Рішення

від 04.03.2020 по справі 908/3065/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/220/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2020 Справа № 908/3065/19

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л.

при секретарі судового засідання Юсубовій Д.В.

розглянувши матеріали справи № 908/3065/19

за позовною заявою: приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод", 87504, Донецька обл., м. Маріуполь, проспект Ілліча, буд. 54, блок 4

до відповідача 1: товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-транс", 69001, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 16, кімн. 7

до відповідача 2: товариства з обмеженою відповідальністю "Вагоноремонтна транспортна компанія", 69076, м. Запоріжжя, вул. Новобудов, буд. 3, офіс 606

про визнання договору недійсним та застосування наслідків його недійсності

Представники учасників справи:

від позивача: Ніколенко М.М., довіреність від 07.12.18 № 16

від відповідача 1: не з`явився

від відповідача 2: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

30.10.19 до господарського суду Запорізької області звернулось приватне акціонерне товариство "Єнакіївський металургійний завод" (ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод") до відповідачів: 1 - товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-транс" (ТОВ "Інвест-транс"), 2 - товариства з обмеженою відповідальністю "Вагоноремонтна транспортна компанія" (ТОВ "Вагоноремонтна транспортна компанія") про визнання договору відступлення права вимоги № 02-020418 від 02.04.18 недійсним та застосування наслідків його недійсності.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 908/3065/19 між суддями, 30.10.19 вказану позовну заяву передано для розгляду судді Корсуну В.Л.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на положення ст. ст. 16, 20, 215, 227, 1079 ЦК України, п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Ухвалою від 04.11.19 судом прийнято вказану вище позовну заяву ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3065/19. Судом ухвалено про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 27.11.19.

Разом з позовною заявою 30.10.19 до суду надійшла заява за вих. від 30.10.19, в якій позивач просить суд оглянути Витяг з Державного реєстру фінансових установ на офіційному веб-сайті НКЦПФР.

Ухвалою від 27.11.19 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів - до 03.02.20 включно та відкладено підготовче засідання у справі № 908/3065/19 на 16.12.19.

Ухвалою від 16.12.19 судом відкладено підготовче засідання на 21.01.20.

02.01.2020 до суду надійшло клопотання за підписом представника позивача про долучення до матеріалів даної справи копії листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 11.12.19 № 10291/22-9 та копію адвокатського запиту.

21.01.20 відповідачем 2 через канцелярію суду подано до справи відзив на позовну заяву.

Ухвалою від 21.01.20 судом відкладено підготовче засідання на 27.01.20.

З метою прийняття законного та обґрунтованого рішення у даній справі по суті спору, судом прийнято до розгляду відзив ТОВ "Вагоноремонтна транспортна компанія" на позовну заяву.

З метою надання часу позивачу для підготування своєї контраргументації на відзив відповідача 2, представник ПрАТ "ЄМЗ" просив суд відкласти підготовче провадження у даній справі. Представник відповідача 2 не заперечив проти відкладення підготовчого провадження у справі.

Ухвалою від 27.01.20 судом відкладено підготовче засідання на 30.01.20.

30.01.20 через канцелярію суду до матеріалів справи надійшла відповідь ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" за вих. від 30.01.20 на відзив.

В підготовчому засіданні 30.01.20 представник позивача просив суд прийняти до розгляду відповідь ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" на відзив.

Присутній представник відповідача 2 не заперечив проти прийняття до розгляду вказаної вище відповіді на відзив.

З метою прийняття законного та обґрунтованого рішення у даній справі суті спору, забезпечення права кожного із учасників на належний судовий захист, судом прийнято до розгляду відповідь ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод" на відзив.

Крім того, представник позивача просив суд задовольнити клопотання від 30.12.19 та долучити до матеріалів справи № 908/3065/19 копію листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 10291/22-9 від 11.12.19. Представник відповідача 2 не заперечив проти зазначеного вище позивачем.

З метою прийняття законного та обґрунтованого рішення у даній справі суті спору, судом задоволено клопотання позивача від 30.12.19 та, як наслідок, прийнято до розгляду лист Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 10291/22-9 від 11.12.19.

Ухвалою від 30.01.20 судом закрито підготовче провадження у справі № 908/3065/19 та призначено розгляд справи № 908/3065/19 по суті на 04.02.20.

В судовому засіданні 04.02.20 представник позивача просив суд не розглядати заяву за вих. від 30.10.19, яка надійшла до суду 30.10.19, про огляд Витягу з Державного реєстру фінансових установ на офіційному веб-сайті НКЦПФР, про що зазначив на другому аркуші вказаної заяви.

Судом задоволено вказане клопотання позивача та не розглядалась заява за вих. від 30.10.19, яка надійшла до суду 30.10.19, про огляд Витягу з Державного реєстру фінансових установ на офіційному веб-сайті НКЦПФР.

Ухвалами від 04.02.20 та 26.02.20 судом оголошено перерви під час розгляду справи № 908/3065/19 по суті спору на 26.02.20 та 04.03.20 відповідно.

02.03.20 до суду надійшло клопотання за вих. від 27.02.20 про рогляд справи без участі учасника справи, в якому представник ТОВ "Вагоноремонтна транспортна компанія" повідомив суд про те, що представник відповідача 2 не має змоги зявитись в судове засідання 04.03.20.

Крім того, представник відповідача 2 у вказаному клопотання просив суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Розгляд справи здійснювався із застосуванням технічних засобів фіксації (не в режимі відеоконференції) судового процесу за допомогою ПАК Оберіг та комплексі Акорд .

У засіданні суду 04.03.20, на підставі ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Представника позивача повідомлено про дату виготовлення рішення у повному обсязі.

Позивач, в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві за вих. від 30.10.19 та у відповіді за вих. від 30.01.20 на відзив. Просив суд визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 02.04.18 № 02-020418 та застосувати наслідків його недійсності.

Відповідач 2, в особі уповноваженого представника, в судових засіданнях підтримав свої заперечення викладені у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити позивачу в задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач 1 в судові засідання жодного разу не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, відзив на позов до суду не надав. Про дату, час та місце судового засідання відповідача 1 повідомлено належним чином.

Так, зокрема, згідно з безкоштовним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (отриманих судом з офіційного сайту Міністерства юстиції України, який долучено судом до матеріалів справи № 908/3065/19), станом на час відкриття провадження у цій справі та станом на 21.01.20 місцезнаходженням ТОВ "Інвест-транс" є: 69001, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд. 16, кімн. 7.

З метою повідомлення відповідача 1 про дату, місце та час розгляду справи № 908/3065/19 господарським судом на юридичну адресу відповідача 1 в порядку ст.ст. 12, 120, 174, 176, 182, 234 ГПК України направлявся екземпляр ухвали господарського суду Запорізької області від 04.11.19 про відкриття провадження у справі.

Крім того, на юридичну адресу відповідача 1 направлялись екземпляри ухвал:

- в порядку ст.ст. 42, 46, 119, 177, 181, 183, 202, 234, 235ГПК України екземпляр ухвали від 27.11.19 про продовження строку підготовчого провадження;

- в порядку ст.ст. 42, 46, 181, 183, 202, 234, 235 ГПК України екземпляр ухвали від 16.12.19 про відкладення підготовчого засідання;

- в порядку ст.ст. 42, 46, 181, 183, 234, 235 ГПК України екземпляр ухвали від 21.01.20 про відкладення підготовчого засідання;

- в порядку ст.ст. 42, 46, 181, 183, 234, 235 ГПК України екземпляр ухвали від 27.01.20 про відкладення підготовчого засідання;

- в порядку ст.ст. 13, 42, 46, 185, 234, 235 ГПК України екземпляр ухвали від 30.01.20 про закриття підготовчого провадження;

- в порядку ст.ст. 42, 46, 194, 210, 216, 234, 235 ГПК України екземпляр ухвали від 04.02.20 про оголошення перви під час розгляду справи по суті;

- в порядку ст.ст. 42, 46, 194, 210, 216, 234, 235 ГПК України екземпляр ухвали від 26.02.20 про оголошення перви під час розгляду справи по суті.

Разом з тим, на адресу суду у зворотньому напрямку повернулись екземпляри ухвал від 04.11.19 про відкриття провадження у справі № 908/3065/19 від 27.11.19 про продовження строку підготовчого провадження, від 16.12.19 про відкладення підготовчого засідання, від 21.01.20 про відкладення підготовчого засідання, від 27.01.20 про відкладення підготовчого засідання, від 30.01.20 про закриття підготовчого провадження та від 04.02.20 про оголошення перерви під час розгляду справи по суті, які надсилались на юридичну адресу відповідача, а саме: 69001, м. Запоріжжя, вул. Патріотична, буд . 16, кімн. 7 , із відміткою відповідного відділення "Укрпошта" - "за закінченням терміну зберігання" та "інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення".

Таким чином, відповідні процесуальні документи надіслані судом згідно з поштовими реквізитами відповідача 1.

Крім того, інформацію про час і місце судового засідання судом розміщено на сторінці офіційного веб-порталу "Судова влада в Україні" в мережі Інтернет www.court.gov.ua/sudy у розділі "Громадянам. Оголошення про виклик".

Зазначене свідчить, що судом були вжиті всі заходи щодо повідомлення відповідача 1 про дату, місце і час розгляду справи № 908/3065/19.

Відповідно до пунктів 1 і 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідача 1 належним чином повідомлено про дату, місце та час розгляду справи № 908/3065/19, враховуючи неявку в судові засідання відповідача 1 (його представника), суд дійшов висновку про наявність підстав для розгляду справи за відсутності такого учасника справи за наявними у матеріалах справи документами (доказами).

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників прозивача та відповідача 2, суд

ВСТАНОВИВ:

02.04.18 між товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-транс" (Кредитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вагоноремонтна транспортна компанія" (Новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 01-020418 (далі - договір), предметом якого (згідно із п. 1.1.) є те, що в порядку і на умовах, визначених цим Договором, Кредитор відступає, а Новий Кредитор приймає та зобов`язується оплатити ціну за право вимоги оплати за договорами, перелік яких наведений в Додатку № 1 (Право вимоги), до приватного акціонерного товариства "Єнакіївський металургійний завод" (Боржник).

Згідно із п. 1.2. даного договору, за даним договором відступається право вимоги на загальну суму основного боргу в розмірі 11 549 565,87 грн. та пов`язаних з цим правом додаткових вимог - право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів), інфляційних витрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

і) сума основного боргу складається із загальної суми грошової заборгованості ПрАТ ЄМЗ перед ТОВ "Інвест-транс" за договорами і актами, зазначеними в Додатку № 1, станом на 01.04.18.

Пунктом 1.3. договору визначено, що право вимоги на суму основного боргу підтверджується договорами та первинними документами (актами), перелік яких наведений в Додатку № 1 до цього Договору.

Право вимоги переходить від Кредитора до Нового Кредитора при настанні однієї з відкладальних обставин: оприлюднення в установленому законом порядку інформації про (1) початок процедури ліквідації ПрАТ ЄМЗ або (2) порушення провадження у справі про банкрутство ПрАТ ЄМЗ (п. 1.4. договору).

Відповідно до п. 1.5. договору, після набуття права вимоги Новий Кредитор самостійно несе всі ризики та витрати, пов`язані зі стягненням суми боргу з Боржника.

У відповідності до п. 1.6. договору, до Нового Кредитора переходять права Кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існуватимуть на момент переходу цих прав, а саме:

і) сума права вимоги зменшується на суми оплат, отриманих Кредитором від Боржника до настання будь-якої із обставин, передбачених п. 1.4 Договору;

іі) сума права вимоги збільшується на суми додаткових нарахувань на момент настання будь-якої із обставин, передбачених п. 1.4 Договору - неустойки (пені, штрафів), інфляційних витрат і 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно із п. 2.1. договору (з урахуванням додаткової угоди від 04.04.18 № 1 ), право вимоги відступається за номінальною вартістю.

Пунктом 2.2. договору визначено, що новий Кредитор сплачує Кредитору визначену в п. 2.1. вартість права вимоги пропорційно стягнутій з Боржника сумі протягом 10 робочих днів з моменту отримання рахунку від Нового Кредитора.

і) основний борг або його частина вважаються стягнутими з моменту зарахування відповідної суми на поточний рахунок Нового Кредитора та/або передання Боржником Новому Кредитору будь-якого майна, майнових прав, тощо в рахунок погашення заборгованості.

Підписанням цього договору Сторони підтверджують, що на підтвердження права вимоги Кредитор передав, а Новий Кредитор прийняв оригінали документів (договори та первинні документи) згідно переліку, наведеного в Додатку № 1 (п. 3.1. договору).

Відповідгно до п. 3.2. договору, обов`язок направлення повідомлення Боржнику про відступлення права вимоги за Основним зобов`язанням покладається на Нового Кредитора.

У відповідності до п. 5.1. договору, всі спори і розбіжності, вимоги або претензії, що можуть виникнути з цього Договору, в т.ч. у зв`язку із його виконанням, зміною, припинення, порушення або недійсністю, підлягають вирішенню шляхом переговорів між Сторонами.

Згідно із п. 6.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання повноважними представниками Сторін та скріплення печатками (у разі їх наявності).

Пунктом 6.5. вказаного договору визначено, що невід`ємною частиною договору є Додаток № 1 Перелік договорів та первинних документів, якими підтверджується заборгованість ПрАТ ЄМЗ перед ТОВ "Інвест-транс" станом на 01.04.2018р. .

Відповідно до додатку № 1 до оспорюваного договору, а саме переліку договорів та првинних документів, якими підтверджується заборгованість ПрАТ ЄМЗ перед ТОВ "Інвест-транс" станом на 01.04.18, визначено номера і дати договорів, специфікацій, додаткових угод, номера та дати первинних документів та суми за первинними документами (актами), а саме:

1. Договір № 16000047 від 01.02.16 із Додатковими угодами № 2 від 19.05.16, № 3 від 02.08.16 та № 4 від 26.08.16, з первинними документами - актами: № 529 від 23.01.17 на суму 209 241,41 грн., № 530 від 23.01.17 на суму 106 580,03 грн., № 531 від 23.01.17 на суму 903 093,50 грн., № 532 від 23.01.17 на суму 380 779,52 грн., № 533 від 23.01.17 на суму 484 131,13 грн., № 534 від 23.01.17 на суму 344 534,14 грн., № 535 від 23.01.17 на суму 26 390,14 грн., № 536 від 23.01.17 на суму 1 196,23 грн., № 537 від 23.01.17 на суму 11 050,08 грн., № 538 від 23.01.17 на суму 52 916,94 грн., № 539 від 23.01.17 на суму 468,20 грн., № 540 від 23.01.17 на суму 3 234,06 грн., № 556 від 21.02.17 на суму 148 363,02 грн., № 557 від 21.02.17 на суму 116 321,62 грн., № 558 від 21.02.17 на суму 413 503,14 грн., № 559 від 21.02.17 на суму 481 922,58 грн., № 560 від 21.02.17 на суму 487 918,55 грн., № 561 від 21.02.17 на суму 331 248,18 грн., № 562 від 21.02.17 на суму 27 353,64 грн., № 563 від 21.02.17 на суму 497,09 грн., № 564 від 21.02.17 на суму 15 959,26 грн., № 565 від 21.02.17 на суму 38 468,51 грн., № 566 від 21.02.17 на суму 3 593,40 грн., № 580 від 06.03.17 на суму 1 899,86 грн., № 581 від 06.03.17 на суму 2 710,48 грн., № 582 від 06.03.17 на суму 345,72 грн., № 583 від 06.03.17 на суму 98,71 грн., № 584 від 06.03.17 на суму 732,85 грн., № 585 від 06.03.17 на суму 20 875,34 грн., № 586 від 06.03.17 на суму 3 186,42 грн., № 587 від 06.03.17 на суму 2 156,04 грн.

2. Договір № 16000095 від 01.01.16 із Додатковими угодами від 01.03.16, № 2 від 19.05.16 та № 3 від 01.09.16, з первинними документами - актами: № 547 від 01.02.17 на суму 144 038,40 грн., № 548 від 01.02.17 на суму 117 902,40 грн., № 567 від 28.02.17 на суму 61 564,80 грн. та № 568 від 28.02.17 на суму 50 413,44 грн.

3. Договір № 16000100 від 09.03.16 із Специфікаціями № 1 від 10.03.16, № 2 від 28.03.16, № 3 від 31.03.16, № 4 від 27.05.16, № 5 від 30.08.16, № 6від 11.10.16, № 8 від 30.11.16 та № 9 від 21.12.16, з первинними документами - актами: № 526 від 18.01.17 на суму 85 536,00 грн., № 527 від 18.01.17 на суму 54 432,00 грн. та № 553 від 13.02.17 на суму 59 616,00 грн.

4. Договір № 16000335 від 01.04.16 із Додатковою угодою № 2 від 01.09.16, з первинними документами - актами: № 543 від 01.02.17 на суму 398 239,20 грн. та № 573 від 28.02.17 на суму 318 591,36 грн.

5. Договір № 16000414 від 01.04.16 із Додатковими угодами № 1 від 19.05.16 та № 2 від 01.09.16, з первинними документами - актами: № 514 від 03.01.17 на суму 258 216,00 грн., № 522 від 03.01.17 на суму 122 062,50 грн., № 550 від 01.02.17 на суму 56 619,00 грн., № 554 від 21.02.17 на суму 100 800,00 грн. та № 570 від 28.02.17 на суму 60 741,00 грн.

6. Договір № 16000415 від 01.04.16 із Додатковими угодами № 1 від 19.05.16 та № 2 від 01.09.16, з первинними документами - актами: № 528 від 23.01.17 на суму 145 089,43 грн., № 542 від 01.02.17 на суму 15 582,72 грн., № 549 від 01.02.17 на суму 52 146,25 грн., № 551 від 01.02.17 на суму 607 231,73 грн., № 555 від 21.02.17 на суму 132 170,36 грн., № 569 від 28.02.17 на суму 748 945,00 грн., № 572 від 28.02.17 на суму 14 024,45 грн. та № 578 від 28.02.17 на суму 52 708,36 грн.

7. Договір № 16000417 від 01.04.16 із Додатковими угодами № 1 від 19.05.16 та № 2 від 01.09.16, з первинними документами - актами: № 525 від 03.01.17 на суму 701 735,29 грн., № 552 від 01.02.17 на суму 862 116,55 грн. та № 576 від 28.02.17 на суму 369 784,56 грн.

8. Договір № 16000418 від 01.04.16 із Додатковими угодами № 1 від 19.05.16 та № 2 від 01.09.16, з первинними документами - актами: № 518 від 03.01.17 на суму 285 860,39 грн., № 544 від 01.02.17 на суму 285 860,39 грн. та № 574 від 28.02.17 на суму 214 395,29 грн.

9. Договір № 16000419 від 01.04.16 із Додатковими угодами № 1 від 19.05.16 та № 2 від 01.09.16, з первинними документами - актами: № 524 від 03.01.17 на суму 58 132,37 грн., № 546 від 01.02.17 на суму 64 381,39 грн. та № 577 від 28.02.17 на суму 29 600,64 грн.

10. Договір № 16000420 від 01.04.16 із Додатковими угодами № 1 від 19.05.16 та № 2 від 01.09.16, з первинними документами - актами: № 545 від 01.02.17 на суму 106 267,20 грн. та № 575 від 28.02.17 на суму 95 640,48 грн.

11. Договір № 16000421 від 01.04.16 із Додатковими угодами № 1 від 19.05.16 та № 2 від 01.09.16, з первинними документами - актами: № 541 від 01.02.17 на суму 77 663,45 грн. та № 571 від 28.02.17 на суму 62 130,76 грн.

12. Договір № 17000086 від 21.02.17 із Специфікацією № 1 від 21.02.17, з первинними документами - актами: № 588 від 06.03.17 на суму 20 940,28 грн. та № 589 від 06.03.17 на суму 15 353,30 грн.

13. Договір № 17000087 від 21.02.17 із Специфікацією № 1 від 21.02.17, з первинними документами - актом № 590 від 06.03.17 на суму 18 782,21 грн.

14. Договір № 17000088 від 11.02.17 із Специфікаціями № 1 та № 2 від 11.02.17, з первинними документами - актом № 579 від 03.03.17 на суму 3 481,13 грн.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши дадані до справи докази, пояснення позивача та відповідача 2 суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, до господарського суду вправі звернутися особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, при цьому має бути визначено які права позивача порушені відповідачем та якими законодавчими актами передбачено право позивача на звернення із заявленим позовом.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01.12.04 № 18-рп/2004, поняття охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Отже, завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави, відтак, встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

При цьому, вказана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Тобто, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Як вказано позивачем у позовній заяві від 30.10.19 (дослівно):

… Обставини справи. 02 квітня 2018 року між ТОВ "Інвест-транс"(далі -Відповідач 1) та ТОВ ВАГОНОРЕМОНТНА ТРАНСПОРТНА КОМПАНІЯ (далі -Відповідач 2) було укладено договір відступлення права вимоги № 01 -020418 (далі -Договір). За умовами цього договору Відповідач 1 передав Відповідачу 2 право вимоги до Позивача на загальну суму основного боргу в розмірі 11 549 565,87 грн. та пов`язані з цим правом додаткові вимоги (щодо стягнення неустойки, трьох відсотків річних та інфляційних витрат). Відповідач 2, в свою чергу, зобов`язувався сплатити Відповідачу 1 25 відсотків від номінального розміру основного боргу.

Обгрунтування позовних вимог.

1. Договір має бути визнано недійсним на підставі ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч.1 ст. 227 ЦК України.

У ст. 203. 215 ЦК України міститься загальна норма, за якою правочини, зміст яких суперечить вимогам законодавства, підлягають визнанню недійсними.

За спеціальною нормою, встановленою ч. 1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії ), може бути визнаний судом недійсним. Водночас, відповідно до ч. З ст. 1079 ЦК України фактором може бути банк або інша фінансова установа , яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За п.1 ч.1 ст.1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов`язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Таким чином, фактором (особою, яка отримує право вимоги за договором факторингу і передає чи зобов`язується передати грошові кошти) може бути лише особа, внесена до реєстру фінансових установ.

Натомість, укладення договору факторингу , за яким фактором виступає особа, відомості про яку не внесено до такого реєстру , є підставою для визнання договору недійсним.

Викладена правова позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.

Позивач стверджує, що Договір за своєю сутністю є договором факторингу (1.1.), а Відповідач 2 не є фінансовою установою, оскільки Державний реєстр фінансових установ не містить відомостей про нього (1.2.).

1.1. Договір за своєю сутністю є договором факторингу.

Головні критерії, які дозволяють відмежувати договір факторингу від будь-якого іншого договору, на підставі якого відбувається цесія, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16.

Так, до зазначених критеріїв належить отримання однією із сторін (клієнтом, первісним кредитором) фінансування. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника) є основною ознакою договору факторингу.

Окрім того, договір факторингу є оплатним договором. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

В справі, що розглядається, Відповідач 1 відступив Відповідачу 2 вимоги за грошовими зобов`язаннями на суму 11 549 565,87 грн. в обмін на фінансування на суму у 25 % від цієї суми. Таким чином, відбулось фінансування Відповідачем 2 Відповідача 1 за рахунок передачі грошових вимог до третьої особи.

Більш того, так само, як і у справі, в якій було винесено постанову ВП ВС, зміст договору свідчить про отримання Відповідачем 2 прибутку від укладення договору. Так, укладаючи вказаний договір Відповідач 2 набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і відсотком від ціни вимоги, який Відповідач 2 зобов`язувався сплатити. Окрім того, за п. 1.2. Договору до Відповідача 2 також перейшли додаткові вимоги (щодо стягнення неустойки, інфляційних витрат, відсотків річних).

Отже, укладений між Відповідач 1 та Відповідач 2 оспорюваний договір за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву) с договором факторингу.

1.2. Відповідач 2 не є фінансовою установою, оскільки дані про нього не внесені до Державного реєстру фінансових установ. Так, Витяг з Державного реєстру фінансових установ, розміщений на офіційному веб-сайті НКЦПФР, не містить даних про Відповідача 2. (Заява про огляд Витягу з Державного реєстру фінансових установ на офіційному веб-сайті НКЦПФР додається)

Таким чином, укладений Відповідачем 1 та Відповідачем 2 Договір є договором факторингу, у якому в якості фактора виступає особа, що не є фінансовою установою. У зв 'язку з цим цей Договір мас бути визнаний судом недійсним .

Приписами ст. 203 ЦК України унормовано, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України закріплено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 2, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

У відповідності із положеннями ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Судом враховано, що при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Отже, за змістом статей 15, 16, 215 ЦК України, визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03.09.19 у справі № 910/14255/18.

Відповідно до ст. ст. 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у ст. 49 Закону України від 07.12.00 № 2121-III Про банки і банківську діяльність , у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 ГК України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

Статтею 1077 ЦК України унормовано, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06.02.14 № 352 Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03.04.09 № 231 до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у т. ч. права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у т.ч. шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у Цивільному кодексі України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна дійти висновку щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до ст. 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із ч. 1 ст. 1077 ЦК України, ст. 350 ГК України та ч. 5 ст. 5 Закону України Про банки і банківську діяльність вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Статтею 350 ГК України унормовано, що фактором може бути лише банк.

Разом з тим, у п.1 ч. 1 ст. 1 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг (норми якого є спеціальними) вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст. 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст. 1078 ЦК України).

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 1 вищевказаного Закону, фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом п. 11 ч. 1 ст. 4 Закону, факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається за номінальною вартістю без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні , а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (ч. 3 ст. 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з ч. 1 ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також, розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України Про банки і банківську діяльність кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг .

Вказане відповідає правовій позиції викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.18 у справі за № 909/968/16.

Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).

Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на невчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).

У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наведене вище в тексті цього рішення надає суду підстави для висновку про те, що 02.04.18 між ТОВ "Інвест-транс" (Кредитор) і ТОВ Вагоноремонтна транспортна компанія (Новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги № 02-020418 з огляду на те, що: предметом цього Договору (п. 1.1) передбачено, що Кредитор відступає, а Новин Кредитор приймає та зобов`язується оплатити ціну за право вимоги оплати за договорами, перелік яких наведений в Додатку № 1 (Право вимоги), до ПрАТ Єнакієвський металургійний завод (Боржник); право вимоги відступається за 25 % від номінального розміру основного боргу (п. 2.1. Договору).

При цьому, відповідно до додаткової угоди від 04.04.18, Сторони внесли зміни до п. 2.1 Договору, виклавши його в наступній редакції: право вимоги відступається за номінальною вартістю .

Згідно із п. 2.2 договору, Новий Кредитор сплачує Кредитору визначену в п. 2.1 вартість права вимоги пропорційно стягнутій з Боржника сумі протягом 10 робочих днів з моменту отримання рахунку.

Отже, умовами оспорюваного у цій справі договору відступлення права вимоги не передбачено фінансування Кредитора за рахунок Нового Кредитора. До того ж, оплата відступленого права вимоги здійснюється Новим Кредитором по мірі стягнення вказаної суми з ПрАТ Єнакієвський металургійний завод .

Також, умовами договору не передбачено обов`язку Кредитора щодо оплати будь-яких послуг Нового Кредитора, пов`язаних з укладенням договору відступлення права вимоги.

Сама ж грошова вимога, яка відступається, на переконання суду у цій справі, не може вважатись платою за послуги факторингу та не може вважатися ознакою саме факторингової операції.

Отже, за предметом, а також змістом взаємних прав і обов`язків сторін, оспорюваний позивачем договір не є договором факторингу.

Слід зазначити, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).

Тобто, укладення договору відступлення права вимоги від 02.04.18 не порушує права та охоронювані законом інтереси ПрАТ "Єнакіївський металургійний завод".

Доводи позивача судом до уваги не приймаються в силу вищевикладеного.

Таким чином, позивач не довів належними засобами доказування обставини, викладені у позовній заяві, а також наявність підстав для висновку щодо недійсності спірного правочину, а також порушення відповідачами законних інтересів позивача, а тому, як наслідок, судом відмовлено у задоволенні позову у цій справі.

Крім того, відмовляючи у задоволенні вказаного позову судом враховано наявність фактичної описки вказаної у мотивувальній частині позову стосовно номеру оспорюваного договору.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 11-15, 24, 42, 46, 73-80, 86, 91, 129, 202, 236-238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ ГПК України.

Повний текст рішення складено 13.03.2020.

Суддя В.Л. Корсун