Рішення

від 02.03.2020 по справі 916/3061/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" березня 2020 р.м. Одеса Справа № 916/3061/19

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Горнович Л.О.

за участю представників сторін:

від позивача: Шишлов В.А. (на підставі ордеру);

від відповідачів: не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства «Тімурагро» (68500, Одеська обл., Тарутинський р-н, смт Тарутине, пр-т Миру, буд.7);

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю „РТС Україна» (65009, м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 18); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю „Саб-Комодітіс» (65009, м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 18); 3. Агропромислове підприємство „Протос» товариство з обмеженою відповідальністю (67801, Одеська обл., Овідіопольський р-н, смт Овідіополь, вул. Євгена Колісниченко, буд. 1А)

про стягнення 3 568 465,70 грн.

ВСТАНОВИВ :

Суть спору: 15.10.2019 року до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Приватного підприємства «Тімурагро» (вх. ГСОО №3134/19) до відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю „РТС Україна» , Товариства з обмеженою відповідальністю „Саб-Комодітіс» та Агропромислового підприємства „Протос» товариства з обмеженою відповідальністю, в якій позивач просив суд:

1) стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю „РТС Україна» та Товариства з обмеженою відповідальністю „Саб-Комодітіс» заборгованість за договором поставки №31101 від 31.10.2017р. у розмірі 1943215,70 грн., з яких: 1104235,32 грн. - заборгованість за договором, 838980,38 грн. - пеня 1,67% в місяць;

2) стягнути з Агропромислового підприємства „Протос» товариства з обмеженою відповідальністю заборгованість за договором поставки №31101 від 31.10.2017р. у розмірі 1625250,00 грн., з яких: 1500000,00 грн. - заборгованість за договором та 125250,00 грн. - пеня 1,67% в місяць.

Також у позовній заяві позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору у розмірі 53526,99 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачами умов укладених договорів, зокрема, договору поставки №31101 від 31.10.2017р., договору поруки б/н від 10.07.2018 року, а також договору про переведення боргу №23051 від 23.05.2019 року, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду. При цьому, позивач наполягає, що ним було належно виконано зобов`язання за договором поставки №31101 від 31.10.2017р. та передано у власність відповідача-1 товар у кількості 1011,43 т, однак його вартість покупцем у повному обсязі сплачена не була, тоді як виконання зобов`язань відповідача-1 за даним договором забезпечено порукою за договором укладеним 10.07.2018 року з ТОВ „Саб-Комодітіс» , а частина боргу у розмірі 1500000,00 грн. була переведена на відповідача-3, шляхом укладення 23.05.2019 року з АП „Протос» договору про переведення боргу №23051.

Ухвалою суду від 04.11.2019 року за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/3061/19 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 25.11.2019 року.

Ухвалою суду від 15.111.2019 року підготовче засідання, в порядку ст. 183 Господарського процесуального кодексу, було відкладено на 23.12.2019 року.

23.12.2019 року до суду від ТОВ „Саб-Комодітіс» надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО № 26572/19, в якому відповідач вважає, що позов позивачем, відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, не доведений належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. При цьому свою позицію відповідач-2 обґрунтовує відсутністю документів, які б визначали яка саме пшениця є предметом купівлі-продажу за договором №31101 від 31.10.2017 р. та наполягає, що позивач не виконав обов`язки, покладені на нього за вказаним договором, оскільки відсутні докази доставки та прийняття відповідачем-1 відповідного товару. Отже, відповідач-2 вважає, що оскільки позивач не надав доказів поставки товару, його залікової ваги і підписаного сторонами документа щодо узгодження поставленої кількості товару, зазначені обставини виключають можливість стягнення як основної суми так і похідних від неї сум у вигляді штрафних санкцій. Більш того, відповідач наполягає, що, в силу приписів ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України, зміна вартості поставленого 16.11.2017 року товару за договором поставки №31101 від 31.10.2017 року, шляхом укладення додаткових угод №1 від 16.11.2017р. та №2 від 20.03.2018р. є протиправною. Водночас, відповідач-2 також стверджує і про протиправність нарахування пені, оскільки її нарахування не відповідає умовам укладеної додаткової угоди, якщо навіть припустити її законність та відповідність ст. 11, 202 ЦК України, адже, з урахуванням внесених змін у п. 9.1 договору, щодо порядку нарахування пені, для застосування початку дії цього пункту спочатку потрібно провести оплату і лише після цього за період прострочення має бути нарахована пеня - і ніяк не раніше. Більше того, відповідач-2 стверджує, що, по-перше, порука після переведення боргу припинилась, а, по-друге, порука припинилась 10.01.2019р. у зв`язку із закінченням строку/терміну її існування, тоді як з позовом позивач звернувся до суду лише 15.10.2019 року. Крім того, відповідач-2 зазначає, що позов та похідні від нього засвідчені додатки вчинені неналежною, не уповноваженою особою, оскільки в Єдиному реєстрі адвокатів України відсутні відомості щодо адвоката Шишлова Володимира Андрійовича, а пошук за номером свідоцтва 5923 надав інформацію про зовсім іншого адвоката з робочим місцем у м. Києві. При цьому, відповідач-2 звертає увагу суду на те, що зазначена в договорі про надання правової допомоги та в ордері адреса робочого місця адвоката не співпадають, а надання правової допомоги здійснюється у неіснуючих судах.

У судовому засіданні від 23.12.2019 року в порядку ч.3 ст. 177 Господарського процесуального кодексу України, судом було оголошено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на тридцять днів до 02.02.2020 року та, в порядку ч. 2 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09.01.2020 року.

08.01.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив ТОВ „Саб-Комодітіс» вх. ГСОО № 328/20, в якій він наголошує на несвоєчасності подання відповідного відзиву, в зв`язку з чим вважає, що справа має бути розглянута судом в порядку ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, та просить суд визнати відповідний відзив на позовну заяву недопустимим доказом та таким, що поданий з порушенням строків. Разом з тим, не погоджуючись із доводами відповідача-2 позивач свою незгоду із твердженнями відповідача-2 обґрунтовує тим, що в силу приписів ст. 180 ГК України позивачем та відповідачем-1 за взаємною домовленістю було визначено саме такий предмет договору, тоді як відповідач-2 не є стороною договору поставки № 31101, а тому не може ставити під сумнів домовленості сторін за відповідним договором. Більш того, позивач наполягає, що ним подано усі документи, які підтверджують факт поставки товару, тоді як товарно-транспортні накладні наявні у позивача але в силу положень п. 4.4 договору поставки є необов`язковими для підтвердження поставки товару. Крім того, позивач звертає увагу суду, що він не здійснював передачу зерна на зберігання, тому у нього відсутні товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна, яким є відповідач-1. При цьому позивач доводить до відома суду, що зерновий склад на який здійснювалась доставка згідно договору поставки №31101 на той час належав відповідачу-3, а тому відповідач-2 не позбавлений права у разі необхідності звернутись до суду з відповідним клопотанням про витребування складських квитанцій. Водночас, позивач вважає, що посилання відповідача-2 на міркування Верховного суду в адміністративному провадженні щодо первинних документів та ролі господарського договору в аспекті реальності руху товару є недоцільними та зазначає про можливість невідповідності (розбіжностей) податкової звітності сторін, адже відповідачі 1 та 3 є такими особами в яких наявний податковий борг та вважає звинувачення відповідача-2 в можливих порушеннях податкового законодавства позивачем безпідставними. Більш того, позивач наполягає, що договір поставки є діючим до повного виконання сторонами зобов`язань, а тому сторони мають право вносити зміни до відповідного договору протягом всього періоду його дії. З приводу тверджень відповідача-2 щодо порядку нарахування пені позивач зазначає про їх абсурдність та наявність технічної помилки, однак наполягає, що визначення порядку нарахування пені було саме в такій термінології, який погоджено у розрахунку згідно додаткової угоди №1/1. При цьому позивач також зазначає про помилковість тверджень відповідача-2 з приводу обставин переведення боргу, оскільки, за думкою позивача, положення відповідного договору, а саме і сума і строки сплати новим боржником за договором переведення боргу №23051 у ньому зазначені та не мають викликати сумніви у відповідача-2, оскільки він навіть не є стороною даного договору. Крім того, позивач наполягає, що в силу приписів ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, ним подано до суду необхідні документи, якими підтверджуються повноваження адвоката, тоді як в силу приписів Закону України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність» рада адвокатів України забезпечує ведення відповідного реєстру, а тому питань щодо повноважень представника позивача зі сторони інших учасників виникати не може. Разом з тим, позивач доводить до відома суду, що відповідачі у справі є пов`язаними особами як на момент підписання договорів з позивачем так і на теперішній час, оскільки ОСОБА_1 В.О. являється з 10.08.2016 року керівником відповідача-2 та з 23.07.2019 року керівником відповідача-3, а Колісниченко Д.С. з 24.05.2018 року підписантом відповідача-2 та керівником відповідача-1, що за думкою позивача пояснює факт поручительства та переведення боргу між даними підприємствами, оскільки вони від самого початку підконтрольні одній або декільком пов`язаним особам.

09.01.2020 року від АП „Протос» надійшов відзив на позовну заяву вх. ГСОО № 367/20, згідно якого відповідач-3 проти позову заперечує, посилаючись на обставини невиконання позивачем зобов`язань за договором поставки № 31101 від 31.10.2017 року, відсутністю складських документів на зерно, а також вказуючи на протиправність зміни ціни у договорі, шляхом укладення відповідної додаткової угоди між позивачем та відповідачем-1. Більш того, відповідач-3 доводить до відома суду, що між позивачем та ним існують договірні відносини за якими здійснюються зарахування зустрічних однорідних вимог, у тому числі в рахунок погашення заборгованості у розмірі 1500000,00 грн., яка виникла за договором переведення боргу №23051. При цьому відповідач-3 зазначає, що умовою повернення заборгованості позивачу було передання зерна на зберігання АП „Протос» до 31.05.2020р. та залік частини боргу у розмірі 40% від суми наданих послуг, які будуть направлятися на оплату боргу нового боржника - АП „Протос» перед кредитором - ПП „Тімурагро» за договором №31101 від 31.10.2017р. та договором про переведення боргу №23051 від 23.05.2019р. Однак, відповідач-3 доводить до відома суду, що, наразі, він не є власником зернового складу. Водночас, відповідач-3 наполягає, що із договору переведення боргу №23051 не вбачається яка саме сума боргу має бути сплачена та у які строки, а тому вважає, що сторонами не обумовлено суму та строки в які вона має бути сплачена боржником.

Ухвалою суду від 09.01.2020 року, в порядку ст. 185 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 03.02.2020 року.

30.01.2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив АП „Протос» вх. ГСОО № 2362/20, в якій він наголошує на несвоєчасності подання відповідного відзиву, в зв`язку з чим вважає, що справа має бути розглянута судом в порядку ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України та просить суд визнати відповідний відзив на позовну заяву недопустимим доказом та таким, що поданий з порушенням строків. Разом з тим, не погоджуючись із доводами відповідача-3, позивач свою незгоду із твердженнями відповідача-3 обґрунтовує аналогічними підставами, які викладені у відповіді на відзив вх. ГСОО № 328/20. Разом з тим, з приводу договірних відносин щодо надання відповідачем-3 послуг з чищення, зберігання і відвантаження зернових, зернобобових та насіння олійних культур, позивач зазначає, що відповідні договори були укладені як надання позивачем ще одного з варіантів повернення боргу, але за відсутності необхідності у послугах відповідача-3, співпраця згідно даних угод так і не розпочалась. Більш того, позивач наполягає, що умовами договору переведення боргу №23051 визначено як і сума боргу так і строки її сплати, а факт відчуження майнового комплексу відповідача-3 не звільняє його від обов`язків повернення будь-яких боргових зобов`язань.

У судовому засіданні від 03.02.2020 року судом було оголошено перерву у розгляді справи до 02.03.2020 року.

У судовому засіданні від 02.03.2020 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі

Відповідач-1 - ТОВ „РТС Україна» про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду, які були отримані відповідачем про, що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення судових відправлень. Враховуючи відсутність жодних повідомлень щодо причин неявки представника ТОВ „РТС Україна» у судові засідання, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача-1 за наявними в ній матеріалами, відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачі-2, 3 - ТОВ „Саб-Комодітіс» та АП „Протос» відповідно про дату, час та місце судових засідань повідомлені належним чином шляхом направлення ухвал суду, які були отримані зазначеними відповідачами про, що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення судових відправлень, між тим, про причини неявки суд не повідомили, в зв`язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

В судовому засіданні 02.03.2020 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду та повідомлено, що повний текст рішення буде складено 12.03.2020 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши належність, допустимість доказів, суд встановив:

31.10.2017 року між ПП „Тімурагро» (надалі - постачальник) та ТОВ „РТС Україна» (надалі - покупець) було укладено договір поставки №31101 (надалі - договір 1), згідно умов якого постачальник зобов`язався передавати у власність покупця товар - пшеницю, а покупець прийняти та оплатити товар.

Відповідно до розділу 2 „Кількість товару» договору 1, одиниці виміру кількості товару: тонна. Загальна кількість товару: згідно специфікаціям. Кількість товару в ході виконання договору може змінюватися за взаємною згодою сторін, оформленим з дотриманням простої письмової форми.

За умовами п. 3.2 договору, при виявленні невідповідності товару вимогам якості покупець має право повернути забракований товар постачальнику.

У розділі 4 „Ціна, порядок розрахунків і загальна вартість договору» договору 1 встановлено, що ціна товару за одиницю: згідно специфікаціям; ціна товару вказана на умовах згідно п. 5.1; покупець здійснює передоплату або оплату постачальнику вартості товару протягом 20-ти банківських днів з моменту поставки товару; оплата здійснюється за заліковою вагою, яка узгоджується сторонами; поставка супроводжується наступними документами: рахунок-фактура, видаткова накладна, податкова накладна.

За умовами п. 5.2 договору 1, постачальник здійснює поставку товару до 30.12.2017 року.

Положеннями п. 6.1 договору встановлено, що сторони мають право за взаємною згодою вносити зміни в договорі протягом всього періоду його дії.

Із змісту п. 8.1 договору 1 вбачається, що він набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до закінчення виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Згідно п. 9.1 договору 1, за несвоєчасне перерахування покупцем постачальнику грошових коштів в оплату вартості товару, останній має право вимагати сплати пені, а покупець в такому випадку зобов`язується сплачувати постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як встановлено судом, протягом періоду з 31.10.2017 року по 16.11.2017 року між ПП „Тімурагро» та ТОВ „РТС Україна» у межах договору поставки №31101 від 31.10.2017 року було укладено специфікацію, а також додаткову угоду до договору, а саме:

1) 31.10.2017р. специфікацію №1, згідно якої предметом поставки є пшениця кількістю 1000,000+/-10% загальною вартістю 5500000,00 грн. з доставкой в смт Овідіополь в Одеській області;

2) 16.11.2017р. додаткова угода №1, згідно якої сторонами було внесено зміни в специфікацію №1 від 31.10.2017р. та викладено її у наступній редакції: пшениця кількістю 360,000+/-10% по ціні 5500,00 грн. загальною вартістю 1980000,00 грн. та пшениця 640,000+/-10% по ціні 5750,00 грн. загальною вартістю 3680000,00 грн. з доставкой в смт Овідіополь в Одеській області. Загальна сума специфікації 5660000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20%).

З матеріалів справи також вбачається, що протягом періоду з 03.11.-16.11.2017р. позивачем було виставлено до сплати ТОВ „РТС Україна» рахунки на оплату товару за договором № 31101 від 31.10.2017р. на загальну суму 5724563,62 грн. (том І а.с. 21-27).

Як встановлено матеріалами справи, на виконання умов договору №31101 від 31.10.2017р. позивачем у період з 03.11.2017р. по 16.11.2017р. було здійснено поставку товару - пшениця у кількості 1011,43 т на загальну суму 5724563,62 грн., що підтверджується видатковими накладними №55 від 03.11.2017р. на суму 1521188,89 грн., №56 від 03.11.2017р. на суму 243649,82 грн., №57 від 06.11.2017р. на суму 240679,82 грн., №58 від 16.11.2017р. на суму 922013,14 грн., №59 від 16.11.2017р. на суму 888893,12 грн., №60 від 16.11.2017р. на суму 873885,61 грн. та №63 від 16.11.2017р. на суму 1034253,22 грн. (том І а.с. 28-34).

Разом з тим, з зазначених вище накладних вбачається, що вони підписані особою, яка здійснювала приймання товару від ТОВ „РТС Україна» без будь-яких заперечень щодо кількості чи якості переданого товару. Крім того, відповідні видаткові накладні засвідчені печаткою ТОВ „РТС Україна» , як покупцем за договором поставки №31101, що ніяким чином не заперечується сторонами у справі.

Так, із наявних в матеріалах справи первинних документів вбачається, що між сторонами у справі відбулись господарські операції з приводу поставки товару, згідно укладеного договору у письмовій формі (том І а.с.15-16).

Як стверджує позивач, станом на 29.01.2018р. ТОВ „РТС Україна» , в порушення п. 4.4 договору №31101 здійснило оплату поставленого товару лише у сумі 2801188,89 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку (том І а.с. 35-38).

29.01.2018р. між ПП „Тімурагро» та ТОВ „РТС Україна» було укладено додаткову угоду №1/1 до договору поставки №31101 від 31.10.2017р., згідно якої за домовленістю сторін було викладено п. 4.4 та п. 9.1 договору в новій редакції, а саме:

„4.4. Покупець здійснює повні взаєморозрахунки за поставлений товар в термін до 15 вересня 2018 року.» , „9.1. В разі оплати за поставлений товар пізніше 1 лютого 2018 року, покупець сплачує пеню в сумі 1,67% в місяць від суми оплат, що проведені пізніше 1 лютого 2018 року» .

Водночас, 20.03.2018 року між ПП „Тімурагро» та ТОВ „РТС Україна» було укладено додаткову угоду №2 до договору поставки №31101 від 31.10.2017р., згідно якої сторони домовилися про збільшення ціни товару у зв`язку з тим, що оплата товару не була здійснена в строки згідно п. 4.4 та внесли зміни в специфікацію №1 від 31.10.2017р. виклавши її в такий спосіб: пшениця кількістю 360,000+/-10% по ціні 5500,00 грн. загальною вартістю 1980000,00 грн. та пшениця 640,000+/-10% по ціні 5950,00 грн. загальною вартістю 3680000,00 грн. з доставкой в смт Овідіополь в Одеській області. Загальна сума специфікації 5788000,00 грн. (у т.ч. ПДВ 20%).

Разом з тим, між ПП „Тімурагро» та ТОВ „РТС Україна» було здійснено звіряння взаєморозрахунків за період з 01.11.2017р. - 04.07.2018р. за договором №31101 від 31.10.2017р. за результатами чого складено акт звіряння (том І а.с. 62), згідно якого заборгованість на користь ПП „Тімурагро» на 04.07.2018 року - 3052735,32 грн.

Як встановлено судом, 10.07.2018 року між ТОВ „Саб-Комодітіс» (поручитель) та ПП „Тімурагро» (кредитор) було укладено договір поруки б/н (надалі - договір поруки) у відповідності до умов якого поручитель поручаються перед кредитором за виконання обов`язків ТОВ „РТС Україна» (надалі - боржник) перед кредитором за договором поставки №31101 від 31.10.2017 року укладеним між кредитором та боржником (надалі - основний договір).

У пункті 1.2 договору поруки зазначено, що поручитель підтверджує, що він ознайомлений із змістом вищезазначеного основного договору.

За умовами п. 2.1 договору поруки, у разі порушення боржником обов`язків за основним договором поручитель відповідає перед кредитором субсидіарно відносно боржника, тобто виключно у тому разі, якщо боржник не задовольнить у повному обсязі або частково безспірні вимоги кредитора відповідно до п. 3.1 цього договору.

Положеннями п. 2.2 договору поруки встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором виключно в частині суми боргу боржника за основним договором.

Згідно п. 3.1 договору поруки, у разі несплати боржником суми боргу в строки, передбачені основним договором, кредитор звертається з вимогою до боржника про повернення суми боргу за основним договором.

У відповідності до п. 5.2 договору поруки, він діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 559 Цивільного кодексу України.

Як стверджує позивач, загальна сума сплачених ТОВ „Саб-Комодітіс» коштів згідно договору поруки б/н від 10.07.2018 року за період з 12.11.2018р. по 10.07.2019р. становить 398500,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками банку та зазначеного в них призначення платежу (том І а.с. 39, 42-59 з оборотом), що ніяким чином не спростовано відповідачем-2.

Крім того, позивач стверджує, що 30.11.2018 року ТОВ „РТС Україна» було здійснено сплату частини боргу у розмірі 50000,00 грн. за поставлений товар за договором №31101, що підтверджується випискою банку за відповідний період та зазначеного призначення платежу (том І а.с. 40-41).

За підрахунком позивача, станом на 25.06.2019 року, сума боргу за договором поставки №31101 від 31.10.2017 року складала 2604235,32 грн.

Так, 23.05.2019 року між ТОВ „РТС Україна» (первісний боржник), АП „Протос» (новий боржник) та ПП „Тімурагро» укладено договір про переведення боргу №23051, згідно якого первісний боржник перевів частину боргу за договором №31101 від 31.10.2017р., укладеного між первісним боржником та кредитором, а новий боржник прийняв на себе зобов`язання за названим у цьому пункті договором (надалі - основний договір) на суму 1500000 грн., яка підтверджується актом звірки взаємних розрахунків станом на 23.05.2019р., який засвідчує безспірність заборгованості первісного боржника перед кредитором.

Із змісту п.п. 4.2.1 договору №23051 вбачається, що новий боржник зобовязався виконати зобов`язання первісного боржника перед кредитором.

Згідно п. 6.1 договору №23051, даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором.

З урахуванням викладеного вище, позивач наполягає, що солідарна заборгованість відповідача-1 та відповідача-2 за договором поставки становить - 1104235,32 грн., а заборгованість відповідача-3 - 1500000,00 грн. на які позивачем здійснено нарахування пені з урахуванням розміру заборгованості кожного із відповідачів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об`єктивно з`ясувавши обставини справи, суд дійшов таких висновків:

Так, по-перше, суд зазначає, що обставини викладені відповідачами ТОВ „Саб-Комодітіс» та АП „Протос» у відповідних відзивах на позовну заяву, судом до уваги не приймаються та в силу приписів ч.2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України залишаються без розгляду, як і додані до них докази в силу положень ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, в зв`язку з чим розгляд справи здійснюється судом, в порядку ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України за наявними матеріалами.

Водночас, суд вважає за необхідне зазначити, що матеріали справи містять докази, передбачені ст. 60 Господарського процесуального кодексу України, які підтверджують повноваження представника відповідача щодо здійснення відповідних процесуальних дій від імені позивача у справі, а саме ордер серії КВ №441783 та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (том І а.с. 66-67), а тому позовна заява та додані до неї докази підписано та відповідно засвідчено особою у межах повноважень визначених законом, як для особи, яка здійснює адвокатську діяльність.

Аналізуючи заявлені позовні вимоги ПП „Тімурагро» суд вважає за необхідне надати правову оцінку правовідносинам сторін, які виникли на підставі основного договору - договору поставки №31101 від 31.10.2017р. в зв`язку з чим суд зазначає таке:

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу. Аналогічні положення щодо договору поставки містяться і у ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч. 1 ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Так, із наявних в матеріалах справи первинних документів вбачається, що між сторонами у справі відбулись господарські операції з приводу поставки товару за договором №31101.

Як вище встановлено судом, з урахуванням додаткової угоди №1/1 від 29.01.2018р. до договору поставки №31101 від 31.10.2017р., ТОВ „РТС Україна» мало здійснити повні взаєморозрахунки за поставлений товар в термін до 15 вересня 2018 року.

Водночас, згідно розрахунку позивача, який наведений у позовній заяві, з урахуванням здійснених відповідачем-1 та відповідачем-2 часткових проплат, загальний розмір заборгованості за договором поставки №31101 становить 2604235,32 грн., доказів зворотного матеріали справи не містять. Більш того, суд зазначає, що жодним із відповідачів у справі не спростовано обставини здійснення часткових проплат у визначеній сумі в якості погашення заборгованості, як і не надано до суду контррозрахунку розміру основного боргу.

При цьому, позивач наполягає, що вартість поставленого товару за спірними накладними не сплачена, в зв`язку з чим, заборгованість саме ТОВ „РТС Україна» (тобто без врахування частини боргу, що була переведена на іншу особу-відповідача-3) за спірними поставками становить 1104235,32 грн.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи..

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, в порушення вимог ст.ст. 73-74 Господарського процесуального кодексу України, відповідачем-1 не надано доказів, які б свідчили про сплату грошових коштів у спірній сумі, як і не спростовано наявності заборгованості у розмірі 1104235,32 грн. за договором №31101 від 31.10.2017р.

При цьому судом наявні в матеріалах справи видаткові накладні (том І а.с. 28-34) з огляду на умови п. 4.4 договору (в редакції на момент здійснення позивачем поставки спірного товару) цілком приймаються як допустимі та достатні докази фактичного отримання відповідачем-1 товару за спірними накладними, адже вказані накладні складені на підставі відповідного договору поставки із зазначенням необхідних відомостей. Більш того, видаткові накладні засвідчені представниками як постачальника так і покупця, а також скріплені печатками підприємств, якими безпосередньо здійснювалась господарська операція. Водночас, суд зазначає, що обставини поставки товару позивачем, навіть враховуючи особливість виду товару - зернова культура, безумовно не залежали, від наявності/відсутності складських документів зернового складу, оскільки внутрішнього переміщення зерна у межах одного зернового складу не відбулось, тоді як умовами договору поставки не передбачено здійснення позивачем поставки саме на зерновий склад для ТОВ „РТС Україна» .

Господарський суд при здійсненні зазначених висновків також враховує, що сторонами договору поставки не було визначено особливого порядку прийняття товару за заліковою вагою, тому у суду відсутні підстави ставити під сумнів відомості, які вказані у видаткових накладних, а саме щодо поставки товару у кількості 1011,43 т.

Разом з тим, суд цілком погоджується з позицією позивача щодо правомірності укладення додаткової угоди №2 від 20.03.2018 року між ПП „Тімурагро» та ТОВ „РТС Україна» , якою було за згодою сторін фактично збільшено ціну товару поставленого у спірний період, тобто поставка якого відбулась до укладення відповідної додаткової угоди, з огляду на таке: 1) договір діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків - докази сплати товару у повному розмірі в т.ч. на момент укладення відповідної додаткової угоди в матеріалах справи відсутні; 2) договором поставки передбачено порядок та можливість внесення змін у договір, шляхом укладення з даного приводу додаткової угоди, що цілком було дотримано при укладенні відповідної додаткової угоди сторонами за договором.

У відповідності до ч.2 та ч.3 ст. 632 Цивільного кодексу України, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Враховуючи вищезазначені приписи закону щодо можливості зміни ціни, а також приймаючи до уваги, що звичним, а отже й головним, способом припинення будь-якого зобов`язання в силу приписів ст.599 Цивільного кодексу України є його належне виконання, тобто зобов`язання припиняється головним чином виконанням (у даному випадку платежем) того, що належить, у сукупності зазначених вище обставин за яких сторонами було укладено додаткову угоду №2, суд не вбачає обставин протиправності відповідної додаткової угоди № 2 від 20.03.2018 року щодо зміни ціни товару.

Презумпція правомірності правочину закріплена у ст. 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним.

За загальним правилом, презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

З огляду на зазначене, згідно вимог ст. 204 Цивільного кодексу України укладена додаткова угода №2 від 20.03.2018 року, як правочин є правомірною на час розгляду справи, оскільки її недійсність прямо не встановлена законом, і її недійсність не була визнана судом, а тому договір №31101 з урахуванням умов даної додаткової угоди в силу вимог ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами, і зобов`язання за ним мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Приймаючи до уваги вищевикладене, за відсутності в матеріалах справи доказів сплати вартості товару поставленого за договором №31101, зокрема, у розмірі 1104235,32 грн., суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з ТОВ „РТС Україна» заборгованості у зазначеній сумі обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

З приводу нарахування позивачем пені, суд зазначає таке.

Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

І цивільним, і господарським законодавством допускається можливість забезпечувати виконання зобов`язань таким способом, як пеня.

Господарський кодекс України не містить поняття пені. Водночас, згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст.343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Разом з тим, господарським законодавством закріплено, що у випадку, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК).

Тлумачення вказаної норми дозволяє констатувати, що на основі норм господарського законодавства пеня може бути застосована для забезпечення будь-якого зобов`язання, оскільки вона відноситься до штрафних санкцій, однак у випадку порушення грошового зобов`язання, в силу приписів статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» , її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами п. 9.1 договору поставки №31101, в разі оплати за поставлений товар пізніше 1 лютого 2018 року, покупець сплачує пеню в сумі 1,67% в місяць від суми оплат, що проведені пізніше 1 лютого 2018 року.

При цьому, суд зазначає, що із змісту п.п. 9.1 договору №31101 вбачається, що за своєю правовою природою передбачена погоджена за взаємною згодою сторонами пеня є відповідальністю, яка застосовується у разі порушення грошового зобов`язання покупцем.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, суд зазначає, що договір поставки не містить положень, якими сторонами було погоджено можливість нарахування пені за період більший ніж той, що встановлений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України.

З урахуванням зазначеного, а також враховуючи, що сторонами було обумовлено здійснення повних взаєморозрахунків за поставлений товар до 15.09.2018 року, тобто платіж мав бути здійснено 14.09.2018 року, то правомірним періодом нарахування пені є 15.09.2018 року по 15.03.2019 року., в зв`язку з чим розрахунок пені здійснений позивачем (том І а.с. 9) є частково вірним та підлягає задоволенню в частині стягнення пені у сумі 297832,06 грн., нарахування якої здійснено у межах правомірного періоду, який встановлено судом.

Разом з тим, суд, в силу приписів ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, при здійсненні перевірки нарахування пені приймає до уваги розмір грошових коштів, у сумі, на яку здійснюється відповідне нарахування позивачем. Більш того, суд зазначає, що докази оскарження в судовому порядку угоди сторін щодо порядку нарахування пені в матеріалах справи відсутні, а тому в силу презумпції правомірності правочину, в цій частині визнаються судом.

Отже, загальна сума пені що підлягає стягненню з відповідача-1 становить 297832,06 грн.

З приводу заявлених позивачем вимог щодо солідарного стягнення заборгованості у розмірі 1104235,32 грн. та пені у розмірі 838980,38 грн. також з ТОВ „Саб-Комодітіс» , як поручителя за договором поруки б/н від 10.07.2018 року, суд дійшов висновку, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню з огляду на таке:

За приписами ст. 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Згідно із ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За приписами ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України (в редакції, яка була чинна на момент укладення договору поруки та на момент виникнення у позивача права вимоги до поручителя),порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

За загальним правилом, пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення, так і вручення йому вимоги про погашення боргу (в залежності від умов самого договору).

Отже, якщо основним договором не визначено інші умови виконання основного зобов`язання, то строк пред`явлення кредитором вимоги до поручителя має обчислюватись з моменту настання строку виконання зобов`язання у повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України). Натомість, календарна дата або вказівка на подію, яка має неминуче настати, є терміном (ч.2 ст. 252 ЦК України).

Отже, умови договору поруки про його дію до моменту припинення поруки на підставах, визначених ст. 559 Цивільного кодексу України, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні ст. 251 Цивільного кодексу України, тому суд дійшов висновку, що має застосовуватися припис ч. 4 ст. 559 цього кодексу у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя.

При цьому, суд зазначає, що строк поруки не є строком для захисту порушеного права, а є строком існування самого зобов`язання поруки.

Таким чином, суд зазначає, що право кредитора так і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, в зв`язку з чим жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване у другому реченні ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України словосполучення пред`явлення вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом (Господарським процесуальним кодексом України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Отже, з зазначеного вбачається, що в силу приписів ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом дії поруки, а саме, протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання.

За таких обставин, пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку виконання основного зобов`язання є підставою для відмови у задоволенні відповідної вимоги.

Так, з позовом про стягнення заборгованості за договором №31101 у тому числі до ТОВ „Саб-Комодітіс» позивач звернувся до суду 11.10.2019 року, тоді як остаточний розрахунок за поставлений товар, згідно зазначеного договору мав бути здійснений боржником в термін до 15 вересня 2018 року, тобто ПП «Тімурагро» заявлено позовні вимоги до поручителя поза межами дії поруки, в зв`язку з чим у задоволенні позову в частині стягнення суми боргу у розмірі 1104235,32 грн. до зазначеного відповідача слід відмовити.

При цьому, суд зазначає, що визначення у договорі поруки б/н від 10.07.2018 року субсидіарної відповідальності поручителя перед кредитором за боржника, не спростовує встановлених вище обставин судом щодо припинення поруки 15.02.2019 року, доказів зворотного матеріали справи не містять.

Водночас, суд зазначає, що вимоги позивача щодо стягнення з поручителя пені за неналежне виконання боржником зобов`язання за договором №31101 є неправомірним, оскільки умовами договору поруки (п. 2.2 договору) передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором виключно в частині суми боргу боржника за основним договором, що цілком узгоджується з приписами ч.2 ст. 554 Цивільного кодексу України та виключає наявність правових підстав для стягнення з відповідача пені у розмірі 838980,38 грн. в повному обсязі.

З огляду на викладене у задоволенні позовних вимог ПП „Тімурагро» заявлених до ТОВ „Саб-Комодітіс» , як до поручителя за боржника за основним договором, слід відмовити в повному обсязі.

Надаючи правову оцінку вимогам ПП „Тімурагро» щодо стягнення з АП „Протос» заборгованості за договором поставки №31101 у розмірі 1500000,00 грн. та пені у розмірі 125250,00 грн. суд виходить із загальних засад цивільного законодавства, принципів розумності та справедливості, а також положень укладених договорів, які визначають права та обов`язки сторін, в зв`язку з чим зазначає таке:

В силу вимог ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

За умовами ст. 520 Цивільного кодексу України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Враховуючи наявність у матеріалах справи належним чином засвідченого договору переведення боргу №23051 від 23.05.2019 року, на якому проставлено печатку кредитора, суд доходить висновку про наявність письмової згоди кредитора за договором поставки №31101 від 31.10.2017 року на переведення прав та обов`язків за цим договором у сумі 1500000 до відповідача-3 у справі.

Суд, проаналізувавши наведені вище норми матеріального права в аспекті спірних правовідносин, дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські зобов`язання на підставі договору поставки №31101 від 31.10.2017 року, обов`язки за яким АП „Протос» набув в частині суми 1500000, уклавши 23.05.2019 року з позивачем та ТОВ „РТС Україна» договір про переведення боргу. При цьому, позивач наполягає, що грошові кошти у розмірі 1500000 грн., що становлять частину розміру боргу за договором №31101 від 31.10.2017 року, відповідачем не сплачені.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, згідно п. 1 ст. 628 цього кодексу, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З огляду на викладене, поняття настання обов`язку та настання строку виконання є різними за змістом.

Згідно з умовами п. 4.4 договору №31101 від 31.10.2017 року (в редакції додаткової угоди №1/1 від 29.01.2018 року) повний розрахунок за поставлений товар покупець здійснює в термін до 15.09.2018 року.

Разом з тим, суд зазначає, що заміна боржника в зобов`язанні (переведення боргу) є правовою конструкцією, що передбачає перехід від первісного боржника до нового боржника зобов`язання (обов`язків, що складають його зміст) і відповідальності за його виконання. Водночас, при переведенні боргу має місце сингулярне правонаступництво, яке не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків до правонаступника, а тому іменується частковим правонаступництвом, і відбувається заміною осіб в окремих зобов`язаннях через волевиявлення сторін або вказівки закону.

Водночас із змісту договору про переведення боргу №23051 від 23.05.2019 року (том І а.с. 64-65) вбачається, що АП „Протос» прийняло на себе обов`язки, як новий боржник за договором №31101 від 31.10.2017р. у сумі 1500000,00 грн. із встановленням обов`язку виконати зобов`язання первісного боржника перед кредитором.

При цьому, із змісту договору переведення боргу не вбачається, що сторонами визначений строк протягом якого відповідне зобов`язання має бути виконано новим боржником, натомість, договір переведення боргу фактично укладено після спливу строку визначеного умовами договору поставки для здійснення остаточних розрахунків покупцем.

Водночас, суд зазначає, що поняття настання обов`язку та настання строку виконання є різними за змістом.

Отже, строк (термін) виконання зобов`язання встановлюється у вигляді календарної дати або періоду, а також може бути визначений подією, що має неминуче настати. В такому випадку зобов`язання підлягає виконанню з настанням такої події або протягом певного періоду (через певний період) після настання такої події. Подія, яка може бути мірилом визначення строку, має бути такою, що неминуче настане.

За таких обставин суд дійшов висновку, що обов`язок у відповідача-3 щодо сплати 1500000,00 грн. за договором переведення боргу не настав, оскільки умовами договору переведення боргу №23051 не встановлено строку щодо сплати заборгованості у визначеній сумі.

Отже, питання щодо моменту виникнення обов`язку у відповідача зі сплати коштів у розмірі 1500000,00 грн., має бути вирішено з урахуванням положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України. При цьому, суд зазначає, що положення п. 4.4 договору поставки №31101 від 31.10.2017 року при вирішення даного питання не підлягають застосуванню, оскільки договором переведення боргу сторонами було змінено порядок сплати не вартості товару за договором №311010, а саме порядку щодо погашення вже існуючої заборгованості у розмірі 1500000,00 грн.

Водночас, за приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Між тим, позивачем, в порушення вимог ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, не надано жодного доказу з якого суд міг би дійти висновку щодо порушення відповідачем-3 зобов`язань за укладеним договором та саме настання строку виконання обов`язку зі сплати заборгованості у розмірі 1500000,00 грн. за відповідним договором про переведення боргу.

Водночас суд зазначає, що позивачем до матеріалів справи не надано жодних доказів, які б підтверджували надіслання відповідачу вимоги стосовно сплати грошових коштів у розмірі 1500000,00 грн., тоді як подання ПП «Тімурагро» позовної заяви і надіслання останньому як відповідачеві копії такої заяви є складовими судового процесу, а не цивільних правовідносин, і відповідні дії не підлягають розгляду судом як вимога у розумінні матеріально-правових відносин.

З огляду на те, що вимоги по сплаті пені є похідними вимогами від основного зобов`язання, у задоволенні вимог про стягнення з АП „Протос» пені слід відмовити також.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що договір переведення боргу не містить положень щодо відповідальності АП „Протос» у вигляді сплати пені за порушення положень договору переведення боргу, що в силу приписів ст. 547 Цивільного кодексу України, виключає можливість задоволення вимог по сплаті пені нарахованої на суму боргу у розмірі 1500000,00 грн., у зв`язку з його нікчемністю, тоді як згідно положень договору переведення боргу відповідачу було передано зобов`язання по сплаті лише основної заборгованості до складу якої не було включено розмір пені, докази супротивного в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, позовні вимоги ПП «Тімурагро» про стягнення з відповідача основної заборгованості у розмірі 1500000,00 грн. та пені у розмірі 125250,00 грн. не підлягають задоволенню.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ПП «Тімурагро» та наявності підстав для стягнення з ТОВ „РТС Україна» . заборгованості за договором поставки №31101 від 31.10.2017 року у розмірі 1104235,32 грн. та пені у розмірі 297832,06 грн.

При здійсненні вищевказаних висновків суд враховує, що ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено здійснення правосуддя на засадах верховенства права, забезпечення кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Крім того, суд вважає за необхідне окремо наголосити, що добросовісність у правовідносинах означає здійснення сторонами заходів, спрямованих на уникнення правопорушення.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 53526,99 грн. покладаються на позивача та ТОВ „РТС Україна» пропорційно розміру задоволених судом вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „РТС Україна» (65009, м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 18; код ЄДРПОУ 13903152) на користь Приватного підприємства «Тімурагро» (68500, Одеська обл., Тарутинський р-н, смт Тарутине, пр-т Миру, буд.7; код ЄДРПОУ 37163073) 1104235/один мільйон сто чотири тисячі двісті тридцять п`ять/грн. 32 коп. боргу та 297832/двісті дев`яносто сім тисяч вісімсот тридцять дві/грн. 06 коп. пені.

3.В решті позову відмовити.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „РТС Україна» (65009, м. Одеса, вул. Маршала Говорова, буд. 18; код ЄДРПОУ 13903152) на користь Приватного підприємства «Тімурагро» (68500, Одеська обл., Тарутинський р-н, смт Тарутине, пр-т Миру, буд.7; код ЄДРПОУ 37163073) 21045/двадцять одна тисяча сорок п`ять/грн. 03 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його підписання.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено 12 березня 2020 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська