Ухвала

від 13.03.2020 по справі 460/765/20

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про зупинення провадження у справі

13 березня 2020 року м. РівнеСправа №460/765/20

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши в порядку письмового провадження окреме процесуальне питання в адміністративній справі за позовом:

ОСОБА_1 доУправління соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, В С Т А Н О В И В:

У провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває справа за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Дубровицької районної державної адміністрації про:

визнання бездіяльності протиправною щодо ненарахування та невиплати з 17.07.2018 без обмеження кінцевим строком щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства, встановленої статтею 37 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» , як потерпілий, який проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати;

зобов`язання вчинення дій щодо нарахування та виплати з 17.07.2018 без обмеження кінцевим строком вищевказаної щомісячної грошової допомоги у розмірі 40% від мінімальної заробітної плати, законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Предметом даного спору є відмова органу соціального захисту населення щодо нарахування та виплати щомісячної грошової допомоги у зв`язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистого підсобного господарства з 17.07.2018.

Суд враховує, що на розгляді Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду перебуває адміністративна справа №510/1286/16-а (адміністративне провадження К/9901/20882/18). Предметом розгляду зазначеної справи, зокрема, є питання щодо подачі позовної заяви з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 99 КАС України.

З приводу найбільш загальної картини правозастосування строків звернення до суду, Верховний Суд в ухвалі від 02.04.2019 у справі №510/1286/16-а визначив виняткові правові проблеми, головним чином, такі полягають у необхідності формування правових позицій, а саме:

1. Чи можуть cудами застосовуватися у спорах стосовно соціального захисту (для обмеження розміру належних особі сум соціальних виплат) шестимісячні строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 в редакції, що діяла до 15.12.2017, та стаття 122 в чинній редакції), якщо предметом спору є неотримання особою регулярних (щомісячних тощо) соціальних виплат, які суб`єкт владних повноважень з власної вини не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі?

2. Чи можуть суди застосовувати строки звернення до суду, встановлені процесуальним законом - КАС України (стаття 99 в редакції, що діяла до 15.12.2017, та стаття 122 в чинній редакції), для фактичного встановлення строкових меж (може граничним меж) триваючого правопорушення у сфері реалізації соціальних прав та відповідно цим строком обмежувати доступ особи до суду?

3. Чи може бути факт нездійснення перевірки особою, якій державою призначено пенсію або інші постійні соціальні виплати, правильності нарахування уповноваженими суб`єктами владних повноважень конкретних сум таких виплат або невчасне звернення з відповідним позовом до адміністративного суду підставою для судового захисту її прав лише у межах останніх шести місяців, що передують даті звернення до суду?

4. Чи можуть суди не застосовувати відповідний процесуальний строк, а відповідно до частини шостої статті 7 КАС України використовувати як аналогію закону до всіх зазначених вище спорів положення частини другої статті 87 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та статей 51, 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в яких міститься норма, згідно з якою нараховані (первинно встановлені за відповідною заявою фізичної особи) суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком?

Складність цієї виняткової правової проблеми полягає у тому, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які суб`єкт владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачував фізичній особі або виплачував у неповному розмірі.

Верховний Суд дійшов висновку, що адміністративний суд не повинен застосовувати шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, як підставу відмови у задоволенні позову, у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов`язаними з виплатою доходу як складової конституційного права на соціальний захист.

Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист, підтверджується, також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку, обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав би судовому захисту протягом 3 років, а такий обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями.

Таким чином, підняті у справі №510/1286/16-а питання вказують на наявність виключної правової проблеми, оскільки ця не може бути вирішена відповідним касаційним судом в межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; існує необхідність відступити від викладеного в рішеннях Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми, а саме, значний перелік подібних справ (зокрема, між тими ж сторонами або з однакового предмету спору), які перебувають на розгляді в судах; існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема, відсутня усталена судова практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі, необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому.

Основна мета вирішення виключної правової проблеми полягає у забезпеченості єдності практики як однієї з основних форм реалізації принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судових рішень. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом і судом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб та є також запорукою довіри громадян до судової влади.

У зв`язку з цим, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.04.2019 у справі №510/1286/16-а (адміністративне провадження К/9901/20882/18) адміністративну справу №510/1286/16-а за касаційною скаргою Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на постанову Ренійського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №510/1286/16-а (провадження № 11-345апп19) прийнято до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (яке є правонаступником управління Пенсійного фонду України у Ренійському районі Одеської області) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Призначено справу до касаційного розгляду Великою Палатою Верховного Суду на 11 вересня 2019 року в порядку письмового провадження без виклику учасників справи в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Пунктом 5 частини другої статті 236 КАС України передбачено, що суд має право зупинити провадження у справі в разі перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду - до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції.

Станом на дату вирішення питання про зупинення провадження у справі, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості щодо результатів розгляду Великою Палатою Верховного Суду адміністративної справи №510/1286/16-а.

За таких обставин, суд вважає наявними підстави для зупинення провадження у справі №460/765/20 до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.

Керуючись статтями 236, 241, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Провадження у справі №460/765/20 зупинити до набрання законної сили судовим рішенням Великої Палати Верховного Суду у справі №510/1286/16-а.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення (підписання суддею).

Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Суддя Дорошенко Н.О.