Рішення

від 11.03.2020 по справі 903/864/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 березня 2020 року Справа № 903/864/19

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк", м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк Логістик", м. Луцьк

про стягнення 3 099 747 грн. 30 коп.

Суддя Кравчук А. М.

Секретар судового засідання Легерко В.Б.

за участю представників сторін:

від позивача: Білобловський С.В. - довіреність від 10.01.2020, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 307, видане 20.10.2006.

від відповідача: н/з

встановив: Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк" звернулось з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк Логістик" 3 099 747 грн. 30 коп. заборгованості, в тому числі 1 250 000 грн. 00 коп. основного боргу, 872 877 грн. 47 коп. простроченої заборгованості по відсотках, 347 720 грн. 25 коп. пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсотках, 629 149 грн. 59 коп. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем взятих на себе згідно договору кредитної лінії № 111 від 30.09.2015 зобов`язань по поверненню кредитних коштів.

Ухвалою суду від 04.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено 27.11.2019 на 10 год. 00 хв. Запропоновано відповідачу подати суду не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали письмовий відзив (заперечення) на позовну заяву із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем, та документи, що підтверджують одночасне надіслання відзиву і доданих до нього доказів позивачу.

Ухвалою суду від 27.11.2019 провадження у справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 912/1120/16.

Ухвалою суду від 12.02.2020 провадження у справі поновлено, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено 26.02.2020.

Відзив відповідача на адресу суду не надходив.

Протокольною ухвалою від 26.02.2020суд закрив підготовче провадження, розгляд справи по суті призначив 11.03.2020.

Ухвалою суду від 26.02.2020 повідомлено позивача та відповідача про призначення судового засідання по розгляду справи по суті 11.03.2020.

У судовому засіданні 11.03.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надіслані на зазначену у позовній заяві та юридичну адреси ухвали суду від 26.02.2020 повернуті органами поштового зв`язку із відміткою "за зазначеною адресою не значиться", "не зареєстроване".

Частинами 2, 4, 7 ст. 120 ГПК України передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

За приписами ч. 1 ст. 7 ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем змінено юридичну адресу на Львівська обл., Пустомитівський р-н., с.Підбірці, що відображено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Проте заява про зміну місцезнаходження від ТОВ "Луцьк Логістик" не надходила.

Крім того, відповідно до ст.1 Закону України «Про доступ до судових рішень» , цим Законом регулюються відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень.

Згідно з част.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» , усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 2, 3 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» встановлено, що Єдиний державний реєстр судових рішень (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Суд загальної юрисдикції вносить до Реєстру всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту.

Ухвалу Господарського суду Волинської області від 26.02.2020 надіслано судом до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Таким чином, вчасне отримання ухвали суду та ознайомлення з нею залежить виключно від волевиявлення самих учасників справи, тобто має суб`єктивний характер.

Пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року роз`яснено, що за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, і не повернуто підприємством зв`язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

30.09.2015 між ПАТ "Діамантбанк" та ТОВ "Луцьк Логістик" укладено договір кредитної лінії № 111 (а.с. 5-7).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з договору.

Між сторонами зобов`язання виникли з договору кредитної лінії № 111 від 30.09.2015.

Згідно п.п. 1.1, 1.2, 3.2.1, 3.2.2, 5.1, 5.6, 5.7, 7.3, 7.4, 8.2 договору кредитодавець з 30.09.2015 по 02.11.2016 включно відкриває позичальнику відновлювальну кредитну лінію у розмірі 1 250 000 грн. 00 коп. Кредитні кошти надаються в межах відкритої згідно цього договору кредитної лінії зі сплатою позичальником процентів за користування кредитом у розмірі 27% річних. Обов`язки позичальника: здійснювати повернення фактично отриманого кредиту шляхом безготівкового перерахування грошових коштів у валюті отриманого кредиту на відповідний рахунок, якщо інше не буде погоджено сторонами в додаткових угодах до договору, та забезпечити повне повернення фактично отриманого кредиту в останній день періоду, вказаного у п. 1.1 договору; щомісячно протягом строку дії договору не пізніше останнього робочого дня поточного місяця сплачувати проценти за користування кредитом, що нараховані по 24 число такого місяця включно у визначеному договором розмірі та забезпечити повну сплату процентів за кредитом в останній день періоду, зазначеного в п. 1.1 договору. За несвоєчасне повернення фактично отриманих позичальником кредитних коштів в межах відкритої кредитної лінії та/або за несвоєчасну сплачу процентів за користування ними та/або за несвоєчасне погашення комісії позичальник сплачує пеню у розмірі діючої на період виникнення прострочення подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, яка нараховується до дати повного погашення заборгованості за кредитом та процентами відповідно, а також штраф у розмірі 50% від суми невиконаного (неналежно виконаного) зобов`язання. Підписанням цього договору сторони встановлюють позовну давність до вимог кредитодавця про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої п.п.5.1-5.3 договору, в три роки. Сторони погодили, що нарахування неустойки (штрафу, пені), передбаченої п.п. 5.1 - 5.3 договору, припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання, за порушення якого нараховується неустойка (штраф, пеня), мало бути виконано. Останній день періоду, що вказаний у п. 1.1 договору, автоматично змінюється на дату, що настає за днем, в якому позичальник не сплатив будь-який платіж за цим договором, якщо інше не буде визначено кредитодавцем. У день виникнення у кредитодавця з підстав, передбачених цим договором, права вимагати від прозичальника повного повернення кредиту та нарахованих процентів настає дата повного погашення кредиту, нарахованих процентів та інших платежів, якщо інше не буде вирішено кредитодавцем. Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником своїх зобов`язань.

Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.

Додатковими угодами №1 від 30.09.2015, № 2 від 01.10.2015, № 3 від 02.10.2015 до договору сторони визначили розмір траншів кредитних коштів, внесли зміни у п. 2.1 договору щодо забезпечення виконання зобов`язань (а.с. 8-10).

На виконання умов договору позивачем надано відповідачу кредитні кошти в сумі 1 250 000 грн. 00 коп., що підтверджується випискою по особовому рахунку ТОВ "Луцьк Логістик" (а.с. 13).

За невиконання умов договору позивач просить стягнути з відповідача 1 250 000 грн. 00 коп. основного боргу, 872 877 грн. 47 коп. заборгованості по відсотках за користування кредитом за період з 30.09.2015 по 24.10.2019, 214 349 грн. 32 коп. пені за прострочення сплати основної суми заборгованості за період з 25.04.2019 по 24.10.2019, 133 370 грн. 94 коп. пені за прострочення сплати відсотків за період з 25.04.2019 по 24.10.2019, 625 000грн. 00 коп. штрафу за несвоєчасну сплату кредиту, 4 149 грн.59 коп. штрафу за несвоєчасну сплату відсотків.

За змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 28.03.2018 № 444/9519/12 висловлена правова позиція про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.

Такого ж висновку дійшов Центральний апеляційний господарський суд у постанові № 912/1120/16 від 31.01.2019, залишеній без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020.

Пунктом 3.2.2 договору сторонами передбачено обов`язок позичальника забезпечити повну сплату процентів за кредитом в останній день періоду, визначеного в п. 1.1 договору, тобто по 02.11.2016.

Пунктом 1.1 договору кредитної лінії № 111 від 30.09.2015 сторони визначили строк кредитування: з 30.09.2015 по 02.11.2016 включно.

Судом враховано, що п. 7.3 договору сторонами визначено, що останній день періоду, що вказаний у п. 1.1 договору, автоматично змінюється на дату, що настає за днем, в якому позичальник не сплатив будь-який платіж за цим договором, якщо інше не буде визначено кредитодавцем.

Згідно ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Узагальнюючою рисою визначення терміну подією є неможливість передбачення та точного встановлення при укладанні договору точної календарної дати, з якої починається відлік відповідного строку, визначеного договором. На практиці, до події, яка неминуче має настати, але дату її настання неможливо визначити при укладанні договору, може бути віднесено припинення дій обставин непереборної сили та її наслідків. До обставин, які можуть бути віднесені до категорії подій, які неминуче мають настати, належить, наприклад, відкриття автомобільних доріг на гірських перевалах після снігопаду. До таких подій може бути віднесено і дата початку навігаційного періоду, у разі здійснення перевезень річковим транспортом. Точний термін відправлення вантажу річковим транспортом у певних випадках не може бути визначений заздалегідь календарною датою, оскільки його встановлення залежить від дати скресання криги на річках після зимового періоду.

Граничний строк на одержання від позичальника процентів від суми кредиту встановлений договором кредитної лінії - по 02.11.2016.

Таким чином умова договору, визначена у п. 7.3, не може розглядатись як встановлення строку відновлювальної кредитної лінії, оскільки не відповідає положенням ст. 252 ЦК України. Крім того такий строк чітко визначений п. 1.1 договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду № 905/2508/15 від 22.10.2019.

Докази надіслання відповідачу пропозиції/повідомлення про зміну умов договору, зокрема щодо п. 1.1, в матеріалах справи відсутні. Отже за наведених обставин відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді зміну строку кредитування.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17.

Про закінчення кредитної лінії 02.11.2016 зазначає сам позивач у вимозі від 07.12.2017 № 2385/25.1л (а.с. 11).

В результаті часткового погашення відповідачем відсотків за користування кредитом станом на 02.11.2016 позивачем нараховані за розрахунковий період з 25.10.2016 по 02.11.2016 8 299 грн. 17 коп. (922 грн. 13 коп. х7 днів = 6 454 грн. 91 коп. + 1 844 грн. 26 коп.), які згідно п. 3.2.2 договору підлягають сплаті до 30.11.2016.

Проте 25.11.2016 відповідачем здійснено погашення заборгованості за відсотками в сумі 29 505 грн. 16 коп., у зв`язку з чим заборгованість відповідача по сплаті відсотків за користування кредитом в межах відкритої відновлювальної кредитної лінії за період з 30.09.2015 по 02.11.2016 відсутня.

У позові на суму 872 877 грн. 47 коп. відсотків за користування кредитом слід відмовити у зв`язку з безпідставністю нарахування.

Крім того, відповідачем здійснювалось часткове погашення заборгованості після спливу строку, на який відкрито відновлювальну кредитну лінію, в сумі 131 152 грн. 45 коп. (а.с. 28-30): 25.11.2016 в сумі 21 205 грн. 99 коп. (29 505,16 - 8 299,17), 27.12.2016 в сумі 26 744 грн. 77 коп., 30.01.2017 в сумі 31 420 грн. 73 коп., 28.02.2017 в сумі 25 890 грн. 48 коп., 30.03.2017 в сумі 25 890 грн. 48 коп.

Таким чином сума заборгованості відповідача за кредитним договором № 111 від 30.09.2015 складає 1 118 847 грн. 55 коп. (1 250 000,00-131 152,45), підставна та підлягає до стягнення, оскільки в силу ст. 193 ГК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

У позові на суму 131 152 грн. 45 коп. слід відмовити у зв`язку зі сплатою відповідачем до звернення позивача з позовною заявою.

Про зарахування переплачених позичальником сум в погашення боргу за договором дійшов висновку Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові № 666/4957/15 від 20.02.2019.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 214 349 грн. 32 коп. пені за прострочення сплати основної суми заборгованості за період з 25.04.2019 по 24.10.2019, 133 370 грн. 94 коп. пені за прострочення сплати процентів за період з 25.04.2019 по 24.10.2019.

Згідно п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частина 3 ст.549 ЦКУ визначає, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частинами 1, 2 ст. 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Згідно п. п. 5.6, 5.7 договору підписанням цього договору сторони встановлюють позовну давність до вимог кредитодавця про стягнення неустойки (штрафу, пені), передбаченої п.п. 5.1-5.3 договору, в три роки. Сторони погодили, що нарахування неустойки (штрафу, пені), передбаченої п.п. 5.1 - 5.3 договору, припиняється через три роки від дня, коли зобов`язання, за порушення якого нараховується неустойка (штраф, пеня), мало бути виконано.

Отже сторони у встановленому законом порядку продовжили період нарахування пені та збільшили позовну давність щодо стягнення пені та штрафу.

Суд здійснивши власний розрахунок з врахуванням часткової сплати відповідачем боргу дійшов висновку, що підставними та підлягають до сплати 191 859 грн. 36 коп. пені, нарахованої на основну суму заборгованості 1 118 874 грн. 55 коп. за зазначений позивачем період:

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 1118847.55 25.04.2019 - 25.04.2019 1 18.0000 % 0.099 %* 1103.52 1118847.55 26.04.2019 - 06.06.2019 42 17.5000 % 0.096 %* 45060.44 1118847.55 07.06.2019 - 18.07.2019 42 17.5000 % 0.096 %* 45060.44 1118847.55 19.07.2019 - 05.09.2019 49 17.0000 % 0.093 %* 51068.49 1118847.55 06.09.2019 - 24.10.2019 49 16.5000 % 0.090 %* 49566.48

Позовні вимоги в сумі 22 489 грн. 96 коп. пені, нарахованої на основну заборгованість, 133 370 грн. 94 коп. пені, нарахованої на суму прострочених процентів, не підлягають задоволенню у зв`язку з частковим зменшенням суми основного боргу, безпідставністю нарахування процентів після закінчення строку договору. Нараховані станом на 02.11.2016 проценти сплачені у встановлений договором строк.

Нараховані 625 000 грн. 00 коп. штрафу за несвоєчасне погашення кредиту підставні та підлягають до стягнення з відповідача, оскільки є договірним зобов`язанням, відповідно до п. п. 5.1, 5,6 договору.

Позовні вимоги щодо стягнення 4 149 грн. 59 коп. штрафу за несвоєчасне погашення процентів не підлягають до задоволення, оскільки проценти сплачені у встановлений договором строк, нарахування процентів після закінчення строку договору не допускається.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 02.04.2019 у справі № 917/194/18).

Крім того пункт 5.1 договору, яким на відповідача покладається відповідальність у вигляді сплати на користь позивача пені та штрафу за прострочення виконання зобов`язань, не оспорюється відповідачем, в зв`язку з чим в силу вимог статті 204 ЦК України презюмується правомірність вказаного правочину.

Позивачем також допущена арифметична помилка в розрахунку загальної суми заборгованості на 0 грн. 02 коп., яка складає 3 099 747 грн. 32 коп. (а.с. 57).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України № 3-рп/2003 від 30.01.2003).

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в частині задоволених позовних вимог в сумі 29 035 грн. 60 коп. (1 118 847,55+191 859,36+625 000,00=1 935 706,91х1,5%=29 035,60) відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України слід віднести на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцьк Логістик" (с. Підбірці, Пустомитівський р-н., Львівська обл., код ЄДРПОУ 37821675) на користь Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк" (Контрактова площа, 10А, м.Київ, код ЄДРПОУ 23362711) 1 118 847 грн. 55 коп. основного боргу, 191 859 грн. 36 коп. пені, 625 000 грн. 00 коп. штрафу, 29 035 грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього 1 964 742 грн. 51 коп. (один мільйон дев`ятсот шістдесят чотири тисячі сімсот сорок дві грн. 51 коп.).

3. У позові на суму 1 164 040 грн. 39 коп. відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повний текст рішення складено

13.03.2020

Суддя А. М. Кравчук