Постанова

від 17.03.2020 по справі 420/323/20

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/323/20 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Домусчі С.Д.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про скасування державної реєстрації, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення у формі повідомлення Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради № 0498 від 28.01.2004 про скасування державної реєстрації ПП М.Т.Н. (ЄДРПОУ 25052475).

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 18 жовтня 2019 року відмовив ОСОБА_1 у відкритті провадження по справі за його позовом до Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення про скасування державної реєстрації Приватного підприємства М.Т.Н. (ЄДРПОУ 25052475).

Роз`яснив позивачу, що заявлені позовні вимоги підлягають вирішенню в порядку господарського судочинства.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 по справі № 813/6286/15 не може бути застосований до цієї справи, оскільки у справі № 813/6286/15 сторони є юридичними особами, в той час як позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органу державної влади.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За змістом частини 2 статті 5 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

За правилами статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17, № судового рішення в ЄДРСРУ 74506084.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Отже, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на розгляд до адміністративного суду спір, який виник між конкретними суб`єктами відносно їх прав та обов`язків, в конкретних правових відносинах, в яких один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших суб`єктів.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правила, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством в сфері приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог та характеру спірних правовідносин.

Так, у позовній заяві позивач просив суд скасувати рішення у формі повідомлення Приморської районної державної адміністрації Одеської міської ради № 0498 від 28.01.2004 про скасування державної реєстрації ПП «М.Т.Н.» (ЄДРПОУ 25052475). В обґрунтування позову позивач посилався на недотримання відповідачем положень статей 105, 111 ЦК України, якими врегульовано питання виконання рішення про припинення юридичної особи, через порушення встановленого законодавством порядку проведення ліквідації в частині строків заявлення вимог кредиторів. При цьому, порушення свого права позивач пов`язував з порушенням прав як кредитора ПП «М.Т.Н.» (ЄДРПОУ 25052475), а саме наявність заборгованості в розмірі 20 000,00 грн за договором.

Спір про відміну державної реєстрації є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв`язку з протиправним внесенням до ЄДР суб`єктом владних повноважень запису; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах.

При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.

Вважаючи за необхідне заповнити цю прогалину закону, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 по справі № 813/6286/15 дійшла висновку, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності, тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.

Водночас визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися судом, встановленим законом у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги, що висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 по справі № 813/6286/15 не може бути застосований до цієї справи, оскільки у справі № 813/6286/15 сторони є юридичними особами, в той час як позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець, колегія суддів не сприймає з огляду на те, що правовий висновок в цій справі ґрунтувався не на суб`єктному складі учасників, а на суті (змісті, характері) спору, що є визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції.

Поряд з цим колегія суддів враховує постанову Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 127/23144/18, № судового рішення в ЄДРСРУ 84911267, відповідно до якої господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України спорів, у яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов`язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.

Інші доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень процесуального права при вирішенні спірного питання не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Шляхтицький О.І. Судді Домусчі С.Д. Семенюк Г.В.