Рішення

від 25.02.2020 по справі 910/18546/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2020Справа № 910/18546/19

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ОВК-СИСТЕМИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ "ТЕРМО УЮТ" простягнення 148 032,20 грн. Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

Представники за позовом: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 148 032,20 грн. суми заборгованості за поставлений товар, з яких: 55 031,00 грн. - основна заборгованість; 39 665,83 грн. пеня, 3 523,00 грн. 3% річних, 9 812,37 грн. втрати від інфляції.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що відповідно до укладеного між позивачем та відповідачем договору поставки у спрощений спосіб останньому було поставлено товар на загальну суму 100 666,03 грн., який в порушення взятих на себе зобов`язань відповідачем не був оплачений в повному обсязі, внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 55 031,00 грн. Окрім того, позивачем нараховані 39 665,83 грн. пеня, 3 523,00 грн. 3% річних, 9 812,37 грн. втрати від інфляції.

Ухвали суду про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи були надіслані за адресою місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 02099, м. Київ, вул. Новодарницька, буд. 28/9.

В матеріалах справи наявний витяг з офіційного поштового відстеження, відповідно до якого вбачається, що відповідач отримав кореспонденцію суду 03.01.2020.

Отже, відповідач завчасно був повідомлений про місце, дату та час судових засідань, і у разі наміру подати відзив на позовну заяву, письмові пояснення, додаткові документи, мав достатньо часу для цього.

У судовому засіданні 04.02.2020 судом оголошено перерву до 25.02.2020.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв`язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

В судовому засіданні 25.02.2020 року представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 25.02.2020 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю "ОВК-СИСТЕМИ" було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ "ТЕРМО УЮТ" товар на загальну суму 91 270,03 грн. згідно видаткової накладної №2192 від 19.10.2017.

Також, Товариством з обмеженою відповідальністю "ОВК-СИСТЕМИ" було поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "ІНЖЕНЕРНА КОМПАНІЯ "ТЕРМО УЮТ" товар на загальну суму 9 396,00 грн. згідно видаткової накладної №2344 від 01.11.2017.

Факт поставки вказаного товару підтверджується вищезазначеними накладними №2192 від 19.10.2017, №2344 від 01.11.2017, яка підписані повноважними представниками позивача, відповідача та скріплені печатками господарюючих суб`єктів підприємницької діяльності. Також, в матеріалах справи наявні довіреності на отримання товару від 17.10.2017 №7 та від 25.10.2017 №14, а також виставлені рахунки на оплату товару від 11.10.2017 №5747 та від 25.10.2017 №6177.

Вказаний поставлений товар був частково оплачений відповідачем.

Сума основного боргу, яка не погашена відповідачем становить 55 031,00 грн.

Позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського кодексу України цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб`єктами господарювання, а також між цими суб`єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Статтею 4 ГК України передбачено, що не є предметом регулювання цього Кодексу, зокрема, майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (частина 1). Проте, частиною 2 цієї статті передбачено, що особливості регулювання майнових відносин суб`єктів господарювання визначаються цим Кодексом.

Вказані положення кореспондуються з частиною 1 статті 175 ГК України, згідно з якою майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень товарів (поставки товарів відповідачу) та підписання між ними видаткової накладної, що не суперечить вимогам ст. 181 ГК України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань (частина 7).

Частинами 1, 6 статті 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Аналогічні положення містяться і у статті 712 ЦК України, згідно з якою за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до п. 1.7 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Суд визнає як належний та допустимий доказ на підтвердження факту поставки товару видаткові накладні від 19.10.2017 №2192 на суму 91 270,03 грн. та від 01.11.2017 №2344 на суму 9 396,00 грн.

Вищевказані накладні містять номенклатуру (асортимент) товару, кількість та ціну, містить підписи представника позивача, а також підписи представника відповідача, скріплені печатками позивача та відповідача. Також, в матеріалах справи наявні довіреності на отримання товару від 17.10.2017 №7 та від 25.10.2017 №14, а також виставлені рахунки на оплату товару від 11.10.2017 №5747 та від 25.10.2017 №6177.

Так, оскільки Позивач поставив товар, а Відповідач отримав товар згідно з видатковими накладними від 19.10.2017 №2192 та від 01.11.2017 №2344, то у Відповідача виник обов`язок щодо його оплати не пізніше 20.10.2017 та 02.11.2017 відповідно.

Отже, строк виконання обов`язку Відповідачем щодо оплати поставленого товару є таким, що настав.

Проте, відповідачем своє зобов`язання з оплати виконано не в повному обсязі, станом на час розгляду за відповідачем рахується борг у розмірі 55 031,00 грн.

Згідно зі ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Враховуючи вищевикладене, відповідач повинен сплатити позивачу 55 031,00 грн., а позов в цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Суд перевіривши розрахунок позивача визнає його невірним в частині визначення дати виникнення початку прострочення грошового зобов`язання за накладною від 19.10.2017 №2192. Так, як вбачається з видаткової накладної №2192 поставка була здійснена 19.10.2017, тому датою виникнення прострочення є 20.10.2017 (а не 18.10.2017як вказує позивач).

Отже, за перерахунком суду за видатковою накладною від 19.10.2017 №2192, з урахуванням здійснення часткової проплати відповідачем та з урахування визначення вірного періоду з 20.10.2017 по 02.12.2019 правомірним є стягнення 3% річних в сумі 2 903,14 грн. та інфляційних втрат в розмірі 7 594,14 грн.

Одночасно, суд погоджується з розрахунком 3% річних та інфляційних втрат нарахованих за видатковою накладною від 01.11.2017 №2344, у зв`язку з чим суд визнає правомірним нарахування за вказаною накладною №2344 від 01.11.2017 3% річних в розмірі 587,00 грн. та 1552,64 грн. втрат від інфляції.

Отже, загалом за двома накладними від 19.10.2017 №2192 та від 01.11.2017 №2344 правомірним є нарахування 3% річних в сумі 3 490,14 грн. та інфляційних втрат в сумі 9 146,78 грн., у зв`язку з чим суд задовольняє вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3 490,14 грн. та інфляційних втрат в розмірі 9 146,78 грн.

Щодо вимоги про стягнення пені в розмірі 39 665,83 грн., суд вказує наступне.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно з ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності, як штраф та/або пеня, сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Оскільки сторони не досягли згоди щодо погодження умови про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені у письмовій формі, а тому, вимога позивача стягнути з відповідача пеню в розмірі 39 665,83 грн. за порушення строків виконання зобов`язання визнається судом необґрунтованою, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення пені в розмірі 39 665,83 грн.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо витрат на правову допомогу, заявлених позивачем в розмірі 18 843 грн., суд вказує наступне.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаний з розглядом справи. До витрат пов`язаний з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідально до ч.4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволенні позову на відповідача.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

В матеріалах справи міститься лише копія договору про надання правової допомоги №28/01 від 23.09.2019, Ордер серія АІ №1008673 від 23.09.2019, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, акт виконаних робіт від 24.02.2020 на суму 18 843 грн.

Проте, матеріали справи не містять доказів оплати адвокатських витрат на заявлену суму, тому судом не встановлено реальності понесення адвокатських витрат, у зв`язку з чим суд відмовляє у стягненні з відповідача на користь позивача адвокатських витрат в розмірі 18 843 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями ст.ст. 129, 233, 238, 250-252, Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК-СИСТЕМИ" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерна компанія ТЕРМО УЮТ (02099, м. Київ, вул. Новодарницька, буд. 28/9, ідентифікаційний код 41516393) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОВК-СИСТЕМИ" (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 9, корп.1-ф, ідентифікаційний код 36971973) 55 031 (п`ятдесят п`ять тисяч тридцять одну) грн. основного боргу, 3 490 (три тисячі чотириста дев`яносто) грн. 14 коп. 3% річних, 9 146 (дев`ять тисяч сто сорок шість) грн. 78 коп. інфляційних втрат, 1 015 (одну тисячу п`ятнадцять) грн. 01 коп. судового збору.

У решті в позові відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.03.2020

Суддя І.І. Борисенко