Рішення

від 06.03.2020 по справі 530/623/19

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/623/19

Номер провадження 2/530/69/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2020 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Пилипенко Є.С., представника позивача, адвоката Петренка В.П., представника відповідача Авраменка А.М., адвоката Кумечко М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Зіньків, цивільну справу за позовом

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Чорноземи Зіньківщини", місце знаходження: м.Зіньків, вул.Гончарна, 11 звернулося в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 про визнання недійсним договору оренди землі,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Чорноземи Зіньківщини", місце знаходження: м.Зіньків, вул.Гончарна, 11 до ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 про визнання недійсним договору оренди землі.

Суд, заслухавши представника позивача, який підтримав позовні вимоги, відповідача та представника відповідачів, які заперечували проти позовних вимог , послалися на відзив, який приєднано до матеріалів справита дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги не обґрунтовані і такі, що не підлягають до задоволення.

Як передбачено ст. 8 Конституції України , в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України , громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України , здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України , законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Згідно зі ст. 41 Конституції України , кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є недоторканим… .

Статтею 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до змісту ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Також, у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від18.12.2009року №14 Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі .

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України.

Рішення Європейського суду є офіційною формою роз`яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв`язку з цим - джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Крім цього, зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини. Так, у Рішенні Європейського суду від 29.11.1991 року у справі ОСОБА_1 Девелопменте ЛТД проти Ірландії зазначається, що власники мають право претендувати щонайменше на законне сподівання на можливість користуватися своєю власністю.

Також, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті ІЗКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі Голден проти Сполученого королівства ) та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

В судовому засіданні було встановлено, що згідно рішення Зіньківського районного суду Полтавської області від 19.11.2019 року, яке набрало законної сили по цивільній справі №530/254/19 1 травня 2014 року між ТОВ Агропромислова компанія Чорноземи Зіньківщини та ОСОБА_3 укладено договір оренди землі. За умовами цього договору ОСОБА_3 передала, а позивач прийняв у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2.90 га, кадастровий номер 5321385000:00:009:0120, яка розташована на території Проценківської сільської ради, Зіньківського району, Полтавської області. На підставі укладеного договору оренди землі в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень за номером запису: 6896611 (спеціальний розділ) від 04.09.2014 р. зареєстровано право оренди зазначеної земельної ділянки за ТОВ АПК Чорноземи Зіньківщини строком до 31.12.2018 року.

Відповідно до п. 8 Договору, договір було укладено на п`ять років.

Спадкоємець ОСОБА_1 , після оформлення спадкових прав на землю повідомив ТОВ АК Чорноземи Зіньківщини про перехід права власності, чим було дотримано ст. 148-1 ЗК України та ч.5 ст 31 ЗУ Про оренду землі .На листи-повідомлення про поновлення договору оренди землі від 01.10.2018 року з проектами додаткових угод, ОСОБА_1 було, як того вимагає ч.5 ст.33 ЗУ Про оренду землі було написано та зареєстровано 08.10.2018 рку заяву на ім`я ТОВ АПК Чорноземи Зіньківщини , з повідомленням про непогодження з умовами додаткової угоди до договору оренди землі, та з повідомленням, що після закінчення строку договору він має намір обробляти землю самостійно зі своєю родиною . Відповідно до ЗУ Про державну реєстрацію речових на нерухоме майно та їх обтяжень п.2 ч 1 ст 9, ОСОБА_1 було здійснено державну реєстрацію припинення договору оренди землі від 01.05.2014 року у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено відповідно до п.1 ч.1 ст.31 ЗК України.

Після державної реєстрації припинення договору оренди землі від 01.05.2014 року ОСОБА_1 було зареєстровано Договір оренди землі від 04.03.2019 року (а.с.27-30).

Всупереч волі власника земельної ділянки ТОВ Агропромислова компанія Чорноземи Зіньківщини 06.02.2019 року надіслало відповідачу ОСОБА_1 лист про поновлення договору оренди земельної ділянки.

Як вбачається з правового висновку, який викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року №594/376/17-ц для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною шостою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність таких юридичних фактів: орендар належно виконує свої обов`язки за договором оренди; до закінчення строку дії договору він повідомив орендодавця в установлені строки про свій намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди, продовжує користуватись виділеною земельною ділянкою.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що дії позивача були направлені на укладення договору оренди землі на новий строк на нових умовах за нормами частин 1-5 ст. 33 Закону України Про оренду землі , однак враховуючи відсутність згоди відповідача ОСОБА_1 на укладення додаткової угоди до договору оренди, таке право позивача не може бути реалізовано, і така додаткова угода не може бути визнана судом укладеною, оскільки зміни, запропоновані позивачем, стосуються істотних умов - орендної плати, строку дії договору, що є абсолютним правом на вільне волевиявлення відповідача.

Враховуючи вищевикладене, та приймаючи до уваги те, що, для поновлення договору оренди землі з підстав, передбачених частиною першою статті 33 Закону України Про оренду землі , необхідна наявність такого юридичного факту, як повідомлення до закінчення строку дії договору орендодавця в установлені строки про небажання укладення договору на новий строк. Оскільки в матеріалах справи є докази своєчасного неодноразового надання відповідачем ОСОБА_1 до закінчення строку дії укладеного з ТОВ Агропромислова компанія Чорноземи Зіньківщини договору оренди землі заяви про не бажання продовжувати строк його дії, та враховуючи, що позивачем ТОВ Агропромислова компанія Чорноземи Зіньківщини запропоновано укласти додаткову угоду після закінчення строку дії договору, тобто не дотримано вимог п. 8 договору оренди землі та ст. 33 Закону України Про оренду землі , оскільки лист-повідомлення про поновлення договору оренди землі з примірниками додаткової угоди до договору оренди землі направлено відповідачу 02.10.2018 р., а тому позивачем порушено строк 90 днів в який він повинен був повідомити власника про продовження строку дії договору, крім цього враховуючи, що позивач не користується земельною ділянкою, дана земельна ділянка виділена в натурі, про що завчасно повідомлено позивача , що підтверджується матеріалами справи, відсутні підстави для поновлення зазначеного договору на той самий строк, у зв`язку з чим у задоволенні позову слід відмовити.

Поновлення договору оренди землі в судовому порядку, в передбачений нормами частин 6-11 статті 33 Закону України Про оренду землі спосіб, вимагає не тільки встановлення судом юридично значимих умов, що свідчать про продовження орендних правовідносин (зокрема користування земельною ділянкою поза межами строку договору за відсутності заперечень орендодавця протягом наступного місяця), а й необхідності укладення додаткової угоди між сторонами як єдиної підстави продовження орендних прав і обов`язків (фактичний склад), при цьому право оренди на той самий (новий) строк підлягає обов`язковій державній реєстрації на підставі укладеної додаткової угоди про поновлення договору, оскільки за змістом положень статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Виходами з приписів ст.ст. 319, 626 ЦК України, слід дійти висновку, що реалізація переважного прана на поновлення договору оренд, яка передбачена ст. 33 ЗУ Про оренду землі , можлива лише за умови, дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін. Таким, чином, наведена норма регламентує переважне право орендаря перед іншими особами на укладення договору оренди землі, а ч.6 підстави поновлення договору оренди, у разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди.

Для застосування ч. 6 ст. 33 ЗУ Про оренду землі необхідна наявність наступних юридичних фактів орендар продовжує користування виділеною земельною ділянкою; орендар належним чином виконує свої обовязки за договорам; відсутнє письмове повідомлення орендодавця про відмову у поновленні договору оренди; сторони укладають додаткову угоду про поновлення договору оренди.

У випадку гр. ОСОБА_1 всі вищевказаній обставини не дотримано.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13).

Держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб (ст..152, ст..158 ЗК України).

Позивачем по справі було понесено судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1921 грн. 00 коп. ( а.с.1). Відповідно до ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Що стосується судових витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного: Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах п. 47, 48 також роз`яснено, що право на правову допомогу гарантовано статтями 8 , 59 Конституції України , офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України (Рішення від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000; Рішення від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009; Рішення від 11 липня 2013 року № 6-рп/2013). Витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом або іншим фахівцем у галузі права. Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у статті 133, статтях 137, 141 ЦПК України. Витрати на правничу допомогу, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правничої допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Також, відповідно до абз. 5 п. 3.1 та п. 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (Справа N 1-23/2009) конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість. Серед функцій такого права у суспільстві слід окремо виділити превентивну, яка не тільки сприяє правомірному здійсненню особою своїх прав і свобод, а й, насамперед, спрямована на попередження можливих порушень чи незаконних обмежень прав і свобод людини і громадянина з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб. Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність (далі - Закон) визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 30 Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Так, аналізуючи норми чинного законодавства та встановлені по справі обставини, враховуючи, що ОСОБА_2 скориставсь своїм правом, на правову допомогу, та уклав договір з адвокатом (Ордер серія ПТ № 149207) від 11.09.2019 року ( а.с.39-41), в якому зазначено обсяг та форми надання правничої допомоги, розмір витрат на оплату такої допомоги з яким погодилася позивач, обставини щодо сплати клієнтом адвокату коштів в розмірі 11300 гривень за професійну правничу допомогу, які підтверджуються квитанцією від 24.12.2019 року (а.с.67). За таких підстав, витрати за надання професійної правничої допомоги підлягають задоволенню.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод . Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/West Alliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Оцінюючи обставини справи, реальну участь перебування адвоката Кумечко М.С. у судових засіданнях 11.09.2019 року час перебування 0 год 30 хв., 25.10.2019 року час перебування 0 год 08 хв., 24.12.2019 року 0 год. 05 хвилин та 06.03.2020 року час перебування 1 год. 21 хв. та керуючись положеннями ст. 89 ЦПК України , суд діючи за своїм внутрішнім переконанням, вважає, що заявлений розмір вартості послуг за професійну допомогу є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, а тому слід визначити розмір витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн..

На підставі викладеного та керуючись ст. 33 Закону України ''Про оренду землі'' , ст. 124-126 Земельного кодексу України, ст.15, 373,626,777,792 ЦК України, 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,76, 81,89,133,137,141, 21 0, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропромислова компанія "Чорноземи Зіньківщини", місце знаходження: м.Зіньків, вул.Гончарна, 11 до ОСОБА_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_2 про визнання недійсним договору оренди землі - відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Агропромислова компанія Чорноземи Зіньківщини ( місце знаходження : м. Зіньків, вулиця Гончарна,11, Зіньківського району Полтавської області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 38767504) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 - 6000 (шість тисяч) грн.. 00 коп. - судових витрат за професійну правничу допомогу .

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 16.03.2020 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко