Рішення

від 12.03.2020 по справі 711/3522/17

ПРИДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЧЕРКАС

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/3522/17

Номер провадження2/711/8/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2020 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

Головуючого - судді: Казидуб О. Г.

при секретарі: Зайцевій О. І.

представника позивача адвоката Міщенко С.В.

представника відповідача Оберемок І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Інвест-Черкаси про відшкодування заробітної плати за час простою не з вини працівника, стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсації заробітної плати компенсації у зв`язку з втратою частини заробітку відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги, стягнення середнього заробітку у зв`язку з не проведенням розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Інвест-Черкаси про відшкодування заробітної плати за час простою не з вини працівника, стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсації заробітної плати компенсації у зв`язку з втратою частини заробітку відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги, стягнення середнього заробітку у зв`язку з не проведенням розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, свій позов мотивує ,тим ,що в травні 2001 року її було допущено до роботи у ТОВ Ост-Інвест`де вона займалася виготовленням деталей до основної продукції.

09.07.2001 року відповідачем був виданий Наказ №3-К про прийняття її на роботу по контракту слюсарем-складальником з відрядною оплатою праці,про що свідчить запис у трудовій книжці. Посада робітника (слюсаря -складальника) не були віднесені до категорії працівників, які згідно з законодавством могли працювати за контрактом,тому контрактна форма позивачки працевлаштування є не правомірною. А враховуючи ,що вона була допущена до роботи і роботодавцем був виданий наказ про прийняття її на роботу,то з цього вбачається ,що між позивачкою і ТОВ Ост-Інвест був укладений безстроковий трудовий договір.Підтвердженням свідчить та обставина ,що 30.08.2002 р. відповідачем був виданий Наказ №8-К про переведення робітників з їх згоди на постійну роботу в Тов Ост-Інвест з 01.09.2002р. з відрядною оплатою праці.28.10.2003 року згідно наказу №12-К від 21.10.2003 року позивачку було звільнено за згодою сторін згідно п.1ст.36 КЗпП. Коли позивачка перебувала у трудових відносинах у серпні 2001року,червні-серпні2002 року та з травня по жовтень 2003 року відповідач відправляв її (а з липня 2003 року) і інших працівників у вимушену відпустку без збереження заробітної плати на невизначений час з тих мотивів, що випуск міні-інкубаторів підприємством має сезонний характер і в літній період падає збут продукції.

Позивачка зазначає, що при звільненні з нею не був проведений повний розрахунок, не виплачені належні їй суми оплати за час прострою за серпень 2001р., червень - серпень 2002 року, травень - жовтень (до 28.10.2003р. включно) 2003р., компенсацію за невикористану відпустку за період з 02 липня 2001 року по 28.10.2003 року, тому на підставі ст.117 КЗпП України,вважає, що до стягнення з відповідача підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсація втрати заробітку з урахуванням інфляції та моральної шкоди.

Позивачка уточнила позовні вимоги (том.№1 арк.спр.103) та просить суд стягнути оплату за час простою не з вини працівника в розмірі 9969 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 2054,65 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 163406,88 грн., компенсацію втрати частини заробітку з урахуванням інфляції в розмірі 9203,80 грн.

Статтею 55 ЦПК України передбачено, що у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

14 березня 2018 року ухвалою суду ТОВ Ост-Інвест-Черкаси було залучено до участі по справі як правонаступника відповідача ТОВ Ост-Інвест . Вищевказана ухвала суду залишена в силі постановою апеляційного суду Черкаської області від 29 травня 2018 року та постановою Верховного суду від 13 листопада 2019 року.

Таким чином, ТОВ Ост-Інвест-Черкаси є повним матеріальним і процесуальним правонаступником прав і обов`язків ТОВ Ост-Інвест , адже процесуальному правонаступництву, в даному випадку, передує правонаступництво матеріальне.

В судовому засіданні представник позивача Міщенко С.В. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав викладених в додаткових пояснення (уточнення позовних вимог) (том.№1 арк.спр.100-111).

Представник відповідача Оберемок І.І. в судовому засіданні позов не визнав, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву від 27 лютого 2020 року.Просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Заслухавши доводи представника позивача , аргументи представника відповідача, що викладені у відзиві на позов, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи в їх сукупності, всебічно, повно та об`єктивно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Відповідно до положень ч.4ст.82 ЦПК України,обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом встановленощо відповідно до копій наказів (том №1 арк.спр.9-11) №3-К від 09 липня 2001 року та №8-К від 30 серпня 2002 року по ТОВ Ост-Інвест ОСОБА_1 була прийнята на роботу за контрактом на один рік з 2 липня 2001 року. Серед наданих сторонами суду доказів контракт відсутній. Як вбачається з копії наказу №3-к від 9 липня 2001 року вказано,що позивачка прийнята на роботу слюсарем-складальником. В копії наказу №8-К від 30 серпня 2002 року №8-К від 30 серпня 2002 року зазначено ,що позивач переводиться з її згоди на постійну роботу слюсарем з 01 вересня 2002 року. А тому, цей наказ на думку суду спростовує твердження позивача про те ,що позивачка була прийнята на роботу за безстроковим трудовим договором.

Як вбачається з відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України (том№1 арк.спр.16) позивачка в липні -серпні 2002 не працювала. Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (том№1 арк.спр.142) за даними персонифікованого обліку УПФУ в м.Черкаси позивачці з травня по грудень була виплачена зарплата в сумі 2626.10грн., за 2002 рік з січня по травень та з вересня по грудень - 6968,11, за 2003 рік з січня по квітень - 4028,51 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, видом діяльності Товариства є виробництво машин і устаткування для сільського господарства.

Відповідно до акту ( том№1 арк.спр.72) від 04.11.2016р. заступник директора по кадрах ОСОБА_2 при звільненні у листопаді 2016 року відмовився передати накази по кадрових питаннях, журнали реєстрації трудових книжок, графіки відпусток, табелі обліку робочого часу, які він був зобов`язаний готувати згідно посадових обов`язків. Як вбачається з наданих відповідачів актів № 1 та № 2 від 26.12.2016р. (том№1 арк.спр.76-83) при звільненні головного бухгалтера ОСОБА_3 , відомості про виплату заробітної плати, наряди на оплату праці чи акти про їх знищення за закінченням терміну зберігання передані не були.

Згідно з довідкою (том№1 арк.спр.62) УПФУ в м.Черкаси від 27.06.2017року №10793/07-01 ,ТОВ Ост-Інвест (код21356563) за період серпень 2001 року,червень-серпень 2002 року та травень-жовтень 2003 року здійснювало нарахування заробітної плати працівникам та відрахування із заробітної плати. Кількість працівників за відповідні періоди складала серпень 2001 року -22;червень 2002 року-30; липень 2002 року-5; серпень 2002 року -5;травень 2003 року -31; червень 2003 року -9; липень 2003 року -10;серпень 2003 року -10; вересень 2003 року 10; жовтень 2003 року -23.

Також, за період з травня 2001 року по липень 2001 року ,з вересня 2001 по грудень 2001 року ,з січня 2002 року по травень 2002 року,з вересня 2002 року по грудень 2002 року,з січня 2003 року по квітень 2003 року підприємство здійснювало нарахування заробітної плати ОСОБА_1 (ід.код1852106727). Як свідчить індивідуальна відомість про застраховану осоюу Пенсійного фонду України ,позивач в червні ,липні ,серпні 2002 року не працювала. По застрахованій особі ОСОБА_1 , внески з 2001 по 2003 рік сплачені ( том.№1арк.спр.158).

Як вбачається з матеріалів справи , позивачем не надано жодних доказів того, що з дати закінчення строку дії контракту (02 липня 2002 року) по день переведення на постійну роботу (01 вересня 2002) позивачка знаходилася в трудових відносинах з ТОВ Ост-Інвест .

Відповідно до наказу №12-к від 21.10.2003 року ( том.№1 арк.спр.12) та копії витягу з трудової книжки позивачка була звільнена з роботи з ТОВ Ост-Інвест за угодою сторін з 28 жовтня 2003 року.

Як зазначає позивачка в позовній заяві ,що при її звільненні з роботи відповідач не оплатив час простою не з вини працівника та не виплатив компенсацію за невикористану відпустку.

Заробітна плата є винагородою саме за виконану роботу, то обов`язок по її оплаті може виникнути у власника чи уповноваженого ним органу при умові її виконання працівником. Незабезпечення працівника, який перебуває на роботі, роботою не тягне за собою збереження за ним установленого йому розміру заробітної плати при відрядній формі її оплати, а може бути підставою для оплати часу простою, якщо такий мав місце не з вини працівника, в порядку та на умовах, установлених ст. 113 КЗпП України.

Суд виходить з того, що оскільки заробітна плата є винагородою саме за виконану роботу, то обов`язок по її оплаті може виникнути у власника чи уповноваженого ним органу при умові її виконання працівником. Незабезпечення працівника, який перебуває на роботі, роботою не тягне за собою збереження за ним установленого йому розміру заробітної плати при відрядній формі її оплати, а може бути підставою для оплати часу простою, якщо такий мав місце не з вини працівника, в порядку та на умовах, установлених ст. 113 КЗпП України.

Згідно із ч. 1 ст. 34 КЗпП України простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Статтею 113 КЗпП України передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року Про практику застосування судами законодавства про оплату праці роз`яснено, що у справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст.113 КЗпП України, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, зокрема, що оплата часу простою не з вини працівника у розмірі не нижче двох третин тарифної ставки встановленого йому розряду ставиться у залежність від повідомлення ним про початок простою власника або уповноважений ним орган (бригадира, майстра, інших службових осіб) у тому разі, коли не йдеться про простій певного структурного підрозділу чи всього підприємства.

Крім того, як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов`язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи йде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст. 113 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка протягом спірного періоду нарахування заробітної плати роботи не виконувала, через відсутність роботи не була присутня на робочому місці протягом усього робочого часу на протязі спірного періоду , також це підтверджено індивідуальними відомостями про застраховану особу підтверджено даними УПФУ.

Також як вбачається з копії актів приймання-передання документів від 4 листопада 2016 року ( том №1 арк.спр.76-78 )складеного при передачі справ ТОВ "Ост-Інвест" у зв"язку із зміною директора товариства, кадрові документи та документи, які фіксували режим роботи працівників в товаристві, новопризначеному директору товариства передані не були. Також відсутні докази попередження позивачем роботодавця про початок простою.

А тому, суд вважає, що вказані вимоги не підтверджені належними та допустимими доказами ,а тому позов в цій частині не підлягає до задоволення.

Вирішуючи позовні вимоги про стягнення суми оплати за час прострою з вини роботодавця, суд приходить до висновку, що вказані вимоги не підтверджені в ході судового розгляду об`єктивними належними та допустими доказами і тому не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 83 КЗпП та статті 24 Закону України "Про відпустки"у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Статтею 6 Закону "Про відпустки" визначено загальну тривалість щорічної відпустки для працівників за відпрацьований робочий рік. Щорічна відпустка не може бути менше, ніж 24 календарних дні.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про відпустки" до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час фактичної роботи протягом робочого року, за який надається відпустка, та інші періоди роботи,передбачені законодавством.

Відповідно до ст.10 Закону України Про відпустки право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві. У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Судом встановлено ,що за період роботи позивача в товаристві з 9 липня 2001 року (день укладання трудового договору) по 28 жовтня 2003 року (день звільнення з роботи) час невикористаної відпустки становить 37 днів (24 дня: 12 місяців х 18,5 місяців), де 24 дня - тривалість щорічної основної відпустки, передбаченої чинним законодавством, 18,5 місяців-час фактичної роботи позивача в товаристві.

Час фактичної роботи позивача в товаристві становить 371 днів (в 2001 році-102 дня, в 2002 році-188 днів, в 2003 році-81 день).

Відповідно до п.2 постанови Постанови КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 Порядок обчислення середньої заробітної плати передбачає, що нарахування виплати компенсації за невикористану відпустку здійснюється за останні 12 місяців роботи, які передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористану відпустку.

Середньоденна заробітна плата позивача за останні 12 місяців перед звільненням становить 18,52 грн. (6576,15 грн.: 355 днів), де 6576,15 грн.- заробітна плата за 12 останніх місяців роботи позивача в товаристві.

Розмір компенсації за невикористану позивачем відпустку становить 685,24 грн, яка на думку суду підлягає до стягнення з відповідача, виходячи з наступного розрахунку:(18,52 грн. х 37 днів = 685,24), де 18,52 грн.- середньоденна заробітна плата позивача, а 37 днів-час невикористаної щорічної відпустки.

Частиною 2 ст. 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутись до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Суд приходить до висновку, що компенсація за невикористану щорічну відпустку є складовою заробітної плати, а тому позовні вимоги про її стягнення поширюються вимоги норми ст.233ч.2 КЗпП України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 115 КЗпП, а також ст. 21 Закону Про відпустки саме заробітна плата виплачується працівникам за час відпустки . А витрати повязані з оплатою відпусток, здійснюються за рахунок коштів підприємств, призначених на оплату праці (ст. 23 Закону Про відпустки ).

Конституційний суд України своїм рішенням від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 роз`яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій .

Конституційний суд України вирішив, що положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у системному звязку з положеннями ст. 1, 12 ЗУ Про оплату праці від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежуються будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору.

Відповідно до ст. 90 КЗпП України при відрядній оплаті праці розцінки визначаються виходячи з установлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку (норм часу). Відрядна розцінка визначається шляхом ділення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на погодинну (денну) норму виробітку. Відрядна розцінка може бути визначена також шляхом множення погодинної (денної) тарифної ставки, яка відповідає розряду роботи, що виконується, на встановлену норму часу в годинах або днях.

Законом України Про оплату праці (ст. 1), КЗпП України (ст. 94) встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За ч.2 ст. 116 КЗпП України у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у тому разі, коли спір вирішений на користь працівника. (ч.2 ст.117 КЗпП України).

Водночас суд може зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець за час затримки виплати, за таких умов: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати сум на день звільнення; виникнення спору між ними після того, як належні до виплати суми повинні бути сплачені; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника. Застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду. Такі положення містяться в постанові ВСУ у справі №6-259цс17 від 13.03.2017.

Як вбачається з індивідуальної відомості про застраховану особу Пенсійного фонду України в день звільнення позивача з роботи в ТОВ Ост-Інвест 28 жовтня 2003 року позивачка в товаристві не працювала.

Як вбачається з трудової книжки позивачки та наданих на вимогу суду Пенсійним фондом України позивачу індивідуальних відомостей про застраховану особу, ОСОБА_1 , звільнившись з роботи у ТОВ Ост-Інвест 28.10.2003 року та більше не була працевлаштова.

За таких обставин, підлягає з`ясуванню, коли позивач звернувся з вимогою про проведення з ним розрахунку щодо невиплачених сум, оскільки від цього залежить, коли у відповідача виник обов`язок по проведенню з ним розрахунку (ст. 116 КЗпП України) та наявність чи відсутність між сторонами спору щодо розміру належних до виплати звільненому сум.

Матеріалами справи підтверджено, що спір між сторонами щодо розміру належних до виплати позивачу сум виник у травні 2017 року, коли позивачка звернулася до суду з даним позовом 10.05.2017р., оскільки об`єктивних та переконливих доказів звернення позивача до роботодавця в період з 29.10.2003р. до 10.05.2017р. суду не надано .

Отже, з урахуванням часткового задоволення вимог працівника суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення на підставі ст.117 КЗпП середнього заробітку за час затримки розрахунку з моменту пред`явлення відповідної вимоги 10.05.2017р. по день прийняття рішення 27лютого 2017 року( з 10.05.2017 року по 27 лютого 2020 року становить 703 дні) 703 дні х 18грн.52коп. = 13005,50 грн . , обчислення сум середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає обчисленню відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100.

Позовні вимоги про стягнення компенсаційних нарахувань інфляційних втрат внаслідок несвоєчасної виплати компенсації за невикористану відпустку підлягають до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 34 Закону України Про оплату праці компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

У випадках порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникові надається право на компенсацію відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , за яким компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Відповідно до Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати підприємства, установи, організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) ( ст.3 Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати ).

Конституційний Суд України у рішенні 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013дійшов висновку, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Оскільки складовою заробітної плати також є компенсація за невикористану відпустку, заборгованість з виплати якої виникла з жовтня 2003 року та не погашена до даного часу, компенсація інфляційних втрат внаслідок несвоєчасної виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку підлягає до стягнення в розмірі, обчисленому на підставі офіційно опублікованих за даними Державного Комітету статистики України індексів інфляції:

Розмір компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням терміну виплати компенсації за невикористану відпустку становить 2987,32 грн. (685,24 грн. х 1,019 х1,015 х 1,123 х 1,103 х 1,116 х 1,223 х 1,123 х 1,091 х 1,048 х 0,998 х 1,005 х 1,249 х 1,433 х 1,011 х1,010 х 1,018 х 1,009 х 1,013 х 1,016 х 1,002).

Передбачене законом право працівника вимагати сплати боргу по зарплаті з урахуванням індексу інфляції не є штрафною санкцією роботодавцю, а є способом захисту майнового права та інтересу працівника, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних його втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

Відповідно до ч. 5 п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" у випадку непроведення розрахунку з працівником у день звільнення перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. Оскільки виплата позивачу компенсації за невикористану відпустку не проведена до даного часу, перебіг тримісячного строку звернення до суду з вказаними вимогами позивачем не пропущений.

З моменту свого звільнення позивачка (з 28.10.2003 року) з роботи в ТОВ "Ост-Інвест" до подання вищеназваного позову, тобто до 10.05.2017 року вимоги про розрахунок позивач не пред`являла.

Також, суд бере до уваги, що позивачка протягом 14 років жодного разу не пред`явила претензії до адміністрації ТОВ Ост-Інвест щодо організації та оплати її праці в товаристві, а лише 10.05.2017 року звернулася до суду з позовом.

Відповідно до п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" позивач повинен подати докази про порушення позивачки законних прав і заподіяння моральної шкоди.

Як вбачається з матеріалів справи таких доказів позивачем не надано. А тому, суд приходить до висновку про відмову в частині відшкодування моральної шкоди.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх оцінка, вказують на наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

При зверненні до суду з позовними вимогами про стягнення заборгованості з виплати сум оплати праці позивач була звільнена від оплати судових витрат, тому на підставі ст.141 ЦПК України оплату судового збору в дохід держави суд покладає на відповідача пропорційно до задоволеної частини відповідних позовних вимог.

Згідно положень п. п. 2 п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір" за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою-підприємцем має бути сплачено судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, з відповідача ТОВ Ост-Інвест-Черкаси на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. (за позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку) . та судовий збір в розмірі 840 грн. 80 коп. (за позовну вимогу про стягнення компенсації).

Керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 89, 137, 141, 263, 264, 280, 281 ЦПК України, ст. 47, 113, 115, 116, 117, 233 КзпП України, Законами України Про оплату праці , Про відпустки , Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати , суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Інвест-Черкаси про відшкодування заробітної плати за час простою не з вини працівника, стягнення компенсації за невикористану відпустку, компенсації заробітної плати компенсації у зв`язку з втратою частини заробітку відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги, стягнення середнього заробітку у зв`язку з не проведенням розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Інвест-Черкаси на користь ОСОБА_1 компенсацію за всю невикористану відпустку при звільненні в сумі 685грн.24коп., компенсацію у зв`язку з втратою частини заробітку 2987,32грн.,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні 13005,50 грн., а всього 16678 грн.06 коп.

В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Інвест-Черкаси в прибуток держави судовий збір в розмірі 840 грн.80 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ост-Інвест-Черкаси в прибуток держави судовий збір в розмірі 840 грн.80 коп.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів. Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 березня 2020 року (з врахуванням вихідних днів).

Головуючий: О. Г. Казидуб