Постанова

від 25.02.2020 по справі 925/983/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" лютого 2020 р. Справа№ 925/983/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тарасенко К.В.

Разіної Т.І.

за участю секретаря судового засідання Котенка О.О.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 26.02.2020

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад"

на рішення господарського суду Черкаської області

від 12.11.2019 (повний текст рішення складено 06.12.2019)

у справі №925/983/19 (суддя Спаських Н.М.)

за позовом Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад"

про зобов`язання повернути нерухоме майно та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Дослідна станція помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України звернулась до господарського суду Черкаської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад", в якому просила суд першої інстанції:

- зобов`язати відповідача повернути позивачу за актом приймання - передачі орендоване нерухоме майно за договором № 1 від 16.05.2013, а саме: цех техпереробки та підвал, яке знаходиться за адресою: вул. Симиренка, 9/5, с. Мліїв, Городищенський район, Черкаська область;

- стягнути з відповідача на користь позивача суми 366 017,45 грн. з яких 352 764,90 грн основного боргу із врахуванням індексу інфляції та 13 252,55 грн 3 % річних на підставі договору № 1 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.05.2013, укладеного між сторонами.

Позовні вимоги обґрунтовані закінченням дії договору та попередженням відповідача про відсутність згоди на його продовження, у зв`язку з чим позивач вимагає у відповідача повернення йому орендованого майна та сплати коштів за користуванням цим майном.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва 12.11.2019 позов задоволено повністю. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" повернути Дослідній станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України за актом приймання - передачі орендоване нерухоме майно за договором № 1 від 16.05.2013, а саме: цех техпереробки та підвал, яке знаходиться за адресою: вул. Симиренка, 9/5, с. Мліїв, Городищенський район, Черкаська область. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" на користь Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України суму 352 764,90 грн основного боргу із врахуванням індексу інфляції, 13 252,55 грн як 3 % річних на підставі договору № 1 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.05.2013 та 7411,26 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19. Винести постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Стягнути з Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку.

До апеляційної скарги додано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19. Клопотання обґрунтоване тим, що копію оскаржуваного рішення суду отримано скаржником засобами поштового зв`язку 12.12.2019, що підтверджується відстеженням кореспонденції за ідентифікатором рекомендованого повідомлення, яким було скеровано копію рішення на адресу відповідача.

Короткий зміст апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В обґрунтування наведеної позиції, викладеної у апеляційній скарзі, відповідач зазначив, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а також місцевий господарський суд неправильно застосовав норми матеріального права.

Відповідач наголошував на існуванні судового рішення по справі № 925/650/18 між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав, яким на думку відповідача даний спір вирішено.

Разом з цим, відповідач ставив під сумнів законність укладення договору оренди майна, строк дії договору та укладення додаткових угод.

Також відповідач посилався на не з`ясування судом першої інстанції обставин щодо фактичного використання приміщення та порушення місцевим господарським судом принципів змагальності та рівності сторін.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу та узагальнення його доводів

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги позивач зазначив, що спір, щодо заявлений позовних вимог по даній справі, по суті не вирішений, крім як оскаржуваним рішенням. А тому позивач звертаючись з даним позовом до суду першої інстанції, реалізував своє гарантоване право на звернення до суду відповідно до пункту 22 постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 925/650/18.

Разом з цим позивач стверджував, що спірний договір не був визнаний недійсним, також відповідачем частково сплачувалися орендні платежі, зокрема у 2014-2015 році, про що позивачем надано виписки по рахунку.

Також позивач зауважив, що борг по оренді також стягувався з відповідача рішенням у справі № 914/780/16 від 02.06.2016 господарського суду Львівської області в сумі 211 180,92 грн., яка склалася станом на 26.02.2016.

За твердженням позивача відповідачем не було виконано свого обов`язку визначеного п. 5.11, п. 10.9 та п.10.10 спірного договору оренди щодо повернення майна за актом приймання - передачі, також за період з лютого 2016 року по липень 2018 року відповідачем не сплачено грошові кошти за користування майном по спірному договору.

Щодо змагальності та рівності сторін, позивач зазначив, що справа в суді першої інстанції неодноразово відкладалася та відповідачу надався час для подачі відзиву на позов та пояснень по справі.

Процедура апеляційного провадження у Північному апеляційному господарському суді

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" на рішення господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19 залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині на підставі ч. 2 ст. 260 Господарського процесуального кодексу України.

21.01.2020 до Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про долучення документів до якого додано платіжне доручення №1167 від 11.01.2020 про сплату судового збору в сумі 11116,89 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" строк для подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" на рішення господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19. Зупинено дію рішення господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги; призначено розгляд справи на 26.02.2020.

26.02.2020 на адресу Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набранням законної сили судом рішенням у справі №925/226/20. До клопотання додано інформацію із Інтернет ресурсу "Судова влада України", копію першої сторінки позовної заяви у справі № 925/226/20. Вказане клопотання мотивоване тим, що відповідач 25.02.2020 звернувся до господарського суду Черкаської області з позовної заявою про визнання договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1 від 16.05.2013, який є підставою виникнення спору у справі №925/983/19.

В судове засідання, яке відбулося 26.02.2020 з`явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд апеляційної інстанції не сповістив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчить долучене до матеріалів справи повідомлення про вручення поштового відправлення за №8161500014523.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи викладене, заслухавши думку позивача колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги та клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, посилаючись на відсутність ухвали про відкриття провадження по справі № 925/226/20.

Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі та заслухавши думку позивача, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача, оскільки підстав для його задоволення не вбачається. Крім цього колегія суддів зазначила, що в даному клопотанні відсутня інформація про прийняття судом першої інстанції до провадження справи № 925/226/20. Разом з тим, колегія суддів вказала на те, що на момент прийняття місцевим господарським судом оскаржуваного рішення справи про визнання спірного договору недійсним не існувало.

Колегією суддів у судовому засіданні оглянуто оригінали документів та встановлено, що вони відповідають наявним в матеріалах справи копіям документів, які надані позивачем.

Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Фактичні обставини справи

16.05.2013 між Державною установою "Інститут помології ім. Л.П. Симиренка Національної академії аграрних наук України", яку було перейменовано в Дослідну станцію помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (за договором - орендодавець, позивач по справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Львівський сад (за договором - орендар, відповідач по справі) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1.

У відповідності до умов договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення загальною площею 161,3 кв.м. (реєстровий номер 00497331.1.ТЖЕЧСТ 5055), котельні цеху техпереробки загальною площею 153,7 кв.м. (реєстровий номер 00497331.1.ТЖЕЧСТ 5056), приміщення будівлі складу соків загальною площею 205,3 кв.м. (реєстровий номер 00497331.1.ЕФОЦЯЖ 2331), асфальтовану площадку на території цеху техпереробки загальною площею 2084,0 кв.м., розміщені за адресою: Черкаська область, Городищенський район, с. Мліїв, вул. Симиренка, 9, що перебуває на балансі Державної установи "Інститут помології ім. Л.П. Симиренка Національної академії аграрних наук України", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку майна від 18 березня 2013 і становить шістсот шістнадцять тисяч вісімсот двадцять гривень (616820 грн 00 коп) - п. 1.1. договору.

Майно передається в оренду з метою використання для технічної переробки плодів, овочів на соки, компоти та сухофрукти (п. 1.2. договору).

Орендар вступає в строкове платне користування майном в термін, указаний в договорі, а не раніше дати реєстрації договору та акту приймання-передачі Майна (п. 2.1. договору).

Орендна плата визначається на підставі статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна " і становить за погодженням сторін за базовий місяць рахунку (березень 2013р.) - 11 500,00 грн. (одинадцять тисяч п`ятсот гривень 00 коп.).

Орендна плата за перший місяць оренди - травень 2013 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за квітень, травень 2013 (п. 3.1. договору).

Орендна плата перераховується орендодавцю відповідно до вимог чинного законодавства за весь час фактичного користування приміщенням щомісячно не пізніше 15 числа поточного місяця (п. 3.6. договору).

Цей договір укладено строком на 5 років, що діє з 16 травня 2013 до 16 травня 2018 ( п. 10.1. договору).

Додатковою угодою № 1 від 07.07.2014 сторонами були внесені наступні зміни в договір, зокрема у пункти 2.1, 7.1 виклавши у наступній редакції:

- "п.2.1 орендар вступає в строкове платне користування майном з дати підписання акту приймання-передачі майна";

- "п. 7.1. передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором та актом приймання-передачі майна, який підписується одночасно з додатковою угодою";

- "п. 10.1 цей договір укладено строком на 35 місяців, та діє з моменту укладення додаткової угоди".

07.07.2014 між сторонами у справі підписано акт приймання-передачі в оренду майна, що належить до державної власності.

Додатковою угодою № 2 від 01.01.2016 були внесені наступні зміни по предмету договору оренди, а саме:

- "п.1.1. орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно: нежитлові приміщення цеху техпереробки загальною площею 684,3 кв.м. з підвальними приміщеннями загальною площею 161,3 кв.м. кв.м. (реєстровий номер 00497331.1.ТЖЕЧСТ 5055), розміщені за адресою: Черкаська область, Городищенський район, с. Мліїв, вул. Симиренка, 9, що перебуває на балансі Державної установи "Інститут помології ім. Л.П. Симиренка Національної академії аграрних наук України", вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку майна від 16 листопада 2015 і становить сімсот тринадцять тисяч триста тридцять три гривні (713333 грн)."

- "п. 3.1. орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне та комунальне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786, і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (листопад 2015) шість тисяч двісті сорок дві грн. (6242,00 грн.), ПДВ - одна тисяча сорок вісім гривень 40 коп. (1248,40 грн.);

Орендна плата за перший місяць оренди - січень 2016 визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за грудень 2015."

01.01.2016 між сторонами по справі підписано акт приймання-передачі майна, що належить до державної власності, яким визначено, що відповідач повернув позивачу нежитлові приміщення котельні цеху техпереробки загальною площею 153,7 кв.м.; приміщення будівлі складу соків загальною. площею 205,3 кв.м., асфальтовану площадку на території цеху техпереробки загальною площею 2084,0 кв.м. за адресою Черкаська область, Городищенський район, с. Мліїв, вул. Симиренка, 9. При цьому в оренді залишено приміщення цеху техпереробки загальною площею 684,3 кв.м. та підвальні приміщення загальною площею 161,3 кв.м.

Рішенням виконавчого комітету Мліївської сільської ради від 13.03.2014 № 24 цеху техпереробки присвоєно адресу вул. Симиренка, 9/5 у с. Млієві Городищенського району Черкаської області.

Згідно наявних у справі документів цех техпереробки та підвал по вул. Симиренка, 9/5 у с. Млієві Городищенського району Черкаської області зареєстровано на праві державної власності за Національною академією аграрних наук України, а право оперативного управління на цей об`єкт зареєстровано за Інститутом помології ім. Л.П. Симиренка Національної академії аграрних наук України, що підтверджується свідоцтвом про право власності, витягом з Державного реєстру речових прав (том 1, арк. справи 31,32).

Як вбачається з договору № 1 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.05.2013 з додатковою угодою № 1 від 07.07.2014, строк оренди триває до 07.06.2017 (35 місяців з моменту укладення додаткової угоди від 07.07.2014). Можливість автоматичної пролонгації дії договору сторонами не передбачена.

В п. 10.6. договору оренди передбачено, що чинність договору припиняється внаслідок:

- закінчення строку, на який його було укладено;

- достроково або за взаємною згодою сторін або за рішення суду;

- за ініціативою однієї із сторін у випадках передбачених чинним законодавством, а також у випадку порушення однією із сторін зобов`язань за цим договором, у тому числі: несплати орендних платежів протягом трьох місяців, створення перешкод для доступу в орендоване приміщення представників орендодавця у випадку аварій, навмисного або необережного погіршення стану орендованого майна або іншого орендодавця з вини орендаря; банкрутства орендаря;

- ліквідації орендаря - юридичної особи;

- загибелі об`єкта оренди.

Попередження про розірвання договору за ініціативою однієї із сторін повинно бути надано іншій стороні не пізніше як за місяць. До дня розірвання договору орендар зобов`язаний повністю сплатити орендодавцю всі платежі за цим договором.

Позивач вказує що після закінчення дії договору оренди 07.06.2017 відповідач приміщення не звільнив, орендні відносини фактично тривали і далі.

Враховуючи, що строк дії договору завершився, 16.05.2018 позивачем на адресу відповідача направлено заяву № 93, в якій позивач повідомив про відмову в продовженні строку дії договору оренди № 1 індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.05.2013 та вимагає до 17.05.2018 повернути орендоване майно у стані, в якому воно було одержане, з урахуванням нормального зносу, сплативши заборгованість по оренді.

Листом від 23.05.2018 № 23/05 відповідач погодив дату припинення договору оренди - 17.05.2018 та просить в подальшому не нараховувати орендні платежі. Відповідач також зобов`язався забрати власне виробниче обладнання та майно до 31.12.2018, однак це виконано не було, у зв`язку з чим між сторонами і виник спір.

Рішенням господарського суду міста Києва позов задоволено повністю. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" повернути Дослідній станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України за актом приймання - передачі орендоване нерухоме майно за договором № 1 від 16.05.2013, а саме: цех техпереробки та підвал, яке знаходиться за адресою: вул. Симиренка, 9/5, с. Мліїв, Городищенський район, Черкаська область. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" на користь Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України суму 352 764,90 грн основного боргу із врахуванням індексу інфляції, 13 252,55 грн 3 % річних на підставі договору № 1 оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.05.2013 та 7411,26 грн на відшкодування сплаченого судового збору.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Позиція Північного апеляційного господарського суду

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог Дослідної станції помології імені Л.П. Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, а доводи скаржника вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та підтверджується зібраними у справі доказами договір, укладений між позивачем та відповідачем за своєю правовою природою є договором, пов`язаним з оплатним користування майном орендодавця та відповідає вимогами діючого законодавства.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Крім того, враховуючи, що предметом оренди є майно, яке перебуває у державній власності, правовідносини з оренди цього майна урегульовані також Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та Господарським кодексом України.

Істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530, 549 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, сторони дійшли до спільної згоди, що договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 1 від 16.05.2013, укладений між позивачем та відповідачем припинив свою дію 17.05.2018.

Відповідно до п. 10.9. договору оренди, у разі припинення або розірвання договору орендоване майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю. У разі, якщо орендар затримує повернення орендованого майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акту приймання-передачі орендованого майна покладається на орендаря (п. 10.10 договору).

Доказів повернення об`єкта оренди за актом приймання-передачі матеріали справи не містять.

З огляду на вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути позивачу нерухоме майно з оренди за актом приймання-передачі позов підлягає до повного задоволення.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов`язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об`єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судом, акту приймання-передачі об`єкту оренди відповідачем не надано, відтак наявні підстави для нарахування та стягнення орендної плати за користування орендованим майном за весь період до часу його фактичного повернення.

Позивач у позові просив стягнути на свою користь з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 310 901,63 грн (за період з серпня 2016 по липень 2019).

За умовами п.п. 3.2, 3.3. договору оренди орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. Нарахування ПДВ здійснюється в порядку визначеному законодавством.

Матеріали справи не містить доказів сплати відповідачем заборгованості по оренді у розмірі 310 901,63 грн. Доводи, наведені позивачем в обґрунтування позову, не спростовані, заперечення проти розрахунків позивача по розміру орендної плати відповідачем суду не подані.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Також позивач просив суд першої інстанції стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3 % річних на суму заборгованості по орендній платі.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таке право позивача не залежить від його додаткового передбачення ще й умовами господарського договору.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.01.2020 у справі 924/532/19 та від 13.02.2020 у справі №910/1558/19.

Здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погодилася з висновком суду першої інстанції про те, що стягненню з відповідача на користь позивача правомірно підлягають 3% річних та інфляційні втрати в заявленому позивачем розмірі.

Колегія суддів погоджується з правомірним висновком суду першої інстанції, що сторони у договорі передбачили усі істотні умови, необхідні для укладення договору оренди, зокрема, і строк договору та умови його припинення.

Відповідно до Додаткової угоди №1 від 07.07.2014 про внесення змін до Договору оренди вказаний Договір укладено строком на 35 місяців та діє з моменту укладання Додаткової угоди. Угода набуває чинності з 07.07.2014.

Таким чином, строк дії Договору закінчився 07.06.2017.

Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об`єкта оренди; ліквідації суб`єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об`єкта оренди.

Аналогічні підстави визначені у ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та п. 10.6 Договору, згідно з якими договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання Договору та згідно з ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктом 10.9 Договору встановлено, що у разі припинення або розірвання Договору орендоване майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю.

Пунктом 10.9. Договору сторонами погоджено, що майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акту приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря.

Вимогами ст. 391 Цивільного кодексу України гарантований захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння. Зокрема, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування і розпоряджання своїм майном.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що матеріалами справи підтверджено, що строк дії спірного договору між сторонами закінчився 17.05.2018, однак орендоване нерухоме майно власнику не повернуто, що порушує право власності останнього.

З приводу посилань відповідача на справу № 925/650/18 між тими сторонами та предметом спору, колегія суддів зазначає, що спір по суті у даній справі не був вирішений, у зв`язку з відсутністю у прокурора законних підстав на звернення з даним позовом до суду в інтересах Дослідної станції помології імені Л.П.Симиренка Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України та Національної академії аграрних наук України.

Як вірно встановлено судом першої інстанції строк дії договору між сторонами закінчився 17.05.2018, після чого всі фінансові зобов`язання відповідача перед позивачем повинні бути безумовно виконаними. Строки платежів за всіма майновими вимогами до відповідача вже є такими, що настали. Разом з цим, відповідачем не спростовано та не надано до суду належних доказів про сплату заборгованості позивачу по орендній платі за договором.

Зауваження відповідача у апеляційній скарзі про невиконання п.5.15 договору колегія суддів вважає безпідставним, так як цей пункт визначає обов`язок саме відповідача.

Доводи відповідача стосовно не з`ясування судом фактичного використання ним приміщення, колегія суддів відхиляються, оскільки матеріали справи доводять фактичну передачу майна у користування відповідачу на підставі актів приймання-передачі, його використання та не виконане письмове зобов`язання забрати власне виробниче обладнання та товарно-матеріальні цінності до 31.12.2018, яке викладене у листі відповідача за вхідним № 29/05 від 23.05.2018.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позову та про наявність підстав для його задоволення шляхом зобов`язання відповідача повернути майно, що перебувало в оренді та стягнення коштів за користування ним.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Водночас за змістом частин третьої, восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 Господарського процесуального кодексу України відповідач повинен подати суду відповідні докази разом з поданням відзиву. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Такої позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у викладеній постанові від 20.11.2018 по справі № 922/3412/17.

Колегією суддів дійшла висновку про відсутність підстав для прийняття доказів поданих відповідачем до апеляційної скарги (додатки до апеляційної скарги), оскільки докази подані останнім лише до суду апеляційної інстанції. Також відповідачем не було повідомлено суду апеляційної інстанції про причин неподання цих документів до суду першої інстанції, як того вимагають норми ст.ст. 80, 269 Господарського процесуального кодексу України

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції надав вичерпну відповідь на всі істотні питання у процесуальному сенсі, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у рішенні суду, питання вичерпності висновків господарського суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції ураховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Висновки за результатами апеляційної скарги

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи та не спростовують висновків місцевого господарського суду, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський сад" залишити без задоволення, рішення господарського суду Черкаської області від 12.11.2019 у справі №925/983/19 - без змін.

Матеріали справи №925/983/19 повернути до господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 13.03.2020.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді К.В. Тарасенко

Т.І. Разіна