Постанова

від 12.03.2020 по справі 815/1898/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2020 року

Київ

справа №815/1898/16

адміністративне провадження №К/9901/26178/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Пасічник С.С.,

секретар судового засідання - Титенко М.П.,

представник відповідача - Аветюк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2016 (суддя Гусев О.Г. ) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 (колегія у складі суддів: Яковлев О.В., Бойко А.В., Танасогло Т.М.) у справі №815/1898/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЮЖМЕТ, ЛТД" до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю Южмет, ЛТД (далі - позивач, Товариство) звернулось до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС в Одеській області (далі - відповідач або податковий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення, якими збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість, за платежем податок на прибуток та зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що не погоджується з результатами перевірки, вважає, що податковий орган дійшов до помилкових висновків про допущення платником податків порушення норм податкового законодавства.

Одеський окружний адміністративний суд постановою від 9 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20 вересня 2016 року, задовольнив позовні вимоги, визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 13 квітня 2016 року №0001182201, №0001192201, №0001212201.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач не довів суду обґрунтованість висновків перевірки та наявність встановлених законом підстав для донарахування позивачу спірних сум з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Не погодившись з рішенням судів першої та апеляційної інстанції, податковий орган подав касаційну скаргу, в який зазначає, що висновки судів першої та апеляційної інстанції здійснені з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом у період з 10 лютого 2016 року по 23 березня 2016 року проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства, за наслідками якої складено акт № 58/15-32-14-01/31186210 від 30 березня 2016 року.

Висновками акта встановлено порушення:

- підпункту 135.5.11 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2, пункту 138.4, статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 пункту 146.13 статті 146 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 36 042 626 грн,

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пунктів 199.1, 199.2, 199.5 статті 199 Податкового кодексу України, у наслідок чого завищено від`ємне значення з податку на додану вартість на суму 3 556 грн та занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на 84 926 грн.

Податковий орган на підставі висновків акта перевірки 13 квітня 2016 року прийняв податкові повідомлення-рішення:

- № 0001182201 яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 106 157 грн, з яких 84 926 грн за податковим зобов`язанням та 21 231 грн штрафних (фінансових) санкцій,

- № 0001192201 яким було зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 3 556 грн,

- № 0001212201 яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 45 503 282 грн, з яких 36 042 626 грн за податковим зобов`язанням та 9 010 656 грн штрафних (фінансових) санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суди попередніх інстанцій встановили, що Товариством (покупець) 14 травня 2012 року укладено з контрагентом ТОВ ПРОМСТІЛ (постачальник) договір поставки № 1-ПС-2012, згідно якого постачальник зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити брухт та відходи чорних металів на умовах укладеного договору.

З контрагентом ТОВ Мет-трейдинг (постачальник) позивачем (покупець) 25 серпня 2014 року укладено договір поставки № 1/08-2014-МТ, згідно якого постачальник зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити брухт та відходи чорних металів на умовах укладеного договору.

З контрагентом ТОВ Альтаир-Груп (продавець) позивачем (покупець) 28 лютого 2014 року укладено договір № 1/02-АТ, згідно якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити брухт та відходи чорних металів на умовах укладеного договору.

З контрагентом ТОВ Магате 7 (постачальник) позивачем (покупець) 28 лютого 2014 року укладено договір № 1/02-2, згідно якого продавець зобов`язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити брухт та відходи чорних металів на умовах укладеного договору.

На підтвердження виконання умов вищезазначених договорів позивачем надано акти приймання металів чорних; посвідчення про вибухонебезпечність, хімічну та радіаційну безпечність чорних металів; акти походження брухту чорних металів; сертифікати якості на вторинні чорні метали.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вищевказані укладені договори узгоджуються з господарською діяльністю позивача, їх реальність підтверджена наданими суду доказами, а тому позивачем правомірно віднесено сплачені суми до складу своїх витрат.

Суд не погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій з огляду на його передчасність.

Відповідно до п. 138.1. ст. 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодекс крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9. п.139.1. ст.139 ПК України, визначено, що витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат.

Відповідно до п.п.135.1. ст. 135 ПК України, - Доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Інші доходи включають доходи, визначені відповідно до статей 146, 147, 153 і 155 - 161 цього Кодексу.

Згідно частин 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996-XIV від 16 липня 1999 року підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 198.6. статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

В матеріалах справи відсутні первинні документи, зокрема, документи які підтверджують оплату Товариством отриманого металобрухту та податкові накладні, на підставі яких Товариством нараховано податковий кредит.

Крім того, податковий орган неодноразово звертав увагу судів, що вказані постачальники не реєстрували в ЄРПН виписані податкові накладні та не декларували відповідні податкові зобов`язання.

Вказана обставина судами попередніх інстанцій не перевірена.

Також судами попередніх інстанцій встановлено, що під час складення акта перевірки відповідач не врахував пояснення позивача, що протягом 2012-2014 року на підприємстві було здійснено численні обшуки та виїмки бухгалтерських документів, у зв`язку з чим терміново на вимогу перевіряючих надати усі необхідні первині документи складно.

Суди попередніх інстанцій не дослідили, коли саме позивач надав податковому органу вказані пояснення, чи додав позивач докази, коли і які саме документи вилучені, чи намагався позивач повернути чи відновити необхідні документи.

Також, суди визнаючи належними, допустимими та достатніми доказами придбання брухту та відходів чорних металів, не дали їм належну оцінку, а лише зазначили про їх наявність. Натомість, всі надані первинні документи: акти приймання металів чорних; посвідчення про вибухонебезпечність, хімічну та радіаційну безпечність чорних металів; акти походження брухту чорних металів; сертифікати якості на вторинні чорні метали складені та підписані однією особою: від ТОВ Промстил - І.А.Поліщуком; ТОВ Мет-Трейдінг - В.О.Белицьким; від ТОВ Альтаір-Груп - І.В.Гриджуком; від ТОВ Магате 7 - С.С.Бондарем. Відтак, суди, приймаючи надані позивачем документи як первинні, зобов`язанні перевірити їх правильність та відповідність законодавчим вимогам до них, з урахуванням того, що ці документи мають підтверджувати певні хімічні, фізичні, радіаційні та інші якісні характеристики товару.

Крім того, в акті перевірки податковий орган зазначив, що протягом перевіряємого періоду Товариством продано виробничу базу, проте до складу податкового зобов`язання не включено суму податку, який повинен був бути нарахований та сплачений під час продажу об`єктів нерухомості.

Вказані доводи податкового органу залишились поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій та не досліджені в ході розгляду справи.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, вважає висновки суду першої та апеляційної інстанцій про недоведеність результатів перевірки передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Суд приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановили фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 09.06.2016 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2016 у справі №815/1898/16 скасувати, справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва ,

C.С. Пасічник

Судді Верховного Суду