Рішення

від 25.02.2020 по справі 754/15413/19

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2737/20

Справа №754/15413/19

РІШЕННЯ

Іменем України

25 лютого 2020 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого судді : Галась І.А.

при секретарі Гергель В.

у відсутності сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в залі суду позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙФ А.П. , 3-тя особа - Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про зняття арешту,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙФ А.П. , 3-тя особа - Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про зняття арешту.

Вимоги позову обґрунтовано наступним.

24.03.2015 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва позовні вимоги ПАТ ОТП Банк до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про заборгованості за кредитним договором задоволені повністю. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ ОТП Банк заборгованість за кредитом у сумі 749971,78 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 13.01.2014 року - 5994524,43 грн.; по відсоткам в сумі 185 731,87 доларів СІЛА, що еквівалентно курсу НБУ станом на 16.10.2013 року - 1 484 554,83 грн., а всього на загальну суму 935 703, 65 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 13.01.2014 року - 7 479 079,27 грн. та судовий збір з кожного у розмірі 1 827,00 грн.

На підставі даного рішення суд видав виконавчий лист № 754/4619/14-ц від 21.04.2016 року, відповідно до якого державний виконавець Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесла постанову від 07.09.2018 р. про арешт майна боржника ОСОБА_1 ( ВП № 57160229 )

05.06.2019 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва задоволено заяву ТОВ ВАЙФ А.П. про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі №754/4619/14-ц, замінено вибулого Стягувача ПАТ ОТП Банк на ТОВ ВАЙФ А.П. , у виконавчому проваджені №57160229, боржник - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на підставі виконавчого листа №754/4619/14-ц, який видав Деснянський районний суд м. Києва.

За відомостями автоматизованої системи виконавчих проваджень, виконавче провадження №57160229 з примусового виконання виконавчого листа 754/4619/14-ц, виданого Деснянським районним судом м. Києва 21.04.2016 року, повернуте стягувачу. За відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно арешт на нерухоме боржнику ОСОБА_1 , не знятий. Вказано, що на сьогоднішній день є домовленість з відповідачем в порядку ст. 37 ЗУ Про іпотеку , що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, у зв`язку з цим є необхідність зняти арешт з усього майна оскільки він унеможливлює такі дії. Окрім того, наявність даного арешту перешкоджає виконання боржником в добровільному порядку рішення суду про, що є домовленість з новим стягувачем за проведеними переговорами.

Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд: зняти арешт з майна, яке належить ОСОБА_1 , що був накладений постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві від 07.09.2018 р. по виконавчому № 57160229 з примусового виконання виконавчого листа № 754/4619/14-ц, виданого Деснянським районним суд м. Києва 21.04.2016 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин.

Згідно з правилами ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, як справа незначної складності, враховуючи, що ціна позову в цій справі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 листопада 2019 року прийнято до розгляду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙФ А.П. , 3-тя особа - Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про зняття арешту. Визначено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено судове засідання по справі.

Відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю ВАЙФ А.П. , в особі директора ОСОБА_2, в порядку ст. 178 ЦПК України подано Відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить суд задовольнити позовну заяву про зняття арешту, мотивуючи тим, що дійсно є домовленість з Позивачем в порядку ст. 37 Закону України Про іпотеку , у зв`язку з чим є необхідність зняти арешт з усього нерухомого майна, оскільки він унеможливлює виконання рішення суду.

Позивач до судового засідання не з`явився, представником позивача до початку судового засідання подано заву про розгляд справи у відсутності позивача, представника позивача, вимоги позову підтримує та просить задовольнити.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю ВАЙФ А.П. до судового засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлено своєчасно та належним чином, про що свідчать матеріали цивільної справи. Причини неявки суду невідомі.

Представник 3-ї особи - Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві до судового засідання не з`явився, про розгляд справи повідомлено своєчасно та належним чином, про що свідчать матеріали цивільної справи. Причини неявки суду невідомі.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п.11 ч.1 ст.2, п.5 ч.5 ст.12 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Згідно з ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Так в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року було зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.

Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З огляду на вищезазначені обставини, та з урахуванням того, що сторони будучи повідомлені належним чином про день та час судового засідання, не з`являлись в судове засідання, враховуючи тривалість розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності сторін.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши письмові докази, з`ясувавши фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, прийшов таких висновків.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55, ст. 124 Конституції України, відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст. 13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України ) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.

Судом встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2015 року позов Публічного акціонерного товариства Публічного акціонерного товариства ОТП Банк - задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , (і.н. НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 , (і.н. НОМЕР_4 ) на користь Публічного акціонерного товариства ОТП Банк заборгованість за кредитом у сумі 749 971,78 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 13.01.2014 року - 5 994 524 грн. 43 коп.; по відсоткам в сумі 185 731,87 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 16.10.2013 року - 1 484 554 грн. 83 коп., а всього на загальну суму 935 703, 65 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 13.01.2014 року - 7 479 079 грн. 27 коп. та судовий збір з кожного у розмірі 1 827 грн. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

На виконання рішення суду , 21 квітня 2016 року Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист №754/4619/14-ц.

26 вересня 2018 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, керуючись п.2 ч.1. ст. 37 ЗУ Про виконавче провадження винесено постанову про повернення виконавчого документа №754/4619/14-ц виданого 21.04.2016 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , (і.н. НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 , (і.н. НОМЕР_4 ) на користь Публічного акціонерного товариства ОТП Банк заборгованість за кредитом у сумі 749 971,78 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 13.01.2014 року - 5 994 524 грн. 43 коп.; по відсоткам в сумі 185 731,87 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 16.10.2013 року - 1 484 554 грн. 83 коп., а всього на загальну суму 935 703, 65 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 13.01.2014 року - 7 479 079 грн. 27 коп. та судовий збір з кожного у розмірі 1 827 грн. стягувачу (ВП№ 57160229).

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙФ А.П. про заміну сторони виконавчого провадження у цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Публічного акціонерного товариства ОТП Банк до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено. Замінено вибулого Стягувача Публічне акціонерне товариство ОТП Банк на Товариство з обмеженою відповідальністю ВАЙФ А.П. (Код ЄДРПОУ: 42392555, місцезнаходження: вул. Шолом Алейхема, буд. 9, кв. 5 м. Київ, 02156), у виконавчому провадженні № 57160229, боржник - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , що відкрите на підставі виконавчого листа №754/4619/14-ц, який видав Деснянський районний суд м. Києва.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта, номер інформаційної довідки: 180466201 від 10.09.2019 року, 07 вересня 2018 року державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві винесено постанову про арешт майна боржника ОСОБА_1 , якою накладено арешт на все нерухоме майно боржника.

За відомостями Автоматизованої системи виконавчого провадження, ВП №57160229 завершено.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відомості про наявність арешту предмета іпотеки підтверджується інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна - номер інформаційної довідки №180466201 від 10.09.2019 року.

За приписами статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 589 ЦК України у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною першою статті 578 ЦК України встановлено, що майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників.

Відповідно до статті 1 Закону України Про заставу в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

У статті 19 Закону України Про заставу передбачено, що за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

За положеннями статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Порядок задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки передбачений у розділі V Закону України Про іпотеку .

Зокрема, частиною першою статті 33 Закону України Про іпотеку передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

При цьому за змістом частини шостої статті 3 Закону України Про іпотеку у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до частини сьомої статті 3 Закону України Про іпотеку пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Ст. 37, 38 Закону України Про іпотеку передбачено право Іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки згідно якого Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 17 жовтня 2018 року у справі № 6-13цс14, звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-іпотекодержателя, який має переважне право перед іншими особами на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки.

З аналізу змісту статей 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку , статей 328, 335, 376, 392 ЦК України вбачається, що законодавцем визначено три способи захисту на задоволення вимог кредитора, які забезпечені іпотекою шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду та два позасудових способи захисту: на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.06.2016 року № 5 Про судову практику в справах про зняття арешту з майна , позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

Статтею 37 Закону України Про виконавче провадження в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, а також ч.1ст.40 цього Закону передбачені підстави повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав та підстави закінчення виконавчого провадження.

Отже, державний виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника тільки в разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі). Зняття арешту у разі повернення виконавчого листа іншим стягувачам, норми ЗУ Про виконавче провадження не містять.

Тобто в даному випадку існує правова невизначеність щодо долі нерухомого майна, на яке накладено арешт в межах виконавчого провадження, та який залишає свою дію після завершення виконавчого провадження у зв`язку з поверненням виконавчого листа стягувачу та можливості відновлення розпорядження цим майном його власником у разі відсутності претензій стягувача до боржника.

Відповідно до ч.7 ст. 51 Закону України Про виконавче провадження примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України Про іпотеку .

Згідно ч.1 ст. 56 Закону України Про виконавче провадження арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Частиною 2 цього Закону передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Частиною 4 ст. 59 Закону України Про виконавче провадження передбачені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини, у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Чинним законодавством не передбачено заборони накладення арешту на майно, що є предметом іпотеки.

Статтею 59 ЗУ Про виконавче провадження визначені підстави для зняття арешту з майна боржника, де в ч. 5 вказано, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини (ч. 2ст. 59 ЗУ Про виконавче провадження ).

Тобто законодавець пов`язує можливість звернення особи з даним позовом у разі порушення права власності на майно, на яке було накладено арешт.

Статтею 41 Конституції України, передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

За змістом ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а відповідно до ст. 319 цього Кодексу власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з ч. 1ст. 321ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим у його здійсненні.

Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у органів, які здійснюють виконання судових рішень виконавчих листів, за якими позивач є боржником та відносно них вживаються дії по їх примусовому виконанні, не перебуває. Проте, щодо майна останніх встановлено обмеження у його користуванні державним виконавцем в межах виконавчого провадження, яке на даний час є закінченим. Самостійно державні виконавці скасовувати вжиті ними заходи примусового виконання рішення не мають можливості, що перешкоджає відповідачам у здійсненні ними права з розпорядження своїм майном.

Відповідно до положень п.6 ч.1 ст.24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 273-279 354 ЦПК України, ст.ст. 546, 572, 575, 589 ЦК України, Законом України Про іпотеку , суд, -

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ВАЙФ А.П. , 3-тя особа - Деснянський районний відділ державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві про зняття арешту - задовольнити .

Зняти арешт з майна, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , який накладено постановою державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління у місті Києві Про арешт майна боржника від 07 вересня 2019 року, в рамках виконавчого провадження №57160229 з примусового виконання виконавчого листа №754/4619/14-ц виданого 21 квітня 2016 року Деснянським районним судом м. Києва, про стягнення солідарно з ОСОБА_1 , (і.н. НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 , (і.н. НОМЕР_4 ) на користь Публічного акціонерного товариства ОТП Банк заборгованість за кредитом у сумі 749 971,78 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 13.01.2014 року - 5 994 524 грн. 43 коп.; по відсоткам в сумі 185 731,87 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 16.10.2013 року - 1 484 554 грн. 83 коп., а всього на загальну суму 935 703, 65 доларів США, що еквівалентно курсу НБУ станом на 13.01.2014 року - 7 479 079 грн. 27 коп. та судовий збір з кожного у розмірі 1 827 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: