Рішення

від 11.03.2020 по справі 909/31/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.03.2020 м. Івано-ФранківськСправа № 909/31/20

Господарський суд Івано-Франківської області у складі:

судді Рочняк О. В. ,

секретар судового засідання Клапків Н. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуська залізнична компанія"

вул.Броварська, будинок 4, село Проліски, Бориспільський район, Київська область,08322

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю " 3 Бетони "

вул. Б. Хмельницького, 109, м. Калуш, Івано-Франківська область,77300

про стягнення заборгованості в сумі 47 506 грн 27 коп.

за участю представників сторін:

від позивача: Остап`юк Михайло Петрович;

від позивача: Філіпчук Олександр Сергійович;

від відповідача: Романюк Андрій Богданович

ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Калуська залізнична компанія" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "3 Бетони" про стягнення заборгованості за Договором №ПВ-02/09/17 від 01 вересня 2017 року в сумі 47506 грн 27 коп. з яких: 37000 грн 00 коп. - основана заборгованість, 914 грн 00 коп. - інфляційні втрати, 822 грн 39 коп. - 3% річних, 8769 грн 88 коп. - пеня.

Позовні вимоги мотивовано тим, що в порушення умов укладеного між сторонами договору №ПВ-02/09/17 від 01 вересня 2017 року, відповідач не здійснив оплату за надані послуги в розмірі 37000 грн, у зв"язку з чим позивачем нараховано пеню, інфляційні збитки та 3% річних.

Згідно з ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 20.01.2020, суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, постановив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, встановив сторонам строк для надання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення; судовий розгляд справи по суті призначив на 19.02.2020.

В судове засідання 19.02.2020 представники сторін не з"явилися, причин неявки повноважних представників сторони суду не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. Ухвалу про відкриття провадження у справі вручено позивачу 28.01.2020, відповідачу - 27.01.2020.

В судовому засіданні 19.02.2020, суд постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення судового розгляду справи по суті на 05.03.2020.

В судовому засіданні 05.03.2020 представник відповідача надав суду відзив на позов та клопотання про приєднання до матеріалів справи платіжного доручення №161 від 31.01.2020 на суму 35000 грн. в підтвердження часткової оплати заборгованості за договором №ПВ-02/09/17.

Враховуючи, що відповідач не навів причин неможливості подання відзиву на позов у встановлений судом строк (до 11.02.2020), суд не прийняв відзив на позов до розгляду.

Представник позивача не визнав, що оплата в розмірі 35000 грн відбулася за договором №ПВ-02/09/17, стягнення заборгованості по якому є предметом спору, оскільки у платіжному дорученні №161 від 31.01.2020 не зазначено відповідного призначення платежу та пояснив, що між сторонами існують інші договірні відносини, за яким у відповідача також існує заборгованість.

З метою з"ясування обставин справи, суд зобов"язав сторони провести звірку взаєморозрахунків, у зв"язку з чим постановив ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви в судовому засіданні до 11.03.2020, про що представники сторін повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 11.03.2020 представник позивача надав суду акти звірки взаєморозрахунків за договором №ПВ-02/09/17 від 01.09.2017 та за договором №ПУ-02/09/17 від 01.09.2017.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав з підстав, викладених в позовній заяві. Заперечив, що сплата за поданим відповідачем платіжним дорученням №161 від 31.01.2020 на суму 35000 грн здійснена за договором №ПВ-02/09/17. Просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив частково, зазначив, що сума боргу за договором №ПВ-02/09/17 відповідачем частково оплачена згідно платіжного доручення №161 від 31.01.2020 в розмірі 35000 грн., оскільки суми заборгованості, сплачені за іншими платіжними дорученнями, які позивач зарахував за цим договором також не містять даних про призначення платежу саме за цим договором. Правомірність нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за прострочення платежу визнав, проти нарахування пені заперечив, посилаючись на те, що договором не обумовлено нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов"язання за надані послуги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, давши оцінку доказам у відповідності до ст.86 Господарського процесуального кодексу України, які мають значення для справи, суд встановив таке.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

01.09.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "3 Бетони " (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Калуська залізнична компанія" (виконавець) укладено договір №ПВ-02/09/17 про надання послуг (виконання робіт), за умовами якого виконавець зобов"язався на замовлення замовника надавати послуги (виконувати роботи) з організації переміщення вантажів замовника в межах під"їзних залізничних колій зі станції Калуш Львівська залізниця до вантажних фронтів замовника, а замовник зобов"язався приймати та оплачувати надані послуги (п.1.1 договору).

У розділі 3 договору сторони визначили вартість послуг та порядок розрахунків. Так, за послуги подачі та забирання одного вагона оплата складає 5000 грн з ПДВ; за послуги маневрової роботи 1616 грн з ПДВ за одну годину роботи локомотива (п.3.1.1,3.1.2). Рахунки за користування вагонами, а також будь-які інші рахунки ПАТ "Укрзалізниці" замовник сплачує самостійно в порядку та на умовах визначених діючим законодавством України. Оплата послуг здійснюється на умовах попередньої оплати за домовленістю сторін відповідно до письмового попереднього замовлення замовника із зазначенням обсягів та об"ємів надання послуг (виконання робіт) (п.п. 3.3, 3.4 договору).

Остаточний розрахунок за надані послуги (виконані роботи) передбачені договором, замовленням замовника, а також надані додаткові послуги за звітний місяць, в якому були надані послуги здійснюється на підставі підписаного сторонами Акту наданих послуг (виконаних робіт) (п.3.5).

Оплата послуг за додаткові послуги (виконані роботи) здійснюється замовником до 5 числа місяця наступного за звітним шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця зазначений в р.10 договору (п.3.6).

В разі не отримання виконавцем письмових зауважень до акту наданих послуг (виконаних робіт) з боку замовника до 5 числа місяця наступного за звітним надані послуги вважаються прийнятими і підлягають оплаті в повному обсязі (п.п.3.7 договору).

Відповідно до п.4.1.3 договору замовник зобов"язаний прийняти та оплатити надані послуги (виконані роботи) в порядку та на умовах визначених цим договором; відповідно до п.п. 5.3,5.4 договору вчасно проводити оплату наданих послуг (виконаних робіт).

Виконавець зобов"язаний надавати послуги ( виконувати роботи) в порядку та на умовах визначених цим договором (п.4.3.1).

Згідно п.5.1 договору сторони погодились, що у випадку порушення договору, винна сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов визначених змістом договору, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Відповідно до п.5.2 договору, за порушення терміну здійснення розрахунків, передбачених п.5.4 договору, замовник зобов"язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний прострочений день.

Пунктом 5.4 договору визначено, що в тих випадках, коли після виїзду локомотива виконавця буде встановлено, що вагони не готові для переміщення, замовник зобов"язаний сплатити виконавцю вартість послуг роботи локомотиву, передбачену п.3.1.2 договору за кожну годину кожного виїзду.

Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 (п.8.3 договору). Якщо за один місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін не повідомила іншу сторону про свій намір щодо його розірвання, договір вважається автоматично пролонгованим на тих самих умовах на наступний календарний рік. Кількість пролонгацій цього договору не обмежена (п.8.4). Договір скріплено підписами та печатками сторін.

01.04.2018 між сторонами укладено додаткову угоду №1 про зміну Договору ПВ-02/09/17 від 01.09.2017, у якій виклали п.3.1.1 договору у новій редакції - "ціна за послуги подачі та забирання одного вагона складає 7000 грн з ПДВ".

Відповідно до Акту надання послуг №42 від 31.07.2019 виконавець надав замовнику послуги за договором №ПВ-02/09/17 від 01.09.2017 на суму 77 000 грн. Акт підписано сторонами та скріплено печатками.

Згідно переліку пам"яток на вагони, які поступають в адрес ТОВ "3 Бетони" по під"їздних коліях ТОВ "Калуська залізнична компанія" згідно договору ПВ-02/09/17 від 01.09.2017 за липень 2019 року до оплати за здійснені перевезення підлягає 77 000 грн.

Відповідно акту звірки взаєморозрахунків, проведеного сторонами за період: 3 квартал 2019 року станом на 30.09.2019 кінцеве сальдо склало 77 000 грн.

31.10.2019 позивачем направлено відповідачу претензію №1 від 28.10.2019 з вимогою про сплату боргу в сумі 77 000 грн, 3% річних в сумі 531 грн 62 коп. та пеню в розмірі 6024 грн 99 коп., яка отримана відповідачем 01.11.2019, про що свідчить трекінг відправлень Укрпошти (номер рекомендованого листа 7730405860663).

Позивач зарахував відповідачу часткову сплату заборгованості за договором №ПВ-02/09/17 від 01.09.2017 у розмірі 40000 грн, які сплачені згідно платіжних доручень №1907 від 28.10.2019 на суму 10000 грн, №1570 від 21.11.2019 на суму 20 000 грн., №1597 від 22.11.2019 на суму 10 000 грн.

Згідно платіжного доручення №161 від 31.01.2020 з призначенням платежу "оплата за з/д послуги, згідно р-ф "12 від 31.12.2019" відповідачем здійснено позивачу оплату в сумі 35000 грн.

Відповідно до акту звірки розрахунків між сторонами за період 01.07.2019-14.01.2020 за договором № ПВ - 02/09/17 від 01.09.2017 станом на 14.01.2020, сума боргу відповідача склала 37 000 грн. Акт звірки скріплено підписами та печатками сторін.

Відповідно до акту звірки розрахунків між сторонами за період 01.07.2019-14.01.2020 за договором №ПУ - 02/09/17 від 01.09.2017 станом на 14.01.2020 сума боргу відповідача склала 32 400 грн. Акт звірки скріплено підписами та печатками сторін.

Згідно розрахунку Товариство з обмеженою відповідальністю "Калуська залізнична компанія" просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "3 Бетони" заборгованість за Договором №ПВ-02/09/17 від 01 вересня 2017 в сумі 47506 грн 27 коп. з яких: 37000 грн 00 коп. - основана заборгованість, 914 грн 00 коп. - інфляційні втрати, 822 грн 39 коп. - 3% річних, 8769 грн 88 коп. - пеня.

НОРМИ ПРАВА ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД ТА МОТИВИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як передбачено приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з п. п. 1, 2, 7 ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.612 ЦК України).

Як встановлено матеріалами справи, між сторонами укладено Договір №ПВ-02/09/17 про надання послуг (виконання робіт), відповідно до якого відповідач надає послуги позивачу по організації переміщення вантажів в межах під"їздних залізничних колій.

За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм статей 901-903 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст. 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач надав відповідачу послуги на суму 77 000 грн., що підтверджується актом надання послуг №42 від 31.07.2019. Часткову оплату за договором №ПВ - 02/09/17 від 01.09.2017 у розмірі 40000 грн позивач зарахував згідно платіжних доручень №1907 від 28.10.2019, №1570 від 21.11.2019, №1597 від 22.11.2019, хоча у них не вказано призначення платежу за даним договором. Отже, позивач сам розподіляв отримані від відповідача кошти.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.1 ст. 77 ГПК України).

Приписами ст. 79 ГПК України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 ст. 86 ГПК України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Всупереч положенням статті 74 Господарського процесуального кодексу України щодо обов"язку доказування і подання доказів, відповідач не довів, що ним, згідно платіжного доручення №161 від 31.01.2020 з призначенням платежу "оплата за з/д послуги, згідно р-ф "12 від 31.12.2019" перераховано кошти в сумі 35000 грн саме за договором №ПВ - 02/09/17 від 01.09.2017.

За встановлених судом обставин щодо існування між сторонами інших договірних відносин по договору №ПУ - 02/09/17 від 01.09.2017 та наявності заборгованості за ним станом на 14.01.2020 у розмірі 32 400 грн, враховуючи невизнання позивачем сплати заборгованості за договором №ПВ - 02/09/17 від 01.09.2017 у розмірі 35000 грн, суд дійшов висновку про те, що відповідач оплатив заборгованість за договором №ПУ - 02/09/17 від 01.09.2017 у розмірі 32400 грн, а решту суми - 2600 грн, за договором №ПВ - 02/09/17 від 01.09.2017.

Враховуючи викладене, до стягнення з відповідача на користь позивача належить заборгованість за договором №ПВ - 02/09/17 від 01.09.2017 у розмірі 34400 грн.

За приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Таким чином, кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних, навіть, якщо умовами договору не передбачено стягнення інфляційних та 3% річних.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних в сумі 822 грн39 коп за період з 06.08.2019 по 13.01.2020 та інфляційні збитки в сумі 914 грн 00 коп. за період з серпня 2019 по листопад 2019 року.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних збитків, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки договором № ПВ-02/09/17 від 01.09.2017 не визначено періоду оплати коштів за надані послуги, то суд вважає за правильне здійснювати нарахування штрафних санкцій, виходячи з положень ст.530 ЦК України, - у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги - в даному випадку з 08.11.2019.

Отже, до задоволення підлягають 3% річних в сумі 231 грн 01 коп та 37 грн інфляційних втрат.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені в сумі 8769 грн 88 коп. суд зазначає таке.

Згідно з ч. 1 ст. 610 та п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного Кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема - сплата неустойки.

Відповідно до чч. 1, 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яку боржник повинен передати кредитору в разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Стаття 231 ГК України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов`язань, визначається відповідним суб`єктом господарювання - господарською організацією .

З аналізу положень статті 231 ГК України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов`язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.

Так, частина друга статті 231 ГК України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов`язання) у господарському зобов`язанні, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором. Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов`язань, перелічених у частині другій статті 231 ГК України.

Частиною четвертою статті 231 ГК України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов`язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.

Разом з тим, за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Також за статтями 1 та 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України Про відповідальність суб`єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій , частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України Про державний матеріальний резерв , частиною другою статті 36 Закону України Про телекомунікації .

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі №904/4156/18 зазначила, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов`язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Судом встановлено, що договором №ПВ-02/09/17 від 01.09.2017, передбачено сплату пені лише у випадку порушення терміну розрахунків передбачених п.5.4 договору, тобто, у тих випадках, коли після виїзду локомотива виконавця буде встановлено, що вагони не готові для переміщення.

Умовами договору не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов`язання, а частина шоста статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює порядок його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, відсутні підстави для застосування такої міри відповідальності як договірна санкція за відсутності конкретно визначеного її розміру в договорі та законі, а відтак в задоволенні позову в цій частині належить відмовити.

Враховуючи вищевикладене, позов належить до часткового задоволення.

Судовий збір, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, суд покладає на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст.13, 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "3 Бетони" (вул. Б. Хмельницького, 109, м. Калуш, Івано-Франківська область,77300, код 32014894) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Калуська залізнична компанія" (вул.Броварська, будинок 4, село Проліски, Бориспільський район, Київська область,08322, код 41483929)- 34 400 (тридцять чотири тисячі чотириста гривень) заборгованості за договором №ПВ-02/09/17 від 01.09.2017, 3% річних в сумі - 231 (двісті тридцять одну гривню) 01 коп, інфляційні втрати в сумі 37 (тридцять сім гривень) 00 коп. та 1534 (одну тисячу п"ятсот тридцять чотири гривні) 04 коп судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 17.03.2020

Суддя О.В.Рочняк