Рішення

від 05.03.2020 по справі 460/1827/19

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 березня 2020 року м. Рівне №460/1827/19

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щербакова В.В. за участю секретаря судового засідання Мидловець Л.О. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник Шевчук В. С.,

відповідача: представник Юхименко Т. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 доГоловного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі відповідач), за змістом якого просить суд визнати протиправними та скасувати прийняті ГУ ДФС У Рівненській області: податкове повідомлення-рішення №0008441304 від 20.03.2019 року форми Р про визначення позивачу податкового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 1 379 802 грн. 84 коп. (один мільйон триста сімдесят дев`ять тисяч вісімсот дві грн. 84 коп.); податкове повідомлення-рішення №0008451304від 27.07.2019 року форми Р про визначення позивачу податкового зобов`язання за платежем військовий збір у загальному 114 983 грн. 57 коп. (сто чотирнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят три грн. 57 коп.); податкове повідомлення-рішення №0008461304 від 24.07.2019 року форми ПС про застосування адміністративного штрафу та інших санкції у розмірі 680 грн. 00 коп. (шістсот вісімдесят грн. 00 коп.).

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 12.08.2019 р. відкрито провадження у справі. Розгляд призначено в порядку загального позовного провадження.

Протокольною ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.02.2020 р. замінено відповідача ГУ ДФС у Рівненській області на його правонаступника ГУ ДПС у Рівненській області у зв`язку із реорганізацією податкового контролюючого органу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що контролюючим органом під час проведення перевірки порушено процедуру її проведення, а саме відповідачем було прийнято наказ про проведення планової невиїзної перевірки № 1414 від 20.05.2019 року з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, тривалістю 10 робочих днів з 31.05.2019 року.

За результатами виконання такого наказу відповідачем складено акт про результати документальної планової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року №1260/17-00-13-04/ НОМЕР_1 від 21.06.2019 р., та згодом прийнято спірні рішення. Однак, з тих же самих питань вказані періоди вже були охоплені під час попередньої перевірки ФОП ОСОБА_1 , зокрема ГУ ДФС у Рівненській області згідно наказу від 24 квітня 2019 року № 1236 вже здійснювало іншу документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з цих самих питань. Зазначає, що склалася ситуація, коли посадовими особами відповідача, фактично здійснювалося дві планові перевірки одного й тож самого періоду та з одних й тих же питань водночас, а саме одна згідно наказу від 24.04.2019 р. № 1236, інша же згідно оскаржуваного наказу № 1414 від 20.05.2019 р. Просить суд позов задовольнити повністю.

У підготовчому судовому засіданні від позивача надійшла заява про збільшення підстав позову, в якій останній поставив під сумнів правомірність висновків акту перевірки щодо відсутності у позивача документів, які підтверджують здійснення позивачем відповідних валових витрат, вказав що такі документи у позивача наявні, однак не були надані до перевірки в зв`язку із порушенням процедури її проведення про що вказано у позовній заяві. Разом із такою заявою позивачем додатково надано суду первинні бухгалтерські документи що стосуються господарської діяльності позивача.

В судовому засіданні, представник позивача повністю підтримав доводи викладені в позовній заяві та у заяві про збільшення підстав позову, вказав що внаслідок порушення процедури проведення перевірки позивача було незаконно обмежено в можливості надати відповідні документи, які підтверджують обставини здійснення позивачем господарської діяльності та понесення відповідних витрат. Додатково звернув пояснив, що у відповідності до практики Верховного Суду, порушення процедури проведення перевірки може слугувати самостійною підставою для скасування результатів такої перевірки оформлених відповідними рішеннями контролюючого органу.

Відповідач подав відзив на позовну заяву на заяву про збільшення підстав позову. Заперечуючи проти позовних вимог представник відповідача зазначила, що відповідно до плану графіку планових перевірок було заплановано здійснення планової виїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_1 на травень місяць 2019 року. Як наслідок, згідно наказу від 24.04. 2019 року № 1236 відповідач визначив проведення такої документальної планової виїзної перевірки. Однак, ФОП ОСОБА_1 не було допущено працівників відповідача до перевірки, мотивуючи такий не допуск тим, що останній звернеться із відповідним позовом суду щодо оскарження такого наказу. Як наслідок, 20.05.2019 року, ГУ ДФС у Рівненській області було прийнято новий наказ за № 1414 про проведення планової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, тривалістю 10 робочих днів з 31.05.2019 року. Відповідач зауважив, що мало місце безпідставного не допуску із сторони позивача до проведення перевірки посадових осіб відповідача, які намагалися провести відповідну перевірку згідно наказу від 24.04.2019р. При цьому, відповідачем було констатовано, що можливість обирати спосіб (виїзний чи не виїзний) проведення перевірки є правом контролюючого органу, яке останній реалізовує в залежності від тих чи інших обставин. Що ж до заяви про збільшення підстав позову та документів наданих позивачем разом із такою заявою, то представник відповідача зауважила, що такі документи не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки позивачем такі документи до перевірки не надавалися. А відтак, в силу положень ст. 44, 85 ПК України, вказані документи вважаються такими що відсутні у позивача.

З`ясувавши доводи та аргументи сторін, наведені в заявах по суті справи, обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши зібрані у справі докази, суд враховує наступне.

Судом встановлено, що фізична особа підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) є діючим суб`єктом господарювання, не перебуває в процесі припинення, в тому числі, є зареєстрованим у контролюючих органах.

Як встановлено з плану-графіку податкових перевірок на 2019 рік, витяг з якого наданий відповідачем, в травні 2019 року було заплановано планову документальну виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 . Згідно наказу від 24.04.2019 року № 1236, ГУ ДФС у Рівненській області було визначено проведення такої документальної планової виїзної перевірки позивача, тривалістю 10 робочих днів з 10.05.2019 року.

Однак, 13.05.2019 року позивачем не було допущено працівників відповідача до перевірки, мотивуючи такий не допуск зверненням із відповідним позовом до суду щодо оскарження такого наказу. Вказані обставини підтверджуються актом № 191/17-00-13-04/ НОМЕР_1 від 13.05.2019 р.

В подальшому, 20.05.2019 року, ГУ ДФС у Рівненській області було прийнято новий наказ за № 1414 про проведення планової невиїзної перевірки з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, тривалістю 10 робочих днів з 31.05.2019 року. Вказаний наказ був отриманий позивачем 24.05.2019 р.

27.05.2019 року позивач звернувся із заявою до ГУ ДФС у Рівненській області, в якій повідомив про неможливість вчасного надання затребуваного у листі відповідача №4591/ФОП/17-00-13-04 від 10.05.2019 р. обсягу документів, а також висловив прохання здійснити дослідження оригіналів таких документів та проведення відповідної перевірки за місцем здійснення його господарської діяльності, мотивуючи таке звернення правом наданим платникам податку п. 79.5 ст. 79 ПК України. Однак, таке прохання було залишено відповідачем поза увагою.

При цьому, посадовими органами було продовжено проведення перевірки, результатами якої оформлені актом про результати документальної планової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року №1260/17-00-13-04/ НОМЕР_1 від 21.06.2019 р. (надалі акт перевірки).

У зв`язку із отриманням вказаного акту, 17.07.2019 року ФОП ОСОБА_1 було подано заперечення на акт перевірки. За результати розгляду таких заперечень позивача, листом ГУ ДФС у Рівненській області №7272/ФОП/17-00-13-04-04 від 24.07.2019 р. відмовлено у їх врахуванні при подальшому прийнятті рішень за результатами відповідної перевірки.

В подальшому, 27.07.2019 року на адресу ФОП ОСОБА_1 надійшли рішення відповідача, які прийняті за результатами вищевказаної перевірки, а саме: податкове повідомлення-рішення №0008441304 від 20.03.2019 року форми Р про визначення позивачу податкового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 1 379 802 грн. 84 коп. (один мільйон триста сімдесят дев`ять тисяч вісімсот дві грн. 84 коп.); податкове повідомлення-рішення №0008451304від 27.07.2019 року форми Р про визначення позивачу податкового зобов`язання за платежем військовий збір у загальному 114 983 грн. 57 коп. (сто чотирнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят три грн. 57 коп.); податкове повідомлення-рішення №0008461304 від 24.07.2019 року форми ПС про застосування адміністративного штрафу та інших санкції у розмірі 680 грн. 00 коп. (шістсот вісімдесят грн. 00 коп.).

Судом встановлено, що рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 31.07.2019 в задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 про скасування наказу ГУ ДФС у Рівненській області від 24.04.2019 року за № 1236 відмовлено. Рішення суду набрало законної сили 19.12.2019 р. Крім того, рішенням Рівненського окружного адміністративного суду у від 21.02.2020 р. у справі №460/1262/19, повністю задоволено позов ФОП ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання неправомірним та скасування наказу Головного управління ДФС у Рівненській області від 20 травня 2019 року № 1414 про проведення документальної планової невиїзної перевірки позивача та визнання неправомірними дії Головного управління ДФС у Рівненській області щодо фактичного проведення документальної планової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 на підставі наказу № 1414 від 20 травня 2019 року (вказане рішення не набрало законної сили).

Аналізуючи перелічені докази, пред`явлені сторонами, а також враховуючи надані ними пояснення, суд зважає на таке.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначення вичерпного переліку податків та зборів, що справляються в Україні, та порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України.

Підпунктами 21.1.1., 21.1.4. п. 21.1. ст. 21 ПК України закріплено, що посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України, діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

В підпункті 20.1.4 пункту 20.1 ст.20 ПК України зазначено, що контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок. (пп. 75.1.2 статті 75 ПК України).

В той же час, слід звернути увагу на абз. 2 пункту 77.1. статті 77 ПК України, відповідно до якого план-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Порядок проведення документальних планових перевірок врегульований статтею 77 Податкового кодексу України.

Так, пунктом 77.1. статті 77 Податкового кодексу України визначено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок. План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Згідно з пунктом 77.4. статті 77 Податкового кодексу України, про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Наведені норми свідчать про те, що необхідними умовами для проведення планової документальної перевірки платника податків є включення останнього до плану-графіку перевірок та видача наказу про її проведення, а також вручення такому платнику податків посадовою особою контролюючого органу, зазначеною в направленні на проведення перевірки, наказу та направлення на її проведення, які в свою чергу повинні відповідати вимогам встановленим Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Згідно пункту 81.2 статті 81 Податкового кодексу України, у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

Як вбачається із матеріалів справи, ГУ ДФС у Рівненській області, на виконання плану графіку на 2019 рік, згідно наказу від 24.04.2019 року № 1236 вирішено провести документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2017 року по 31.12.2018 року, тривалістю 10 робочих днів з 10.05.2019 року. Проте, до проведення такої перевірки посадових осіб відповідача було не допущено з підстав оскарження наказу про її проведення.

Нормами Податкового кодексу України не визначений порядок дій контролюючого органу, у тому випадку, коли провести документальну планову перевірку, що передбачена у плані-графіку, не виявилося можливим, зокрема, у випадку не допуску посадових осіб до перевірки та оскарженням відповідного наказу.

Однак наказом Державної фіскальної служби України № 22 від 31.07.2014 затверджені Методичні рекомендації щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків.

Згідно з пунктом 1.4.6. таких Методичних рекомендацій, у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб органу ДФС до проведення перевірки або відмови від її проведення такими посадовими особами за місцем проведення перевірки невідкладно складається акт у двох примірниках, що засвідчує факт відмови.

Протягом 24 годин після виникнення обставин, передбачених статтею 94 Кодексу (безпідставної відмови платника податків у допуску до проведення перевірки або з`ясування під час організації та проведення перевірки інших обставин для застосування адміністративного арешту майна, передбачених статтею 94 Кодексу, у тому числі відмови від проведення відповідно до вимог цього Кодексу інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів (зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки) тощо), керівником структурного підрозділу органу ДФС, що здійснює (очолює) таку перевірку, вживаються заходи щодо підготовки та надання з дотриманням Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що формує державну фінансову політику (далі - Порядок застосування адміністративного арешту майна), на розгляд керівнику (його заступнику або уповноваженій особі) органу ДФС звернення про застосування адміністративного арешту майна платника податків для прийняття ним рішення відповідно до вимог статті 94 Кодексу.

В свою чергу, у пункті 1.2.7. Методичних рекомендацій передбачено, що після усунення причин, передбачених підпунктами 1.4.5-1.4.6 пункту 1.4 розділу І Методичних рекомендацій, через які своєчасно не розпочато перевірку, видається наказ про внесення відповідних змін до попереднього наказу на проведення перевірки, або видається новий наказ про її проведення (з дотриманням порядку, встановленого пунктом 1.2 розділу І Методичних рекомендацій), копія якого вручається платнику податків у встановленому Кодексом порядку. У разі якщо після видання наказу про проведення перевірки платника податків виникли або виявлені обставини, які унеможливлюють її проведення на підставі цього наказу, керівником структурного підрозділу, що повинен здійснювати (очолювати) таку перевірку, готується доповідна (службова) записка на ім`я керівника (заступника керівника, уповноваженої особи) органу ДФС, який видавав цей наказ, з наведенням обставин, що унеможливлюють його реалізацію та проведення перевірки. У цьому випадку на підставі зазначеної доповідної записки видається відповідний наказ про скасування наказу на проведення перевірки, як такого, що нереалізований.

Разом із тим, суд приходить до висновку, що наведеного порядку визначеного у пункті 1.2.7. Методичних рекомендацій відповідач не дотримався.

Так, аналіз змісту пункту 1.2 Методичних рекомендацій, дає підстави стверджувати, що контролюючий орган в праві видати новий наказ про проведення нової перевірки з одних і тих же підстав (даному разі виконання плану-графіку), лише за виключної умови скасування, попереднього наказу на проведення перевірки, як такого, що нереалізований.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, у зв`язку із не допуском до проведення такої перевірки, відповідачем згідно наказу № 1414 від 20.05.2019р. було призначено нову перевірку, однак будь-яких заходів щодо скасування наказу про проведення попередньої перевірки, реалізація якої відбувалася згідно наказу від 24.04.2019 р. № 1236, відповідачем не здійснювалася.

Проте, якщо зважити, на положення змісту пункту 1.2.7. Методичних рекомендацій, відповідач вправі внести зміни до наказу № 1236 від 24.04.2019р. задля його виконання, після усунення причин, через які своєчасно не розпочато перевірку з метою визначення нової дати початку перевірки.

При цьому, з огляду на положення підпункту 1.4.1 Методичних рекомендацій слід звернути увагу, що норми пункту 77.4 статті 77 Кодексу, не передбачають обов`язку контролюючого органу щодо повторного надсилання платнику податків повідомлення про проведення планової документальної перевірки після усунення причин, визначених підпунктами 1.4.5-1.4.7 пункту 1.4 розділу І Методичних рекомендацій, через які своєчасно не було розпочато наведену перевірку.

Таким чином, склалася ситуація, коли посадовими особами відповідача фактично одночасно проводиться реалізація двох планових перевірок одного й тож самого періоду та з одних й тих же питань водночас, а саме одна згідно наказу № 1236 від 24.04.2019р., інша же згідно оскаржуваного наказу № 1414 від 20.05.2019р. При цьому, розпочавши проведення позапланової невиїзної перевірки згідно наказу № 1414 від 20.05.2019р., відповідач всупереч вимогам вищевказаних Методичних рекомендацій, не відмовився від можливості подальшої реалізації перевірки згідно наказу № 1236 від 24.04.2019р.

Окремо суд рахує за необхідне зауважити, що згідно пункту 79.5. ст. 79 ПК України за наявності письмового звернення платника податків замість документальної невиїзної перевірки може проводитися документальна виїзна перевірка.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач відразу по отриманню спірного наказу та запиту відповідача про надання документів, в порядку п. 79.5 ст. 79 ПК України, звернувся з проханням до відповідача про здійснення такої перевірки виключно у виїзній формі. Вказане прохання містилося у відповідній заяві позивача від 27.05.2019р. Власне прохання позивач аргументував тим, що є приватним підприємцем із значним обсягом річного обороту та великим обсягом документів, їх процес копіювання є довготривалим. Відтак, ФОП ОСОБА_1 об`єктивно та фізично не може надати великий обсяг (згідно попереднього підрахунку близько 10 тис. аркушів) світлових копій документів для проведення невиїзної перевірки у розумні строки. А тому, ФОП ОСОБА_1 зауважив про можливість надання посадовим особам відповідача для дослідження в ході перевірки оригіналів документів, за місцем провадження своєї діяльності. Крім того, ФОП ОСОБА_1 вказував, що якісне та повне проведення заходів щодо проведення визначення залишків ТМЦ, проведення інвентаризації, зняття показників приладів обліку, проведення яких вимагалося контролюючим органом, можливо здійснити лише при проведенні документальної виїзної перевірки.

Як наслідок, суд уважає обґрунтованими доводи позивача про доцільність здійснення викладеної вище перевірки виключно у виїзній формі за місцем знаходженням позивача, як це передбачено ст. 78, 79 ПК України, та проведення дослідження усіх необхідних документів щодо господарської діяльності позивача за місцем його знаходження .

Стосовно тверджень відповідача, що відповідно до положень п.79.5 ст. 79 Податкового кодексу України, обирати спосіб (виїзний чи не виїзний) проведення перевірки є правом контролюючого органу, а не його обов`язком, то суд зазначає наступне.

Нормами Податкового кодексу України не визначено порядок дій контролюючого органу, у разі надходження від платника податків заяви про проведення призначеної, однак не розпочатої, перевірки у виїзний спосіб, не передбачено також і критерії, які можуть слугувати підставами для відмови у задоволенні такої заяви платника податків. Аналізуючи положення п. 79.5 ст. 79 Податкового кодексу України, суд уважає, що зазначеною нормою права встановлено саме право платника податків вимагати проведення перевірки у виїзний спосіб. Даною нормою прямо не передбачено альтернативної можливості не проводити перевірку контролюючим за наявності відповідної заяви про спосіб її проведення, запропонований платником податків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, то діє презумпція правомірності рішень платника податку (пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України).

Згідно пункту 56.21 статті 56 ПК України, у разі коли норми ПКУ суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Нормативне поєднання ст. 19 Конституції, пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4, п. 56.21 ст.56 ПК України, дає підстави для суду стверджувати, що можливість обирати спосіб (виїзний чи не виїзний) проведення перевірки, не є безумовним правом контролюючого органу в розумінні положень п.79.5 ст. 79 Податкового кодексу України.

Поряд з тим, суд рахує за необхідне зважити на те, що норми, які регулюють порядок та підстави проведення документальних невиїзних перевірок, не передбачають процедури допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки. Такі перевірки здійснюються без обов`язкової участі платника податків, через що платник податків не в змозі висловити свою незгоду із правомірністю призначення щодо нього податкової перевірки до моменту її проведення. Тому, на думку суду, питання щодо правомірності призначення та/або проведення невиїзної документальної перевірки можуть вирішуватись судом і вході судового оскарження рішень прийнятих суб`єктом владних повноважень за результатами такої перевірки.

Надаючи оцінку доводам позивача та відповідача, що містяться у заяві про збільшення підстав позову та відповідному відзиві на таку заяву, суд рахує за необхідне зважити на наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, про що судом вказано вище, мало місце порушення процедури проведення перевірки, результати якої оформлені відповідним актом документальної планової виїзної перевірки №1260/17-00-13-04/ НОМЕР_1 від 21.06.2019 р. Внаслідок зазначених порушень контролюючим органом було сформовано висновки про нереальність господарської діяльності позивача та віднесено його до категорії транзитно-утворюючих. При цьому, такі висновки посадовими особами відповідача було здійснено без фактичного дослідження первинних бухгалтерських документів, оскільки можливість вчасного надання таких документів позивачем була обмеженою, за наслідком чого ревізори відповідача вказали на завищення позивачем власних валових витрат, що відображені у деклараціях за 2017 та 2018 роки.

Судом встановлено, що, позивачем разом із заявою про збільшення підстав позову, з метою спростування викладених висновків, надано до суду документи, що підтверджують здійснення позивачем відповідних господарських операцій, за наслідками яких останнім зазналося відповідних витрат. А саме, до суду представлено копії видаткових накладних на придбання товару за 2017 - 2018 роки., копії банківських виписок, платіжних доручень за 2017 - 2018 роки, копії договорів поставки, копії договорів оренди основних засобів наявних у позивача. Вказані первинні-бухгалтерські документи слугували підставою для формування позивачем показників валових витрат по деклараціях про доходи та майновий стан за 2017 та 2018 роки.

Також позивачем на вимогу суду надано копії декларацій позивача за 2017 та 2018 роки; копії звітів по рахунках бухгалтерського обліку та лист №10/1-20 від 10.01.2020 р. ПП Краснопільске мале приватне підприємство МВА .

Так, досліджуючи питання заниження валового доходу позивача на суму 170 314,01 грн., яке згідно висновків акту перевірки (ст. 15, 16) мало місце у декларації позивача за 2018 р. судом встановлено наступне.

Як вбачається із декларації про майновий стан та доходи позивача за 2018 р., останнім задекларовано загальний валовий дохід від підприємницької діяльності в розмірі 1 621 352,66 грн.

В ході перевірки позивача, контролюючим органом виявлено, що у відомостях з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб про суми виплачених доходів за 2018 р. міститься інформація про виплату ПП Краснопільського МПП МВА (Код ЄДРПОУ 31358915), для позивача доходу від самозайнятої діяльності на суму 1 791 666,67 грн. За таких умов, у зв`язку із неможливістю перевірки первинних бухгалтерських документів позивача, контролюючим органом констатовано, що має місце заниження валового доходу з боку позивача на суму 170314,01 грн. у декларації про майновий стан та доходи позивача за 2018 р.

Проте, як вбачається із наявних матеріалів справи, листом №10/1-20 від 10.01.2020 р. ПП Краснопільске мале приватне підприємство МВА повідомило, що мало місце помилкове завищення сум виплачених позивачу доходів у звітності такого підприємства, яка подавалася ним за формою 1-ДФ у 2018 році. Згідно такого листа ПП Краснопільске мале приватне підприємство МВА констатовано, що у 2018 р. за виключенням сум ПДВ для ФОП ОСОБА_1 було виплачено лише 1 621 352,66 грн. доходу від самозайнятої діяльності.

При цьому, аналізуючи надані позивачем звіти по бухгалтерських рахунках (проводках) за 2018 р. в розрізі доходів позивача, судом встановлено, що позивачем відображено в якості доходів від самозайнятої діяльності лише 1 945 623,20 грн. з ПДВ, що за виключенням сум ПДВ відповідає валовому доходу в розмірі 1 621 352,66 грн., згадка про який міститься у декларації позивача за 2018 р.

Таким чином, суд приходить до висновку, що згадане у акті перевірки порушення, яке полягає у заниженні задекларованого позивачем валового доходу у декларації за 2018 р., в ході судового розгляду наявного спору, документально не підтверджується.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 177 ПК України Доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно абз. 4 ч. 1 ст. 164 ПК України Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Разом із тим, суд зауважує, що висновки посадових осіб, здійснені без врахування наявних у позивача документів, що підтверджують господарські витрати позивача, що відображені у його деклараціях, є очевидно протиправними, оскільки не відповідають вимогам ст. 177 ПК України.

Таким чином, з наведеного слід констатувати, що прийнятті податкові повідомлення-рішення про донарахуванню позивачу податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та військового збору, які ґрунтуються на висновках посадових осіб відповідача про неврахування наявних у позивача первинних бухгалтерських документів, що підтверджують понесені ним витрати, фактично порушують вимоги ст. 164 та 177 ПК України.

Водночас, суд звертає увагу на безпідставність твердження контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ Дортман (код ЄДРПОУ 42125003), ТОВ ХОМФЕНД (код ЄДРПОУ 42213801), ТОВ Фейнелс (код ЄДРПОУ 42225293), ТОВ Прайфес (код ЄДРПОУ 4221434), ТОВ Дестайн (код ЄДРПОУ 42215002), ТОВ Дайквін (код ЄДРПОУ 42219054), ТОВ ГВЕЙНЕЛ (код ЄДРПОУ 42225212), ТОВ ВЕЙСТОР (код ЄДРПОУ 42125050), ТОВ Брайант ЛІМІТЕД (код ЄДРПОУ 42282812), ТОВ Біржалейт (код ЄДРПОУ 42282791), ТОВ Авардіс (код ЄДРПОУ 42218993). А саме, перевіркою по вищевказаних постачальниках вказуються на наявність у таких контрагентів ознак фіктивної діяльності. При цьому, такі твердження відповідача у акті перевірки ґрунтуються виключно на припущеннях останнього, що негативної податкової історії контрагентів. Внаслідок зазначених тверджень позивачу також було зменшено суми податкового кредиту та зобов`язань.

Однак, на переконання суду, такі твердження відповідача не заслуговують на увагу без аналізу реальності господарської діяльності, який повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.

Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Аналогічні висновки викладені в рішеннях Верховного Суду: від 12 лютого 2019 року по справі №813/7368/13-а; від 05 лютого 2019 року по справі №816/652/15-а; від 22 січня 2019 року по справі №820/313/17; від 29 січня 2019 року по справі №824/392/17-а; від 11 грудня 2018 року по справі №804/6942/16

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

До вказаних правовідносин слід застосувати позицію викладену в рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом та пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції , у якому Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління

Згідно ч.2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Крім цього, у відповідності до Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 р. №1246, позивач звертає увагу, що за операціями із вказаними контрагентами були складені податкові накладні від постачальників, які прийняті та зареєстровані податковим органом, а також включені ФОП ОСОБА_1 до податкових декларацій з ПДВ, які прийняті податковим органом без заперечень.

Згідно Постанови КМУ №117 від 21.02.2018 р. Про затвердження порядків з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних , визначено повноваження податкового органу щодо зупинення реєстрації податкової накладної та або відмови в її реєстрації, а також критерії за якими повинен діяти такий орган. А саме, згідно п.5, п. 6, п. 7 зазначеного Порядку Податкова накладна / розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку. У разі коли за результатами моніторингу платник податку, яким складено податкову накладну / розрахунок коригування, відповідає критеріям ризиковості платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється. У разі коли за результатами моніторингу податкова накладна / розрахунок коригування відповідають критеріям ризиковості здійснення операції, крім податкової накладної / розрахунку коригування, складених платником податку, який має позитивну податкову історію платника податку, реєстрація таких податкової накладної / розрахунку коригування зупиняється.

Однак, слід наголосити, що на час складання податкових накладних та подачі їх на реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних, жодних рішень про зупинення їх реєстрації або відмови їх у реєстрації не приймалося.

При цьому, слід зважити, критерії на які посилалися працівники податкового органу у акті перевірки, ґрунтуються на показниках позитивної податкової історії платника податку - постачальника. А відтак, якщо податковий орган вказує, що постачальники ФОП ОСОБА_1 є недобросовісними, мають негативну історію платника податків, а їхня діяльність не спрямована досягнення реальної цілі господарської діяльність, то такі обставини мали бути виявленні саме на стадії реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, за наслідком чого мало бути прийняте рішення про зупинення реєстрації податкової накладної та або відмови в її реєстрації. Зазначений правовий механізм, якраз і створений державою для того щоб відсіювати недобросовісних платників податків та не допускати їх до підриву нормальної господарської діяльності решти платників податків.

Як, наслідок, якщо податковий орган допустив реєстрацію податкових накладних виписаних вище переліченими контрагентами-постачальниками, то у ФОП ОСОБА_1 були усі підстави вважати, що його постачальники відповідають усім критеріям добросовісності та мають показники позитивної податкової історії платника податку.

На час проведення планової перевірки всі податкові накладні були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відтак, на переконання суду, ФОП ОСОБА_1 мав законне право на формування податкового кредиту та валових витрат на підставі отриманих податкових накладних та правомірно включив їх до складу податкового кредиту та валових витрат за відповідний звітний період.

Відповідно до ст.19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктами 21.1.1., 21.1.2., 21.1.3., 21.1.4. п. 21.1. ст. 21 ПК України закріплено, що посадові особи контролюючих органів зобов`язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій;

Відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Норми Конституції України є нормами прямої дії (ст.8).

З огляду на наведене, ФОП ОСОБА_1 не може нести юридичну відповідальність у вигляді зменшення сум податкового кредиту за недотримання його контрагентами норм Податкового кодексу України.

На переконання суду висновки акту перевірки порушують базовий правовий принцип - принцип правової визначеності та презумпцію правомірності дій платника податків.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системності та послідовності у діяльності відповідних органів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Sunday Times v. United Kingdom ЄСПЛ зазначає, що прописаний у Конвенції термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. Суд стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто укладені у суспільстві правила та засади моральності суспільства.

У справі Steel and others v. The United Kingdom Суд наголосив: Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною порадою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія. Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом , зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яка дія держави відповідає меті і не є свавільною.

Відповідно до п. 111.1 ст. 111 ПК України, за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова; адміністративна; кримінальна.

Фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.

Відтак, вказані вище обставини підтверджують помилковість прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, які впливають на майнові права позивача так як контролюючим органом за результатами акту перевірки, було безпідставно визначено податкові зобов`язання позивачу

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту права, інтересів фізичних осіб.

За таких обставин позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 9605 грн, який сплачений відповідно до платіжного доручення від 07.08.2019 № 22, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити повністю.

Податкові повідомлення-рішення від 24 липня 2019 року №0008441304, від 24 липня 2019 року №0008461304 та від 24 липня 2019 року №0008451304 визнати протиправними та скасувати.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДПС у Рівненській області (вул. Відінська, 12, м. Рівне, 33023, код ЄДРПОУ 43142449) судовий збір в розмірі 9605,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 16 березня 2020 року.

Суддя Щербаков В.В.