Рішення

від 17.03.2020 по справі 240/10966/19

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2020 року м. Житомир справа № 240/10966/19

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Токаревої М.С.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення 27 сесії VII скликання Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 02.10.2019 № 989 "Про скасування рішення сільської ради № 959 від 12.09.2019 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 ".

В обґрунтування позову позивач вказує, що 26 сесією 7 скликання Наталівської сільської ради було винесено рішення № 959 "Про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва із земель комунальної власності". В подальшому, рішенням сесії Наталівської сільської ради № 989 було скасовано рішення № 959 від 12.09.2019 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 ", з посиланням на те, що при його розгляді не було дотримано усіх вимог передбачених законодавством, а саме не розглянуто на засіданні комісії з питань планування бюджету, фінансів, комунальної власності, аграрних питань та земельних відносин. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його права.

Ухвалою від 23 жовтня 2019 було відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою від 13.11.2019 було задоволено клопотання відповідача та призначено справу до розгляду за правилами загального провадження.

Відповідачем було надано відзив на позовну заяву за змістом якого він заперечував щодо задоволення позову. В обґрунтування відзиву вказано, що після отримання копії рішення від 12.09.2019 не вжив жодних заходів щодо його реалізації станом на 02.10.2019, а тому відповідач, виявивши помилки у своїй роботі мав право на скасування вказаного рішення.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві та просив позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів у судовому засіданні позов не визнали та заперечували щодо його задоволення з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Після наданих сторонами пояснень та дослідження письмових доказів наявних у матеріалах справи, суд усною ухвалою постановленою без виходу до нарадчої кімнати та занесеною до протоколу судового засідання перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

У ході судового розгляду встановлено, що 26 сесією 7 скликання Наталівської сільської ради було винесено рішення № 959 "Про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва із земель комунальної власності".

У зв`язку з недотриманням вимог при розгляді питання "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 ", а саме не розглянуто на засіданні комісії з питань планування бюджету, фінансів, комунальної власності, аграрних питань та земельних відносин Наталівською сільською радою було винесено рішення № 989, яким скасовано рішення № 959 від 12.09.2019 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 "

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в України" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Конституційним Судом України в рішенні № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року у справі № 1-9/2009 за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) вирішено, що в аспекті конституційного подання положення частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР (з наступними змінами) стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни необхідно розуміти так, що орган місцевого самоврядування має право приймати рішення, вносити до них зміни та/чи скасовувати їх на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У мотивувальній частині вказаного рішення Конституційний Суд України зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є гарантією стабільності суспільних відносин між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення. Ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

З вказаного вбачається, що право ради скасовувати свої рішення існує виключно у випадках, що передбачені Конституцією та законами України.

Це підтверджується й змістом мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, де приведений аналіз законодавства із конкретними випадками, у яких закон надає право органів місцевого самоврядування скасовувати та змінювати свої рішення.

Проте, законодавство не містить положень, що уповноважують місцеві ради скасовувати або визнавати нечинними власні рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад входить вирішення відповідно до закону питань з врегулювання земельних відносин.

Згідно з частиною десятою статті 59 Закону № 280/97-ВР акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Аналіз наведених положень Закону № 280/97-ВР дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування.

Водночас у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону № 280/97-ВР, згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами.

Положенням ст. 59 Закону № 280/97-ВР стосовно права органу місцевого самоврядування скасовувати свої раніше прийняті рішення та вносити до них зміни з будь-якого питання, що є компетенцією органу місцевого самоврядування, дано офіційне тлумачення в Рішенні Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009.

В абз. 3 п. 3 цього Рішення зазначено, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу й самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно з абз. 1 п. 4 Рішення Конституційного Суду України органи місцевого самоврядування приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють дію норм права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

Абзацами 5 та 6 п. 5 зазначеного Рішення визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування та громадянами, що породжує у громадян упевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що у зв`язку з прийняттям органом місцевого самоврядування рішення від 12 вересня 2019 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 у нього виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних та охоронюваних законом інтересів, і він, як суб`єкт цих правовідносин, не надавав згоди на їх зміну чи припинення.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 521/17710/15-а, від 22 січня 2019 року у справі № 371/957/16-а, від 13 березня 2019 року у справі № 542/1197/15-а..

Відповідно до положень ч.1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ці вимоги закріплюють у національному законодавстві положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, відповідно до якої кожному гарантується право на справедливий судовий розгляд. Кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах особи.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування":

Справа "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74);

Справа "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) - принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, пункт 72, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 51. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37,) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67), (пункт 70, 71).

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при прийнятті рішення 27 сесії VII скликання Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 02.10.2019 № 989 "Про скасування рішення сільської ради № 959 від 12.09.2019 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 " відповідач діяв не у спосіб визначений законом.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на зазначені висновки суду відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення, що є підставою для задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Приписами ч.1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (зі змінами та доповненнями, далі - Закон).

Відповідно до частини першої статті 4 Закону, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За змістом приписів підпункту першого пункту третього частини 2 статті 4 Закону, ставка судового збору за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до положень статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" від 23.11.2018 № 2629-VIII прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2019 року складає 1921 грн.

Отже, ставка судового збору за подання до суду даного позову становила 768,40 грн., а тому саме таку суму необхідно стягнути з відповідача на користь позивача у порядку відшкодування понесених ним витрат.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 371 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області (вул. Пушкіна, 21, с.Наталівка, Новоград-Волинський район, Житомирська область,11742, код ЄДРПОУ 20418121) про визнання протиправним та скасування рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 27 сесії VII скликання Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області від 02.10.2019 № 989 "Про скасування рішення сільської ради № 959 від 12.09.2019 "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва ОСОБА_1 ".

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у сумі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева