Рішення

від 13.03.2020 по справі 910/17703/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.03.2020Справа № 910/17703/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді : Ломаки В.С. , розглянувши в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Приватного акціонерного товариства Фарлеп-Інвест

до Товариства з обмеженою відповідальністю ТК СІРІУС

про стягнення 43 789, 50 грн.

Без повідомлення (виклику) представників сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство Фарлеп-Інвест (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТК СІРІУС (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за Договором суборенди № 4600036962 від 21.12.2018 у розмірі 43 789, 50 грн., з яких 36 538, 91 грн. основного боргу, 6 018, 29 грн. пені, 501, 53 грн. 3% річних та 730, 77 грн. інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує на те, що між ним та відповідачем 21.12.2018 було укладено Договір суборенди № 4600036962, відповідно до умов якого позивач зобов`язався передати, а відповідач - прийняти у строкове платне користування об`єкт суборенди та вносити суборендну плату та інші, передбачені Договором платежі у встановлених розмірах та у відповідні строки. Відповідач взяті на себе за Договором зобов`язання належним чином не виконав, суборендну плату та інші платежі вчасно та у повному обсязі не сплатив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість та виникли підстави для нарахування штрафних санкцій. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.12.2019 подану Приватним акціонерним товариством Фарлеп-Інвест позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

02.01.2019 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2020 відкрито провадження у справі № 910/17703/19, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощено позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала від 13.01.2020 про відкриття провадження у справі № 910/17703/19 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Означена ухвала була отримана відповідачем 28.01.2020 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з трек-номером 0103053439741.

Таким чином, суд надавав можливість учасникам справи реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

Разом з тим, відповідач не скористався наданим йому правом та у встановлений судом строк не подав відзив на позовну заяву з викладенням своїх аргументів та заперечень щодо заявлених позовних вимог.

Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 13.01.2020, не подав до суду відзиву на позов або клопотання про продовження процесуального строку для подання відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі Смірнова проти України ).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання розумності строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2018 року між позивачем (Орендар) та відповідачем (Суборендар) було укладено Договір суборенди № 4600036962 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого Орендар передає, а Суборендар приймає у строкове платне користування об`єкт суборенди (суборендоване майно), згідно п. 1.2. даного Договору, з метою його використання для складської діяльності (навантаження, розвантаження і зберігання речей).

Відповідно до п. 1.2. Договору об`єкт суборенди згідно даного Договору складається із 104 комірок (по 3 палетомісця (1,2м*0,8м) кожна.

Згідно з п. 1.3. Договору об`єкт суборенди знаходиться (змонтований) за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, с. Чайки, вул. В.Чайки, 16 в частині будівлі Виробничі бази зі складськими та офісними приміщеннями .

Пунктом 1.4. Договору передбачено, що Орендар є користувачем зазначеного в п. 1.2. майна на підставі Договору оренди нежитлового приміщення № 1101/1 від 11.01.2018, укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю ЮТА СЕРВІС (далі - Власник).

В силу п. 1.5. Договору Суборендар, керуючись технічною необхідністю, самостійно розміщує власні палети із товарами споживчого характеру, із використанням власної техніки та/або обладнання на об`єкті суборенди. Тара й упаковка товару повинні відповідати вимогам, що застосовуються до тари для упакування відповідного товару, що повинно забезпечувати його збереження при переміщенні та зберіганні на об`єкті суборенди. Ризик випадкового пошкодження об`єкту суборенди та/або товару несе Суборендар. Весь товар повинен бути упакований у короби відповідно до їх розмірів та розміщуватись на палетах 80х20 см та 100х120 см.

Цільове призначення об`єкта суборенди: розміщення товару суборендаря (п. 1.6. Договору).

Згідно з п. 1.7. Договору об`єкт суборенди передається Суборендарю у визначені даним Договором робочі години: один раз тиждень 4 години попередньо погодивши день і час доступу з Орендарем за добу. У разі виникнення необхідності доступу в період, не визначений даним Договором, Сторони погоджують необхідний для доступу час за допомогою засобів електронного зв`язку, зазначених у даному Договорі.

За умовами п. 2.1. Договору датою початку використання об`єкту суборенди Суборендарем, згідно даного Договору, є дата підписання Сторонами Акту прийому-передачі об`єкту суборенди, що з моменту його належного підписання сторонами є невід`ємною частиною Договору, та, який підтверджує факт надання суборенди до моменту підписання Акту передачі-прийому (повернення) об`єкту суборенди. Обов`язок по складанню Акту прийому-передачі об`єкту суборенди лежить на Суборендареві. Акт прийому-передачі об`єкту суборенди та Акту передачі-прийому (повернення) об`єкту суборенди підписується в двох примірниках, по одному примірнику для кожної із сторін.

Відповідно до п. 2.2. Договору передача майна Суборендарю здійснюється протягом десяти календарних днів з моменту направлення Орендарю Акту прийому-передачі об`єкту суборенди.

Пунктами 2.3., 2.4. Договору передбачено, що повернення майна Орендарю після закінчення строку дії даного Договору, здійснюється за актом передачі-прийому (повернення) об`єкту суборенди, який оформляється Суборендарем. Акт передачі-прийому (повернення) об`єкту суборенди підписується за результатами передачі майна Орендарю, по факту монтажу об`єкта оренди, з обов`язковим зазначенням стану майна, з урахуванням його нормального зносу Акт передачі-прийому (повернення) об`єкту суборенди посвідчує факт припинення Договору.

За умовами п. 3.1. Договору термін суборенди та строк дії даного Договору складає 6 місяців з дати підписання Акту прийому-передачі об`єкту суборенди, а саме до 30.06.2019 року включно. У випадку відсутності заперечень Орендаря протягом одного місяця з моменту після закінчення строку дії Договору, Договір вважається додатково продовженим на той самий строк і на тих же умовах.

В силу п. п. 5.1, 5.2. Договору за суборенду майна, згідно даного Договору, Суборендар сплачує Орендарю суборендну плату. Розмір суборендної плати складає 26 000, 00 грн. без ПДВ. Нарахування та сплата ПДВ здійснюється у порядку, встановленому чинним законодавством. Суборендна плата індексації не підлягає.

Оплата здійснюється за кожен місяць користування об`єктом суборенди на підставі даного Договору, до 5 числа поточного місяця. Звітним місяцем відповідно до даного Договору є календарний місяць. Нарахування суборендної плати починається з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі об`єкту суборенди згідно даного Договору.

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу в суборенду майно, про що свідчить Акт приймання-передачі від 21.12.2018 року.

Проте, відповідач у встановлений договором строк орендну плату не оплатив, внаслідок чого за ним виникла заборгованість в сумі 33 277, 42 грн.

Крім того, пунктом 5.8. Договору передбачено, що плата за спожиті Суборендарем комунальні послуги не включена до складу орендної плати і сплачується (компенсується) Орендарю до 15 числа наступного за звітним місяцем на підставі відповідних рахунків Орендаря, але в будь-якому разі не може перевищувати ј частини комунальних платежів згідно із рахунками, виставлених Орендарю власником приміщення.

У позовній заяві позивач вказує на те, що заборгованість відповідача за спожиті комунальні послуги за період дії Договору становить: за січень - 2 936, 70 грн. включаючи ПДВ, за лютий - 261, 48 грн., за березень - 63, 31 грн. включаючи ПДВ, всього разом - 3 261, 49 грн.

12.03.2019 року відповідач повернув позивачу об`єкт суборенди, що підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання-передачі, підписаним сторонами без зауважень і заперечень.

Листом № 06/02/19 від 06.02.2019 відповідач повідомив позивача про те, що згідно з п. 4.3.7. Договору він повідомляє про те, що у зв`язку із скороченням обсягів зберігання він вимушений призупинити суборенду з 08.03.2019 року. Суборендовані складські площі будуть звільнені до вказаного строку.

24.07.2019 року позивач направив на адресу відповідача претензію № 485/04-11 від 23.07.2019 про погашення боргу, яка відповідачем задоволена не була.

Листом № 1/09 від 25.09.2019 відповідач гарантував погашення боргу згідно з наведеним графіком у строк до 13.12.2019 року.

Разом з тим, оскільки заборгованість відповідачем у добровільному порядку оплачена не була, позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено судом, між сторонами спору на підставі Договору виникли правовідносини, предметом яких була передача позивачем відповідачу в суборенду 104 комірок (по 3 палетомісця (1,2м*0,8м) кожна.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За умовами п. 3.1. Договору термін суборенди та строк дії даного Договору складає 6 місяців з дати підписання Акту прийому-передачі об`єкту суборенди, а саме до 30.06.2019 року включно. У випадку відсутності заперечень Орендаря протягом одного місяця з моменту після закінчення строку дії Договору, Договір вважається додатково продовженим на той самий строк і на тих же умовах.

В силу п. п. 5.1, 5.2. Договору за суборенду майна, згідно даного Договору, Суборендар сплачує Орендарю суборендну плату. Розмір суборендної плати складає 26 000, 00 грн. без ПДВ. Нарахування та сплата ПДВ здійснюється у порядку, встановленому чинним законодавством. Суборендна плата індексації не підлягає.

Оплата здійснюється за кожен місяць користування об`єктом суборенди на підставі даного Договору, до 5 числа поточного місяця. Звітним місяцем відповідно до даного Договору є календарний місяць. Нарахування суборендної плати починається з моменту підписання сторонами Акту прийому-передачі об`єкту суборенди згідно даного Договору.

Проте, в порушення взятих на себе зобов`язань відповідач не сплачував орендну плату за користування майном у встановлений Договором строк, внаслідок чого за ним виникла заборгованість в сумі 33 277, 42 грн.

Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За таких обставин, оскільки відповідач в обумовлений Договором строк не оплатив позивачу орендну плату, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Таким чином, відповідний борг в сумі 33 277, 42 грн., який існує на момент розгляду справи в суді, має бути стягнутий з відповідача в судовому порядку.

Крім того, пунктом 5.8. Договору передбачено, що плата за спожиті Суборендарем комунальні послуги не включена до складу орендної плати і сплачується (компенсується) Орендарю до 15 числа наступного за звітним місяцем на підставі відповідних рахунків Орендаря, але в будь-якому разі не може перевищувати ј частини комунальних платежів згідно із рахунками, виставлених Орендарю власником приміщення.

У позовній заяві позивач вказує на те, що заборгованість відповідача за спожиті комунальні послуги за період дії Договору становить: за січень - 2 936, 70 грн. включаючи ПДВ, за лютий - 261, 48 грн., за березень - 63, 31 грн. включаючи ПДВ, всього разом - 3 261, 49 грн.

Суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

За загальним правилом, обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. При цьому доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Розподіл між сторонами тягаря доказування визначається предметом спору.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій

Відповідно до частин 1 та 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Разом з тим, позивачем до позовної заяви не надано жодних доказів на підтвердження наявності у відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги в сумі 3 261, 49 грн., зокрема, позивачем не надано належних доказів, на підставі яких суд мав би можливість встановити обсяг спожитих відповідачем комунальних послуг та їх вартість. При цьому, матеріали справи не містять як передбачених пунктом 5.8. Договору рахунків позивача для оплати комунальних послуг, так і доказів їх виставлення відповідачу.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за спожиті комунальні послуги в сумі 3 261, 49 грн., у зв`язку з недоведеністю.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 6 018, 29 грн., суд зазначає наступне.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Під виконанням зобов`язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов`язків, що є змістом зобов`язання.

Невиконання зобов`язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Положеннями статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 6.3. Договору передбачено, що за прострочення платежів згідно даного Договору, Суборендар сплачує Орендарю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (18%х2) починаючи з 06.02.2019 року за 167 днів (тобто по 22.07.2019) в сумі 6 018, 29 грн., суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам діючого законодавства внаслідок невірно обраної бази нарахування з огляду на недоведеність позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комунальним послугам в сумі 3 261, 49 грн.

Крім того, позивачем при здійсненні розрахунку пені не було враховано, що за обраний ним період розмір облікової ставки НБУ змінювався та складав з 26.04.2019 - 17,5%, а з 19.07.2019 - 17%.

Таким чином, за розрахунком суду розмір пені за період з 06.02.2019 по 22.07.2019 року складає 5 241, 20 грн.

Що стосується заявлених позовних вимог в частині стягнення 3% річних в сумі 501, 53 грн. та інфляційних втрат в сумі 730, 77 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.

Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.

Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов`язань.

Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату № 265 від 27.07.2007 Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін , відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться ланцюговим методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних в сумі 501, 53 грн. починаючи з 06.02.2019 за 167 днів, та розрахунок інфляційних втрат за період з 06.02.2019 по 06.07.2019 в сумі 730, 77 грн., суд вважає його арифметично невірним та таким, що не повністю відповідає вимогам діючого законодавства внаслідок невірно обраної бази нарахування з огляду на недоведеність позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комунальним послугам в сумі 3 261, 49 грн.

За розрахунком суду, розмір 3% річних складає 456, 77 грн., а розмір інфляційних втрат - 701, 90 грн.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв`язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

За таких обставин, оскільки заявлені позовні вимоги є частково обґрунтованими, вони підлягають частковому задоволенню з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно задоволеній частині позову.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства Фарлеп-Інвест до Товариства з обмеженою відповідальністю ТК СІРІУС про стягнення 43 789, 50 грн. задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТК СІРІУС (01103, місто Київ, вулиця Михайла Бойчука, будинок 26, офіс 189; код ЄДРПОУ 41183614) на користь Приватного акціонерного товариства Фарлеп-Інвест (01011, місто Київ, провулок Євгена Гуцала, будинок 3; код ЄДРПОУ 19199961) 33 277 (тридцять три тисячі двісті сімдесят сім) грн. 42 коп. основного боргу, 5 241 (п`ять тисяч двісті сорок одну) грн. 20 коп. пені, 456 (чотириста п`ятдесят шість) грн. 77 коп. 3% річних, 701 (сімсот одну) грн. 90 грн. інфляційних втрат та 1 740 (одну тисячу сімсот сорок) грн. 60 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з підпунктом 17.5. пункту 17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 13.03.2020 року.

Суддя В.С. Ломака