Рішення

від 12.03.2020 по справі 910/174/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.03.2020Справа № 910/174/20

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропром-М" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрсівтест" простягнення 59765,65 грн Суддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропром-М" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсівтест" 59765,65 грн, з яких: 48000,00 грн основного боргу за доставку навантажувача та простій навантажувача, 3164,05 грн 3% річних та 8601,60 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору оренди транспортних засобів з екіпажем №08/09/2017 від 08.09.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2020, судом відкрито провадження у справі №910/174/20; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; зобов`язано позивача до 06.02.2020 надати суду нотаріально засвідчений переклад на українську мову тексту договору оренди №08/09/2017 від 08.09.2017 та акту приймання-передачі до нього, на які позивач посилається в обґрунтування своїх вимог; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; позивачу - строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

30.01.2020 через канцелярію суду від позивача надійшли витребувані судом документи.

Частиною 5 ст.176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому ст.242 цього Кодексу, та з додержанням вимог ч.4 ст.120 цього Кодексу.

Відповідно до ч.11 ст.242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами ч.1 ст.7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи, ухвала суду у справі №910/174/20 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04050, м.Київ, вул.Мельникова, будинок 12.

Однак, конверт з ухвалою суду від 08.01.2020 був повернутий відділенням поштового зв`язку з відміткою "за зазначеною адресою не знаходиться".

Згідно з п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день проставлення на поштовому конверті відмітки: "за зазначеною адресою не знаходиться" за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення останньому відповідної ухвали суду.

Згідно з ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.01.2020 не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч.2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропром-М" (орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрсівтест" (орендар, відповідач) укладено договір оренди транспортних засобів з екіпажем №08/09/2017 (договір), за умовами якого орендодавець надає орендарю транспортний засіб зі своїм кваліфікованим персоналом, що належить йому на праві власності: Фронтальний навантажувач ТОТА XZ 636 - об`єм ковша 2.0 м 3 іменований надалі транспорт, для використання відповідно до потреб орендаря з метою виконання робіт з навантаження машин, а також надає орендарю своїми силами послуги з управління транспортом та його технічної експлуатації. Для виконання робіт за цільовим призначенням на об`єкті орендаря, який знаходиться за адресою: Хмельницька область, м.Полонне, вул.Академіка Герасимчука, 190-Б (п.1.1, 1.2).

Після підписання договору орендодавець надає транспорт, зазначений в цьому договорі, орендарю протягом 3 (трьох) днів з моменту отримання передоплати за перебазування транспортних засобів. Транспорт використовується для роботи орендаря орієнтовно по 10 (десять) годин на добу. Перебазування транспорту на об`єкт здійснюється за рахунок орендаря (п.п.1.3, 1.4, 1.5 договору).

Для перебазування майна на об`єкт і з об`єкта орендар здійснює одноразову передоплату, згідно виставленого рахунку, а також передоплату за 2 робочих дні в розмірі 7000,00 грн на 1 одиницю наданої техніки після доставки на об`єкт. Акт про надання послуг підписується сторонами помісячно. Оплата здійснюється в безготівковій формі, шляхом переказу грошових коштів на розрахунковий рахунок орендодавця, зазначений в даному договорі, 15 і 30 числа кожного місяця, на підставі підписаних наряд завдань. З моменту закінчення дії договору замовник та підрядник в 5 (п`яти) денний термін робить акт звірки взаємних розрахунків і на його підставі здійснюють взаємний остаточний розрахунок протягом 5 (п`яти) банківських днів (п.п.3.2, 3.3, 3.4, 3.6 договору).

У разі простою транспорту з вини орендаря, останній оплачує орендодавцю суму в розмірі 400,00 грн на добу, або 40,00 грн за 1 годину простою транспорту (п.4.3 договору).

Відповідно до п.5.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2017. Дія договору припиняється в частині взаєморозрахунків - при повному виконанні сторонами взятих на себе зобов`язань.

На виконання умов договору 09.09.2017 між сторонами було підписано акт прийому-передачі транспортного засобу в оренду.

Згідно підписаного між сторонами та скріпленого печатками господарюючих суб`єктів акту прийому-передачі від 09.10.2017 орендар передав, а орендодавець прийняв з оренди транспортний засіб.

Відповідно до акту надання послуг №132 від 09.10.2017, який підписаний та скріплений печатками обох сторін, позивач надав, а відповідач прийняв послуги на загальну суму 48000,00 грн.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, за твердженнями позивача, виконанням відповідачем свого обов`язку зі сплати платежів за договором, у зв`язку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача основного боргу, 3% річних та інфляційних втрат.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає договір оренди транспортних засобів з екіпажем №08/09/2017 від 08.09.2017 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов`язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором оренди (найму), який підпадає під правове регулювання глави 58 Цивільного кодексу України та глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.1 ст.283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Матеріалами справи (актами приймання-передачі від 09.09.2017 та від 09.10.2017) підтверджується факт передачі в оренду майна, що є об`єктом оренди за укладеним між сторонами договором та факт повернення майна з оренди.

Частиною 1 ст.762 Цивільного кодексу України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось судом, на підставі акту надання послуг №132 від 09.10.2017, який підписаний та скріплений печатками обох сторін, позивач надав, а відповідач прийняв послуги (послуги з доставки навантажувача та простій навантажувача) на загальну суму 48000,00 грн.

При цьому умовами розділу 3 укладеного між сторонами правочину не було визначено конкретний строк оплати за перелічені в акті надання послуг №132 від 09.10.2017 послуги.

В той же час, згідно п.п.3.6, 5.1 договору сторонами погоджено, що з моменту закінчення дії договору (31.12.2017) замовник та підрядник в 5 (п`яти) денний термін складають акт звірки взаємних розрахунків і на його підставі здійснюють взаємний остаточний розрахунок протягом 5 (п`яти) банківських днів, у зв`язку з чим суд приймає акт надання послуг №132 від 09.10.2017 як документ, на підставі якого відповідач повинен був здійснити кінцеві розрахунки, оплатити за надані позивачем послуги протягом 5 банківських днів з дня закінчення строку дії договору, тобто у строк до 09.01.2018 включно.

Проте в порушення взятих на себе договірних зобов`язань відповідач за надані позивачем послуги не сплатив. Доказів протилежного матеріали справи не містять, а відповідач суду не надав.

Відтак за висновками суду, позовні вимоги про стягнення з відповідача 48000,00 грн основного боргу є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 8601,60 грн за період прострочки з жовтня 2017 року по листопад 2019 та 3% річних на суму 3164,05 грн за період прострочки з 10.10.2017 по 20.12.2019, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем зобов`язання по оплаті послуг, то вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних є законними та обґрунтованими.

За розрахунком суду, сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача з урахуванням визначеного судом періоду прострочення складає 2801,10 грн за період з 10.01.2018 по 20.12.2019.

Як вже вказувалось судом, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі №910/5625/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, а також постановою Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за прострочення оплати відповідачем наданих позивачем послуг з урахуванням визначеного судом періоду прострочення, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат на суму 6127,01 грн.

За таких обставин, враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропром-М" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсівтест".

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрсівтест" (04050, м.Київ, вул.Мельникова, будинок 12, ідентифікаційний код 38569005) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропром-М" (49082, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, вул.Передова, будинок 671, ідентифікаційний код 35204133) основну заборгованість в сумі 48000 (сорок вісім тисяч) 00 коп., 2801 (дві тисячі вісімсот одна) грн 10 коп. 3% річних, інфляційні втрати у розмірі 6127 (шість тисяч сто двадцять сім) грн 01 коп. та судовий збір у розмірі 1829 (одна тисяча вісімсот двадцять дев`ять) грн 80 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257, п.п.17.5 п.17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М. Смирнова