Постанова

від 10.03.2020 по справі 620/3204/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/3204/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Непочатих В.О., Суддя-доповідач Кобаль М.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Кобаля М.І.,

суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.

при секретарі Горяіновій Н.В.

за участю

позивача: ОСОБА_1

представника позивача: Поповича В.С.

свідка: Корнієнко О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення, сім`ї та праці Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Управління соціального захисту населення, сім`ї та праці Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області (далі по тексту - відповідач, Управління) в якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в наданні їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та зобов`язати відповідача надати позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни, видати їй посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, позивача та представників сторін, які з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році категорії .

Зазначене підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданим 21.02.2019 (а.с.4).

Відповідно до довідки серії МСЕ-ЧНВ № 243463 від 07.05.2002 року позивачу встановлена ІІ група інвалідності безстроково через захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації аварії на ЧАЕС (а.с.21).

17.09.2019 року ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою в якій просила встановити статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни (а.с.11).

Листом від 18.09.2019 року № 04-05/1975 Управління відмовило позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, оскільки нею не було надано документів про залучення його до складу Цивільної оборони (а.с.12).

21.10.2019 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою до якої додала копії наказу № 112 від 27.04.1986 року по Чорнобильській ЦРЛ, наказу № 115 від 03.05.1986 року по Чорнобильській ЦРЛ, розпорядження начальника Цивільної оборони № 17 від 03.05.1986 року, свідчення-підтвердження від 01.10.2019, копію заяви від 09.10.2019 (а.с. 16, 25-30, 31, 32, 34-35).

За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів, Управління листом від 22.10.2019 року № 04-05/2277 відмовило ОСОБА_1 у наданні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, посилаючись на відсутність розпорядчого документу по підприємству, установі про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони (а.с.17).

Не погоджуючись з вказаними діями Управління, які виразилися у відмові встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни і видати відповідне посвідчення, позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Відповідно до ч. 2 статті 4 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Згідно пункту 9 ч. 2 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Так, ч. 1 статті 10 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111 та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Тобто, до категорії осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, законодавцем запропоновано віднести вузьку категорію осіб, які з перших днів аварії разом з військовослужбовцями виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення у складі мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.

Крім того, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 ч. 2 статті 7 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , є:

- настання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

- участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Вказаний перелік, визначений законодавцем, є обмеженим на підлягає розиреному тлумаченню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, факт участі ОСОБА_1 у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв`язку з захворюванням, яке пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС підтверджується належними доказами, а саме: копією експертного висновку Київської регіональної міжвідомчої експертної ради по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та їх професійного характеру № 1975, копією довідки серії МСЕ - ЧНВ № 243463 від 07.05.2002, копією довідки Новозаліської сільської ради Бородянського району Київської області № 514 від 06.10.1992.

Отже, вказані обставини свідчать про те, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи .

Разом з тим, для набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, окрім як факту набуття особою інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту існує також умова, яка є обов`зковою, що така особа повинна була брати участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Дана обставина пов`язана з тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно розпоряджень керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Надана позивачем довідка Головного управління з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 13.05.2011 року № 01-04/820 свідчить про те, що у період з 28 по 29 квітня 1986 року йодна профілактика населення, у період з 03 по 04 травня 1986 року медичне забезпечення евакуаційних заходів населення з с. Ямпіль Чорнобильського району проводилися особовим складом невоєнізованого формування медичної служби Цивільної оборони Чорнобильського району, що було створено на базі Чорнобильської центральної лікарні із залученням інших медичних закладів Чорнобильського району.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, вказана довідка не містить жодних даних відносно ОСОБА_1 та направлення її на вказані роботи у складі формувань Цивільної оборони (а.с.33).

Письмові пояснення громадян ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які викладенні у заявах (свідчення-підтвердження) не є належними, допустимими та достатніми доказами в розумінні положень статей 73-76 КАС України, а тому судом не беруться до уваги.

Крім того, ОСОБА_2 , яка була в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, в якості свідки, не надала доказів перебування у складі формувань Цивільної оборони ОСОБА_1 .

Отже, документи, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу особи з інвалідністю внаслідок війни належним чином підтверджують її статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з захворюванням, яке пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, однак належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надала, ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Таким чином, враховуючи відсутність доказів залучення ОСОБА_1 саме до невоєнізованого формування Цивільної оборони з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність підстав для надання їй статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.

Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 10.05.2018 року № 279/12162/15-а, від 30.11.2018 року № 756/3226/16-а та від 20.02.2019 року № 817/237/18.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а тому даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: М.І. Кобаль

Судді: Н.П. Бужак

Л.О. Костюк

Повний текст виготовлено 16.03.2020 року