Рішення

від 26.02.2020 по справі 910/17818/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

27.02.2020Справа № 910/17818/19 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Сатурн-11

до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

про визнання пункту договору недійсним

Суддя Борисенко І.І.

Секретар судового засідання Холодна Н.С.

За участі представників: відповідно до протоколу судового засідання.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Сатурн-11 звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про визнання недійсним пункт 8.2. Договору фінансового лізингу № 4С16069ЛИ від 20.08.2016 p., укладеного між Акціонерним товариством комерційний банк Приватбанк (далі - відповідач, АТ КБ Приватбанк ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Сатурн-11 .

Позивачем заявлені позовні вимоги про визнання п. 8.2. договору фінансового лізингу №4С16069ЛИ від 20.08.2016 року недійсним, як такого, що порушує законодавство, принципи справедливості та добросовісності. Позовні вимоги заявлені з посланням на ст.ст. 203, 204, 215, ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 18.12.2019 судом відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою суду від 21.12.2019 відкрито провадження у справі. Розгляд справи №910/17818/19 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Судове засідання призначено на 04.02.2020.

23.01.2020 відповідачем подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти позову заперечив повністю з підстав його необґрунтованості та безпідставності, зокрема відповідач зазначив, що зміст п. 8.2. договору фінансового лізингу № 4С16069ЛИ від 20.08.2016 року повністю відповідає положенням чинного на момент укладання договору законодавства, в тому числі загальним засадам цивільного законодавства, та волевиявленню сторін договору. Тобто, підстави для визнання умов спірного договору недійсними, відсутні. Окрім того, керуючись приписами ст.ст. 251, 257, 261 ЦК України, відповідач вказує, що, ТОВ Сатурн-11 пропущений строк позовної давності для звернення до суду із вимогою про визнання п. 8.2. договору фінансового лізингу № 4С16069ЛИ від 20.08.2016 року недійсним.

У задоволенні заяви про продовження строку підготовчого засідання на тридцять днів суд відмовив, оскільки справа слухається в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Подане клопотання про витребування доказів не розглядалось судом, оскільки позивачем в призначеному судовому засіданні 27.02.2020 на запитання суду, повідомлено, що будь-які заяви та клопотання відсутні, а отже позивачем не підтримано також подане через відділ діловодства суду клопотання про витребування доказів.

У судовому засіданні 04.02.2020 судом відкладено розгляд справи на 27.02.2020.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного то обґрунтованого судового рішення, відповідно до ст.ст. 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 27.02.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.02.2020 проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов.

У судовому засіданні 27.02.2020 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

Між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк Приватбанк , яке реорганізоване у Акціонерне товариство комерційний банк Приватбанк (надалі - АТ КБ Приватбанк ), та Товариством з обмеженою відповідальністю Сатурн-11 (надалі - позивач, ТОВ САТУРН-11 ) 20.08.2016 р. укладено договір фінансового лізингу № 4С16069ЛИ (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. цього Договору відповідач передає позивачу майно, власником якого є відповідач, а позивач приймає це майно від відповідача в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим Договором строки, на умовах фінансового лізингу.

Вищевказані Договір фінансового лізингу та додатки до нього підписано сторонами договору із використанням електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа, про що сторони домовились у п. 10.4. Договору, а також в Угоді про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 10.03.2016 р.

Відповідач передав позивачу по акту приймання-передачі нерухоме майно, яке є предметом Договору фінансового лізингу (п. 1 Договору), 25.08.2016 p., що підтверджується актом приймання-передачі майна № 1.

Зокрема, п. 8.2. Договору фінансового лізингу передбачено цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувача за 3 (три) дні, у наступних випадках:

8.2.1 у випадку невиконання Лізингоодержувачем зобов`язань з належного/цільового використання Майна, збереження Майна. Не отримання згоди Банку у встановлених випадках.

8.2.2 у випадках одержання ухвали про порушення справи про банкрутство, постанови про накладення арешту на майно, вироку суду про конфіскацію майна Лізингоодержувача.

8.2.3 у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 (тридцять) днів. Порушення строків стати винагороди за Договором.

8.2.4 у випадку, якщо Майно знищене, пошкоджене та не може бути відновлене (у повідомленні банк зазначає суму збитків та санкцій.

Причиною виникнення спору у даній справі є те, що на переконання позивача умови пункту 8.2. Договору фінансового лізингу є несправедливими, оскільки суперечать принципу добросовісності, а його наслідком є істотний дисбаланс встановлених законом прав та обов`язків на шкоду лізингоодержувача.

Суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частини 1, 2, 4 статті 202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно - правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ЦК України).

Частиною 1 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до вимог ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Так, зміст принципу справедливості, добросовісності і розумності полягає в тому, що норми законів, умови договорів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають відповідати загальновизнаним вимогами цивільного обороту, вимогам справедливості, добросовісності та розумності, що практично виражається у встановленні нормами цивільного законодавства рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб.

Необхідно врахувати, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалась шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України закріплений принцип свободи договору. Як встановлено її положеннями, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦК України, якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).

З огляду на те, що цивільне законодавство встановлює презумпцію добросовісності та розумності поведінки особи при укладенні договору, тягар доведення факту недобросовісності дій Відповідача лежить на Позивачеві.

В той же час, укладення TОB "Сатурн-11" договору з передбаченими у ньому умовами, в тому числі тими, то вважаються Позивачем несправедливими (п. 8.2. договору лізингу), було правом Позивача (елементом його договірної свободи), а тому відсутні підстави для визнання зазначених умов недійсними.

Слід вказати, що жодних застережень щодо умов договору під час укладення або дії такого від ТОВ "Сатурн-11" до Банку не надходило.

Розділом 8 договору лізингу сторонами погоджені умови щодо дострокового розірвання договору та повернення майна. Пунктом 8.2. договору лізингу визначені підстави, за яких договір може бути розірвано в односторонньому порядку за ініціативою Банка.

Статтею 651 ЦК України внормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Отже, про зміну та розірвання договору сторони вправі домовитися у будь-який час на свій розсуд незалежно від наявності підстави порушення договору. Розірвання або зміна договору може відбутися у зв`язку із односторонньою відмовою від договору однієї із його сторін, що тягне правові наслідки його розірвання або зміни.

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Статтею 782 ЦК України встановлено право наймодавця відмовитися від договору найму. Так, наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначає Закон України "Про фінансовий лізинг".

Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" унормовано, що лізингодавець має право (1) відмовитися від договору лізингу та (2) вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Окрім того, положення ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" не обмежує сторони та не забороняє визначити інші умови (підстави), за яких договір фінансового лізингу може бути розірвано лізингодавцем в односторонньому порядку, ніж ті, що передбачені даною нормою.

Відповідно до п. З, 4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом; вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Отже, ст. 782 ЦК України, ст.ст. 7, 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено право лізингодавця на односторонню відмову від договору у випадку несплати лізингоодержувачем платежів, при цьому ч. 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" також встановлено право лізингодавця у безспірному порядку вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Таким чином, зміст п. 8.2. договору фінансового лізингу № 4С16069ЛИ від 20.08.2016 року повністю відповідає положенням чинного на момент укладання договору законодавства, в тому числі загальним засадам цивільного законодавства, та волевиявленню сторін договору. Тобто, підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні.

Щодо позовної давності.

Частиною 4 статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд відмовляє в позові по суті з підстав його необґрунтованості та безпідставності, тому суд не застосовує строк позовної давності до вказаних правовідносин.

Позивач не довів суду належними доказами своїх вимог, за встановлених в судовому засіданні обставин, а також враховуючи положення спірного договору, приписи чинного законодавства позовні вимоги визнані судом необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 241-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Сатурн-11 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 05.03.2020

Суддя І.І. Борисенко