічний висновок закріплений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.012018 у справі №826/1250/13-а: "Крім того, колегія суддів погоджується з висновками судів, що акти про результати проведення податкових перевірок контрагентів позивача не доводять обставин, з якими відповідач пов`язує висновки акту перевірки позивача та прийняті на підставі нього спірні податкові повідомлення-рішення. Твердження податкового органу про відсутність у контрагентів позивача необхідного для ведення господарської діяльності майна, інших матеріальних, трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів тощо, відсутність за юридичною адресою на момент звірки не свідчить про безтоварність угод поставки з позивачем".

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За таких підстав суд вважає, що позивачем підтверджено належне виконання сторонами договору, реальності укладеного правочинів, оскільки, на момент здійснення господарських операцій постачальники позивача були платниками податку на додану вартість, статуси постачальників позивача не заперечувались відповідачем.

Виходячи з вищенаведеного, суд зазначає, що зазначена сума податкового кредиту підтверджена відповідними податковими накладними. В свою чергу ці податкові накладні складені на підставі договорів, видаткових накладних. При цьому сам податковий орган не заперечує підтвердження господарських операцій первинною фінансово - господарською документацією. Згідно зазначених податкових накладних позивачем включено відповідні суми до складу податкового кредиту відповідного періоду та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість, копії яких наявні у матеріалах справи.

Таким чином, на підставі наведених доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентами фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та іншими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджує наявність руху його активів.

Даний висновок також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що "платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Отже, твердження відповідача суд вважає безпідставним, оскільки, факт постачання та реальності здійснення господарських операцій підтверджений первинними документами наданими позивачем як під час перевірки, так і до матеріалів справи.

У зв`язку з цим дії платника, результатом яких є отримання економічної вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Тобто головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб`єктивною думкою та не підтверджуються матеріалами справи, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

В матеріалах справи відсутні докази наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад з метою проведення безтоварних операцій та отримання незаконної податкової вигоди. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при дослідженні матеріалів судової справи не виявлено.

У відповідності до ч. 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем не доведено правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Враховуючи безпідставність висновків контролюючого органу про порушення позивачем положень Податкового кодексу України, які в подальшому слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 22.03.2019 №0000121417, суд доходить висновку, що позивачем доведено перед судом належними та допустимими доказами по справі правомірність формування податкового кредиту, тому адміністративний позов підлягає задоволенню, а податкове повідомлення-рішення скасуванню як незаконне та протиправне.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" до Головного управління ДПС у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області від 22.03.2019 року №0000121417 щодо збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ із вироблених в Україні товарів на загальну суму 262678 (двісті шістдесят дві тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 50 коп., у тому числі за податковим зобов`язанням на суму 175119 (сто сімдесят п`ять тисяч сто дев`ятнадцять) грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями 87559 (вісімдесят сім тисяч п`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн. 50 коп., прийняте у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод".

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВП Ізюмський тепловозоремонтний завод" (код ЄДРПОУ 39466773) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області (61002, м.Харків, вул.Пушкінська, буд.46, код ЄДРПОУ 43143704).

Роз`яснити, що судове рішення буде виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Повний текст рішення виготовлений 12 березня 2020 року.

Суддя О.В. Панченко