Рішення

від 03.03.2020 по справі 915/2243/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2020 року Справа № 915/2243/19

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи

за позовом : Відділу освіти, молоді, спорту, культури, туризму та правопорядку Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (57134, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с-ще Весняне, вул. Центральна, буд.6-В; ідент.код 41292510)

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Антипова Миколи Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про : стягнення заборгованості у розмірі 70586,72 грн,

за участі представників учасників справи:

від позивача: Медведенко Т.М.

від відповідача: не з`явився

cлухач: Турбал С.П.

ВСТАНОВИВ:

07.11.2019 за вх.№17154/19 Відділ освіти, молоді, спорту, культури, туризму та правопорядку Веснянської сільської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 07.11.2019, в якій просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця Антипова Миколи Юрійовича заборгованість у загальній сумі 70586,72 грн, з яких: 54265,00 грн - основний борг за договором купівлі-продажу №2/ІРЦ від 09.02.2018; 14691,68 грн - пеня; 1630,40 грн - штраф.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами Договору №2/ІРЦ від 27.11.2018 про купівлю-продаж будівельних матеріалів/виробів/конструкцій, в частині передачі оплаченого позивачем товару.

Ухвалою суду від 13.11.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 03.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановлено сторонам процесуальні строки для подання суду заяв по суті справи.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Ухвалою суду від 03.02.2020, яку занесено до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до розгляду по суті на 03.03.2020.

Представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач явку повноважного представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений у відповідності з положеннями ст. 102 ГПК України.

Ухвали суду від 03.12.2019, від 13.01.2020 та від 04.02.2020 надіслано відповідачеві за адресою місцезнаходження, яка міститься у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (витяг №1006181146 від 13.01.2020): АДРЕСА_1 , проте повернуто суду з довідкою поштового відділення інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення .

Відповідно до ч. 7 ст. 102 ГПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

На підставі ст. 240 ГПК України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до ч.1-3 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності.

Обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази (ч.3 ст.2, ч.3 ст.13, ч.1 ст.14 ГПК України).

Відповідно до ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст.ст.76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Приписам ст. 78 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.

27 листопада 2018 року між відділом освіти, молоді, спорту, культури, туризму та правопорядку Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (далі-покупець, позивач) та приватним підприємцем Антиповим Миколою Юрійовичем (далі - продавець, відповідач). було укладено Договір № 2/ІРЦ про купівлю продажу будівельних матеріалів/виробів/конструкцій (надалі-Договір).

За умовами п.1.1. Договору продавець зобов`язався відпустити будівельні матеріали/вироби/конструкції (надалі - Товар) у власність покупцеві, а покупець зобов`язався сплатити за нього певну грошову суму (ціну) на умовах цього Договору згідно рахунку-фактури. Продавець зобов`язується передати товар в асортименті та кількості згідно заявки покупця.

Пунктами 2.1., 2.2. Договору встановлено, що сума договору складає 54265,00 грн.

Фінансування Договору здійснюється з місцевого бюджету на 2018 рік.

Згідно п.2.3. Договору розрахунки між сторонами за цим Договором здійснюються шляхом переказу покупцем 100%-ї попередньої оплати на розрахунковий рахунок продавця, що вказується у рахунку-фактурі.

За умовами п.3.1. Договору продавець зобов`язаний передати покупцю будівельні матеріали, а покупець повинен його прийняти та оплатити згідно накладної.

Пунктом 3.4. Договору встановлено, що покупець зобов`язаний здійснити оплату товару згідно п. 2.3. Договору за умови бюджетного фінансування на ці цілі.

Договір укладений на термін з дати підписання до 31.12.2018 (п.7.1. Договору).

Договір підписано та скріплено печатками обох сторін.

Згідно звіту про укладені договори UA-2018-11-27-001106-c, що міститься на сайті www.dzo.com.ua/tenders/3109078 місце поставки товарів: Миколаївська область, с. Весняне, вул. Степова, 26, строк поставки товарів - з 27.11.2018 по 30.11.2018.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем зобов`язання за договором виконано належним чином. На підставі рахунку-фактури №18-2310-4-2 від 27.11.2018 позивачем здійснено попередню оплату за будівельні матеріали згідно договору №2/ІРЦ від 27.11.2019 в сумі 54265,00 грн. платіжним дорученням №142 від 27.11.2018.

Відповідачем зобов`язання за договором щодо поставки товару у визначений термін не виконано, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду за захистом порушених прав.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частинами 1, 6 ст.265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник, зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексу України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу положень ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір, відповідно до ст.629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Положеннями ст.ст.525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З зазначеного витікає, що позивачем здійснено попередню оплату товару у відповідності з умовами договору, відповідачем зобов`язання за договором щодо поставки товару у визначений строк не виконано, отже позивач набув право вимоги щодо повернення суми попередньої оплати, а тому суд вважає позовні вимоги в частині стягнення з відповідача попередньої оплати в сумі 54265,00 грн. законними, обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення з відповідача пені в сумі 14691,68 грн та штрафу у розмірі семи відсотків в сумі 1630,40 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України за порушення зобов`язання настають наслідки встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст.229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 231 ГПК України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Пунктом 4.1. Договору сторонами погоджено, що у разі невиконання зобов`язань визначених цим Договором, винна сторона зобов`язана сплатити іншій стороні пеню у розмірі облікової ставки НБУ України, яка діє на момент порушення зобов`язання за період визначений законодавством. У разі порушення продавцем взятих зобов`язань, пеня нараховується з дати перерахування коштів.

Згідно штампу Державної казначейської служби України суму попередньої оплати за платіжним дорученням №142 від 27.11.2018 оплачено 29.11.2018 о 14:53:10.

Згідно розрахунку, який позивачем додано до позовної заяви (а.с.73), позивачем на підставі п. 4.1. Договору нараховано за неналежне виконання зобов`язання та заявлено до стягнення пеню в розмірі 14691,68 грн від суми заборгованості за період прострочення з 29.11.2018 по 31.05.2019 в межах строку, визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, з розрахунку облікової ставки НБУ у період прострочення.

Судом перевірено розрахунок позивача та встановлено, що період нарахування пені позивачем визначено правильно, проте сам розрахунок арифметично не вірний, а саме: пеня на суму боргу 54265 грн за період з 29.11.2018 по 31.05.2019 з розрахунку облікової ставки НБУ становить 4897,23 грн.

Враховуючи зазначене, відповідно до положень ч. 2 ст. 237 ГПК України, не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення пені задовольнити частково в сумі 4897,23 грн, в решті позовних вимог в цій частині відмовити.

Судом перевірено розрахунок позивача щодо нарахування штрафу в сумі 1630,40 грн та встановлено, що позивачем допущено арифметичну помилку, адже 7% штрафу від суми вартості товару 54265,00 грн становить 3798,55 грн.

Враховуючи зазначене, відповідно до положень ч. 2 ст. 237 ГПК України, не виходячи за межі позовних вимог, суд вважає за необхідне позовні вимоги в частині стягнення штрафу задовольнити в межах суми заявленої позивачем до стягнення - 1630,40 грн.

Згідно ч.1 та п.1 ч.3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать й витрати на професійну правничу допомогу.

Судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.2 ч.1 ст.129 ГПК України).

Відповідно до положень п.3 ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За подання даного позову до господарського суду позивачем сплачено 1921,00 грн, отже підлягає стягненню з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1654,46 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 13, 14, 73, 74, 77, 79, 86, 129, 201, 219, 220, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Антипова Миколи Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Відділу освіти, молоді, спорту, культури, туризму та правопорядку Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (57134, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с-ще Весняне, вул. Центральна, буд.6-В; ідент.код 41292510):

- 54265,00 грн - основного боргу,

- 4897,23 грн - пені,

- 1630,40 грн - штрафу,

- 1654,46 грн. - судового збору.

3. В решті позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 9794,45 грн - відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

6. Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони у справі:

позивач: відділ освіти, молоді, спорту, культури, туризму та правопорядку Веснянської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (57134, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с-ще Весняне, вул. Центральна, буд.6-В; ідент.код 41292510),

відповідач: фізична особа-підприємець Антипов Микола Юрійович ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Повний текст судового рішення складено і підписано 13.03.2020.

Суддя В.О. Ржепецький