Рішення

від 24.02.2020 по справі 755/14370/19

ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 755/14370/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" лютого 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Арапіної Н.Є.

з секретарем Бурлака Д.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини за участю третьої особи ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання договорів про навчання та надання додаткових освітніх послуг недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів,

в с т а н о в и в:

позивач звернулася до суду з позовом до Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини за участю третьої особи ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання договорів про навчання та надання додаткових освітніх послуг недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів. Свої вимоги мотивувала тим, що 01 вересня 2013 року між позивачем як Замовником та Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини , як Виконавцем з надання послуг було укладено договір № 99 про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України. Договір про навчання було укладено в інтересах внучки позивача ОСОБА_2 , що на той час була неповнолітньою терміном на 3 роки із платою за навчання: 1 курс - 9500,00 грн.; 2 курс - 11000,00 грн.; третій курс - 11000,00 грн., оплата за послуги навчання була здійснена на відповідні рахунки відповідача, що підтверджується квитанціями про оплату. 01 вересня 2016 року між Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини та позивачем, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , укладено Договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 267, за умовами якого виконавець взяв на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити навчання студента (надати освітню послугу) на тих же умовах додатково строком на 1 рік з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2017 року зі сплатою за 4-й курс навчання 11 000, грн. На початку 2017 року директором навчального закладу було повідомлено про відсутність дозвільних документів та акредитації у зв`язку з чим неможливо отримати диплом молодшого спеціаліста . Просить суд визнати недійсними договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 99 від 01 вересня 2013 року та договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 267 від 01 вересня 2016 року, укладені між позивачем та відповідачем Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини , застосувати наслідки недійсності правочинів та стягнути з відповідача на користь позивача сплачені кошти щодо вартості навчання у сумі 41770,00 грн.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 вересня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження.

28 лютого 2020 року розгляд справи закінчено ухваленням рішення по суті вимог.

Позивач в судове засідання не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. До суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Представник відповідача Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Третя особа в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Причини неявки суду не повідомила.

Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні правовідносини.

01 вересня 2013 року між Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини та позивачем, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , укладено Договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 99, за умовами якого виконавець взяв на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити навчання студента (надати освітню послугу) за денною формою навчання, освітньо-кваліфікаційним рівнем молодший спеціаліст, за спеціальністю лікувальна справа, кваліфікацією фельдшер (п. 1.2 Договору) (а.с. 8-10).

Навчання проводиться на навчальних базах виконавця строком 3 роки, строк дії Договору з 01 вересня 2013 року по 30 червня 2016 року (п. 1.3, 1.4 Договору)

Відповідно до п. 1.1 Договору студентом є фізична особа, який за цим договором є замовником або третьою особою, в інтересах якого укладено договір та є отримувачем послуг для здобуття вищої освіти, з подальшою видачею відповідного документа про вищу освіту.

Відповідно до п. 2.1.1, п. 2.1.4 Договору, виконавець зобов`язався надати студенту в повному обсязі та в належній якості освітні послуги в частині підготовки фахівця вищої спеціальної освіти в межах навчальних планів і програм виконавця, розроблених у відповідності до державних стандартів загальної середньої та вищої, включаючи медичну, освіти з урахуванням особливостей застосування ефективних методів сучасної вітчизняної і міжнародної науки та медицини. Видати студенту документ про освіту державного зразка, за умови виконання вимог, передбачених цим договором, в тому числі відсутності заборгованості замовника за надані послуги з навчання та додаткові освітні послуги перед виконавцем. Плата за надання освітніх послуг встановлена п. 4.1 та п. 4.2 та складає: 1 курс - 9500,00 грн.; 2 курс - 11000,00 грн.; 3 курс - 11000,00 грн.

01 вересня 2016 року між Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини та позивачем, яка діє в інтересах ОСОБА_2 , укладено Договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 267, за умовами якого виконавець взяв на себе зобов`язання за рахунок коштів замовника здійснити навчання студента (надати освітню послугу) на тих же умовах додатково строком на 1 рік з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2017 року зі сплатою за 4-й курс навчання 11 000, грн. (а.с.11-13).

Відповідно до п. 1.1 Договору студентом є фізична особа, який за цим договором є замовником або третьою особою, в інтересах якого укладено договір та є отримувачем послуг для здобуття вищої освіти, з подальшою видачею відповідного документа про вищу освіту.

Відповідно до п. 2.1.1, п. 2.1.4 Договору, виконавець зобов`язався надати студенту в повному обсязі та в належній якості освітні послуги в частині підготовки фахівця вищої спеціальної освіти в межах навчальних планів і програм виконавця, розроблених у відповідності до державних стандартів загальної середньої та вищої, включаючи медичну, освіти з урахуванням особливостей застосування ефективних методів сучасної вітчизняної і міжнародної науки та медицини. Видати студенту документ про освіту державного зразка, за умови виконання вимог, передбачених цим договором, в тому числі відсутності заборгованості замовника за надані послуги з навчання та додаткові освітні послуги перед виконавцем.

Згідно інформації Міністерства освіти і науки України у період з 2013 року по 18 вересня 2017 року Приватний вищий навчальний заклад Міжнародний коледж медицини не мав ліцензій Міністерства освіти і науки України на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої та/або професійної освіти та свідоцтв про акредитацію напрямів підготовки, спеціальностей. Відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України від 19 вересня 2017 року № 199-л (з урахуванням рішення Ліцензійної комісії від 19 вересня 2017 року (протокол № 69/2) Приватний вищий навчальний заклад Міжнародний коледж медицини отримав ліцензію на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти зі спеціальності 226 Фармація (а.с. 30).

Позивач просить суд визнати недійсними договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 99 від 01 вересня 2013 року та договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 267 від 01 вересня 2016 року, укладені між позивачем та відповідачем Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини .

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила про відсутність ліцензії Міністерства освіти та науки України на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти .

Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Представник відповідача не скористався процесуальним правом подачі відзиву на позовну заяву у встановлений строк, а також доказів, на підтвердження своїх заперечень, та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. (ст. 627 Цивільного кодексу України)

Згідно з ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту або із суті відносин між сторонами.

Перш за все, необхідно зазначити, що свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб`єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.

Свобода договору передбачає можливість укладати не лише ті договори, які передбачені нормами чинного цивільного законодавства, а й ті, які законом не передбачені, але в такому разі такий договір не повинен суперечити законодавству. Також принцип свободи договору полягає в можливості особи вільно обирати контрагента.

У відповідності до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона. Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов`язки, які покладаються на них за договором.

Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону України Про вищу освіту заклад вищої освіти - окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Суб`єкт господарювання зобов`язаний провадити певний вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, відповідно до встановлених для цього виду діяльності ліцензійних умов.

Відповідно до ч. 15 ст. 1 Закону України Про вищу освіту ліцензування - процедура визнання спроможності юридичної особи провадити освітню діяльність за певною спеціальністю на певному рівні вищої освіти відповідно до стандартів освітньої діяльності.

Законом України Про ліцензування певних видів господарської діяльності , який діяв на момент укладення договору у 2013 році, передбачено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності, зокрема як діяльність у сфері освіти (п. 7 ч. 1 ст. 9 цього Закону).

На момент укладання договору у 2016 році приписами п. 6 ч. 1 ст. 7 цього Закону також передбачено ліцензування діяльності у сфері освіти.

Відповідно до ч. 1 ст. 25, ч. 5 ст. 73 Закону України Про вищу освіту вищий навчальний заклад, який бажає акредитувати освітню програму, подає Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти письмову заяву та документи, що підтверджують відповідність його освітньої діяльності стандарту вищої освіти та відповідною спеціальністю. Платні та інші послуги надаються вищими навчальними закладами за умови відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства, а у разі встановлення законодавством вимог щодо необхідності ліцензування або отримання дозволів для надання платної послуги - після отримання таких дозвільних документів.

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. (п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів )

Відповідно до положення ч. ч. 1-3 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно , зокрема, інформації про наявність у особи, що надає послугу, ліцензії. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування послуги споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 1 Закону України Про захист прав споживачів споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно положення ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом встановлено, що умовами Договору про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 99 від 01 вересня 2013 року та Договору про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 267 від 01 вересня 2016 року передбачено надання послуг для здобуття вищої освіти з подальшою видачею відповідного документа про вищу освіту (п. 1.1 договору) за спеціальністю 5.12010101, кваліфікація Фельдшер , проте відповідач не мав ліцензії Міністерства освіти та науки України на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за спеціальністю 5.12010101, кваліфікація Фельдшер .

Отримання відповідачем ліцензії на здійснення освітньої діяльності у сфері вищої освіти за першим (бакалаврським) рівнем зі спеціальності 226 Фармація на підставі наказу Міністерства освіти і науки України від 19 вересня 2017 року № 199-л не є обставиною, що підтверджує наявність ліцензії встановленого зразка у встановленому законом порядку під час надання послуг здобуття вищої освіти в період з 01 вересня 2013 року по 30 червня 2017 року.

За встановлених обставин, укладення договорів з позивачем про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України без ліцензії з надання таких освітніх послуг є підставою для визнання вказаних договорів недійсними.

З урахуванням викладеного, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини за участю третьої особи ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання договорів про навчання та надання додаткових освітніх послуг недійсними повністю: визнати Договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 99 від 01 вересня 2013 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини , недійсним. Визнати Договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 267 від 01 вересня 2016 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини , недійсним.

Крім того , позивач просить застосувати наслідки недійсності правочинів та стягнути з відповідача на користь позивача сплачені кошти вартості навчання у сумі 41770,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Судом встановлено, що за недійсними (нікчемними) договорами за послуги навчання позивачем відповідач отримав грошові кошти у загальному розмірі 41770,00 грн. (а. с. 27-29).

З огляду на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини за участю третьої особи ОСОБА_2 про застосування наслідків недійсності правочинів підлягають задоволенню повністю: застосувати наслідки недійсності правочинів та стягнути з Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини (код ЄДРПОУ 37788298, місцезнаходження за адресою: 02068, вул. Анни Ахматової, 9/18, м. Київ, на користь позивача ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , сплачені кошти вартості навчання у сумі 41770 (сорок одна тисяча сімсот сімдесят) гривень 00 копійок.

За встановлених обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини за участю третьої особи ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання договорів про навчання та надання додаткових освітніх послуг недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів підлягають задоволенню повністю: визнати Договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 99 від 01 вересня 2013 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини , недійсним. Визнати Договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 267 від 01 вересня 2016 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини , недійсним. Застосувати наслідки недійсності правочинів та стягнути з Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини , код ЄДРПОУ 37788298, місцезнаходження за адресою: 02068, вул. Анни Ахматової, 9/18, м. Київ, на користь позивача ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , сплачені кошти вартості навчання у сумі 41 770 (сорок одна тисяча сімсот сімдесят) гривень 00 копійок.

Згідно частини 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач звільнений від сплати судового збору.

Згідно ч.6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання до суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір в розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768,40 грн.), а за подання позовної заяви немайнового характеру судовий збір сплачується у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768,40 грн.).

Згідно ч. 3 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" визначено, що за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.

Згідно п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах , у випадках об`єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно з частиною третьою статті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.

Отже, відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за дві позовні вимоги немайнового характеру в розмірі 1536 грн. 80 коп. (768,40 грн. х2).

У зв`язку з тим, що позовні вимоги майнового характеру підлягають задоволенню повністю у розмірі 41770,00 грн., а судовий збір в розмірі 1 відсотка складає 417,70 грн., що є менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за позовну вимогу майнового характеру у розмірі 768,40 грн.

Керуючись 6, 202, 203, 215, 216, 227, 638 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", Законом України Про ліцензування видів господарської діяльності , Законом України Про вищу освіту , ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 142, 247, 259, 263, 264-265, 273, 353 ЦПК України, суд -

у х в а л и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини за участю третьої особи ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання договорів про навчання та надання додаткових освітніх послуг недійсними, застосування наслідків недійсності правочинів задовольнити повністю.

Визнати Договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 99 від 01 вересня 2013 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини , недійсним.

Визнати Договір про навчання та надання додаткових освітніх послуг громадянам України та іншим особам, що постійно проживають на території України № 267 від 01 вересня 2016 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та Приватним вищим навчальним закладом Міжнародний коледж медицини , недійсним .

Застосувати наслідки недійсності правочинів та стягнути з Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини , код ЄДРПОУ 37788298, місцезнаходження за адресою: 02068, вул. Анни Ахматової, 9/18, м. Київ, на користь позивача ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , сплачені кошти вартості навчання у сумі 41 770 (сорок одна тисяча сімсот сімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з Приватного вищого навчального закладу Міжнародний коледж медицини , код ЄДРПОУ 3778828, , місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Анни Ахматової, 9/18, на користь держави судовий збір за дві позовні вимоги немайнового характеру в розмірі 1536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість) грн. 80 коп. та судовий збір за позовні вимоги майнового характеру в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 лютого 2020 року.

Суддя Н.Є.Арапіна