Рішення

від 05.03.2020 по справі 910/18665/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.03.2020Справа № 910/18665/19

За позовом Державного підприємства "Укрхімтрансаміак" (м. Київ)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТО" (м. Київ)

про стягнення 1.507.921,60 грн штрафу

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін:

від позивача: Пойда О.А.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Укрхімтрансаміак" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТО" про стягнення 1.507.921,60 грн штрафу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач, як постачальник за Договором поставки № ІТО 27-02 від 27.02.18., не надав сертифікат відповідності УкрСепро на поставлений 26.12.18. товар - кульові крани, з огляду на що, за твердженням позивача, відповідач зобов`язаний сплатити штраф в порядку п. 9.5 вказаного договору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.19. відкрито провадження у справі № 910/18665/19 та призначено підготовче засідання на 28.01.20.

20.01.20. відповідачем подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує та вказує, зокрема на те, що станом на день укладення між сторонами договору сертифікати відповідності УкрСепро вже не видавались, а товар, що поставлявся відповідачем позивачу, не підлягав обов`язковій сертифікації.

27.01.20. позивачем подано відповідь на відзив.

28.01.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 11.02.20.

10.02.20. відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив.

11.02.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 25.02.20.

20.02.20. позивачем подано судові дебати в письмовому вигляді.

25.02.20. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про оголошення перерви до 05.03.20.

Позивачем в судовому засіданні 05.03.20. підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання 05.03.20. не з`явився.

Наразі, за висновками суду неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору по суті у судовому засіданні 05.03.20.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 05.03.20. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. (ст. 712 Цивільного кодексу України).

27.02.2018 між Державним підприємством "Укрхімтрансаміак" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІТО" (далі - постачальник) укладено договір поставки № ІТО 27-02 (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується на свій ризик та своїми силами здійснити постачання обладнання, виробів та матеріалів (далі - товар) та передати товар у власність покупця, згідно з умовами та термінами, зазначеними у цьому договорі, а покупець зобов`язується прийняти та сплатити його вартість на умовах, визначених договором.

Строк дії договору сторонами погоджено пунктом 12.1, відповідно до якого договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань за договором - до моменту їх повного виконання.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою Договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У п. 4.4 договору сторони погодили, що датою поставки товару є дата відмітки про отримання товару покупцем на видатковій накладній.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позивач оплатив, а відповідач поставив 26.12.2018 товар, обумовлений договором, що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями видаткових накладних, актів приймання-передачі та платіжним дорученням.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 4.6 договору, постачальник надає покупцю разом з товаром наступні товаросупроводжувальні документи:

- рахунок-фактуру;

- видаткову накладну;

- товарно-транспортну накладну;

- сертифікати відповідності УкрСепро товар;

- паспорт на товар з гарантіями щодо якості та надійності (із перекладом на українську або російську мови);

- інструкцію по експлуатації (із перекладом на українську або російську мови).

Позивач зазначає, що при поставці товару, яка відбулась 26.12.2018, та на дату звернення з позовом до суду, відповідач не надав позивачеві сертифікат відповідності УкрСепро на товар.

Відповідно до п. 9.5 договору, у випадку ненадання постачальником покупцю документів, зазначених у п. 4.6 та п. 4.7 договору, постачальник компенсує покупцю повну суму завданих збитків, які виникли через відсутність необхідних для приймання товару документів, крім того, постачальник сплачує покупцю штраф у розмірі 3% від загальної вартості договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить стягнути з відповідача 1 507 921,60 грн. штрафу за ненадання сертифікату відповідності УкрСепро на товар.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Суд зазначає, що в силу приписів ст. 216, ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 662 ЦК України продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості, тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Позивач, в обґрунтування позовних вимог, посилається на вчинене відповідачем правопорушення у сфері господарювання, яке полягає у ненаданні сертифікату відповідності УкрСепро на товар.

01.01.2018 у зв`язку із втратою чинності Декрету Кабінету Міністрів України Про стандартизацію і сертифікацію № 46-93 від 10 травня 1993 року, державна система сертифікації (Система УкрСЕПРО) припинила своє існування.

З 01.01.2018 сертифікати відповідності видають акредитовані органи.

У відзиві на позовну заяву, відповідач зазначив, що на виконання п. 4.6 договору, 26.12.2018 разом із партіями поставленого товару Державному підприємству "Укрхімтрансаміак" був переданий Сертифікат відповідності, виданий органом із сертифікації продукції ПП Еталон № 0750, серії А від 20.12.2018, який зареєстрований в Реєстрі за № UA.054.00168-18.

Копію вказаного Сертифікату відповідності відповідачем долучено до матеріалів справи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на претензію позивача від 16.12.2019 вих № 1579, відповідачем також направлено сертифікат відповідності № 0750, серії А від 20.12.2018 (лист від 26.12.2019 вих № 215).

Також суд враховує, що відповідно до умов п. 4.6 договору, сторони погодили передачу товаросупроводжувальних документів разом з товаром.

При цьому, відповідно до п. 5.6 договору, товар, що не відповідає по кількості і якості, не передбачений договором чи поставлений з порушенням умов цього договору, може прийматись покупцем на відповідальне зберігання, до вирішення розбіжностей.

Суд зазначає, що з огляду на факт поставки товару ще 26.12.2018 та прийняття товару позивачем без жодних зауважень та заперечень, відсутність з 26.12.2018 до 16.12.2019 звернень до постачальника з приводу ненадання відповідних документів, а також, зважаючи на відсутність в договорі спеціальних умов щодо порядку передачі документів, передбачених п. 4.6 договору, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості доводів Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТО" відносно передачі Державному підприємству "Укрхімтрансаміак" відповідних документів, зокрема, сертифікату відповідності на товар, під час передачі товару.

Відповідно до п. 3.5 договору, прийом товару по якості, кількості та комплектності виконується сторонами згідно з вимогами Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення та вимогам, викладеним в Інструкції № П-6 Про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку по кількості та інструкції № П-7 Про порядок прийомки продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного вжитку по якості .

Пунктом 14 Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю від 25.04.1966 № П-7, положення якої застосовуються до спірних правовідносин в силу приписів п. 3.5 договору поставки № ІТО 27-02, приймання продукції по якості і комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення по якості, рахунок-фактура, специфікація тощо.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні .

Наявні в матеріалах справи акти приймання-передачі товару, на виконання договору, які підписані сторонами, скріплені печатками підприємств, не містять відомостей про відсутність будь-яких супровідних документів на поставлену продукцію, в тому числі про відсутність сертифікату відповідності на товар.

Крім того, суду не надані будь-які приймальні акти позивача, складені комісіями у відповідності з приписами Інструкції П-7 в 20-денний термін від надходження продукції (п. 6 Інструкції П-7) на склад покупця, які б свідчили про відсутність в момент постачання продукції будь-яких супровідних документів.

Окремо суд зауважує, що згідно ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору поставки або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання. Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору та повернути товар продавцеві.

З огляду на викладене, суд відзначає, що у покупця було право відмовитися від договору та повернути товар продавцеві, у випадку ненадання товаросупроводжувальних документів, але документи, які б свідчили про таку відмову покупця від поставленого товару у зв`язку з неналежністю виконання постачальником своїх зобов`язань за договором, суду не надано, що на переконання суду, додатково свідчить про те, що належні товаросупровідні документи передавались позивачу разом із товаром, в тому числі і сертифікат відповідності на товар.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення відповідачем умов п. 4.6 договору.

Щодо доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, про те, що серед добровільної сертифікації, діє добровільна сертифікація УкрСепро, яку здійснює ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ , а тому відповідач, підписавши договір, погодився з вимогою сертифікації, яку здійснює ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ , відхиляються судом, з огляду на таке.

У п. 4.6 договору сторони погодили надання сертифікату відповідності УкрСепро, без зазначення про те, що це має бути сертифікат Добровільної системи сертифікації УкрСепро, яку здійснює ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ .

З наданих позивачем до відповіді на відзив документів, а саме: роздруківки Положення про Добровільну систему сертифікації УкрСЕПРО ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ , вбачається, що для ідентифікації системи добровільної сертифікації ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ запровадив знак для товарів і послуг Добровільна система УкрСЕПРО ("Voluntary systemUkrSEPRO "), як торгову марку та зазначено, що знаки для товарів і послуг Добровільна система УкрСЕПРО ( VoluntarysystemUkrSEPRO ) та УкрСЕПРО ( UkrSEPRO ), зареєстровані в установленому порядку та є власністю ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ .

ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ надає сертифікати відповідності, як і будь-який інший акредитований орган.

На переконання суду, Положення про Добровільну систему сертифікації УкрСЕПРО ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ є положенням вказаного підприємства та не є обов`язковим для інших юридичних осіб.

При цьому, суд погоджується з доводами відповідача про те, що жодний пункт договору, в тому числі п. 4.6 не містить вимог про те, який саме сертифікат відповідності має бути наданий та якою організацією. У разі, якщо позивач мав на меті отримати сертифікат відповідності, який видає саме ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ , то мав визначити саме відповідну умову в договорі, оскільки зв`язку із втратою чинності Декрету Кабінету Міністрів України Про стандартизацію і сертифікацію № 46-93 від 10 травня 1993 року, державна система сертифікації (Система УкрСЕПРО) припинила своє існування з 01.01.2018.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Погоджені сторонами умови договору не зобов`язували відповідача отримувати сертифікат відповідності в ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ .

За твердженнями відповідача, які не спростовані позивачем, спірний проект договору поставки розроблявся саме Державним підприємством "Укрхімтрансаміак", а відповідач підписав договір в запропонованій позивачем редакції.

Відповідно до практики Верховного Суду (постанова від 18.04.2018 р. у справі № 753/11000/14-ц) , якщо визначити зміст відповідної спірної умови договору неможливо, то потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Cпосіб тлумачення Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний із неясністю такої умови. Це правило застосовується не лише в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча й були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін (under the diminant sinfluence of the party).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 6 грудня 2007 року).

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 30.07.2019 у справі № 910/14179/18.

Суд зазначає, що оскільки проект договору поставки розроблявся позивачем, та саме позивачем було включено у договір умову п. 4.6 договору щодо надання сертифікату відповідності УкрСепро на товар, то розбіжності у виконанні вказаного пункту договору повинні застосовуватися не на користь позивача.

Так, оскільки позивач у відповіді на відзив стверджує, що мав на меті отримати сертифікат відповідності добровільної системи сертифікації УкрСепро, яку здійснює ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ , а відповідач вважав, що має надати сертифікат відповідності на товар, і при цьому, позивач в договорі не прописав про те, що необхідно надати саме Сертифікат відповідності Добровільна система УкрСЕПРО ДП Укрметртестстандарт , то надання відповідачем сертифікату відповідності на товар, виданого акредитованим органом, на переконання суду, є належним виконанням умов договору.

Також у відповіді на відзив позивач зазначив, що ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ має в своєму розпорядженні кваліфікованих фахівців, необхідні матеріали та обладнання для проведення випробувань та вказане було взято позивачем при виборі органу сертифікації.

Однак, суд зазначає, що позивачем не надано суду жодного доказу на підтвердження викладених обставин.

У той же час, відповідачем до заперечень на відповідь на відзив надано копію листа ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ від 06.02.2020 вих № 21-09/0106 зі змісту якого вбачається, що на запит відповідача ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ повідомило, що не може провести сертифікацію кранів кульових суцільнозварних типів Т31, Т32, Т34, кранів з боковим роз`ємом корпусу типу В4, В7, в Добровільній системі УкрСЕПРО у зв`язку з відсутністю акредитованої випробовувальної лабораторії, яка може провести сертифікаційні випробовування.

При цьому, позивачем не доведено, що на момент укладення спірного договору ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ могло провести відповідні випробування.

Крім того, суд також враховує, що при поданні позовної заяви та обґрунтуванні позовних вимог, позивач зазначав, що відповідач, як постачальник за договором поставки № ІТО 27-02 від 27.02.18 взагалі не надав сертифікат відповідності УкрСепро на поставлений 26.12.18. товар - кульові крани. У той же час, позивач не вказав про те, що відповідачем був наданий сертифікат відповідності № 0750, серії А від 20.12.2018, але такий сертифікат є сертифікатом, що виданий неналежною організацією або, що наданий відповідачем сертифікат відповідності не відповідає умовам договору.

Отже, доводи позивача, викладені у відповіді на відзив про те, що відповідач мав отримати та надати сертифікат відповідності ДП УКРМЕТРТЕСТСТАНДАРТ відхиляються судом як необґрунтовані.

Враховуючи встановлені вище обставини, надані сторонами докази в сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 507 921,60 грн. штрафу є необґрунтованими, не підтвердженими відповідними доказами.

На переконання суду, підстави для притягнення відповідача до відповідальності, встановленої п. 9.5 договору відсутні, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні позову у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за приписами ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Відмовити повністю в задоволенні позову.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 12.03.20.

Суддя Т.М. Ващенко