Рішення

від 27.02.2020 по справі 754/16471/19

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/2977/20 Справа №754/16471/19

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

27 лютого 2020 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді - Таран Н.Г.

за участю секретаря - Раєвського П.А.,

без участі сторін

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, мотивуючи свої вимоги тим, що на підставі Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15.04.2019 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петренко О.А. та зареєстровано в реєстрі за № 243, став одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 . Відповідач ОСОБА_2 була власницею вищевказаної квартири, була зареєстрована та проживала в ній. Разом з нею в квартирі були зареєстровані також члени її сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Тобто ОСОБА_2 будучи власницею квартири надала право на реєстрацію місця проживання в квартирі членам своєї сім`ї. Після передачі права власності на квартиру позивачу за Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідачі звільнили квартиру, проте з реєстраційного обліку не знялись. Спочатку відповідачі обіцяли позивачу добровільно знятись з реєстрації свого місця проживання в квартирі, проте в подальшому відмовились та повідомили позивача про те, що це проблема позивача і дане питання їх не хвилює. Своїми діями відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні та розпорядженні його майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві особистої приватної власності.

В судове засіданні представник позивача не з`явився, надавши заяву, відповідно до змісту якої вбачається, що останній просить суд розглядати справу у його відсутність, позовні вимоги підтримує. У випадку неявки відповідачів не заперечує щодо заочного розгляду справи.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили. Суд вважає можливим розглядати справу у відсутності відповідачів, за наявних у справі матеріалів.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація свого представника в судове засідання не направила. Про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Судом встановлено, що спірним жилим приміщенням є квартира АДРЕСА_1 .

15.04.2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петренко О.А. та зареєстровано в реєстрі за № 243.

Відповідно п. 1 вказаного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, в зв`язку з невиконанням умов Договору позики грошових коштів, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Міхірьовою О.А. 23.05.2014 року за реєстровим № 1072 та умов Договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Міхірьовою О.А. 23.05.2014 року за реєстровим № 1073, на виконання умов Договору іпотеки ОСОБА_2 передала ОСОБА_1 в рахунок виконання Основного зобов`язання право власності на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Таким чином, на підставі вказаного Договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 15.04.2019 року посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петренко О.А. та зареєстровано в реєстрі за № 243, позивач став одноособовим власником квартири АДРЕСА_1 .

Зазначене право власності позивача на квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію права власності від 15.04.2015 року.

Відповідно Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, належна позивачу квартира складається з трьох житлових кімнат та відповідно до Довідки (про показники об`єкту нерухомого майна), виданої ТОВ Київське міське бюро технічної інвентаризації , код 40524874, вих. № 09/04/19-4658 від 09.04.2019 року має загальну площу 75,2 кв.м., житлову площу 41,1 кв.м.

Відповідач ОСОБА_2 була власницею вищевказаної квартири, була зареєстрована та проживала в ній. Разом з нею в квартирі були зареєстровані також члени її сім`ї ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Тобто, ОСОБА_2 будучи власницею квартири надала право на реєстрацію місця проживання в квартирі членам своєї сім`ї. Після передачі права власності на квартиру позивачу за Договором про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідачі звільнили квартиру, проте з реєстраційного обліку не знялись.

Згідно із ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Власникові, згідно із ст. 317 ЦК України, належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником (частина 1 статті 405 ЦК України).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі: припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.

Виходячи з наведених вище норм діючого законодавства, право власності позивача на придбану квартиру, що включає право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, виникло після реєстрації цього права у встановленому законом порядку.

Як встановлено при розгляді справи, відповідачі зареєстровані у спірній квартирі, при цьому не є власниками спірної квартири, а також родичами чи близькими особами позивача.

Право на користування житловим приміщенням відповідачів припинилося з часу відчуження квартири і зміни її власника на позивача, який, як повноправний власник квартири на даний час, не надавав свою згоду на проживання та реєстрацію місця проживання відповідачів у своїй квартирі.

У даному випадку право користування житловим приміщенням для відповідачів є похідним від права власності на цю квартиру, у зв`язку з чим припинення права власності на спірну квартиру тягне за собою відповідно втрату права на користування квартирою.

Таким чином, після відчуження спірної квартири відповідачі зареєстровані в ній без відповідної на це правової підстави, чим створюють позивачу перешкоди у здійсненні ним свого права користування та розпорядження нерухомим майном.

Відповідно п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Приймаючи до уваги те, що реєстрація відповідачів у спірній квартирі перешкоджає позивачу, як власнику, у повній мірі розпоряджатися своїм майном, користуватися квартирою, суд вважає за можливе усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності, передбачені нормами статей 16, 386, 391 ЦК України.

Однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є підставними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265, 280-284 ЦПК України, Конституцією України, ст.ст. 317, 319, 321, 391,405, 406 ЦК України, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном - задовольнити.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 у здійсненні ним права користування та розпорядження житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 , шляхом позбавлення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , права користування житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 по 192,10 грн. судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: Н.Г. Таран